Рішення

від 20.07.2022 по справі 910/22041/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.07.2022Справа № 910/22041/21

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент проект»

до Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування»

про стягнення 217 740,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фундамент проект» (надалі - ТОВ «Фундамент проект») звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (надалі - ДП «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування») про стягнення 217 740,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання із оплати виконаних на підставі договору субпідряду №0099/09/16-23Р від 31.10.2016 робіт, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 217 740,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2022 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.

03.02.2022 через канцелярію суду від ДП «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на відкладальну умову щодо строків оплати виконаної роботи, а також у зв`язку з укладенням між сторонами мирової угоди, в тому числі, стосовно спірної заборгованості.

15.02.2022 до Господарського суду міста Києва від ДП «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» надійшла заява, в якій відповідач визнав позовні вимоги та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

31.10.2016 між ДП «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (замовник) та ТОВ «Фундамент проект» (виконавець) був укладений договір субпідряду №0099/09/16-23Р (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 №687-XIV, чинним законодавством України, Договором від 03.04.2015 №2015-35 та даним договором замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання, відповідно до умов цього договору виконати проектно-кошторисну документацію об`єкту: «Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торгівельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва. Розробка проекту житлового будинку поз. №23 по генплану», а замовник зобов`язується прийняти дані роботи та оплатити їх.

Згідно з п. 3.1 Договору за розробку проектно-кошторисної документації замовник проводить розрахунки в такому порядку:

3.1.1 авансовий платіж становить 20% вартості проектних робіт по кожній стадії. Аванс в розмірах та строках погоджений із замовником перераховується виконавцю по стадіях, згідно з календарним планом виконання робіт за кожну стадію окремо, після отримання листа від виконавця, протягом 10-ти банківських днів;

3.1.2 оплата робіт проводиться після виконання окремого етапу проектних робіт, відповідно до календарного плану виконання робіт. Здійснюється оплата протягом 10-ти (десяти) банківських днів після здачі матеріалів проектних робіт замовнику та підписання сторонами акта здачі-прийняття робіт (надання послуг), з урахуванням авансу, що раніше був перерахований за відповідний етап проектних робіт на виконання умов договору, за умови отримання коштів за ці види робіт від генерального проектувальника ТОВ «Нові будівельні матеріали» відповідно до умов основного договору від 03.04.2015 №2015-35.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що передача-приймання виконаних робіт здійснюється шляхом підписання сторонами актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), які складаються за результатом повного виконання робіт.

На вкидання умов Договору, позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи на загальну суму 1 500 000,00 грн. що підтверджується актами виконання робіт (надання послуг) №50 від 03.04.2017, №74 від 14.07.2017, №143 від 13.12.2017 та №19 від 27.08.2020.

В свою чергу, відповідачем сплачено позивачу за виконані на підставі Договору роботи 1 282 260,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №81 від 25.04.2017, №82 від 26.04.2017, №41 від 27.04.2017, №1067 від 14.07.2017 та №1470 від 13.12.2017.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати виконаних на підставі Договору робіт, у зв`язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 217 740,00 грн.

Укладений між сторонами Договір є договором підряду, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Стаття 853 Цивільного кодексу України встановлює обов`язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові, в іншому випадку він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Матеріалами справи (акти виконання робіт (надання послуг) №50 від 03.04.2017, №74 від 14.07.2017, №143 від 13.12.2017 та №19 від 27.08.2020) підтверджується виконання позивачем та прийняття відповідачем робіт на підставі Договору на загальну суму 1 500 000,00 грн.

В свою чергу, відповідачем сплачено позивачу за виконані на підставі Договору роботи 1 282 260,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №81 від 25.04.2017, №82 від 26.04.2017, №41 від 27.04.2017, №1067 від 14.07.2017 та №1470 від 13.12.2017.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.1.2 Договору, у відповідача наявна заборгованість з оплати виконаних на підставі Договору робіт у розмірі 217 740,00 грн., а строк виконання такого зобов`язання на момент звернення позивача із позовною заявою до суду настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 217 740,00 грн. за виконані на підставі Договору роботи, а відповідачем вказана заборгованість визнана.

Пунктом 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно із ч. 1, 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідач скористався своїм правом та визнав даний позов в повному обсязі, зазначивши про це в заяві, яка надійшла до суду 15.02.2022, при цьому, судом встановлено, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з ДП «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» на користь ТОВ «Фундамент проект» заборгованості у розмірі 217 740,00 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В обґрунтування заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу позивач посилається на те, що факт надання правової допомоги підтверджується договором про надання правової допомоги №11/05-2021 від 11.05.2021, укладеним з адвокатським бюро «Романа Проценка», додатковою угодою №7 від 20.12.2021 до договору про надання правової допомоги №11/05-2021 від 11.05.2021 та актом приймання-передачі правової допомоги №8 від 22.12.2021.

Судом встановлено, що 01.02.2021 між ТОВ «Фундамент проект» (клієнт) та Адвокатським бюро «Романа Проценка» (бюро) було укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до якого бюро зобов`язується здійснювати захист, представляти інтереси клієнта та надавати йому інші види правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені цим договором, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», іншими актами чинного законодавства, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати необхідні для виконання цього договору.

Додатковою угодою №7 від 20.12.2021 до договору про надання правової допомоги №11/05-2021 від 11.05.2021 сторони дійшли згоди, зокрема, про вид правової допомоги, розмір та порядок оплати гонорару бюро щодо стягнення заборгованості за Договором.

На підтвердження виконання робіт, обумовлених вказаним договором, ТОВ «Фундамент проект» та Адвокатським бюро «Романа Проценка» було складено акт приймання-передачі правової допомоги №8 від 22.12.2021, які підписані сторонами без зауважень та заперечень.

Згідно вказаного акту, загальна сума витрат на правову допомогу за даним позовом складає 12 500,00 грн., яка відповідно до п. 3.1 додаткової угоди №7 від 20.12.2021 до договору про надання правової допомоги №11/05-2021 від 11.05.2021 підлягає сплаті протягом 3-х днів з дня винесення рішення судом першої інстанції.

Суд звертає увагу на те, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04, п.269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019 Верховного Суду по справі №910/4515/18.

Згідно з ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 року).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем витрат на послуги адвоката із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також що розмір таких витрат є необґрунтованим.

По-перше, суд вважає, що дана справа є незначної складності, що було зазначено в ухвалі суду від 06.01.2022 та стало підставою для розгляду її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

По-друге, суд не вбачає обґрунтованою, співмірною та розумною витрату суб`єктом професійної діяльності в сфері надання юридичних послуг (професійним адвокатом) для вивчення обставин та матеріалів, аналіз документів, збір доказів, формування правової позиції, аналіз судової практики у спорі про стягнення з ДП «НДПІ Містобудування» на користь ТОВ «Фундамент проект» заборгованості за договором субпідряду на виконання проектних робіт від 31.10.2016 №0099/09/16-23Р на суму 3 500,00 грн. та формування пакету документів для подання позовної заяви з додатками для суду, формування пакету документів для відповідача (копія позовної заяви та доданих до неї документів) для направленню відповідачу на суму 2 500,00 грн.

Послуги адвоката зі здійснення аналізу, пошуку і вивчення судової практики в аналогічних справах (вивчення нормативної бази, публікацій науковців, коментарів спеціалістів тощо) охоплюються послугою зі здійснення підготовки заяв по суті спору (в межах яких і формується правова позиція сторони по суті спору).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2321/20.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 6 500,00 грн., що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), виконаних за договором правової допомоги.

Враховуючи викладене, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент проект» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, літера А; ідентифікаційний код 01422832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент проект» (02081, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, будинок 19-А; ідентифікаційний код 38657646) заборгованість у розмірі 217 740 (двісті сімнадцять тисяч сімсот сорок) грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 3 266 (три тисячі двісті шістдесят шість) грн. 10 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 6 500 (шість тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий