Постанова

від 13.07.2022 по справі 676/6944/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 676/6944/21

Провадження № 22-ц/4820/1088/22

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

секретаря: Шевчук Ю.Г.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 ,

представник відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 квітня 2022 року (суддя Вдовичинський А.В.) за позовом ОСОБА_1 до Кам`янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв, тимчасово виконуючого обов`язки директора Кам`янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв - Нижника Сергія Володимировича про скасування наказу про відсторонення від роботи,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Кам`янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв, тимчасово виконуючого обов`язки директора Кам`янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв - Нижника Сергія Володимировича про скасування наказу про відсторонення від роботи.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 09 липня 1984 року і по даний час позивач працює викладачем Кам`янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв. 27 серпня 2021 року між сторонами було укладено контракт до 26.08.2022 р. Весь період роботи позивач працювала із ретельним дотриманням трудового законодавства, вищевказаного контракту та посадової інструкції, ніколи не притягалась до дисциплінарної відповідальності, трудову дисципліну не порушувала, зауважень від керівництва не мала, щорічно проходила визначені законом медичні огляди. У листопаді 2021 року на роботі почали незаконно вимагати медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-CoV-2, а також обмежувати права працівника щодо повноцінної роботи.

08 листопада 2021 року т.в.о. директора Кам`янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв Нижник С.В. видав наказ №200 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08.11.2021 р. на час відсутності щеплення без збереження заробітної плати. Підставою наказу т.в.о. директора визнав повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 від 05.11.2021 р. № 307/8.

Позивач вважає вищевказаний наказ про відсторонення позивача від роботи протиправним і таким, що підлягає скасування оскільки, ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані нею з відповідачем зобов`язання про проходження обов`язкового щеплення від коронавірусу з її боку немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення її з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення; наказ винесено в порушення вимог діючого законодавства.

Із урахуванням викладеного, просила суд визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. директора Кам`янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв Нижника С.В. № 200 від 08.11.2021 року про відсторонення її від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення без збереження заробітної плати; поновити її на посаді викладача Кам`янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв; стягнути з Кам`янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв на її користь не виплачену заробітну плату із всіма надбавками та доплатами за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по час поновлення на роботі.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 квітня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд виходив з того, що наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи виданий уповноваженою особою відповідно до норм чинного законодавства з метою забезпечення безпеки всіх учасників освітнього процесу та не порушує право позивачки на працю, а тому підстави для його скасування відсутні. Вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними і не підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначала, що судом безпідставно проігноровано, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані сторонами зобов`язання про проходження обов`язкового щеплення від коронавірусу з боку апелянта немає, так само як і не передбачено повноваження роботодавця на відсторонення викладача від роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення. Зазначає, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень і цим законом щеплення від СОVID-19 не встановлено, як обов`язкова, а тому відсторонення працівника на підставі ч.2 ст.12 вищевказаного закону є незаконним та безпідставним. Станом на сьогодні ні ст.43 Кодексу законів про працю, ні іншим Законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від СОVID-19, тому наказ відповідача є незаконним та підлягає скасуванню. Апелянт зазначає, що опосередкований примус через обмеження права на працю (відсторонення від роботи) певної категорії працівників або професійної групи вводити від інфекційної хвороби не віднесеної до переліку хвороб обов`язкових щеплень, медичні препарати, які перебувають на етапі клінічних випробувань і не зареєстровані в Україні як вакцини суперечить чинному законодавству України. Вакцинування від СОVID-19 не є виконанням трудових обов`язків. Таким чином, не вбачається ґрунтованих на законі правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби СОVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

У своїх відзивах на апеляційну скаргу Кам`янець-Подільський фаховий коледж культури і мистецтв та т.в.о. Кам`янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв Нижник С.В. вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, таким що підлягає залишенню без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 такою, що підлягає залишенню без задоволення. Зазначають, що на виконання наказу МОЗ від 04.10.2021 року №2153 та постанови від 20.12.2020 року №1236 керівництво коледжу може вимагати надати СОVID-сертифікат не порушуючи при цьому конституційних прав апелянта на медичну таємницю, оскільки відповідно до ст.391 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при його медичному обстеженні, в той час як документ про вакцинацію таких відомостей не містить.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представник Кам`янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв Нижник С.В. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 із 09 липня 1984 року працює викладачем Кам`янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв.

27 серпня 2021 року між позивачем та навчальним закладом було укладено трудовий контракт строком до 26 серпня 2022 року (а.с.13).

05листопада 2021року навчальнийзаклад повідомив ОСОБА_1 про обов`язковепрофілактичне щепленнявід COVID-19:до 08листопада 2021року надатисертифікат,який підтверджуєвакцинацію відCOVID-19:отримала повнийкурс вакцинаціїабо однудозу дводозноївакцини від COVID-19,включеної ВООЗдо перелікудозволених длявикористання внадзвичайних ситуаціях;міжнародний,внутрішній сертифікатабо іноземнийсертифікат,що підтверджуєвакцинацію від COVID-19; сертифікат про одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджується за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія; медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. Якщо до 08.11.2021 року не буде надано одного із зазначених документів, ОСОБА_1 буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати. Із допису, який міститься на зазначеному повідомленні від 05.11.2021 року ОСОБА_1 категорично заперечувала.

08 листопада 2021 року т.в.о. директора «Кам`янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв» Хмельницької обласної державної адміністрації Нижником С.В. було видано наказ № 200 «Про відсторонення від роботи», яким серед інших ОСОБА_1 - викладача коледжу було відсторонено від роботи з 08.11.2021 р. на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Підстава: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 05.11.2021 р № 307/3. (а.с.10).

Згідно наказу № 29 від 09 березня 2022 року «Про припинення дії наказу від № 200 від 08.11.2021» відповідно до наказу МОЗ України № 380 від 25.02.2022 року та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» призупинено дію наказу № 200 від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи» на період військового стану в Україні та визнано позивача такою, що допущена до роботи з 01 березня 2022року.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до ст. 2-1 Кодексу законів про працю України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі КЗпП України) забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

За змістом статей 3 і 4 КЗпП України законодавство про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

В силу ч. 1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Із положень статті 8 Конвенції слідує, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

ЄСПЛ наголошує на тому, що приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (C. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-III). Стаття 8 Конвенції захищає право на особистий розвиток та право встановлювати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом (див. рішення у справі «Прітті проти Сполученого Королівства» (Pretty v. the United Kingdom), заява № 2346/02, п. 61, ECHR 2002-III). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251 -В). Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося згідно із законом, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява №25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Рішенням у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року (Solomakhin v. Ukraine, заява №24429/03, п. 33) ЄСПЛ сформулював висновок про те, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканість особи. Втручання у фізичну недоторканість заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

У рішенні від 8 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (Vavricka and Others v. Czech Republic [GС], заява №47621/13, і 5 інших) ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до пункту другого цієї статті, тобто встановити: 1) чи є втручання виправданим «відповідно до закону»; 2) чи має воно на меті законні цілі; 3) чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві». При цьому ЄСПЛ вказав на те, що оспорюване втручання мало б опиратися на національне законодавство. Водночас закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю (наприклад, рішення від 15 листопада 2016 року у справі «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» (Dubska and Krejzova v. Czech Republic [GС], заяви №28859/11 і №28473/12)).

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 5 Закону України від 19 листопада 1992 року №2801-ХІІ «Основи законодавства про охорону здоров`я» (далі Закон №2801-ХІІ) державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

За змістом ч. 1 ст. 6 Закону №2801-ХІІ кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає, зокрема: безпечне для життя і здоров`я навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає; безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов`язаних із станом здоров`я.

В силу ст. 10 Закону №2801-ХІІ громадяни України зобов`язані: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; вживати передбачених Законом України «Про екстрену медичну допомогу», заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 6 квітня 2000 року №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі Закон №1645-ІІІ) інфекційні хвороби розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення; карантин адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб; протиепідемічні заходи комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій; профілактичні щеплення введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

Із положень ст. 11 Закону №1645-ІІІ слідує, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, а також організація та проведення профілактичних щеплень, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Як передбачено ст. 12 Закону №1645-ІІІ, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень (частина 1).

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина 2).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження засвідчити це актом у присутності свідків (частина 6).

Організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року №551) (далі Положення).

Положенням встановлено, що організація діяльності щодо проведення щеплень покладається на керівника закладу охорони здоров`я (далі ЗОЗ) або на фізичну особу підприємця, яка одержала ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики (далі ФОП), в установленому законодавством порядку (п. 2).

Профілактичні щеплення здійснюються в пунктах щеплень, які можуть бути постійними та тимчасовими (п. 3).

Для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до ЗОЗ або до місця надання медичних послуг ФОП осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень; у дошкільних, загальноосвітніх навчальних закладах заздалегідь інформують батьків або осіб, що їх замінюють, про проведення імунізації дітей, які підлягають профілактичному щепленню (п. 7).

Медичний огляд перед щепленням є обов`язковим (п. 8).

У медичній документації здійснюється відповідний запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення та вкладається форма №063-2/о (п. 9).

У разі виявлення медичних протипоказань до щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року №551, особа направляється на комісію з питань щеплень, створену наказом по ЗОЗ. Для вирішення складних та суперечливих питань щодо проведення щеплень наказом Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій створюється комісія з питань щеплень при обласному або міському ЗОЗ (п. 15).

Факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою №063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником (п. 17).

Відповідно до ст. 7 Закону України від 24 лютого 1994 року №4004-ХІІ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі Закон №4004-ХІІ) підприємства, установи і організації, серед іншого, зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

За змістом ст. 27 Закону №4004-ХІІ профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи відповідно до Закону №4004-ХІІ, а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи та іншої діяльності, що затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я від 14 квітня 1995 року №66 (далі Інструкція).

Як передбачено п.п. 1.2, 2.3, 2.4, 2.5 Інструкції, відстороненню від роботи або іншої діяльності підлягають особи, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності (надалі подання) це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб. Підставою для внесення подання можуть бути дані з акта перевірки об`єкта, довідка медичних закладів тощо. Подання складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.

Особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1159/19897.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 серпня 2022 року на території України установлено карантин, продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211, від 20 травня 2020 року №392 та від 22 липня 2020 року №641.

Уряд пунктом 41-6 цієї Постанови зобов`язав керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі Перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У цьому ж пункті Уряд зобов`язав керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Згідно п. 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 4 жовтня 2021 року №2153, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

З 01 березня 2022 року дія наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року №2153 зупинена до завершення воєнного стану в Україні.

Із положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України слідує, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці.

Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.

Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення рівності працівників у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

Відсторонення працівника від роботи це призупинення трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати необхідні умови праці для виконання ним роботи.

За своєю правовою природою відсторонення працівника від роботи з підстав, установлених законодавством, є особливим запобіжним заходом, який застосовується роботодавцем у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

З огляду на те, що людина, її життя і здоров`я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, держава вправі застосовувати примусові медичні заходи для запобігання поширенню хвороб і завданню шкоди здоров`ю населення. До таких заходів віднесені профілактичні щеплення людини від інфекційних хвороб. Водночас у порядку здійснення протиепідемічних заходів держава може визначати переліки працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, і покладати на роботодавців обов`язок забезпечити своєчасне проведення таких щеплень.

Обов`язкова вакцинація як примусовий медичний захід є втручанням у право особи на повагу до свого приватного життя. В силу статті 8 Конвенції особа не може зазнавати безпідставного втручання у приватне життя, крім випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з законом, є необхідним у демократичному суспільстві та переслідує легітимну мету.

Проведення обов`язкових профілактичних щеплень для працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, визначене нормами статті 12 Закону №1645-ІІІ.

Крім того, цим Законом, а також Положенням установлені правила проведення профілактичних щеплень, процедуру встановлення та оформлення факту відмови осіб від проведення щеплень і порядок відсторонення працівників від роботи у разі їх відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації.

Так, особа, яка підлягає обов`язковому профілактичному щепленню від інфекційної хвороби, повинна прибути до пункту щеплень, пройти медичний огляд, отримати дозвіл на проведення щеплення (після з`ясування, що медичні протипоказання відсутні), підписати згоду на проведення щеплення (за формою №063-2/о) та здійснити щеплення. У разі підписання особою відмови від отримання щеплення (за формою №063-2/о) вона є такою, що відмовилася від обов`язкової вакцинації.

Якщо особа, достовірно знаючи про необхідність проходження нею обов`язкового профілактичного щеплення, не вчинила зазначених дій, то вона є такою, що ухилилася від вакцинації.

Працівники, які за відсутності медичних протипоказань відмовилися або ухилилися від проходження обов`язкового профілактичного щеплення, підлягають відстороненню від роботи без збереження заробітної плати.

З метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яка належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, Кабінетом Міністрів України встановлено карантин. Водночас працівники закладів освіти включені до переліку осіб, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти цієї хвороби.

Таке втручання у приватне життя працівників закладів освіти ґрунтується на доступному та зрозумілому законі, здійснюється для забезпечення охорони життя та здоров`я всіх учасників освітнього процесу, з метою запобігти поширення небезпечної інфекційної хвороби COVID-19 в умовах пандемії, тобто воно є необхідним у демократичному суспільстві та переслідує легітимну мету.

Як вбачається з матеріалів справи, а також встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 ухилилася від проходження щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, відповідних документів щодо протипоказань організму від такого щеплення роботодавцю не надала.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний наказ про відсторонення від роботи відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує трудових прав позивачки, внаслідок чого підстави для його скасування відсутні.

Наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи був виданий з метою забезпечення з 08 листопада 2021 року допуску до роботи працівників закладів освіти виключно тих, що пройшли щеплення або ж надали відповідні документи про абсолютні протипоказання до щеплення. Вказані обмеження прав, на думку колегії суддів, можуть допускатись задля забезпечення суспільних інтересів, в тому числі здоров`я нації та суспільства.

При цьому суд враховує, що за обставинами справи, ОСОБА_1 мала можливість вакцинуватися або надати відповідний медичний документ про звільнення від обов`язкової вакцинації до 08.11.2021 року, тобто до дня набрання чинності наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, а її відсторонення від роботи відбулося в період дії вищевказаного нормативного документу.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, яким дана оцінка судом в мотивувальній частині рішення, а тому такі доводи апелянта слід відхилити.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 липня 2022 року.

Судді Т.О. Янчук

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк