Ухвала

від 21.07.2022 по справі 260/2646/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

21 липня 2022 рокум. Ужгород№ 260/2646/22

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Іванчулинець Д.В., вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Калинівського ЗДО (ясла-садок) № 1 «Калинка» (вул. Шевченка, буд. 10, с. Калини, Тячівський район, Закарпатська область, 90532, код ЄДРПОУ 26395541) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

20 липня 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Калинівського ЗДО (ясла-садок) № 1 «Калинка» (далі відповідач), яким просить:

1) поновити ОСОБА_1 на посаді вихователя Калинівському ЗДО №1 КТ;

2) стягнути з Калинівської ЗДО №1 КТ на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

3) допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді вихователя Калинівської ЗДО 3№1 КТ.

У відповідності до частини 2 статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 слід відмовити з огляду на наступне.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що була прийнята на посаду вихователя ДНЗ № 1. Наказом від 21 грудня 2021 року за № 121 позивача звільнено із займаної посади. Відповідний наказ вважає протиправним, у зв`язку з чим звернулася до суду для відновлення порушеного її права, поновлення на посаді вихователя та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пунктів 4 та 6 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частини 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, частина 1 статті 19 КАС України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Визначаючи критерії належності спору до адміністративної юрисдикції, слід враховувати не тільки критерії розмежування юрисдикції за суб`єктним складом, а також з`ясовувати предмет спору, про яке право йдеться у спірних правовідносинах та чи немає спору про права.

Визначальною ознакою для правильного вирішення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Проте, спір, що підлягає розгляду за даною позовною заявою, на переконання суду, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення (акт) не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення (акт) та вилучення на його підставі приватного майна автомобіля.

Принагідно зазначити, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення (акту), є захистом прав позивача на рухоме майно від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано право щодо того ж самого рухомого майна.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У підпункті 4.2 пункту 4 Рішення від 14.12.2011 №19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) Конституційний Суд України зазначив, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Згідно з частиною першою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.

Так, Велика Палата Верховного Суду як суд, уповноважений вирішувати юрисдикційні спори, сформувала відповідний підхід для розмежування юрисдикції.

Ключовим питанням у цій справі є встановлення ознак (критеріїв) адміністративного спору: 1) спір виник з публічно-правових відносин; 2) сторонами спору є суб`єкти публічно-правових відносин, серед яких особливим правовим статусом наділені органи публічної адміністрації; 3) сфера виникнення спору зумовлена реалізацією публічного інтересу; 4) предметом спору є рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів публічно-правових відносин, які порушують або можуть порушити права, свободи та інтереси інших суб`єктів.

Відповідно до частини другої статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів, відповідно до суспільних потреб.

Частина друга статті 24 Конституції України, а також стаття 2 Кодексу законів про працю України проголошують, що всі громадяни рівні у трудових правах незалежно від походження, кольору шкіри, соціального чи майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Закріпивши гарантії права на працю, законодавство України про працю встановлює порядок прийому на роботу, порядок переведення, вичерпний перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника (або уповноваженого ним органу) тощо.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про дошкільну освіту» рішення про утворення, реорганізацію, ліквідацію чи перепрофілювання (зміну типу) закладу дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності приймає його засновник (засновники).

Засновником закладу дошкільної освіти може бути орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад дошкільної освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов`язків засновника.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про дошкільну освіту» управління системою дошкільної освіти здійснюють, зокрема, органи місцевого самоврядування.

Статтею 18 Закону України «Про дошкільну освіту» передбачено, що одним із основних завдань органів управління системою дошкільної освіти є забезпечення системи дошкільної освіти керівними і педагогічними кадрами, сприяння їх підготовці, підвищенню кваліфікації і проведенню атестації.

Відповідно до частин першої, третьої статті 31 Закону України «Про дошкільну освіту» трудові відносини у системі дошкільної освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Керівника закладу дошкільної освіти призначає на посаду та звільняє з посади засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган.

Інших працівників закладу дошкільної освіти призначає на посади та звільняє з посад його керівник у порядку, передбаченому установчими документами закладу, відповідно до законодавства.

Статтею 32 Закону України «Про дошкільну освіту» встановлено, що атестація педагогічних працівників закладу дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності є обов`язковою і здійснюється, як правило, один раз на п`ять років відповідно до Типового положення про атестацію педагогічних працівників України, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти.

За результатами атестації педагогічних працівників закладу дошкільної освіти визначається відповідність педагогічного працівника займаній посаді, встановлюється його кваліфікаційна категорія (спеціаліст, спеціаліст другої категорії, спеціаліст першої категорії, спеціаліст вищої категорії), може бути присвоєно відповідне педагогічне звання вихователям - "Вихователь-методист", а вихователям-методистам - "Старший вихователь", учителям усіх спеціальностей - "Старший вчитель", "Вчитель-методист".

Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що рада від імені територіальної громади (громад) може бути засновником закладу дошкільної освіти та здійснювати управління системою дошкільної освіти, зокрема, в частині проведення атестації педагогічних кадрів, яка організовується і проводиться атестаційними комісіями. При цьому, рада, як засновник закладу дошкільної освіти призначає на посаду та звільняє з посади керівника такого закладу, який в свою чергу призначає на посади та звільняє з посад інших працівників закладу дошкільної освіти, в тому числі вихователів.

В свою чергу, статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

В розумінні статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон №2493-III) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Частиною першою статті 2 Закону № 2493-III визначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Зі змісту встановлених обставин та наведених приписів законодавства випливає, що посада вихователя комунальної установи дошкільної освіти не є посадою державного (місцевого) органу та його апарату, а робота на ній не належить до публічної служби.

За правилами частини першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових відносин.

З огляду на вищевказане, що відносини, які склалися між ОСОБА_1 та Калинівським ЗДО (ясла-садок) №1, не пов`язані з питаннями прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з неї. Спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, є трудовим і має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 08.05.2019 у справі №531/1197/15-а та від 10.03.2021 у справі № 815/244/17.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, позивачу для захисту своїх прав та інтересів в спірних правовідносинах необхідно звернутися з позовом до Тячівського районного суду Закарпатської області в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною 5 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Відповідно до частини 2 статті 170 КАС України про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі суддя постановляє ухвалу.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 4, 170, 248, 256,294 суд, -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Калинівського ЗДО (ясла-садок) № 1 «Калинка» (вул. Шевченка, буд. 10, с. Калини, Тячівський район, Закарпатська область, 90532, код ЄДРПОУ 26395541) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Роз`яснити позивачу право звернутися з даним позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

4. Копію ухвали разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили в порядку встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Д.В. Іванчулинець