Рішення

від 25.11.2020 по справі 761/19220/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/19220/20

Провадження № 2/761/6480/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Мехеди А.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Дудник Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс», Міністерство розвитку громад та територій України про розірвання трудового договору, визнання повноважень припиненими,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом Державного підприємства «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс», Міністерство розвитку громад та територій України про розірвання трудового договору, визнання повноважень припиненими.

У своїй позовній заяві просила суд визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 зі Державним підприємством «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» з 13 грудня 2019 року у зв`язку із звільненням.

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що ОСОБА_1 працює на посаді директора Філії «Центр експертної аналітики» Державного підприємства «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» з 15.08.2018 року, відповідно наказу від 14.08.2018 року №100/к Державного підприємства «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс».

19 листопада 2019 року було надіслано заяву на звільнення за власним бажанням за юридичною адресою ДП «Київдіпротранс»: 01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 15.

Однак, Державним підприємством «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» питання про звільнення позивача з посади директора Філії не вирішено, у зв`язку з чим вона і звернулася з позовом до суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 липня 2020 року матеріали позовної заяви було передано на розгляд судді Фроловій І.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року позовну заяву було залишено без руху для усунення недоліків.

25 серпня 2020 року на адресу суду надійшла уточнена позовна заява.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року було відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

24 листопада 2020 року на адресу суду надійшло клопотання про закриття провадження від представника Міністерства розвитку громад та територій України.

Позивачка у судовому засіданні просила суд позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач - Державне підприємство «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» своїх представників в судове засідання не забезпечили, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представника відповідача - Міністерства розвитку громад та територій України у судовому засіданні поклався на розсуд суду.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Досліджуючи матеріали справи, судом було встановлено наступне.

ОСОБА_1 відповідно до наказу від 14.08.2018 року №100/к Державного підприємства «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» працює на посаді директора Філії «Центр експертної аналітики» Державного підприємства «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» з 15.08.2018 року.

19 листопада 2019 року ОСОБА_1 направила на юридичну адресу ДП «Київдіпротранс» заяву на звільнення за власним бажанням. Вказане підтверджується накладною Укрпошти №0103326579240 від 19.11.2019 року.

Також 17 січня 2020 року ОСОБА_1 повторно направила на юридичну адресу ДП «Київдіпротранс» заяву на звільнення за власним бажанням. Вказане підтверджується накладною Укрпошти №0103326786253 від 17.01.2020 року.

Державним підприємством «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» питання про звільнення позивача з посади директора Філії не вирішено.

Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 2 статті 8 Конституції України гарантується право громадян на звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод.

За змістом ст. 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, вільний вибір виду діяльності.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

Частиною першою статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (ч. 3 ст. 38 КЗпП України).

Власником підприємства у розумінні ст. 38 КЗпП України та трудового законодавства в цілому, вважається особа, яка створила підприємство, тобто засновник (засновники). Залежно від організаційно - правової форми підприємства, власником може бути засновник приватного підприємства, акціонери, учасники та ін.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з частиною першою статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165).

З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив припинити трудові відносини з відповідачем ДП «Київдіпротранс» у зв`язку зі звільненням з посади директора за власним бажанням.

Крім того, відповідно до пункту 13 частини другої Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» статті 9 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Таким чином, оскільки відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА_1 та ДП «Київдіпротранс», суд вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин між вказаними сторонами на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, а тому наявні правові підстави для задоволення вказаного позову повністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд відповідно до ст.88 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України й судові витрати (судовий збір) у сумі 840,80 грн. стягнути з відповідача-1 на користь позивача.

На підставі Конституції України, ст. ст. 22, 36, 38 КЗпП України, та керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс», Міністерство розвитку громад та територій України про розірвання трудового договору, визнання повноважень припиненими - задовольнити у повному обсязі.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 зі Державним підприємством «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» з 13 грудня 2019 року у зв`язку із звільненням.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ,

Державне підприємство «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс», адреса місця знаходження - 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 15, код ЄДРПОУ - 04726917,

Міністерство розвитку громад та територій України, адреса місця знаходження - 01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд.9, код ЄДРПОУ - 37471928.

Повний текст рішення складений 07 грудня 2020 року.

Суддя: