Постанова

від 19.07.2022 по справі 908/671/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2022 Справа № 908/671/18 (908/2269/21)

м.Дніпро

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),

суддів: Вечірка І.О., Чередка А.Є.,

секретар судового засідання Мацекос І.М.

розглянувши апеляційні скарги Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 (повний текст складено 06.10.2021, суддя Сушко Л.М.) у справі № 908/671/18 (908/2269/21)

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Андрівський гранітний кар`єр»

до 1. Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

2. Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області

3. Запорізької обласної державної адміністрації

про припинення права користування земельною ділянкою

в межах розгляду справи про банкрутство №908/671/18

Боржник Дочірнє підприємство «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», код ЄДРПОУ 32025623 (вул. Українська, 50, м. Запоріжжя, 69095)

розпорядник майна Усачов Олег Миколайович, 51931, м. Кам`янське Дніпропетровської області, вул. Ковалевича, 3, офіс 1

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст і мотиви оскаржуваного рішення у справі.

В провадженні господарського суду Запорізької області на стадії процедури розпорядження майном перебуває справа № 908/671/18 про банкрутство Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» .

03.08.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Андрівський гранітний кар`єр" до 1. Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», 2. Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, 3. Запорізької обласної державної адміністрації про припинення права користування земельною ділянкою.

Звертаючись з позовом, позивач посилався на те, що його права та охоронювані законом інтереси порушені у зв`язку з набуттям права власності на частину нерухомого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці, яка перебуває у фактичному користуванні позивача більш ніж 10 (десяти) років. Позивач сплачує податок на землю та позбавленій можливості належним чином оформити право користування зазначеною земельною ділянкою.

Відповідач-3 тривалий час ухиляється від вирішення питання щодо передачі частини земельної ділянки в оренду позивачу.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 у справі № 908/671/18 (908/2269/21):

1. прийнято відмову позивача від позовних вимог в частині скасування запису про державну реєстрацію прав на нерухоме майно щодо визначення користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 2320680500:01:008:0082, площею 9,7983 га Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Управлінням Держгеокадастру у Бердянському районі Запорізької області 17.10.2016;

2. провадження у справі в частині позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію прав на нерухоме майно щодо визначення користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 2320680500:01:008:0082, площею 9,7983 га Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Управлінням Держгеокадастру у Бердянському районі Запорізької області 17.10.2016, закрито;

3. позовні вимоги про припинення права Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користування земельною ділянкою за адресою: Запорізька область, Бердянський район, с. Андрівка, вул. Шкільна, 129 а, кадастровий номер 2320680500:01:008:0082, площею 9,7983 га задоволено;

4. припинено право Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користування земельною ділянкою за адресою: Запорізька область, Бердянський район, с. Андрівка, вул. Шкільна, 129 а, кадастровий номер 2320680500:01:008:0082, площею 9,7983 га;

5. стягнуто з Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Андрівський гранітний кар`єр судовий збір у розмірі 1 135 грн. 00 коп.;

6. стягнуто із Запорізької обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Андрівський гранітний кар`єр" судовий збір у розмірі 1135 грн. 00 коп.

Рішення суду мотивоване тим, що фактичне використання спірної земельної ділянки здійснюється саме позивачем, який має усі відповідні ліцензії для своєї діяльності, сплачує податок на землю, наявна технічна документація на будівлі, що знаходяться на ділянці та документи на розподіл земельної ділянки.

2.Короткий і узагальнений зміст апеляційних скарг.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Дочірнє підприємство «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

- поновити строк на апеляційне оскарження;

- скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 у справі № 908/671/18 (908/2269/21), відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовані обставини справи, а саме:

-судом невірно застосовано норми Земельного кодексу;

-не досліджено кому саме належить право постійного користування вищезазначеними земельними ділянками;

-позивач не оформив в установленому порядку право користування надрами;

-AT «ДАК «Автомобільні дороги України» (Засновником) питання припинення права користування земельною ділянкою 9,7983га не погоджувалося та нотаріально не засвідчувалося;

-вважає, що підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку відсутні;

-спір про припинення права постійного користування земельною ділянкою є не майновим спором, тому суд безпідставно розглянув його межах справи №908671/18 про банкрутство Дочірнього підприємства "Запорізький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Запорізька обласна державна адміністрація звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 у справі № 908/671/18 (908/2269/21) у повному обсязі і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовані обставини справи, а саме:

-не з`ясовано, чи мав позивач порушено право, чи обрав вірний спосіб відновлення порушеного права та чи є належним позивачем. Належним позивачем по даній справі може виступати дочірнє підприємство, яке є землекористувачем у відповідності до вимог земельного законодавства;

-висновки Верховного Суду, які викладені в постанові від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17, свідчать про можливість самовільного заняття земельної ділянки;

-підтвердження фактичного використання Позивачем земельної ділянки зводиться тільки до наявності платіжних доручень за сплату земельного податку;

-між Відповідачем - 1 та облдержадміністрацією питання припинення права користування земельною ділянкою не погоджувалося;

-є неприпустимим вирішення судом самостійно питань, віднесених до виключної компетенції інших державних органів.

3.Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Андрівський гранітний кар`єр» у відзивах на апеляційні скарги просить оскаржуване рішення господарського суду залишити без змін, апеляційні скарги Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України» та Запорізької обласної державної адміністрації залишити без задоволення з підстав, викладених у цих відзивах.

Від інших учасників справи відзиви на апеляційні скарги не надходили.

4.Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.11.2021 для розгляду апеляційних скарг Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 у справі № 908/671/18 (908/2269/21) визначена колегія у складі: головуючий суддя Білецька Л.М. (доповідач), судді Парусніков Ю.Б., Чередко А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.11.2021 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 у справі № 908/671/18 (908/2269/21) залишено без руху; встановлено скаржнику 10-денний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: надати суду докази надіслання копії апеляційної скарги з додатком позивачу за його місцезнаходженням згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

16.12.2021, на виконання вимог ухвали суду від 29.11.2021, від скаржника надійшли докази усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2021: поновлено строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 у справі № 908/671/18 (908/2269/21); розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 08.02.2022

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.11.2021 апеляційну скаргу Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 у справі № 908/671/18 (908/2269/21) залишено без руху; встановлено скаржнику 10-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: надати суду докази сплати судового збору у розмірі 3 405,00 грн.; надати суду докази надіслання копії апеляційної скарги з додатком позивачу за його місцезнаходженням згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; надати суду докази надіслання копії апеляційної скарги з додатком відповідачу 2.

29.12.2021, на виконання вимог ухвали суду від 29.11.2021, скаржником надано докази усунення недоліків апеляційної скарги.

Згідно з розпорядженням керівника апарату суду від 30.12.2021, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-доповідача Білецької Л.М., для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження тощо призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 908/671/18 (908/2269/21) (пп.23783), за результатами якого змінено склад судової колегії на головуючого суддю Верхогляд Т.А. (доповідач), суддів Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.01.2022 поновлено строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 у справі № 908/671/18 (908/2269/21).

Згідно з розпорядженням керівника апарату суду від 11.01.2022, у зв`язку з виходом на роботу судді-доповідача Білецької Л.М., призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 908/671/18 (908/2269/21) (пп.23783), за результатами якого змінено склад судової колегії на головуючого суддю Білецьку Л.М. (доповідач), суддів Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2022 у справі № 908/671/18 (908/2269/21) прийнято апеляційну скаргу Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 у справі № 908/671/18 (908/2269/21) до свого провадження; розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання на 08.02.2022; об`єднано апеляційні скарги Запорізької обласної державної адміністрації та Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 у справі № 908/671/18 (908/2269/21) до спільного розгляду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 908/671/18 (908/2269/21) повідомлено учасників провадження у справі, що розгляд апеляційних скарг відбудеться 22.02.2022.

22.02.2022 розгляд справи не відбувся, ухвалою суду від 17.05.2022 розгляд скарг призначено на 14.06.2022.

07.06.2022 на адресу апеляційного суду надійшло клопотання Запорізької обласної державної адміністрації, в якому з посиланням на наявність обставин, що загрожують життю, здоров"ю та безпеці відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України просила відкласти розгляд справи до завершення періоду дії правового режиму воєнного стану в Україні.

Клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У разі нез`явлення в засідання суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У даному випадку, при зверненні з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду обладміністрацією не доведені обставини щодо неможливості розгляду справи за відсутності її представника.

Крім того слід зазначити, що скаржник не був позбавлений можливості звернутися до апеляційного господарського суду з клопотанням (заявою) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, про таку можливість сторони були повідомлені, у тому числі, в ухвалі суду від 19.01.2022.

13.06.2022 на підставі розпорядження керівника апарату суду, у зв"язку з відпусткою судді Паруснікова Ю.Б., члена колегії суддів, здійснено повторний автоматичний розподіл судової справи між суддями, за результатами якого визначено колегією суддів у складі : на головуючого суддю Білецьку Л.М. (доповідач), суддів Вечірка І.О., Чередка А.Є.

14.06.2022 колегією суддів у вказаному складі оголошено перерву в судовому засіданні до 19.07.2022.

19.07.2022 проголошено вступну резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, а також пояснення та обґрунтування представників скаржників, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

5.Встановлені та неоспорені обставини та відповідні їм правовідносини.

24.11.2006 Дочірнє підприємство «Запорізький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», на підставі рішення Бердянської райдержадміністрації від 10.10.2006 № 592, отримало Державний акт Серія ЯЯ № 121543 на право постійного користування земельною ділянкою площею 24,6099 га на території Андрівської сільської р ТОВ «Андрівський гранітний кар`єр» (далі - позивач) зареєстровано в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 29.05.2012, номер запису: 10911020000000943.

Товариство провадить наступні види діяльності: 08.12 Добування піску, гравію, глин і каоліну (основний); 08.11 Добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю; 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно- технічним обладнанням; 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

24.12.2012 Приватним акціонерним товариством «Оріхівський кар`єр формувальних матеріалів» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Андрівський гранітний кар`єр» (покупець) укладено договір купівлі-продажу (далі- договір).

Відчужуваний об`єкт належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Буцикіною Л.О., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 03.06.2008, за реєстровим № 2921, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 19525536 Державним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області 03.07.2008, про що зроблено запис № 84 в книзі №01, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 36555923, виданим Комунальним підприємством «Бердянське районне бюро технічної інвентаризації» Запорізької області 05.12.2012.

Для проведення діяльності позивач використовує земельну ділянку на території Андрівської сільської ради за адресою: Запорізька обл., Бердянський р-н, с. Андрівка, вул. Шкільна, 129-а, кадастровий номер - 2320680500:01:008:0082 площею 9,7983 га.

Дочірнє підприємство «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», діючи спільно з позивачем розробило поділ земельної ділянки на дві (земельної ділянки загальною площею 24,6099 га на дві: 9,7983 га кадастровий номер 2320680500:01:008:0082 та 14,8116 га кадастровий номер 2320680500:01:008:0081) з метою передачі однієї з часток саме позивачу. Відповідні документи було погоджено та вони постійно надавались до Державної обласної адміністрації Запорізької області - враховуючи, що саме вона є розпорядником зазначеної земельної ділянки, що підтверджується витягом з реєстру.

Розпорядженням Запорізької обласної державної адміністрації № 596 від 17.11.2014 надано дочірньому підприємству «Запорізький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» згоду на поділ земельної ділянки державної власності, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, загальною площею 24,6099 га, кадастровий номер 2320680500:01:008:0008, розташованої за межами населеного пункту Андрівської сільської ради, Бердянського району, Запорізької області, наданої для розміщення та обслуговування об`єктів Андрівського гранітного кар`єру.

Розпорядженням Запорізької обласної державної адміністрації № 464 від 31.08.2018 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки державної власності площею 24,6099 га, яка перебуває в постійному користуванні ДП «Запорізький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги» на дві земельні ділянки площами 14,8116 га та 9,7983 га відповідно.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-00063230002021 від 02.02.2021, земельна ділянка з кадастровим номером 2320680500:01:008:0082, загальною площею 9,7983 га зареєстрована 17.10.2016 (дата державної реєстрації земельної ділянки), форма власності державна, вид користування земельної ділянки: для розміщення та обслуговування об`єктів Андрівського кар`єру. Власник Держава в особі ЗОДА. Право постійного користування ДП «Запорізький облавтодор» (відповідач 1).

Реєстрація земельної ділянки площею 14,8116 га також підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру.

Предметом спору у справі є вимога позивача про припинення права Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вул. Українська, 50, м. Запоріжжя, 69095, ідентифікаційний код юридичної особи 32025623) на користування земельною ділянкою за адресою: Запорізька область, Бердянський район, с. Андрівка, вул. Шкільна, 129 а, кадастровий номер 2320680500:01:008:0082, площею 9,7983 га.

6. Доводи, за якими апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

За змістом статті 7 ЗК України користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

У частині 1 статті 23 ЗК України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

У пункті 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Слід зазначити, що дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, можливість реалізації набувачем об`єкта нерухомості прав на землю не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування (підпункт 8.11 цієї постанови).

На даний час, ДП «Запорізький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» є постійним землекористувачем спільної земельної ділянки.

Відповідно до положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відтак, право власності належить до таких суб`єктивних прав, які можуть виникнути лише при наявності визначеного юридичного факту або їх сукупності.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Cуд звертає увагу, що сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Також, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 звернула увагу, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

За висновками Великої Палата Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України (пункт 8.3 постанови).

Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер (пункт 8.4 постанови).

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

При цьому, принцип спільної юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки, на якій це майно розміщене, закріплений наведеними законодавчими нормами, зумовлений невіддільністю нерухомого майна від земельної ділянки, на якій воно розміщене, і яка фактично є його частиною, та має на меті дотримання законних прав та інтересів власника нерухомого майна, а також забезпечення можливості реалізації ним відповідних правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній власник земельної ділянки порядку припинення прав на земельну ділянку, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення (такі висновки викладені у пункті 8.8 постанови Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №907/68/18 з урахуванням висновків, викладених у пункті 8.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16).

Стаття 120 Земельного кодексу України, стаття 377 ЦК України передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно.

Щодо застосування приписів вказаних статей Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 05.12.2018 у справі №713/1817/16-ц, від 03.04.2019 у справі №921/158/18, від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц).

Отже, відповідно до зазначених правових норм власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Одночасно користування будинком, спорудою неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування цього майна. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм та правил.

У зв`язку з чим, позивач беззаперечно має майновий інтерес в одержанні в користування земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно та частиною ділянки, яка необхідна для обслуговування цього майна, що спростовує доводи апеляційних скарг про немайновий характер вимог і заперечень, у зв`язку з цим, проти розгляду справи у межах справи про банкрутство.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 24.12.2012 Приватним акціонерним товариством «Оріхівський кар`єр формувальних матеріалів» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Андрівський гранітний кар`єр» (покупець) укладено договір купівлі-продажу (далі- договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупця 9/25 (дев`ять/двадцять п`ятих) часток, які складаються з: двоповерхової будівлі контори «А», прибудови «а», тамбуру «а1», ганку «до А», ганку «до а1», сходів «до А», балкону «до а», загальною площею 624,1 кв.м, будівель та споруд виробничої дільниці «Андрівський кар`єр», що знаходиться за адресою: Запорізька область, Бердянський район, село Андрівка, вулиця Шкільна, будинок 129 а.

Отже, у зв`язку із набуттям ТОВ "Андрівський гранітний кар`єр" у власність нерухомості, що розташована на земельній ділянці 24,6099 га, яка поділена на дві: 9,7983 га кадастровий номер 2320680500:01:008:0082 та 14,8116 га кадастровий номер 2320680500:01:008:0081, до останнього перейшло право на укладання договору оренди частини вказаної земельної ділянки загальною площею 9,7983 га, кадастровий номер 2320680500:01:008:0082 з її власником в порядку, визначеному Законом України «Про оренду землі».

Так, ст. 141 Земельного Кодексу, передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Водночас ст. 143 ЗК України визначено, що примусове припинення право на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) не усунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Із наведених положень статті 143 Земельного кодексу України, вбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 909/108/19 від 20.02.2020.

Відповідно до ст. 149 ЗК України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку. Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально. Цим спростовується довід апеляційної скарги відповідача-3 про те, що суд вийшов за межі своїх повноважень.

Земельна ділянка площею 24, 6099 га (яка на даний час є поділеною на дві земельні ділянки), була виділена відповідачу 1, право власності на частину нерухомого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці, перейшло до позивача. Відповідачі 1 та 3 надавали свою згоду на поділ земельної ділянки, однак у подальшому між сторонами не досягнуто згоди на припинення права користування і вилучення земельної ділянки, що стало причиною виникнення цього спору.

Згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії" суд постановив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Враховуючи викладене, позивач як І власник об`єкту нерухомості, розташованого на спірній земельній ділянці, має «правомірні очікування» щодо продовження користування земельною ділянкою для обслуговування належного йому майна, які підлягають захисту відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що спростовує доводи відповідача-3 про неналежний спосіб захисту своїх прав.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, оскільки ці обставини є самостійною і достатньою підставою для припинення права користування земельною ділянкою відповідачем та поновлення порушених прав позивача.

За приписами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Правила щодо оцінки доказів закріплено у статті 86 ГПК України, згідно частини першої якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Дочірнім підприємством Запорізький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України жодним чином не спростовується той факт, що він не використовує земельну ділянку за її цільовим призначенням (діяльність кар`єрів), що прямо протирічить нормам Земельного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду про наявність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в апеляційній скарзі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи скаржника з підстав, викладених в пункті 6 цієї постанови, а також з урахуванням наступного.

Щодо посилань скаржників на те, що AT «ДАК «Автомобільні дороги України» (Засновником) питання припинення права користування земельною ділянкою 9,7983га не погоджувалося та нотаріально не засвідчувалося, судова колегія зазначає наступне.

Дані доводи спростовуються листом від 27.03.2019 № 16/316, відповідно до якого Відповідач-1 звернувся до облдержадміністрації з клопотанням щодо припинення права користування земельною ділянкою площею 9,7983 га, кадастровий номер 2320680500:01:008:0082.

Листом від 11.06.2019 № 03547/08-40 підприємству було повідомлено, що таке клопотання на розгляді та опрацьовується у відповідності до вимог чинного законодавства.

Щодо посилань скаржника Дочірнього підприємства Запорізький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України на те, що спір про припинення права постійного користування земельною ділянкою є не майновим спором, тому суд безпідставно розглянув його межах справи №908671/18 про банкрутство Дочірнього підприємства "Запорізький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", судова колегія ( з урахуванням викладеного у п.6 цієї постанови) зазначає наступне.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці.

Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Водночас, у п. 57 зазначеної вище постанови Великою Палатою Верховного Суду викладено висновок, згідно з яким до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що не піддається грошовій оцінці.

Згідно ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви предметом позову є вимога про припинення/визнання права постійного користування земельною ділянкою, яка є вимогою майнового характеру, тобто вимогою про визнання речового права на майно (земельну ділянку), оскільки об`єктом вимоги є дія зобов`язаної сторони, що піддається грошовій (вартісній) оцінці, а вирішення спору вплине на склад майна сторін спору та змінить власника майна (це право є активом у справі про банкрутство).

Щодо доводів скаржника Запорізької обласної державної адміністрації про неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, які викладені в постанові від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15ц).

Слід зазначити, що в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17, суд зробив висновок, що сам по собі факт користування земельною ділянкою без документів не є достатньою підставою для кваліфікації цього як самовільного її зайняття. Тому посилання скаржника на неврахування господарським судом вказаного висновку Верховного суду є безпідставним.

Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника висновків суду не спростовують, ґрунтуються на помилковому довільному тлумаченні скаржником норм процесуального права, а тому до уваги апеляційним судом не приймаються.

Посилання скаржників на неправильне застосування норм процесуального права під час винесення оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту апеляційний господарський суд не вбачає.

Щодо доводів скаржника Запорізької обласної державної адміністрації, що є неприпустимим вирішення судом, самостійно питань, віднесених до виключної компетенції інших державних органів, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено передача спірної земельної ділянки у користування Дочірнього підприємства "Запорізький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", який відмовився від користування ділянкою на користь позивача, тому наявні всі підстави для переходу відповідного права користування такою земельною ділянкою до власника зазначеного нерухомого майна.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подані апеляційні скарги, не можуть бути підставою для скасування рішення.

Крім того, довід про невстановлення судом факту постійного користування спростовується посиланням місцевого суду на акт постійного користування (т.1. а.с.28), з якого вбачається і не оспорюється, що постійне користування закріплено за відповідачем-1.

Аргументи про непорушення прав позивача та про розмір земельної ділянки , (під будовами напроти аргументу щодо розміру земельної ділянки, необхідною для використання) спростовуються наступними доказами:

- листом відповідач-1 просив припинити право користування земельною ділянкою площею 9,7983га кадастровий номер 2320680500:01:008:0082, яка була сформована в результаті поділу (т.1, а.с.32);

- нотаріально завіреною заявою відповідача-1, якою він надав згоду на вилучення у нього земельної ділянки з метою подальшої передачі її позивачу (т.1, а.с.33);

- податковими деклараціями, які підтверджують факт користування земельною ділянкою у спірному розмірі 0,9598га за згодою учасників (т.1, а.с.60);

- фактами сплати земельного податку позивачем у встановленому розмірі за користування спірною земельною ділянкою (т.1, а.с.35-48);

- розпорядженням №596 від 17.11.2014, яким Запорізькою обласною державною адміністрацією надано згоду відповідачеві-1 на поділ спірної земельної ділянки, яка перебуває у його постійному користуванні відповідно до Державного акта на право постійного користування ЯЯ№121543;

- свідоцтвом про право власності на нерухомість (т.1, а.с.124);

- технічним паспортом на нерухомість (т.1. а.с.149);

- згодою на поділ земельної ділянки (т.1. а.с.158);

- згодою на погодження технічної документації із землеустрою (т.1. а.с.161);

- листом про припинення землекористування (т.1, а.с.162);

- згодою відповідача-3 на оренду спірної земельної ділянки (т.1, а.с.168).

8. Коли і ким були порушені, оспорені або невизнані права чи інтереси, за захистом яких особа звернулась до суду.

Право скаржників не порушено.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Під час здійснення перегляду справи, доводи апеляційних скарг не підтвердились та не спростовують законні та обґрунтовані висновки суду першої інстанції, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

10. Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275-284 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 у справі № 908/671/18 (908/2269/21) - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.10.2021 у справі №908/671/18 (908/2269/21) - залишити без змін.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 21.07.2022 року.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя І.О.Вечірко

Суддя А.Є. Чередко