Рішення

від 21.07.2022 по справі 910/413/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.07.2022Справа № 910/413/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛЕВІТА»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕЛЕН ШНАЙДЕР»

про стягнення 203 298, 20 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАЛЕВІТА» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕЛЕН ШНАЙДЕР» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 203 298, 20 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.175, 220 Господарського кодексу України, ст.625, 1212 Цивільного кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором №42 по виготовленню та поставці готової продукції від 15.06.2020, в частині повної та своєчасної поставки продукції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/413/22, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

14.02.2022 від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи виписок банку.

Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі двічі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04136, місто Київ, вулиця Маршала Гречка, будинок 13, офіс 1002.

Однак, конверти з ухвалою про відкриття провадження в справі від 14.01.2022 були повернуті до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" (23.02.2022 за №0105491853731 та 27.06.2022 за №0105492087749)

Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 5 березня 2009 року N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку» рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка"), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.

Відповідно до розділу «Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів» постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку», у разі невручення рекомендованого листа з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

Із залучених до матеріалів справи листів, у яких відповідачу направлялась копія ухвали, убачається, що дані листи, направлені за офіційною адресою місцезнаходження відповідача згідно ЄДР, були повернуті суду поштою.

Інших адрес відповідач суду не повідомляв та в ЄДР інші адреси відсутні, тому суд позбавлений можливості направити ухвалу на інші адреси.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листів з ухвалою суду відповідачем та повернення їх до суду є наслідками діяння (бездіяльності) самого відповідача щодо їх належного отримання, тобто його власною волею, оскільки самим відповідачем надаються до ЄДР відомості, щодо офіційної адреси його місцезнаходження.

Відтак відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість проявив процесуальну бездіяльність.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/413/22 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18.04.2022 №259/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 «Про продовження дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При цьому законодавцем не внесено змін до положень Господарського процесуального кодексу України щодо зміни/продовження строків розгляду спорів під час воєнного стану.

Суд відзначає, що дане рішення постановлено з перевищенням встановленого наведеною вище нормою строку, проте в розумний строк, оскільки суд очікував, що відповідач скористається наданим йому правом на подачу відзиву. При цьому судом враховану ту обставину, що вже тривалий час безпекова ситуація у місті Києві покращилась, відновлено рух громадського транспорту, запроваджено нову комендантську годину, яка триває з 23:00 год. до 05:00 год.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.06.2020 між позивачем (замовник) та відповідачем (виробник) було укладено договір №42 по виготовленню та поставці готової продукції, відповідно до п.1.1. предметом якого є виготовлення та поставка готової продукції виробником по завданню замовника за плату протягом терміну дії цього договору.

Відповідно до п.п.2.2., 2.4. договору вартість по виготовленню готової продукції включає в себе вартість сировини упаковки, етикетки та винагороди виробника. Замовник здійснює оплату за цим договором згідно рахунків, виставлених виробником та видаткових накладних. Оплата здійснюється замовником в триденний термін з дати отримання рахунку та видаткової накладної.

Згідно із п.3.1. договору не пізніше ніж протягом 20-ти робочих днів з моменту здійснення попередньої оплати виробник зобов`язаний виготовити та поставити замовнику першу партію нової продукції для замовника згідно затвердженого замовлення та 5-ти робочих днів кожну наступну партію такої продукції. В замовленні замовник вказує мінімально необхідну кількість готової продукції по кожній окремій позиції асортименти. Обсяг замовлення при цьому становить мінімум 10 кг кожної асортиментної категорії.

У пункті 3.3. договору зазначено, що продукція передається на складі виробника на підставі відвантажувальних документів, до складу якого входять: видаткова накладна (2 прим.), оригінал рахунку-фактури (1 прим.) З моменту підписання усіх відвантажувальних документів продукція вважається переданою виробником та прийнятою замовником за кількістю та якістю.

Умови оплати - 100% попередня оплата за замовлену партію продукції згідно з п.3.1. договору (п.7.1. договору).

Відповідно до п.10.1. договору термін його дії: початок - з моменту його підписання обома сторонами, закінчення - 31 грудня 2025 року.

Також сторонами підписано додаток №1 до договору, відповідно до якого замовник доручає, а виробник зобов`язується виготовити та поставити замовнику продукцію під ТП замовника на загальну суму 419 336, 00 грн.

Так, відповідачем було виставлено позивачу наступні рахунки на оплату: №75 від 16.06.2020 на суму 311 150, 00 грн, №76 від 16.06.2020 на суму 160 186, 00 грн, №106 від 07.08.2022 на суму 53 380, 00 грн, №137 від 28.09.2020 на суму 119 240, 00 грн, а всього на загальну суму 643 956, 00 грн.

Позивачем вказані рахунки оплачено наступним чином: 18.06.2020 за платіжним дорученням №13 у сумі 155 575, 00 грн, 18.06.2020 за платіжним дорученням №14 у сумі 80 093, 00 грн, 25.06.2020 за платіжним дорученням №21 у сумі 155 575, 00 грн, 25.06.2020 за платіжним дорученням №22 у сумі 80 093, 00 грн, 02.10.2020 за платіжним дорученням №37 у сумі 50 000, 00 грн, 06.10.2020 за платіжним дорученням №41 у сумі 50 000, 00 грн, 06.10.2020 за платіжним дорученням №45 у сумі 19 240, 00 грн, 07.10.2020 за платіжним дорученням №55 у сумі 26 690, 00 грн, всього на загальну суму 617 266, 00 грн.

У свою чергу відповідачем було поставлено позивачу продукцію за наступними видатковими накладними: №89 від 29.07.2020 на суму 40 911,00 грн, №90 від 31.07.2020 на суму 93 275, 00 грн, №92 від 17.08.2020 на суму 123 325, 00 грн, №92 від 20.08.2020 на суму 80 912, 50 грн, №20 від 13.04.2021 на суму 49 186, 50 грн, №32 від 20.09.2021 на суму 26 358, 80 грн, всього на загальну суму 413 968, 80 грн.

20.08.2021 позивачем направлено відповідачу претензію за вих. №25, у якій позивач просив відповідача повернути сплачені грошові кошти або здійснити поставку замовленої продукції в строк до 01.09.2021.

Гарантійним листом за №11 від 08.12.2021 відповідач гарантував відвантаження оплаченої продукції.

Позивач стверджує, що відповідач не здійснив поставку товару та не повернув суму попередньої оплати, в результаті чого у відповідача існує заборгованість з повернення суми попередньої оплати в розмірі 203 297, 20 грн.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Між сторонами виникли господарські відносини у сфері поставки, які регулюються нормами Цивільного кодексу України, з урахуванням особливостей, які передбачені ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно з ст. 526, 530 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У статті 670 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Судом встановлено, що сторонами уклали договір поставки. Позивач оплатив продукцію на загальну суму 617 266, 00 грн, відповідачем, у свою чергу, зобов`язання по поставці продукції виконано не в повному обсязі, а саме поставлено продукцію на загальну суму 413 968, 80 грн, чим порушено умови, а також зазначені вище норми матеріального права.

Доказів поставки відповідачем продукції на вказану суму матеріали справи не містять та відповідачем у порядку, передбаченому ГПК України, таких доказів суду не надано.

Отже, непоставленою залишилися оплачена позивачем продукція на загальну суму 203 298, 20 грн (617 266, 00 грн- 413 968, 80 грн). Позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення коштів, однак відповідач кошти не повернув.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 692 Цивільного кодексу України законодавцем було унормовано загальні положення, якими врегульовано загальні питання оплати товару, порядку виконання такого обов`язку та наслідків його порушення, одночасно з цим закріпивши в приписах ст. 693 - 695 цього Кодексу спеціальні норми якими врегульовано правовідносини купівлі-продажу у випадках коли розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати або ж продаж здійснюється з відстрочкою (у кредит) чи розстрочкою.

Визначаючи в таких положеннях наслідки порушення своїх обов`язків учасниками правовідносин купівлі-продажу законодавцем, зокрема, було встановлено, що:

- якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавцем, зокрема, було визначено такі рівнозначні правові наслідки порушення зобов`язань з оплати чи поставки, а саме: якщо продавець не передав оплачений товар у встановлений строк, то покупець набуває право вимагати повернення суми попередньої оплати; і навпаки: якщо покупець прострочив оплату переданого товару, то продавець має право вимагати його повернення.

Однак, якщо питання моменту виникнення у продавця/покупця відповідних прав вимог є зрозумілим (з моменту порушення строків оплати/поставки), то встановлюючи такі наслідки законодавцем не було визначено чіткого моменту настання кореспондуючих таким правам обов`язків продавця/покупця з повернення передоплати чи повернення товару.

Тому, визначаючи такий момент слід керуватися загальними нормами, під правове рулювання яких підпадають питання виконання зобов`язань.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, із закінченням строку виконання зобов`язання продавця передати оплачений покупцем товар останньому таке зобов`язання припиняється і відповідно трансформується в зобов`язання з повернення сплаченої покупцем передоплати за його вимогою, і навпаки, із закінченням строку оплати покупцем товару, проданого в кредит, таке зобов`язання припиняється і трансформується в зобов`язання з повернення продавцю відповідного товару.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19, вирішуючи питання настання строку виконання обов`язку з повернення суми попередньої оплати, в порядку ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, вказала, що "вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки (30 листопада 2016 року), який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01 грудня 2016 року."

Відтак враховуючи, що в положеннях ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України закріплено рівнозначні наслідки тотожних за своєю суттю порушень, притримуючись висновків Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за можливе дійти висновку, що в силу приписів ч. 1 ст. 530 та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) з наступного дня після строку поставки продукції, тобто з 06.11.2020.

Доказів повернення відповідачем позивачу сплачених грошових коштів матеріали справи не містять.

Отже, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 203 297, 20 грн попередньої оплати підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 203 297, 20 грн грошових коштів.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 13 500, 00 грн витрат на правову допомогу, з яких 3 000, 00 грн гонорар успіху.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 500 грн позивачем долучено до матеріалів справи: копію договору №19/08 про надання правової допомоги від 19.08.2021 укладеного з адвокатом Глухеньким В.О., з додатком №1 (тарифи на правові послуги), акт приймання-передачі наданих правових послуг (правової допомоги) від 05.01.2022 на суму 10 500, 00 грн, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №6532/10, ордер на надання правничої (правової) допомоги №1193263.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Таку правову позицію, щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Судом враховано, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі. Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами відповідачем не подавалось.

Стосовно переліку послуг, який визначено в акті приймання-передачі наданих правових послуг (правової допомоги) від 05.01.2022 на суму 10 500, 00 грн, суд зазначає, що останні є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи, а відповідні витрати в розмірі 10 500, 00 грн співмірними зі складністю справи.

При цьому суд звертає увагу на те, що витрати, зокрема, на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 000, 00 грн гонорару успіху відповідно до п.4.2. додатку до договору №19/08 про надання правової допомоги від 19.08.2021, яким передбачено, що у випадку досягнення мети представництва (прийнято рішення про стягнення заборгованості у повній сумі) клієнт додатково сплачує адвокату гонорар у розмірі 3 000, 00 грн.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72); (пункти 5.34, 5.40, 5.41, 5.42, 5.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд враховує зазначену судову практику у вирішення питання щодо стягнення «гонорару успіху».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в частині стягнення "гонорару успіху" в розмірі 3 000,00 грн, такі витрати не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, в зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер, а тому в цій частині стягнення правової допомоги суд відмовляє.

За таких обставин, виходячи з викладеного вище в сукупності, суд дійшов висновку, що належним чином підтвердженими, обґрунтованими та співмірними із предметом позову є витрати позивача на професійну правничу допомогу саме в розмірі 10 500, 00 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕЛЕН ШНАЙДЕР» (04136, місто Київ, вулиця Маршала Гречка, будинок 13, офіс 1002, ідентифікаційний код 41572605) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛЕВІТА» (02141, місто Київ, вулиця Руденко Лариси, будинок 6-А, офіс 58, ідентифікаційний код 43616219) 203 298 (двісті три тисячі двісті дев`яносто вісім) грн 20 коп. грошових коштів, 3 049 (три тисячі сорок дев`ять) грн 47 коп. судового збору та 10 500 (десять тисяч п`ятсот) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань