Постанова

від 06.07.2022 по справі 461/7438/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 липня 2022 року

м. Київ

справа № 461/7438/19

провадження № 61-19085св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -Громадська організація «Львівське товариство єврейської культури ім. Шолом Алейхема»,

відповідачі: Львівська міська рада, ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівська обласна державна адміністрація, Представництво американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року Громадська організація «Львівське товариство єврейської культури ім. Шолом Алейхема» (далі - ГО «ЛТЄК ім. Шолом Алейхема», громадська організація) звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівська обласна державна адміністрація, Представництво американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу (далі - Представництво), про визнання незаконними та скасування ухвал та договорів оренди.

Позов обґрунтований тим, що відповідно до генерального плану територія на АДРЕСА_1 входить у межі історичного ареалу м. Львова.

Містобудівна документація для розроблення проєкту землеустрою вже виготовлена, земельні ділянки, виділені відповідачу ОСОБА_1 спірними рішеннями, розташовані в межах історичного ареалу м. Львова, а також в межах охоронної зони об`єкта Організації Об`єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (далі - ЮНЕСКО).

Отже, функціональне використання земельної ділянки, визначене в оскаржуваних ухвалах, не відповідає генеральному плану м. Львова. Та обставина, що територія, в межах якої надано земельну ділянку ОСОБА_1 , знаходиться в межах історичного ареалу м. Львова, віднесена до земель історико-культурного призначення, вказує на необхідність зміни цільового призначення, однак, така зміна не здійснена, що є порушенням статті 20 ЗК України та, відповідно, підставами для відмови в затвердженні проєкту землеустрою і скасування оскаржуваних рішень Львівської міської ради та договорів оренди земель.

Про порушення своїх прав та охоронюваних інтересів громадська організація дізналася у серпні 2019 року, коли на земельній ділянці на АДРЕСА_1 почались будівельні роботи.

12 вересня 2019 року власник земельної ділянки частково надав документи та повідомив про право користування земельними ділянками. Вказане підтверджується протоколом зборів мешканців будинку АДРЕСА_2 від 12 вересня 2019 року, актом технічного стану споруди - будинку АДРЕСА_3 від 16 вересня 2019 року, актом візуального огляду будинку від 16 вересня 2019 року.

З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила визнати незаконними та скасувати ухвалу від 31 липня 2014 року № 3788 «Про погодження ОСОБА_1 місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_1 »; ухвалу від 29 січня 2015 року № 4299 «Про затвердження ОСОБА_1 проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок на АДРЕСА_1 »; договір оренди землі № Г-1349, укладений 25 лютого 2015 року між Львівською міською радою та ОСОБА_1 , на право користування земельною ділянкою, кадастровий номер 4610136600:03:001:0065, площею 0,0029 га в межах червоних ліній строком до 29 січня 2020 року; договір оренди № Г-1348, укладений 25 лютого 2015 року між Львівською міською радою та ОСОБА_1 на право користування земельною ділянкою, кадастровий номер 4610136600:03:001:0064 строком на 10 років.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 квітня 2020 року в позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанцій виходив з того, що позивач звернувся за захистом своїх прав з пропуском позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року апеляційні скарги Представництва, ГО «ЛТЄК ім. Шолом Алейхема» задоволено. Рішення Галицького районного суду м. Львова скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконними та скасовано ухвалу від 31 липня 2014 року № 3788 «Про погодження ОСОБА_1 місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_1 »; ухвалу від 29 січня 2015 року № 4299 «Про затвердження ОСОБА_1 проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок на АДРЕСА_1 ; договір оренди землі, укладений 25 лютого 2015 року між Львівською міською радою та ОСОБА_1 № Г-1349 на право користування земельною ділянкою, кадастровий номер 4610136600:03:001:0065, площею 0,0029 га, в межах червоних ліній строком до 29 січня 2020 року; договір оренди № Г-1348, укладений 25 лютого 2015 року між Львівською міською радою та ОСОБА_1 на право користування земельною ділянкою, кадастровий номер 4610136600:03:001:0064, строком на 10 років

Задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, щосуд першої інстанції взяв до уваги та надав правову оцінку прийнятим Львівською міською радоюухвалам щодо земельних ділянок, які розташовані в межах історичного ареалу м. Львова, а також в межах охоронної зони об`єкта ЮНЕСКО, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку, що Львівська міська радане мала повноважень на передання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 . Функціональне використання земельної ділянки в оскаржуваних ухвалах не відповідає генеральному плану м. Львова.

Представники позивача та третьої особи стверджували, що про порушення прав дізналися у серпні 2019 року, коли на земельній ділянці на АДРЕСА_1 почались будівельні роботи. Зазначене підтверджується протоколом зборів від 12 вересня 2019 року, актом технічного нагляду споруди будинку АДРЕСА_3 від 16 вересня 2019 року та актом візуального огляду будинку від 16 вересня 2019 року.

31 липня 2014 року Львівська міська рада прийняла ухвалу № 3788 «Про погодження ОСОБА_1 місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_1 ». 29 січня 2015 року Львівська міська радаприйняла ухвалу № 4299 «Про затвердження ОСОБА_1 проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок на АДРЕСА_1 ». Ці ухвали опубліковано на сайті ради за відповідною інтернет - адресою. Відповідач на жодній із інтернет-адрес не зазначив, коли саме ухвали були опубліковані, чи є дані інтернет-сторінки офіційними.

Суд першої інстанції, відмовивши у позові у зв`язку з пропуском позовної давності, не зазначив, у який спосіб і коли позивач міг дізнатися про існування договорів оренди на спірні земельні ділянки та їх умови.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням частини третьої статті 261 ЦК України, дійшов висновку, що позивач дізнався про порушення своїх прав у вересні 2019 року, тому позовна давність не пропущена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року, просив її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції помилково визначив початковий момент перебігу позовної давності, який обчислюється від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права.

Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 911/2534/17, від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц, провадження № 61-35779св18, від 10 липня 2019 року у справі № 321/1702/16-ц, провадження № 61-24616св18, від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, провадження № 61-4313св19.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 724/1721/17, провадження № 61-41822 св 18, від 08 жовтня 2020 року № 918/333/13-г, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, адміністративне провадження №К/9901/44726/18, від 12 червня 2020 року у справі № 709/2117/16-ц, провадження № 61-20168св18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 523/1993/18, провадження № 61-3749св20, від 21 жовтня 2020 року у справі № 401/971/19, провадження № 61-23300 св 19, від 31 жовтня 2018 року у справі № 703/805/16-ц, провадження № 61-3765св18, Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19, постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року, провадження № 6-2407цс15, від 01 липня 2015 року, провадження № 6-178гс15.

У постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 472/1428/15-ц, провадження № 61-22682св18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 362/2875/13-ц, провадження № 61-35631св18, від 11 грудня 2019 року № 201/13098/16-ц, провадження № 61-39496св18, викладено правовий висновок про те, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати до нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка має ознаки об`єкта культурної спадщини, суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 826/5755/17, адміністративне провадження № К/9901/53036/18, від 08 жовтня 2019 року у справі № 826/4485/18, адміністративне провадження № К/9901/17313/19, К/9901/17321/19, від 11 грудня 2019 року у справі № 813/4456/16, адміністративне провадження №К/9901/5518/17, від 03 квітня 2020 року у справі № 640/21505/18, адміністративне провадження №К/9901/30517/19, від 26 червня 2018 року у справі № 910/22867/15, від 07 лютого 2019 року у справі № 462/1002/17, адміністративне провадження №К/9901/44992/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/5755/17, адміністративне провадження № К/9901/53036/18, Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 813/4993/15, провадження № 11-1201апп18, (щодо ненабуття об`єктом ознак культурної спадщини у зв`язку з невключенням такого до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та відсутністю науково-проєктної документації).

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звертався до суду апеляційної інстанції із клопотанням щодо відкладення розгляду справи у зв`язку із незадовільним станом здоров`я, вважав такі причини поважними, проте суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про відкладення розгляду справи.

Спірні ухвали Львівської міської ради оприлюднені 17, 18, 31 липня 2014 року, 29 січня 2015 року, тому у позивача існувала реальна можливість дізнатися про порушення своїх прав, він не мав перешкод у доступі до офіційного веб-сайту Львівської міської ради. Докази позивача на підтвердження обставин обізнаності про порушення прав лише у серпні 2019 року є неналежними.

Синагога «Хасидим Шуль» побудована близько 1791 року та повністю зруйнована в 1941 році, не внесена до Переліку об`єктів культурної спадщини та Державного реєстру нерухомих пам`яток України, тому не набула статусу об`єкта культурної спадщини.

Межі історичного ареалу м. Львова не визначені в науково-проєктній документації із затвердженням центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Львівська міська рада не має повноважень визначати межі історичного ареалу м. Львова. Цільове призначення спірної земельної ділянки - для житлової та громадської забудови, тому він правомірно набув право користування нею.

05 грудня 1998 року ансамбль історичного центру Львова внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Межі буферної зони навколо ансамблю історичного центру Львова не визначені в науково-проєктній документації із затвердженням центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, тому позивач не довів розташування земельної ділянки на АДРЕСА_1 в межах охоронної (буферної) зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО .

Суд апеляційної інстанції не надав оцінки обставинам про те, яким чином порушуються права та інтереси позивача як громадської організації. Позивач не обґрунтував, у чому полягає порушення його прав, які саме його права порушено прийняттям спірних ухвал Львівською міською радою та укладенням договорів оренди землі, громадська організація здійснює представництво інтересів членів такої громадської організації та не наділена повноваженнями здійснювати контроль за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог законодавства.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 911/2534/17, від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц, провадження № 61-35779св18, від 10 липня 2019 року у справі № 321/1702/16-ц, провадження № 61-24616св18, від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, провадження № 61-4313св19, від 17 червня 2020 року у справі № 724/1721/17, провадження № 61-41822св18, від 08 жовтня 2020 року № 918/333/13-г, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, адміністративне провадження № К/9901/44726/18, від 12 червня 2020 року у справі № 709/2117/16-ц, провадження № 61-20168св18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 523/1993/18, провадження № 61-3749св20, від 21 жовтня 2020 року у справі № 401/971/19, провадження № 61-23300 св 19, від 31 жовтня 2018 року у справі № 703/805/16-ц, провадження № 61-3765св18, від 18 грудня 2018 року у справі № 472/1428/15-ц, провадження № 61-22682св18, від 26 червня 2018 року у справі № 910/22867/15, від 07 лютого 2019 року у справі № 462/1002/17, адміністративне провадження №К/9901/44992/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/5755/17, адміністративне провадження № К/9901/53036/18, від 08 жовтня 2019 року у справі № 826/4485/18, адміністративне провадження № К/9901/17313/19, К/9901/17321/19, від 16 жовтня 2019 року у справі № 362/2875/13-ц, провадження № 61-35631св18, від 11 грудня 2019 року у справі № 813/4456/16, адміністративне провадження № К/9901/5518/17, від 11 грудня 2019 року № 201/13098/16-ц, провадження № 61-39496св18, від 03 квітня 2020 року у справі № 640/21505/18, адміністративне провадження № К/9901/30517/19, Великої Палати Верховного Суду 19 червня 2019 року у справі № 813/4993/15, провадження № 11-1201апп18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19, постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року, провадження № 6-2407цс15, від 01 липня 2015 року, провадження № 6-178гс15; необґрунтовано відхилив клопотання про відкладення розгляду справи.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ухвалою Львівської міської ради від 18 липня 2013 року № 2613 «Про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок на АДРЕСА_1 » вирішено: надати громадянину ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок на АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі: 1.1., площею 0,0088 га, в оренду терміном на 10 років; 1.2., площею 0,0012 га, у межах червоних ліній в оренду терміном на 5 років. Громадянину ОСОБА_1 : здійснювати плату за землю у вигляді земельного податку; забезпечити через спеціалізовану землевпорядну організацію виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та подати міській раді на затвердження. Департаменту містобудування внести відповідні зміни у земельно-кадастрові дані.

31 липня 2014 року Львівська міська рада прийняла ухвалу № 3788 «Про погодження ОСОБА_1 місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_1 », відповідно до якої вирішено: погодити громадянину ОСОБА_1 місце розташування земельних ділянок та надати дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі: 1. площею 0,0088 га в оренду терміном на 10 років; 2. площею 0,0012 га у межах червоних ліній в оренду терміном на 5 років. Громадянину ОСОБА_1 подати у встановленому порядку міській раді на затвердження проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

29 січня 2015 року Львівська міська рада прийняла ухвалу № 4299 «Про затвердження ОСОБА_1 проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок на АДРЕСА_1 », відповідно до якої вирішено: внести зміни до ухвали міської ради від 31 липня 2014 року № 3788 «Про погодження ОСОБА_1 місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_1 », виклавши пункт 1 у новій редакції: «1. Погодити громадянину ОСОБА_1 місце розташування земельних ділянок та надати дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі: 1.1. площею 0,0071 га в оренду терміном на 10 років. 1.2. площею 0,0029 га у межах червоних ліній в оренду терміном на 5 років»; затвердити громадянину ОСОБА_1 проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надати земельні ділянки на АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі, перевівши їх із земель, що не надані у власність або користування, до земель житлової та громадської забудови, за функцією використання - землі комерції: 1. площею 0,0071 га (кадастровий номер 4610136600:03:001:0064) в оренду терміном на 10 років; 2. площею 0,0029 га (кадастровий номер 4610136600:03:001:0065) у межах червоних ліній в оренду терміном на 5 років. Громадянину ОСОБА_1 : у тримісячний термін укласти з Львівською міською радою: договір оренди землі та провести його державну реєстрацію; договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою; забезпечити цілодобовий доступ до існуючих на території ділянки інженерних мереж для їх ремонту та обслуговування, дотримуватись правил використання земель в охоронній зоні згідно з вимогами інженерних служб міста і не чинити перешкод при будівництві нових інженерних мереж; департаменту містобудування: здійснити державну реєстрацію речового права на земельну ділянку; внести відповідні зміни у земельно-кадастрові дані.

25 лютого 2015 року між Львівською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № Г-1349 на підставі ухвали від 29 січня 2015 року № 4299. Предметом договору є право користування земельною ділянкою кадастровий номер 4610136600:03:001:0065, площею 0,0029 га в межах червоних ліній строком до 29 січня 2020 року. Умови використання: для обслуговування нежитлової будівлі. Об`єкти нерухомого майна на земельній ділянці відсутні.

На земельну ділянку площею 0,0071 га (кадастровий номер 4610136600:03:001:0064) 25 лютого 2015 року між тими ж сторонами укладено договір оренди № Г-1348 терміном на 10 років, з цільовим призначенням для комерційного використання.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 23 березня 2006 року № 423 «Про затвердження зон охорони та режимів використання об`єктів археологічної спадщини на території історичного центру м. Львова» земельна ділянка на АДРЕСА_1 розташована в межах заповідної археологічної території-категорія охорони «А» (район княжого міста й площі Старий Ринок»).

Львівська міська рада затвердила генеральний план м. Львова, а також межі історичного ареалу та зони регулювання забудови м. Львова, що підтверджується: ухвалою 15 сесії 21-го скликання від 29 серпня 1993 року «Про затвердження генерального плану м. Львова»; ухвалою 14 сесії 4-го скликання від 31 березня 2005 року № 2146 «Про затвердження «Концепції розвитку міста» при корегуванні генерального плану м. Львова»; ухвалою 18 сесії 5-го скликання від 30 вересня 2010 року № 3924 «Про затвердження містобудівної документації «Коригування генерального плану м. Львова» ІІ стадія. Генеральний план»; рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1311 від 09 грудня 2005 року «Про затвердження меж історичного ареалу та зон регулювання забудови м. Львова».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо входження АДРЕСА_1 в межі історичного ареалу м. Львова

Відповідно до статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Згідно зі статтею 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (тут і далі Закон в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) культурна спадщина - це сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини; об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону за видами об`єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на: археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації; історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов`язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.

Землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації(частина перша статті 34 Закону).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи(стаття 78 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 09 грудня 2005 року № 1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зон регулювання забудови м. Львова», рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 23 березня 2006 року № 423 «Про затвердження зон охорони та режимів використання об`єктів археологічної спадщини на території історичного центру м. Львова» земельна ділянка на АДРЕСА_1 розташована в межах заповідної археологічної території-категорія охорони «А» (район княжого міста і площі Старий Ринок»).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» м. Львів включене до списку історичних населених місць України.

Задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, щосуд першої інстанції взяв до уваги та надав правову оцінку прийнятим Львівською міською радоюухвалам щодо земельних ділянок, які розташовані в межах історичного ареалу м. Львова, а також в межах охоронної зони об`єкта ЮНЕСКО, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку, що Львівська міська радане мала повноважень на передання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 .

Верховний Суд зазначає, що з урахуванням встановлених обставин справи функціональне використання земельної ділянки в оскаржуваних ухвалах не відповідає генеральному плану м. Львова, проте доводи касаційної скарги в цій частині відсутні, а Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка має ознаки об`єкта культурної спадщини, застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 826/5755/17, адміністративне провадження № К/9901/53036/18, від 08 жовтня 2019 року у справі № 826/4485/18, адміністративне провадження № К/9901/17313/19, К/9901/17321/19, від 11 грудня 2019 року у справі № 813/4456/16, адміністративне провадження №К/9901/5518/17, від 03 квітня 2020 року у справі № 640/21505/18, адміністративне провадження №К/9901/30517/19, (щодо відсутності затверджених меж історичного ареалу міста), від 26 червня 2018 року у справі № 910/22867/15, від 07 лютого 2019 року у справі № 462/1002/17, адміністративне провадження №К/9901/44992/18, Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 813/4993/15, провадження № 11-1201апп18, (щодо ненабуття об`єктом ознак культурної спадщини у зв`язку з невключенням такого до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та відсутністю науково-проєктної документації), не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, задовольнивши позов, виходив з того, що АДРЕСА_1 входить у межі історичного ареалу м. Львова, тому Львівська міська рада не мала повноважень на передання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , що є самостійною підставою для задоволення позову.

Щодо позовної давності

Відповідно до статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Суд апеляційної інстанції погодившись з висновком суду першої інстанції щодо порушення прав позивача, зазначив, що суд першої інстанції, відмовивши у позові у зв`язку з пропуском позовної давності, не зазначив, у який спосіб і коли позивач міг дізнатися про існування договорів оренди та їх умови на спірні земельні ділянки.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - сам факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в частині першій статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, котрі є підставами її вимог і заперечень.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 911/2534/17, від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц, провадження № 61-35779св18, від 10 липня 2019 року у справі № 321/1702/16-ц, провадження № 61-24616св18, від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, провадження № 61-4313св19, від 17 червня 2020 року у справі № 724/1721/17, провадження № 61-41822св18, від 08 жовтня 2020 року № 918/333/13-г, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, адміністративне провадження №К/9901/44726/18, від 12 червня 2020 року у справі № 709/2117/16-ц, провадження № 61-20168св18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 523/1993/18, провадження № 61-3749св20, від 21 жовтня 2020 року у справі № 401/971/19, провадження № 61-23300 св 19, від 31 жовтня 2018 року у справі № 703/805/16-ц, провадження № 61-3765св18, Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19, постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року, провадження № 6-2407цс15, від 01 липня 2015 року, провадження № 6-178гс15.

Суд апеляційної інстанції застосував частину першу статті 261 ЦК України, згідно з якою для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини їх порушення, тому відсутні підстави для висновку про неврахування судом апеляційної інстанції вказаних постанов суду касаційної інстанції.

Представники позивача, третьої особи стверджували, що про порушення прав дізналися у серпні 2019 року, коли на земельній ділянці на АДРЕСА_1 почались будівельні роботи.

Суд апеляційної інстанції встановив, що зазначене підтверджується протоколом зборів від 12 вересня 2019 року, актом технічного нагляду споруди будинку АДРЕСА_3 від 16 вересня 2019 року та актом візуального огляду будинку від 16 вересня 2019 року.

31 липня 2014 року Львівська міська рада прийняла ухвалу № 3788 «Про погодження ОСОБА_1 місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_1 ». 29 січня 2015 року Львівська міська радаприйняла ухвалу № 4299 «Про затвердження ОСОБА_1 проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок на АДРЕСА_1 ». Ці ухвали опубліковано на сайті ради за відповідною інтернет-адресою. Відповідач на жодній із інтернет-адрес не зазначив, коли саме ухвали були опубліковані, чи є дані інтернет-сторінки офіційними.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням частини третьої статті 261 ЦК України, дійшов обгрунтованого висновку, що позивач дізнався про порушення своїх прав у вересні 2019 року, тому з позовом звернувся у межах позовної давності, у зв`язку з чим обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов.

Верховний Суд зазначає, що у судовому дослідженні межею обґрунтування є достовірно встановлені доказові факти, юридичні закони і положення, які виробляються судовою практикою.

Посилання в касаційній скарзі на те, щоспірні ухвали Львівської міської ради оприлюднені 17, 18, 31 липня 2014 року, 29 січня 2015 року, тому у позивача існувала реальна можливість дізнатися про порушення своїх прав, він не мав перешкод у доступі до офіційного веб-сайту Львівської міської ради, без наведення достатніх підстав достовірності вказаного твердження, є необґрунтованим.

Верховний Суд не може переоцінити доводи суду апеляційної інстанції щодо моменту, коли позивач довідався про порушення своїх прав та інтересів, а доводи касаційної скарги не дають підстав для спростування відповідних висновків суду апеляційної інстанції в цій частині.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Щодо клопотання про відкладення розгляду справи

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).

Згідно зі статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання суду апеляційної інстанції 16 листопада 2020 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням (том 3, а. с. 34).

Після завершення розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегії суддів о 15 год 50 хв. надійшло клопотання від представника відповідача Труша Р. І., подане засобами електронного зв`язку, про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою представника та перебуванням ОСОБА_1 у м. Києві.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про день і час слухання справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, завчасно до початку розгляду справи клопотань про відкладення розгляду апеляційних скарг суду не поступило, тому суд апеляційної інстанції правильно розглянув справу без участі відповідача та його представника відповідно до статті 372 ЦПК України.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, наведених заявником для порівняння.

Клопотання ОСОБА_1 у касаційній скарзі щодо розгляду справи за його участі у судовому засіданні суд касаційної інстанції відхилив, з огляду на відсутність необхідності заслухати пояснення сторін (статті 43, 402 ЦПК України).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко