Рішення

від 04.07.2022 по справі 925/491/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2022 року м. Черкаси справа № 925/491/22

Господарський суд Черкаської області у складі: головуючого - судді Г.М. Скиби, за участю секретаря судового засідання А.М.Буднік, у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в приміщенні суду розглянув справу за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА", Черкаська область, Золотоніський район, село Зорівка

до Зорівської сільської ради, Черкаська область, Золотоніський район, село Зорівка

про визнання права власності на земельні ділянки та скасування державної реєстрації права власності на спірні ділянки,

за участі повноважних представників сторін:

від позивача: Новіков М.В. адвокат за ордером;

від відповідача: участі не брав.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "НИВА" звернулось в господарський суд Черкаської області з позовом до Зорівської сільської ради, в якому просить суд:

-визнати за СТОВ "НИВА", ідентифікаційний код ЄДРПОУ 03792941, право власності на земельні ділянки кадастрові номери 7121584701:01:001:0115, 7121584701:01:001:0121

-скасувати державну реєстрацію права власності Зорівської сільської ради на земельну ділянку, кадастрові номери 7121584701:01:001:0115, 7121584701:01:001:0121 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

Короткий опис руху справи:

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 13.06.2022 відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

В засідання суду 04.07.2022 було подано відзив на позов з письмовою заявою відповідача про його згоду на призначення та проведення судового засідання відразу після проведення підготовчого засідання. Представник відповідача в засідання суду не з`явився.

В судовому засіданні 04.07.2022:

Представник позивача вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Відповідач вимоги заперечив та просить в позові відмовити повністю. Вважає, що сільська рада підставно, законно та обґрунтовано набула право комунальної власності на спірні ділянки, припинила право колективної власності на землю за КСП "Нива" та передало ділянку в оренду СТОВ "Нива" за окремим договором.

За результатами судового розгляду були проголошені вступна та резолютивна частини рішення суду відповідно до приписів ст.ст. 233, 240 ГПК України.

Судом встановлено та перевірено доказами такі взаємовідносини сторін та обставини:

Відповідно до Свідоцтва №03792941 про реєстрацію Колективне сільськогосподарське підприємство "Нива" 01.11.1995 зареєстроване як суб`єкт підприємницької діяльності (а.с. 10).

Відповідно до рішення Зорівської сільської ради народних депутатів та Державного акту на право колективної власності на землю від 20 серпня 1997 року серія ЧР 5-7 (далі - Державний акт, а.с. 6-9) Колективному сільськогосподарському підприємству "Нива" передано 2946,5 гектарів землі у колективну власність. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №6. Тривалість, підставність та законність користування КСП "Нива" земельними ділянками під сумнів не ставилась.

Згідно з рішенням загальних зборів уповноважених членів КСП "Нива", оформленого протоколом №1 від 06.02.1998, відповідно до приписів ЗУ "Про колективне сільськогосподарське підприємство", КСП "Нива" було перетворене в СТОВ "Нива" (а.с. 12).

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нива" зареєстроване 09.04.1998 як суб`єкт підприємницької діяльності з ідентифікаційним кодом ЄДРПОУ 03792941 (а.с. 11). Оскільки обидва сільськогосподарських підприємства мають єдиний ідентифікаційний код ЄДРПОУ - СТОВ "Нива" є правонаступником прав та обов`язків КСП "Нива" в процедурі перетворення та зміни організаційної форми юридичної особи та суб`єкта господарювання.

Як вбачається з висновку сертифікованого інженера-землевпорядника Харченко В.М. (а.с. 5) земельні ділянки з кадастровими номерами 7121584701:01:001:0115, 7121584701:01:001:0121 входили до складу земель, які були передані у власність колективного сільгосппідприємства "Нива", с.Зорівка згідно з Державним актом на право колективної власності на землю серія ЧР №5-7.

Вказані земельні ділянки при реорганізації КСП "Нива" не підлягали паюванню та не були розпайовані.

Вказані земельні ділянки є землями сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в тому числі рілля та під господарськими дворами та іншими спорудами.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції чинній на час видачі Державного акту на право колективної власності на землю від 1995) власність на землю в Україні мала такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності визнавались рівноправними. Власник землі міг вільно володіти, користуватись та розпоряджатись нею.

Відповідно до ст. 5 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) суб`єктами права колективної власності на землю були колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

У відповідності до ст.ст. 22, 23 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Згідно положень ст. 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14.02.1992 земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди.

06.02.1998 загальними зборами уповноважених членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Нива» було прийнято рішення про"» шляхом перетворення його у сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нива" (а.с. 12). Ця реорганізація юридичної особи є чинною.

Статтею 108 ЦК України передбачено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 37 ЦК УРСР від 18.07.1963, у редакції, що діяла на момент перетворення, юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

При перетворенні юридична особа продовжує діяти у іншій організаційно-правовій формі без припинення такої юридичної особи.

З урахуванням ідентичного ідентифікаційного коду ЄДРПОУ КСП "Нива" та СТОВ "Нива", СТОВ "Нива" є юридичною особою внаслідок перетворення КСП "Нива".

Положеннями ч. 6 ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (в редакції чинній на момент перетворення) передбачено, що при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Аналогічні положення містилися в ч. 7 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (чинного на момент перетворення Колективного сільськогосподарського підприємства "Нива").

Відповідно до п. 7 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції 2001 року) громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

На сьогодні чинне земельне законодавство не передбачає права колективної власності на землю, але зміни, що відбулися в земельному законодавстві після видачі позивачеві Державного акту на право колективної власності на землю, не можуть бути підставою для припинення права власності на землю, оскільки припинення права власності на землю з такої підстави не передбачено нормами чинного ЗК України.

Таким чином, позивач правомірно набув право власності на вищевказані земельні ділянки, обтяжені об`єктами нерухомості, в процесі перетворення Колективного сільськогосподарського підприємства "Нива", оскільки позивач надав докази, що за ним зареєстровано право власності на комплекси об`єктів нерухомого майна по вул.Шевченка та пров.Лікарняному в с.Зорівка Золотоніського району Черкаської області, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Позивач доводить, що спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення не підлягали паюванню, тому ці ділянки залишилася у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства "Нива" та повністю перейшли у власність до позивача (СТОВ) в результаті перетворення КСП.

Суд критично оцінює рішення Зорівської сільської ради №10/1 від 15.06.2000, на яке відповідач посилається як на підставу припинення права колективної власності КСП на земельні ділянки площею 2946,5 га, у зв`язку з наступним:

Указом Президента України №720 від 08.08.1995 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

У відповідності до ст. 22, 23 Земельного кодексу України (в редакції 1990 р.), - право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Таким чином, право власності КСП "Нива" на землі, що підлягали паюванню, було припинено внаслідок видачі пайщикам документів, що посвідчують право власності на землю, а не внаслідок прийняття рішення Зорівської сільської ради №10/1 від 15.06.2000.

Спірні ж земельні ділянки не підлягали паюванню, оскільки обтяжені сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями та дворами, що підтверджено висновком сертифікованого інженера-землевпорядника Харченко В.М. від 23.02.2022 і залишилися у власності КСП "Нива".

Відповідно до ст. 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Діюче на той час законодавство не передбачало права місцевої ради припиняти право власності на землю у такий спосіб, як зазначено у рішенні Зорівської сільської ради - №10/1 від 15.06.2000 (у відкритому доступі), а тому рішення є вочевидь незаконним та не може бути застосованим до спірних правовідносин.

Рішення Зорівською сільською радою приймалось з формулюванням "Про припинення права постійного користування землями резервного фонду СТОВ "Нива", без посилання на право колективної власності на землю за КСП "Нива" та без посилання на джерело постійного користування землями за СТОВ "Нива", без законних на те підстав.

Таким чином рішення Зорівської сільської ради №10/1 від 15.06.2000 суперечить як законодавству, так і фактичним обставинам паювання земель колективної власності, а тому не створює правових наслідків та не може бути враховане судом при прийнятті судового рішення:

частиною 2 ст. 22 Земельного Кодексу України (в редакції ЗК від 25.10.2001 - на час вчинення дій) визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Тому суд підкреслює, що за змістом Указу Президента України №720 від 08.08.1995 землі сільськогосподарського призначення паюванню не підлягають.

Як вказує позивач, рішенням зборів власників майнових паїв реформованого Колективного сільськогосподарського підприємства "Нива" виділено майно в натурі, згідно з розподільчим переліком майна, за взаємною згодою співвласників, зокрема: будівлі та споруди, розміщені на території господарських дворів площею 14,7101 га, рілля тощо, що підтверджується витягом з протоколу зборів власників майнових паїв від 06 лютого 1998 року (а.с. 12).

Суд враховує, що за наслідками перетворення КСП "Нива" (яке було зареєстровано 01.11.1995 (а.с. 10) у СТОВ "Нива", яке було зареєстровано 13.04.1998 (а.с. 11), до позивача перейшли всі права реорганізованого КСП, в тому числі і його права власності на земельні ділянки, які не підлягали паюванню.

Це право власності на спірні ділянки перейшло до позивача в силу закону і не припиняється за жодних умов, навіть якщо таке право власності позивач не зареєстрував за собою у встановленому порядку.

До аналогічних висновків щодо набуття права власності на земельні ділянки, що не підлягали паюванню, дійшов Верховний Суд у постанові по справах №924/1020/17 від 31.08.2018, №917/258/19 від 17.12.2019, №921/75/19 від 23.01.2020.

Таким чином Верховний Суд визначився з тим, що землі, які не підлягали паюванню, залишились у власності колективних сільськогосподарських підприємств і є власністю правонаступників цих підприємств.

Суд вважає, що вказаними доказами позивач довів правомірність набуття ним права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами:

7121584701:01:001:0115 площею 22,4904 га;

7121584701:01:001:0121 площею 4,0792 га за наслідками перетворення колишнього КСП «Нива» та з моменту утворення і реєстрації СТОВ "Нива" у 1998 році.

Як встановлено судом, в даний час право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами

7121584701:01:001:0115 площею 22,4904 га;

7121584701:01:001:0121 площею 4,0792 га зареєстровано за відповідачем (Зорівська сільська рада), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підставою виникнення права власності вказано: ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 №5245.

Судом вже встановлено, що з 1998 року за наслідками проведеного перетворення та в силу положень ЗУ "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ч. 6 ст. 31) позивач, як правонаступник всіх прав та обов`язків реформованого КСП "Нива", став власником земельних ділянок кадастрові номери

7121584701:01:001:0115 площею 22,4904 га;

7121584701:01:001:0121 площею 4,0792 га

сільськогосподарського призначення, що належали КСП "Нива" та постійно відкрито використовуються СТОВ "Нива" за цільовим призначенням.

Доказів припинення у КСП "Нива" права власності на вказані земельні ділянки з підстав інших, ніж здійснення перетворення у СТОВ "Нива" - суду не подано, Державний акт на право постійного користування серія ЧР 5-7 не вилучався у власника та в архів органу не здавався.

Отже, за відповідачем було зареєстровано право власності на земельні ділянки, які на законній правовій підставі та безперервно з 1998 року вже належали позивачу - СТОВ "Нива".

Відповідач не надав суду доказів, що підтверджують правомірність набуття ним права власності на спірні земельні ділянки та припинення цього права у позивача та у його попередника з оформленням відповідних приймально-передавальних документів.

З цих підстав судом не встановлено порушеного права власності на земельні ділянки у відповідача.

Водночас, зареєструвавши за собою право власності на земельні ділянки позивача, відповідач тим самим не визнає на них права позивача, що потребує судового захисту, оскільки спір між сторонами мирним шляхом не було врегульовано.

Збереження запису в ЄДР про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем унеможливлює таку ж реєстрацію за позивачем.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У відповідності до положень чинного ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Загальними засадами державної реєстрації прав, зокрема, є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження та обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Право власності підлягає державній реєстрації. Також до Державного реєстру прав вносяться записи про скасування державної реєстрації прав (ст.ст. 1, 3, 4, 19 Закону).

Оскільки право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами:

7121584701:01:001:0115 площею 22,4904 га;

7121584701:01:001:0121 площею 4,0792 га, яке підлягає державній реєстрації, визнається судом за позивачем, то відповідно існуючі записи (як державна реєстрація) про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності Зорівської сільської ради на ці ж самі спірні земельні ділянки підлягають скасуванню за результатами розгляду цієї позовної вимоги - як похідної.

Позивач письмово звертався в червні 2022 року в сільську раду з клопотанням про передачу йому у власність обтяжених правом земельних ділянок в межах с.Зорівка. Проте вказана заява була залишена відповідачем без задоволення.

Позивач вважає порушеним своє право на земельну ділянку при переході права власності на споруду на цій земельній ділянці відповідно до приписів ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 367 Цивільного кодексу України, та звернувся до суду з вимогами визнання за ним права власності для відновлення свого права, та скасування державної реєстрації на спірні земельні ділянки, що безпідставно проведені за Зорівською сільською радою при обтяженні ділянок об`єктами нерухомості позивача.

Відповідач вимоги заперечив та просить в задоволенні позову відмовити.

У відзиві на позов (а.с. 111-118) вказує на непорушність права власності, гарантоване Конституцією України. З посиланням на приписи ст. 328 ЦК України відповідач вказує на правомірність набуття права власності на землю за сільською радою. Письмових доказів правомірності набуття права та реєстрації за сільською радою права власності на земельні ділянки (кадастрові номери):

7121584701:01:001:0115 площею 22,4904 га;

7121584701:01:001:0121 площею 4,0792 га відповідач не надав.

Інших доказів сторонами не подано.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до повного задоволення.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.

Судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим - приписи частини 1 ст. 236 ГПК України.

Діяльність відповідача регламентована приписами Конституції України та нормами спеціального Закону ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні". Орган місцевого самоврядування відповідно до вимог ст. 19 Конституції України може діяти лише в спосіб, визначений Законом, і не інакше.

Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає зобов`язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Як встановлено судом, матеріально-правовими підставами цього позову є набуття позивачем права власності на нерухоме майно, розміщене на спірних земельних ділянках, у зв`язку з чим відповідно до положень статей 120, 125 Земельного кодексу України, до позивача перейшло право власності на спірні земельні ділянки.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються, зокрема, статтею 120 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено також, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 (пункт 7.40) у справі №910/18560/16 наголосила на імперативному характері цього законодавчого припису.

Отже, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, в силу імперативного законодавчого припису, відбувається перехід права на земельну ділянку, розміщену під цим жилим будинком, будівлею або спорудою, до нового власника, а відповідне право на цю земельну ділянку у попереднього власника припиняється, як зазначено у наведеній статті. При цьому перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки (Суд враховує mutandis висновки, викладені у пункті 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16).

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

При цьому принцип спільної юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки, на якій це майно розміщене, закріплений наведеними законодавчими нормами, зумовлений невіддільністю нерухомого майна від земельної ділянки, на якій воно розміщене, і яка фактично є його частиною, та має на меті дотримання законних прав та інтересів власника нерухомого майна, а також забезпечення можливості реалізації ним відповідних правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

Перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил (пункт 8.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16).

Як встановлено судом, спірні земельні ділянки входять до складу земель, які були власністю колективного сільськогосподарського підприємства "Нива" згідно з Державним актом на право колективної власності на землю серія ЧР 5-7 (а.с. 6-9).

Вказані земельні ділянки є землями під господарськими будівлями та дворами, а також орні землі, які є власністю позивача. До переходу права власності до позивача вказані об`єкти нерухомості були власністю КСП "Нива" та не підлягали паюванню.

Вказані обставини відомі відповідачу, оскільки він видав Державний акт на право колективної власності на землю за КСП "Нива"

З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що з набуттям Позивачем права власності на нерухоме майно до нього як до нового власника цього нерухомого майна в силу положень статті 120 ЗК України, перейшло право власності на спірні земельні ділянки.

Суд враховує, що сторони перебувають в договірних орендних відносинах з питань оплатного строкового використання двох земельних ділянок в межах населеного пункту, що обтяжені правами позивача на землю. Спору в цій частині немає.

Одночасно суд зазначає, що обов`язок доведення правомірності своїх дій покладено на орган місцевого самоврядування. Відповідач є органом місцевого самоврядування, його діяльність регламентована Конституцією України та нормами спеціального Закону "Про місцеве самоврядування в Україні". Відповідач може діяти лише у спосіб, визначений Законом, і не інакше приписи ст. 19 Конституції України.

Відповідач не доводить правомірності набуття в комунальну власність спірних земельних ділянок (кадастрові номери):

7121584701:01:001:0115 площею 22,4904 га;

7121584701:01:001:0121 площею 4,0792 га, оскільки право колективної власності на них не припинено, Державний акт не погашено та не вчинено записів до Єдиного державного реєстру прав власності. Ст. 328 ЦК України встановлює, що право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд враховує, що з 01.01.2013 року всі землі в України вважаються розмежованими (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 6 вересня 2012 року №5245-VІ). Але відповідачем не доведено правомірності переходу права комунальної власності на спірні земельні ділянки із масиву землі по Державному акту серія ЧР 8-17. Земельні ділянки у користувача не вилучались, сільській раді по акту чи комісійно не передавались та не визнавались безхазяйними.

Законодавець у Цивільному та Земельному кодексах України визначив порядок переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на споруду:

Ст. 120 ЗК України: Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду.

1. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

2. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

3. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).

4. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

5. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

6. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Ст. 377 ЦК України: Право на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розміщені на ній

1. До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

2. Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Суд враховує, що право власності на об`єкти нерухомості, зареєстроване за позивачем з липня 2021 року не поставлено під сумнів, не скасоване та не визнане недійсним. Спору в цій частині немає і суд не оцінює і не перевіряє правомірність набуття права власності правонаступником на об`єкти майнового комплексу праводавцем - КСП "Нива", с.Зорівка Золотоніського району.

Відповідно до приписів ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини в суспільстві.

Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Суд розділяє та приймає правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.06.2019 у справі №924/767/18 в аналогічному спорі в тотожних правовідносинах за позовом фізичної особи-підприємця до органу місцевого самоврядування.

Суд при прийнятті рішення враховує правові позиції та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п. 4 ст. 11 ГПК України):

- принцип правової певності та юридичної визначеності, в тому числі недопустимість ревізування рішень судів, які набрали законної сили з підстав бажання зацікавленої особи в переоцінці доказів (рішення "Агрокомплекс проти України" №23465/03 від 08.03.2012);

- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов`язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін (рішення "Серявін проти України" №4909/04 від 10.02.2010, рішення "Трофімчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010);

- принцип повноти та межі обґрунтування рішення судом в залежності від характеру рішення (рішення "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія А, №303-А, п. 29);

- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення "Желтяков проти України" №4994/04 від 09.09.2011).

Суд вважає доведеними позовні вимоги позивача, оскільки він скористався належним способом захисту свого порушеного права відповідно до приписі ст.ст. 15-16 ЦК України. Позовні вимоги підлягають до повного задоволення.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача повністю та не стягувати.

Керуючись ст.ст. 129, 130, 232, 233, 236-241 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати за СТОВ "НИВА", с. Зорівка Золотоніського району Черкаської області, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 03792941, номер рахунку в банку невідомий право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7121584701:01:001:0115 площею 22,4904 га в адміністративних межах с.Зорівка Золотоніського району Черкаської області.

Скасувати державну реєстрацію права власності Зорівської сільської ради, с.Зорівка Золотоніського району Черкаської області, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34117490, номер рахунку в банку невідомий

на земельну ділянку, кадастровий номер 7121584701:01:001:0115 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

Визнати за СТОВ "НИВА", с. Зорівка Золотоніського району Черкаської області, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 03792941, номер рахунку в банку невідомий право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7121584701:01:001:0121 площею 4,0792 га в адміністративних межах с.Зорівка Золотоніського району Черкаської області.

Скасувати державну реєстрацію права власності Зорівської сільської ради, с.Зорівка Золотоніського району Черкаської області, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34117490, номер рахунку в банку невідомий на земельну ділянку кадастровий номер 7121584701:01:001:0121 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складення повного судового рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції на вказане рішення.

Повне рішення складено 14.07.2022

Суддя Г.М. Скиба