Постанова

від 13.07.2022 по справі 320/5510/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/5510/21 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Собківа Я.М.,

суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління у Київській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 20.11.2020 року № 0035863-0410-1002 про визначення зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код платежу 18010100) в сумі 80820,95 грн.;

- податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 20.11.2020 року № 0036169-0410-1002 про визначення зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код платежу 18010100) в сумі 15768,77 грн.;

- податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 01.03.2021 року № 0447241-2405-1002 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код платежу 18010300) за 2020 рік в сумі 70708,03 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Київській області, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

21 лютого 2022 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) зареєстрований як суб`єкт господарювання-фізична особа-підприємець (дата державної реєстрації - 17.11.2003 року, дата запису: 16.01.2006 року, номер запису: 2 328 017 0000 001341) та перебуває на податковому обліку у Білоцерківській ДПІ ГУ ДПС у Київській області.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру, основним видом економічної діяльності за КВЕД є " 31.09 Виробництво інших меблів".

Відповідно до Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 03.02.2010 року у власності ФОП ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка площею 0,3890 га з кадастровим номером 3220488300:05:008:0044, що розташована в адміністративних межах Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ).

Відповідно до п.п.1.2 Договору вказана земельна ділянка продається позивачу для обслуговування виробничої бази, землі промисловості під забудовою.

При цьому, згідно із Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3220488300:05:008:0044: цільове призначення - "11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості"; категорія земель - Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання земельної ділянки - для обслуговування виробничої бази.

На вказаній земельній ділянці на момент її придбання була розміщена належна позивачу на праві приватної власності відповідно до Договору купівлі-продажу № 14 від 01.06.2009 року нежитлове приміщення літ. "Є-1" (нежитлова будівля шахтної печі "Є-1") загальною внутрішньою площею 588,0 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Із матеріалів справи вбачається, що з метою приведення вказаного приміщення у відповідність до власних виробничих потреб ФОП ОСОБА_1 протягом 2017-2018 років здійснив за власний рахунок його реконструкцію, перебудову та модернізацію. Відповідно до Декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 09.07.2018 року нежитлове приміщення було переоблаштоване з добудовою ряду окремих приміщень і цехів, внаслідок чого загальна площа приміщення збільшилась до 1 633, 2 м2.

Згідно із технічним паспортом та Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об`єкт починаючи з 2018 року складається з наступних нежитлових виробничих приміщень: цехи №№ 1-2 (літ.А) площею 1 100, 4 м2, 2018 року побудови; цех № 3 (літ.Б) площею 476, 9 м2, 2018 року побудови; сушка (літ.В) площею 55, 9 м2, 2018 року побудови.

Цільове призначення комплексу споруд в усіх перерахованих документах визначене наступним чином - "Громадський (виробничий) будинок (приміщення), нежитлова будівля, Цех по виробництву меблів".

Головним управлінням ДПС у Київській області 20.11.2020 року прийняті та направлені позивачеві за поштовою адресою податкові повідомлення - рішення форми "Ф" № 0035863-0410-1002 про визначення зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код платежу 18010100) в сумі 80 820, 95 грн. та форми "Ф" №0036169-0410-1002 про визначення зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код платежу 18010100) в сумі 15 768, 77 грн.; а 01.03.2021 року -податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 0447241-2405-1002 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код платежу 18010300) за 2020 рік в сумі 70 708, 03 грн.

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.265.1.1 п.265.1 ст. 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з п.п.266.1.1 п.266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями п.п.266.2.1 п.266.2 ст. 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до п.п.14.1.1291 п.14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості, серед іншого, виділяють будівлі промислові та склади (абзац "ґ" цього підпункту).

Згідно визначення тлумачного словника вбачається, що деревообробна промисловість - галузь лісової промисловості, що здійснює механічну і хіміко-механічну обробку і переробку деревини і що використовує, як сировину для свого виробництва різні лісоматеріали.

У складі деревообробної промисловості виділяють три групи виробництв: перша - виробництва, які здійснюють первинну обробку деревини (лісопильне, шпалопильне); друга - вторинна обробка деревини (паркетне, фанерне, меблеве, деревостружкових плит, сірників, стандартних будинків і деталей та ін.); третя - хіміко-механічна переробка деревини (деревоволокнистих плит, деревних пластиків).

Відтак, виробництво меблів як одна із сфер організованої людської діяльності із виробництва матеріальних благ за визначенням відноситься до галузей деревообробної промисловості, а саме - до вторинної промислової обробки та переробки деревини із наданням їй нових споживчих якостей та примноженням її доданої вартості, що в кінцевому результаті спрямована на задоволення потреб споживачів у готовій меблевій продукції та отримання виробником підприємницького доходу в результаті задоволення таких потреб.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях: В Добувна промисловість та розроблення кар`єрів, С Переробна промисловість, О Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря, Е Водопостачання, каналізація, поводження з відходами та Р Будівництво.

Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року №507, чинний з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000).

Відповідно до вказаного Класифікатора об`єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.

Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості", 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000

Також у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 об`єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Згідно із ч.2 ст. 191 Цивільного кодексу України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торгову марку або інші позначення та права, якщо протилежне не встановлено договором або законом.

З огляду на це зміст поняття "будівлі промисловості" не обмежується лише промисловими та складськими будівлями, тобто тими, що використовуються для виробництва та зберігання продукції, зберігання матеріалів. Будівлі, які не задіяні безпосередньо для виготовлення продукції, використовуються промисловим підприємством для розміщення персоналу та обладнання, необхідного для адміністративного, побутового (опалення, водопостачання тощо), транспортного забезпечення, а також виконання інших функцій. За таких обставин будівлі (як виробничі, так і адміністративні та допоміжні), що входять до складу цілісного майнового комплексу промислового підприємства та використовуються для забезпечення його діяльності, необхідно відносити до будівель промисловості.

Враховуючи наведені положення законодавства та фактичні обставини справи, підтверджені документально, колегія суддів вважає доведеною ту обставину, що належний позивачеві цілісний майновий комплекс нежитлових будівель, розміщений за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься до складу об`єктів деревообробної промисловості і використовується ФОП ОСОБА_1 у господарській діяльності з промислового виробництва меблів для побутового використання.

Положеннями п.п.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом "є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до п.30.1 ст. 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п.30.2 ст. 30 ПК України).

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Враховуючи положення ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 року по справі № 820/3556/17 висловив правову позицію стосовно порядку застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Зокрема Верховний Суд зазначив, що: "…Конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета "будівлі промисловості", оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки "будівлі промислові", які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт "ґ" підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій "будівлі промислові", законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Застосування правової норми підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не лише до будівель, що перебувають у власності юридичних осіб-промислових підприємства, а і до нерухомого майна у власності фізичних осіб (в т.ч. фізичних осіб-підприємців) відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Отже, такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду".

Верховним Судом у наведеному судовому рішенні також сформовано новий правовий висновок, відповідно до якого: "визначено, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду".

В подальшому, вказаний правовий висновок неодноразово підтверджений Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2021 року у справі № 812/1800/18, від 16 квітня 2020 року у справі №810/1011/18, від 30 березня 2020 року у справі №814/1469/18, від 12 березня 2020 року у справі №2240/2385/18, від 06 квітня 2020 року у справі №420/879/19 та інших.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що при віднесенні об`єктів нежитлової нерухомості позивача до об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, окрім наведеного, необхідно дотримуватись умов, визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Кодексу, та враховувати рішення органів місцевого самоврядування в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та документи, які підтверджують право власності на таку нерухомість з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Таким чином, викладеними вище аргументами спростовуються доводи відповідача стосовно неможливості застосування до спірної ситуації п. "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України у зв`язку з тим, що позивач є фізичною особою, а не промисловим підприємством, як на тому наполягає ГУ ДПС у Київській області.

Матеріалами справи підтверджується, що комплекс будівель меблевого виробництва, належний ОСОБА_1 на праві приватної власності та визначений відповідачем в якості об`єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, по-перше, відноситься до будівель промисловості, а по-друге, використовується безпосереднім власником (позивачем) у власній господарській діяльності з промислового виробництва меблів.

У свою чергу, висновок відповідача, яким зміст поняття "будівлі промисловості" обмежено лише промисловими та складськими будівлями юридичних осіб-промислових підприємств, тобто лише тими, що використовуються виключно промисловими підприємствами для виробництва продукції є неправомірним. При цьому, будівлі, які не задіяні безпосередньо для виготовлення продукції, використовуються для зберігання продукції, зберігання матеріалів, розміщення персоналу та обладнання, необхідного для адміністративного, побутового, транспортного забезпечення, виконання інших функцій, необхідних для забезпечення роботи підприємства.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача як суб`єкта господарської діяльності у сфері промислового виробництва меблевої продукції при використанні комплексу нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 у власному виробничому процесі у 2017-2020 роках не виникло обов`язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, на підставі підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Собків Я.М.

Суддя Глущенко Я.Б.

Суддя Черпіцька Л.Т.