Постанова

від 12.07.2022 по справі 131/1487/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 131/1487/20

Провадження № 22-ц/801/1071/2022

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2022 рокуСправа № 131/1487/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач),

суддів Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,

за участю секретаря судового засідання Олійник Г. Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 справу за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» про визнання правочину недійсним,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2022 року, ухвалене у складі судді Кривенка Д. Т. в приміщенні суду в м. Липовець, -

в с т а н о в и в :

28 грудня 2020 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард» (далі СТОВ «Авангард») звернулося у суд з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» (далі ТОВ «Городок Агроплюс») про визнання правочину недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27 вересня 2018 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі на 10 років, об`єктом якого є земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 2,1527 га, з кадастровим номером 0521281600:03:000:0400, що розташована на території Городоцької сільської ради. Як слідує зі змісту п. 38 такого Договору, сторони передбачили, що він набирає чинності з моменту його підписання. Позивач стверджує, що сторони в договорі оренди мають право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії договору, а у проміжку між укладенням договору і переданням орендарю земельної ділянки (реєстрація речового права) договір діє. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін. Позивач приступив до користування земельною ділянкою, а відповідач отримував від нього платежі, що належні за договором оренди, підтверджуючи наявність між сторонами укладеного договору.

У жовтні 2020 позивач вирішив провести державну реєстрацію речових прав на об`єкт нерухомого майна, але йому стало відомо, що на підставі іншого договору оренди, який укладено між відповідачами від 21 вересня 2020 року, за ТОВ «Городок Агроплюс» було 24 вересня 2020 року зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521281600:03:000:0400 строком на 10 років. Отже, укладення між відповідачами іншого договору оренди щодо аналогічної земельної ділянки стало перешкодою для позивача для реалізації речового права на об`єкт нерухомого майна та користування земельною ділянкою відповідно до умов раніше укладеного договору.

Виходячи з наведеного, СТОВ «Авангард» просило визнати недійсним договір оренди землі від 21 вересня 2020 року, який укладено між відповідачами щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2,1527 га (кадастровий номер: 0521281600:03:000:0400), що розташована на території Городоцької сільської ради.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2022 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 21 вересня 2020 року, який укладено між ОСОБА_1 і ТОВ «Городок Агроплюс» щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,1527 га (кадастровий номер: 0521281600:03:000:0400), що розташована на території Городоцької сільської ради Іллінецького району Вінницької області.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Городок Агроплюс» на користь СТОВ «Авангард» сплачений ним при подачі позовної заяви судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп., тобто з кожного по 1051 (одній тисячі п`ятдесят одній) грн 00 коп., а також витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п`яти тисяч) грн 00 коп., тобто з кожного по 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп.

Не погоджуючисьіз рішеннямсуду першоїінстанції, ТОВ «Городок Агроплюс» подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених в рішенні, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Основними доводамиапеляційної скаргиє те,що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна, кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Суд першої інстанції встановивши, що державна реєстрація речового права позивача на спірну земельну ділянку була відсутня, дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Отже, на час підписання оспорюваного договору оренди землі права та інтереси позивача порушені не були, оскільки права на вказаний об`єкт нерухомого майна у позивача були відсутні через відсутність належним чином зареєстрованого права оренди на земельну ділянку.

Договір оренди земельної ділянки відповідно до положень ч. 1 ст. 210 ЦК України, ст. 125 ЗУ України, ч. 5 ст. 6, ст. 17 ЗУ «Про оренду землі», ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є вчиненим з моменту державної реєстрації цих прав, а саме право оренди виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно земельна ділянка за договором оренди вважається переданою орендодавцем орендареві теж з моменту державної реєстрації права оренди (ст. 17 ЗУ «Про оренду землі»). Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати ВС від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (п.п.37-38), де Велика Палата ВС дійшла висновку, що право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Судом першої інстанції при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу допущено порушення норм процесуального права, оскільки позивачем не надано суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що є підставою для відмови у розподілі витрат на правничу допомогу. Позивачем не подано належний договір про надання правничої допомоги, згідно з умовами якого адвокатом надавалась правнича допомога в межах даної справи з вказанням у такому договорі відповідної вартості наданих адвокатом послуг.

У відзиві на апеляційну скаргу СТОВ «Авангард», посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У судовому засіданні представник ТОВ « Городок Агроплюс» підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача та ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ТОВ « Городок Агроплюс», переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зстаттею 263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

У справі вставнолено наступні обставини.

Згідно з договором оренди земельної ділянки від 27 вересня 2018 року ОСОБА_1 надав, а позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 2,1527 га з кадастровим номером 0521281600:03:000:0400, що розташована на території Городоцької сільської ради. Сторонами погоджено істотні умови договору й серед іншого визначено: строк договору 10 років (п. 8 Договору); розмір орендної плати й термін її внесення позивачем (п.п. 9, 11 Договору); права та обов`язки сторін (п.п. 25-28 Договору); умови припинення дії договору, його розірвання у односторонньому порядку (п.п. 31-35 Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, а якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення такого договору, то він є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (п. 38 Договору).

ОСОБА_1 не спростовував ті факти, що вищезгаданий договір був ним підписаний власноруч, і що після того як позивач приступив до користування орендованою земельною ділянкою. Надалі щодо користування орендованою земельною ділянкою, позивач виявив бажання провести державну реєстрацію своїх речових прав, але згідно з відповіді на його запит від ДЗК стало відомо, що на підставі іншого договору оренди землі, який укладено між відповідачами, 24 вересня 2020 року за ТОВ «Городок Агроплюс» було зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521281600:03:000:0400.

Відповідно до копії договору оренди земельної ділянки, що укладений між відповідачами від 21 вересня 2020 року, згідно з яким ОСОБА_1 надав а ТОВ «Городок Агроплюс» прийняв у строкове платне користування, серед інших, земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0521281600:03:000:0400. У такому договорі сторонами також погоджено деякі істотні умови, а саме визначено: строк договору 10 років (3.1. Договору); розмір орендної плати, термін її внесення позивачем (п. 4.1. Договору); права та обов`язки сторін (п. 9. Договору); умови припинення дії договору, його розірвання (п. 12. Договору). Однак, щодо об`єкту оренди, розмір орендованої земельної ділянки визначено - 2,2909 га, що не узгоджується з фактичним розміром земельної ділянки з кадастровим номером 0521281600:03:000:0400 (п. 2.1. Договору). Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, а право оренди за цим договором виникає з моменту державної реєстрації цього права (п. 14.1. Договору). Відповідач ОСОБА_1 не спростовував той факт, що укладений з ТОВ «Городок Агроплюс» був ним підписаний власноруч і про погодження умов.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки від 27 вересня 2018 року був оформлений згідно з вимогами норм чинного, на той час, законодавства, яке не забороняло, вважати відповідний договір, після погодження його сторонами істотних умов, таким що набув чинності з моменту його підписання і без будь-яких інших додаткових умов, а тому суд не заперечує його чинність до цього часу, оскільки його положення діють у тій частині, що виникли, і продовжують існувати до їх виконання. Тим більше, що відповідач ОСОБА_1 не спростовував ті факти, що вищезгаданий договір був ним підписаний власноруч, але натомість уклав інший договір оренди на земельну ділянку з аналогічним кадастровим номером з відповідачем ТОВ «Городок Агроплюс» від 21 вересня 2020 року, за яким зареєстровано право оренди.

Договір оренди земельної ділянки був укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 27 вересня 2018 року і в той день набрав чинності, а тому його положення діють у тій частині, що виникли, і продовжують існувати до їх виконання, оскільки обставин, які б свідчили про наявність підстав для дострокового припинення такого договору оренди земельної ділянки відповідачами не зазначено, а судом не встановлено.

Суд дійшов висновку, що вимога про визнання недійсним договору оренди землі від 21 вересня 2020 року, який укладено між відповідачами щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2,1527 га з кадастровим номером 0521281600:03:000:0400, що розташована на території Городоцької сільської ради, є обґрунтованою.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог зроблено за неповного з`ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону У країни «Про оренду землі»).

Відповідно пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»).

Водночас, за правилом частини п`ятої статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться за змістовним наповненнями, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

Системний аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).

Згідно з частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Законодавством, чинним на час укладення 27 вересня 2018 року договору оренди землі, орендарем за яким є позивач, не передбачалася обов`язкова державна реєстрація договору оренди. Втім, обов`язковою була державна реєстрація права оренди земельної ділянки, з якою пов`язувався момент передачі орендодавцем орендареві об`єкту за договором оренди землі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2022 року у справі № 131/1486/20.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено у справі та не заперечується сторонами у справі, державна реєстрація права оренди спірної земельної ділянки за СТОВ «Авангард» на підставі договору оренди землі від 27 вересня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ «Авангард», не була здійснена, тобто юридична передача спірної земельної ділянки СТОВ «Авангард» не відбулася і позивач не набув відповідне речове право.

Такі висновки суду касаційної інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 січня 2021 року у справі № 229/5551/18 (провадження № 61-2060св20).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, не існує правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Вінницький апеляційний суд, зважаючи на невчинення державної реєстрації у встановленому законом порядку права оренди землі за СТОВ «Авангард» згідно з укладеним договором, відтак у позивача не виникало право користування спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 27 вересня 2018 року.

Такі висновки не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), у яких фактичні обставини справ не є подібними із обставинами у справі, що переглядається. Згідно із законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин у справах, що переглядалися Великою Палатою Верховного Суду, момент набрання чинності договором оренди землі був пов`язаний саме з державною реєстрацією договору, якщо його сторони не передбачили у договорі інше. Тоді як у справі, що переглядається, чинні на час виникнення спірних відносин правила законодавства передбачають здійснення державної реєстрації речового права - права оренди та саме з цього часу об`єкт за договором оренди землі вважається юридично переданим орендареві.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо моменту набрання чинності договором оренди земельної ділянки, зазначивши, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Вінницький апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції помилково враховано висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 912/3295/18 за позовом про стягнення пені та штрафу за договором оренди землі, оскільки у цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором оренди землі, адже висновки в зазначеній справі зроблено за інших встановлених фактичних обставин, які не є подібними до обставин справи, що переглядається.

За таких обставин колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу аргументи апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню, відтак судовий збір за подання апеляційної скарги слід стягнути з СТОВ «Авангард» на користь держави, зважаючи на те, що ТОВ «Городок Агроплюс» надано до апеляційної скарги платіжне доручення по іншій справі.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» задовольнити.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 квітня 2022 року у даній справі скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» про визнання правочину недійсним - відмовити.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард» на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3153 (три тисячі сто п`ятдесят три) гривні.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л. О. Голота

Судді: Т. О. Денишенко

В. П. Рибчинський

Повний текст постанови складено 18 липня 2022 року.