Рішення

від 15.07.2022 по справі 154/283/22

ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

154/283/22

2/154/379/22

ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Рішення

іменем України

15 липня 2022 року м. Володимир

Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:

головуючї судді Кусік І.В.,

з участю секретаря судового засідання Баскакової К.А.,

представників відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Володимирі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Закладу загальної середньої освіти «Ліцей села Овадне Володимир-Волинського району Волинської області», Оваднівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення працівника у виконанні трудових обов`язків та стягнення середньої заробітної плати за вимушений прогул,-

встановив:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Закладу загальної середньої освіти «Ліцей села Овадне Володимир-Волинського району Волинської області», Оваднівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення працівника у виконанні трудових обов`язків та стягнення середньої заробітної плати за вимушений прогул.

Позовні вимоги, уточнені під час розгляду справи у суді, обґрунтовані тим, що вона працює на посаді вчителя біології та географії у Закладі загальної середньої освіти «Ліцей села Овадне Оваднівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області. 20 грудня 2021 року їй було вручено наказ № 64-к від 20 грудня 2021 року про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності профілактичного щеплення від COVID-19.

Вважає, що відповідач грубо порушив конституційні права позивачки на працю, вимагаючи в неї на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та обмежив права працівника щодо повноцінної роботи. Наказ мотивований тим, що оскільки в позивачки відсутнє відповідне щеплення, то відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України відповідач відсторонює її від роботи без збереження заробітної плати. Проте ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем, такого зобов`язання з її боку немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення її від роботи з підстав відсутності вищезазначеного щеплення. Вважає наказ про відсторонення її від роботи незаконним і таким, що підлягає скасуванню. Наказ про відсторонення мотивований положеннямЗакону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а саме ч. 2 ст. 12, згідно з якою працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб; у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Так, на рівніпостанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09 грудня 2020 року(в редакціїпостанови КМУ №787 від 28.07.2021та№954 від 13.09.2021та№981 від 22.09.2021) вакцинація від СОVID-19 фактично перетворюється на примусову і обов`язкову, оскільки ставить у пряму залежність до допуску до роботи окремих категорій працівників (освітян, медичних працівників, держслужбовців, військових, співробітників силових структур). Відповідно до ч. 1ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Виключно цим законом, а не підзаконними актами, встановлюється перелік обов`язкових щеплень і цим законом щеплення від СОVID-19 не встановлено як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з посиланням на ч. 2ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»є незаконним та безпідставним. На сьогодні законом не встановлено окремого порядку відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення від СОVID-19. Відмова працівника від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни. Наказом МОЗ України від 24 грудня 2020 року №3018 встановлено, що вакцинація від короновірусної хвороби в Україні є добровільною для усіх груп населення та професійних груп. Крім цього, Дорожньою картою з упровадження вакцинації від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію СОVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, що затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я від 24 грудня 2020 року № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 9 лютого 2021 року № 213) встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби СОVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп. Відповідно дост. 64 Конституції Україниконституційні права та свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України. В умовах військового або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження прав і свобод із зазначенням терміну дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права та свободи, передбачені статтями 24, 25, 27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Таким чином, обмеження прав громадян, зокрема, права на працю, можливе лише в умовах військового чи надзвичайного стану, все інше є незаконним. Постанова Кабінету Міністрів України тимчасова і має відповідатист. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Конституційний суд у своєму рішенні №10 від 28 серпня 2020 року, у пункті 3.2 мотивувальної частини, зазначає, що такі обмеження конституційних прав можуть встановлюватися виключно Законом, ухваленим Верховною Радою України. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям1,3,6,8,19,64 Конституції України. Вказана постанова Кабміну є підзаконним актом і має відповідати закону таКонституції України. Оскільки в Україні не запроваджено військовий чи надзвичайний стан, тому п. 41-6, згідно з яким вимагають сертифікати про вакцинацію та усувають від роботи, суперечить статтям8,19,43,64 Конституції України. Не вбачається правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVІD-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушення права, бути адекватним наявним обставинам.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просить суд визнати незаконним та скасувати наказ директора Закладу загальної середньої освіти «Ліцей села Овадне Володимир-Волинського району Волинської області» Петрука П. від 20 грудня 2021 року №64К «Про відсторонення від роботи Антоніни Мороз» та відновити доступ до роботи для виконання нею трудових обов`язків на посаді вчителя біології та географії з 20 грудня 2021 року, стягнути з Оваднівської сільської ради на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, а також стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Дана справа надійшла до суду 13 січня 2022 року і згідно протоколу авторозподілу знаходилася у провадженні судді Лященка О.В.

Ухвалою від 17 січня 2022 року у справі було відкрито провадження та призначено до судового розгляду.

Відповідач Оваднівська сільська рада Володимир-Волинського району подала відзив на позовну заяву, де зазначає, що позовні вимоги не визнає. На обґрунтування цього зазначено, що відсторонення працівника від роботи здійснювалося з 20 грудня 2021 року до усунення причин, що зумовили відсторонення, тобто після набрання чинностінаказом МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року №2153, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 року за № 1306/36928. Держава, встановивши відсторонення працівників закладів загальної середньої освіти від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі першочергово самих дітей. Отже, право позивачки на працю у закладі освіти тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві. Керівник закладу освіти, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки всіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимогстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення вичтеля біології та географії ОСОБА_3 .

Отже, відмова або ухилення працівника від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які визначені Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19. Відсутність підтвердження факту проходження працівником обов`язкового щеплення є підставою для його відсторонення.

Також зазначено, що вимога роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти СОVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації не є втручанням у приватне життя позивача. Інформації про СОVID-сертифікат та щеплення у переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в законодавстві немає.

Окрім того, вважає, що відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плата на час відсторонення позивачки від роботи. Адже згідно ч.1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Оскільки позивачка була відсторонена від виконання своїх трудових обов`язків і не виконувала роботу, то їй не належить за цей період виплата заробітної плати.

Посилаючись на викладене вище, представник відповідача просить у задоволенні даного позову відмовити повністю.

Згідно протоколу повторного авторозподілу судової справи від 06.05.2022 року справу передано до провадження судді Кусік І.В.

У судове засідання позивач ОСОБА_3 не з`явилася, подала суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримала повністю і просила їх задоволити.

Представник відповідача Закладу загальної середньої освіти «Ліцей села Овадне Володимир-Волинського району Волинської області» Петрук П.С. у судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі і заперечував проти його задоволення. Вважає, що відсторонення позивачки ОСОБА_3 від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності профілактичного щеплення від COVID-19 було законним і таким, що відповідає вимогам наказу МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року №2153. Окрім того, зазначив, що Наказом Закладу загальної середньої освіти «Ліцей села Овадне Володимир-Волинського району Волинської області» № 11к від 28.02.2022 року зупинено дію наказу № 59к від 22.11.2021 року «Про відсторонення від роботи Антоніни Мороз» та позивачку допущено до виконання службових обов`язків вчителя біології та географії з 01.03.2022 року.

Представник відповідача Оваднівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області у судовому засіданні ОСОБА_2 позов не визнала, заперечила проти його задоволення, покликаючись на обставини, наведені у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представників відповідачів, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відповідно дост. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зіст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності дост. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зіст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1ст. 82 ЦПК Українипередбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Суд встановив, що з 03 вересня 2000 року позивачка ОСОБА_3 працює на посаді вчителя географії та біології Закладу загальної середньої освіти «Ліцей села Овадне Володимир-Волинського району Волинської області».

Директором Закладу загальної середньої освіти «Ліцей села Овадне Володимир-Волинського району Волинської області» ОСОБА_1 20 грудня 2021 року винесено наказ № 64-к від 20 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_4 », згідно з яким на підставіст. 46 КЗпП України, ч. 2ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ,наказу МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, п. 41-6Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236, ОСОБА_3 відсторонено від роботи з 20 грудня 2021 року на час відсутності щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати (підстава: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 08 листопада 2021 року №1.).

Із вказаним наказом позивачка ОСОБА_3 була ознайомлена 20 грудня 2021 року, зазначивши, що з даним наказом не згодна. Цього ж дня комісія Закладу загальної середньої освіти «Ліцей села Овадне Володимир-Волинського району Волинської області» склала акт №1, яким засвідчила, що ОСОБА_3 відмовилася засвідчити власним підписом наказ від 20 грудня 2021 року винесено наказ № 64-к від 20 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи Антоніни Мороз», хоча з даним наказом ознайомилася.

Передувало оскаржуваному наказу повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 № 1 від 08 листопада 2021 року, яке було вручено позивачці на робочому місці та з яким вона ознайомилася 08 листопада 2021 року.

Стаття 46 Кодексу законів про працю Українипередбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно зістаттею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»тастаттею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

Водночас передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Наразінаказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакціїнаказу МОЗ України від 11.10.2019 року №2070).

Міністерство юстиції України зареєструвало наказ МОЗ №2153, а отже погодилося, що він відповідаєКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність йогоКонституціїта законодавству України,Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженогопостановою КМУ від 28.12.1992 №731). Тож у разі виникнення недовіри до вказаногонаказу МОЗта питань щодо його законності, не має бути таких сумнівів, зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказу МОЗ №2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Позивачка не надала суду доказів, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивачки від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства. Так, відповідно до постанови КМУ №1236 (в діючій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я України від 4 жовтня 2021 року №2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини 2статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини 3статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини 1статті 94 Кодексу законів про працю України, частини 1статті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини 3статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки застаттею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення«Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбаченихЗаконом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП).

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними в пункті 10Постанови від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушеннястатті 46 КЗпПроботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

У законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому в разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

наразі немає жодної правової позиції Європейського суду з прав людини та практики Верховного Суду щодо відсторонення від роботи працівників у зв`язку з відсутністю щеплення від СОVID-19. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в роз`ясненнях голові Миколаївського апеляційного суду при вирішенні справ щодо відсторонення від роботи невакцинованих працівників з цього приводу зазначив, щостаття 12 ЗаконуУкраїни«Прозахиствідінфекційниххвороб»від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІпоширюється на профілактичні щеплення, які є обов`язковими та включені до календаря щеплень. При цьому працівники окремих професій, виробництва та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та(або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням за переліком, який визначає МОЗ. У разі відмови або ухилення від щеплень цих працівників відсторонюють від виконання зазначених видів робіт. І це стосується працівників за професіями, вказаними у Переліку МОЗ, затвердженому наказом від 04.10.2021 №2153. При цьому важливо пам`ятати, що: чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця зберігати зарплату за працівником на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від обов`язкового щеплення проти СОVID-19, проте зберігається його робоче місце на весь строк відсторонення; відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме: в наказі про відсторонення зазначити підставу та строк відсторонення; ознайомити працівника з наказом про відсторонення; якщо працівник відмовляється від ознайомлення або проставити свій підпис на наказі - скласти акт про відмову працівника ознайомитись з документом; законодавством про працю не передбачена така підстава для звільнення як відсутність у працівника щеплення від СОVID-19 або відмова від вакцинації проти СОVID-19.

Рішенням від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява № 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні (п. 266) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13), яке суд першої інстанції вірно також застосував до цих правовідносинах, наголосив таке:

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами,ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п. 285):

«… Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Щодо доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке (п. 306):

«Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учнів та працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином власне дитину, яка не отримала профілактичних щеплень. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення дитини від занять (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Отже, право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_3 відмовилася від обов`язкового щеплення та не надала будь-яких доказів, що вона має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинування.

Таким чином, суд вважає, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки всіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивачки від виконання посадових обов`язків.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу директора Закладу загальної середньої освіти «Ліцей села Овадне Володимир-Волинського району Волинської області» Петрука П. від 20 грудня 2021 року №64К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_4 » та відновлення доступу до роботи для виконання нею трудових обов`язків на посаді вчителя біології та географії з 20 грудня 2021 року, суд також залишає без задоволення вимогу про стягнення з Оваднівської сільської ради на користь позивачки середьої заробітної плати за час вимушеного прогулу та на підставі ч. 1ст.141ЦПК України покладає на позивачку витрати на сплату судового збору.

Керуючись статтями12,81,89,141,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_3 у справі за її позовом до Закладу загальної середньої освіти «Ліцей села Овадне Володимир-Волинського району Волинської області», Оваднівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення працівника у виконанні трудових обов`язків та стягнення середньої заробітної плати за вимушений прогул відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги, яка подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

Позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП відмова, паспорт НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 .

Відповідач Заклад загальної середньої освіти «Ліцей села Овадне Володимир-Волинського району Волинської області», код ЄДРПОУ 23018971, вул. Шкільна,4 с. Овадне Володимир-Волинський район Волинській район.

Відповідач Оваднівська сільська рада Володимир-Волинського району Волинської області, код ЄДРПОУ 04334873, вул. Перемоги,20 с. Овадне Володимир-Волинський район Волинській район.

Повний текст рішення виготовлено 21 липня 2022 року.

Суддя Ірина КУСІК