Рішення

від 12.07.2022 по справі 902/161/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" липня 2022 р. Cправа № 902/161/22

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю секретаря судового засідання Пшегорської О.Я.,

представників:

позивача - Станько М.М.,

відповідача - Лірник Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікогруп" (вул. Січових Стрільців, буд. 21, м. Київ, 04053)

до: Приватного підприємства "Вудтаркет" (вул. Наконечного, буд. 15А, смт Тростянець, Тростянецький район, Вінницька область, 24300)

про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікогруп" подано позов до Приватного підприємства "Вудтаркет" про стягнення 564 238,9 грн безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікогруп" та Приватним підприємством "Вудтаркет" досягнуто усної згоди про укладення договору купівлі-продажу (поставки). При цьому Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікогруп" зі своєї сторони підписано 2 примірники Договору поставки №б/н від 14.04.2021 та направлено їх для підписання Приватному підприємству "Вудтаркет".

Окрім того, за твердженням позивача, на виконання умов такого Договору на рахунок Приватного підприємства "Вудтаркет" сплачено кошти у загальній сумі 564 238,9 грн.

Оскільки відповідачем не повернуто підписаного примірника Договору поставки №б/н від 14.04.2021, не поставлено товар за Договором та не повернуто сплачених коштів, Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікогруп" заявлено до стягнення з Приватного підприємства "Вудтаркет" 564 238,9 грн як набутих безпідставно.

Ухвалою суду від 28.02.2022 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/161/22 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.03.2022.

Під час підготовчого провадження у справі, строк якого протокольною ухвалою від 14.04.2022 продовжено на 30 днів, вчинено ряд процесуальних дій:

- відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву (а.с. 28-60, т. 1);

- протокольною ухвалою від 26.05.2022 в порядку ст. 46 ГПК України прийнято заяву позивача (вх. канцелярії суду №01-34/4109/22 від 25.05.2022; а.с. 104-105, т.1), яку розцінено як заяву про зміну підстав позову та зменшення розміру позовних вимог;

- у судовому засіданні 12.05.2022 за клопотанням представника позивача оглянуто оригінал договору поставки №б/н від 14.04.2021, наданий представником відповідача;

- ухвалами суду від 14.04.2022 та від 18.05.2022 в порядку ч. 4 ст. 74, ч. 6 ст. 81 ГПК України витребувано у Головного управління ДПС у м. Києві податкову звітність Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікогруп" (код ЄДРПОУ 40103391) з розшифровкою податкових зобов`язань та податкового кредиту щодо контрагента Приватного підприємства "Вудтаркет" (код ЄДРПОУ 43367713) за період з квітня по IV квартал 2021 року (а.с. 88-103; а.с. 111-125, т.1);

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію судового процесу та призначено справу до розгляду по суті на 12.07.2022.

На визначену дату та час у судове засідання з`явилися усі учасники справи.

Окремо слід зазначити, що за клопотанням представника позивача останньому забезпечено участь у судових засіданнях у даній справі поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Представник позивача заявлений позов підтримав з урахуванням прийнятої судом заяви про зміну підстав позову та зменшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача: 100 000 грн - коштів за недопоставлений товар; 17 265,75 грн - пені; 7 000 грн - штрафу; 14 931,91 грн - інфляційних втрат та 2 934, 25 грн - 3% річних.

Представник відповідача, в свою чергу, визнала правомірність повернення позивачу коштів лише в сумі 100 000 грн, про що також зазначено у відзиві на позовну заяву. При цьому за змістом відзиву відповідач підтверджує, що спірні правовідносини виникли за Договором купівлі-продажу №б/н від 14.04.2021, оригінал якого оглянуто судом.

Суд зазначає, що обставина такого визнання мала наслідком зміну підстави позову та зменшення розміру позовних вимог, оскільки відповідне стягнення первісно заявлено в межах позадоговірних відносин як безпідставно набуті кошти, за відсутності підписаного відповідачем примірника Договору, а згодом - в межах обопільно підтверджених договірних відносин.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

14.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікогруп" (Покупець, позивач) та Приватним підприємством "Вудтаркет" (Постачальник, відповідач) укладено Договір поставки (Договір), відповідно до п. 1.1. якого з дати підписання цього Договору Постачальник зобов`язується виготовити та протягом 30 календарних днів передати у власність Покупця пиломатеріали обрізні дубові, а саме дошка дубова обрізна, довільної ширини від 100 мм і більше, товщиною 30, 40 та (або) 50 мм, довжиною від 2 до 3 м. Також до 20% від партії допускається довжина від 1 до 2м.

Загальна вартість Договору складає загальну вартість відвантаженої та (або) оплаченої продукції. Право власності на Товар у Покупця виникає у момент її оплати у повному обсязі (п. 1.2. Договору).

Згідно із п. 1.3. Договору Покупець зобов`язується оплатити на рахунок постачальника вартість партії не пізніше наступного дня відвантаження Товару. У випадку надання Покупцем авансового платежу, Постачальник зобов`язується відвантажити партію товару вартістю не менше авансового платежу протягом 30 календарних днів з дати здійснення такого платежу.

Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що у разі невиконання Постачальником п. 1.1. Договору він зобов`язаний протягом 7 календарних днів з моменту отриманої повної суми коштів, визначеної в п. 1.2. Договору, повернути Покупцю кошти отримані відповідно до умов Договору.

За несвоєчасне виконання Постачальником п. 4.1. Договору він зобов`язаний сплатити Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, за кожен день прострочення (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п. 4.3. Договору за прострочення понад 30 днів виконання не грошового зобов`язання (поставки) передбаченої п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язаний оплатити Покупцю 7% штрафу від суми недопоставленого товару.

На виконання умов Договору позивачем сплачено на рахунок відповідача кошти на загальну суму 564 238, 9 грн відповідно до платіжних доручень:

- №3159 від 14.04.2021 на суму 100 000 грн;

- №3181 від 20.04.2021 на суму 100 000 грн;

- №3186 від 23.04.2021 на суму 33 723,7 грн;

- №3195 від 05.05.2021 на суму 100 000 грн;

- №3232 від 13.05.2021 на суму 130 515,2 грн;

- №3249 від 19.05.2021 на суму 100 000 грн.

Разом з тим відповідачем здійснено поставку Товару за Договором на загальну суму 464 238,9 грн, що підтверджується видатковими накладними №4 від 20.04.2021 на суму 233 723,7 грн з ПДВ, №5 від 19.05.2021 на суму 230515,2 грн з ПДВ, відповідними товарно-транспортними накладними, разовими договорами на перевезення товарів автомобільним транспортом №20/04 від 20.04.2021 та №19/05 від 19.05.2021 (а.с. 31-33, 35, 38-39, т. 1).

Факт поставки на вказану суму позивачем підтверджується за змістом заяви, яку судом оцінено як заяву про зміну підстав позову та зменшення розміру позовних вимог.

Таким чином непоставленим залишається Товар за Договором на суму 100 000 грн, оплату за який внесено позивачем відповідно до платіжного доручення №3249 від 19.05.2021.

Внаслідок невиконання відповідачем зобов`язання щодо поставки Товару за Договором позивач звернувся із позовом до суду про повернення 100 000 грн - коштів за недопоставлений товар. При цьому внаслідок прострочення виконання зобов`язання за Договором щодо повернення відповідачем внесених коштів в рахунок поставки Товару Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікогруп" нараховано та заявлено до стягнення з Приватного підприємства "Вудтаркет" 17 265,75 грн - пені; 7 000 грн - штрафу; 14 931,91 грн - інфляційних втрат та 2 934, 25 грн - 3% річних.

З огляду на встановлені обставин справи, суд враховує таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу приписів ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений між сторонами Договір поставки №б/н від 14.04.2021.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як уже зазначалося, згідно із загальними вимогами до виконання зобов`язань, що виникають у тому числі з договорів, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України).

Однією з умов належного виконання зобов`язання є виконання його у встановлений строк. Так, частина 1 ст. 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а згідно з ч. 1 ст. 664 цього ж Кодексу - зобов`язання вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Визначаючись із правовою природою здійсненого позивачем платежу за Договором в сумі 100 000 грн відповідно до платіжного доручення №3249 від 19.05.2021, суд враховує таке.

Згідно із ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

За приписами ч.1 ст. 571 ЦК України якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов`язання.

Такі ж висновки підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.10.2020 по справі № 361/8331/18.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 та підтриманий у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Враховуючи викладене, здійснений позивачем платіж в сумі 100 000 грн відповідно до платіжного доручення №3249 від 19.05.2021 слід вважати саме авансом, а не завдатком, позаяк такий платіж не є способом виконання зобов`язання, а лише є способом платежу.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. При цьому суд враховує позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 08.02.2019 у справі №909/524/18, що ст. 693 ЦК України наділяє особу саме правом самостійно визначити спосіб захисту свого порушеного права.

Так, за умовами п. 1.3. Договору у випадку надання покупцем авансового платежу, Постачальник зобов`язується відвантажити партію товару вартістю не менше авансового платежу протягом 30 календарних днів з дати здійснення такого платежу.

Отже, кінцевою датою для поставки Товару за Договором є 18.06.2021.

Відтак з 19.06.2021 Приватне підприємство "Вудтаркет" є боржником, що прострочив виконання зобов`язання за Договором щодо поставки Товару.

Оскільки відповідачем не здійснено поставку товару на суму 100 000 грн за умовами укладеного Договору після здійснення позивачем передплати на вказану суму, позаяк доказів протилежного матеріали справи не містять та відповідачем такий факт визнається, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленої вимоги про стягнення 100 000 грн коштів за недопоставлений товар та про задоволення позову в цій частині у повному обсязі.

Разом з тим п. 4.1. Договору сторони погодили, що у разі невиконання Постачальником п. 1.1. Договору він зобов`язаний протягом 7 календарних днів з моменту отриманої повної суми коштів, визначеної в п. 1.2. Договору, повернути Покупцю кошти отримані відповідно до умов Договору.

Оскільки за умовами п. 1.2. Договору загальна вартість Договору у твердій сумі не визначена, а визначена як загальна вартість відвантаженої та (або) оплаченої продукції, тому повною сумою коштів в розумінні п. 4.1 Договору слід розцінювати здійснений позивачем платіж в сумі 100 000 грн відповідно до платіжного доручення №3249 від 19.05.2021. При цьому внаслідок затримки повернення передплати за непоставлений Товар позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 17 265,75 грн - пені; 7 000 грн - штрафу; 14 931,91 грн - інфляційних втрат та 2 934, 25 грн - 3% річних.

Висновку, що компенсацію інфляційних збитків і 3 % річних можна вимагати і за затримку повернення передплати за непоставлений товар дійшла Велика Палата Верховного Суду, відступивши від протилежних позицій.

Так, у постанові ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 роз`яснено, що повернення передплати є грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України, а отже, можна вимагати компенсацію за затримку. При цьому, оскільки правовідносини, в яких у зв`язку з фактичним закінченням терміну поставки у постачальника виникло зобов`язання повернути покупцеві передплату відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, на нього можуть нараховуватися інфляційні збитки і 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення з 27.05.2021 до 18.05.2022 судом встановлено, що такі нарахування перебувають в межах розрахунку суду.

Отже, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з відповідача 14 931,91 грн - інфляційних втрат та 2 934,25 грн - 3% річних є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Згідно із п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.п. 4.2., 4.3. Договору сторони дійшли згоди, що за несвоєчасне виконання Постачальником п. 4.1. Договору він зобов`язаний сплатити Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. При цьому за прострочення понад 30 днів виконання не грошового зобов`язання (поставки) передбаченої п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язаний оплатити Покупцю 7% штрафу від суми недопоставленого товару.

Арифметичною перевіркою правильності нарахованого позивачем штрафу згідно із п. 4.3. Договору помилок не виявлено, що свідчить про обґрунтованість такої вимоги в сумі 7 000 грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені відповідно до п. 4.2. Договору, судом встановлено, що останнім не враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. При цьому умовами Договору збільшеного періоду нарахування штрафних санкцій не передбачено.

Здійснивши перерахунок пені за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" за період прострочення з 27.05.2021 по 26.11.2021 (з урахуванням обмеження нарахування, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України), суд дійшов висновку про обґрунтованість нарахування пені в сумі 8 123,29 грн.

Оскільки позивачем заявлено пеню в сумі 17 265,75 грн, то така складова позовних вимог в сумі 9 142,46 грн є заявленою безпідставно.

Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно з положеннями статті 233 ГК України, які також кореспондують зі змістом статті 551 ЦК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто, з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Вирішуючи питання щодо зменшення розміру штрафу та пені суд приймає до уваги такі обставини:

- позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно повернуті боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства;

- відсутність понесення позивачем збитків пов`язаних із несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором, позаяк доказів протилежного матеріали справи не місять;

- пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні розміру неустойки позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, 3 % річних, інфляційних втрат.

Крім того, суд враховує правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Правовий висновок, що пеня не може бути непомірним тягарем боржникові і джерелом отримання додаткових прибутків кредиторові підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відповідно до постанови від 08.04.2020 у справі №924/570/19.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає за можливе скористатись правом, наданим ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, та зменшити розмір пені і штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, на 40%, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 4 873,97 грн - пені та 4 200 грн - штрафу.

Оскільки позивачем заявлено до стягнення з відповідача 7 000 грн - штрафу та 17 265,75 грн - пені та, тому у стягненні 2 800 грн штрафу, а також 12 391,78 грн пені (з яких 9 142,46 грн - заявлені безпідставно та 3 249,32 грн - частина зменшення з ініціативи суду на 40%) слід відмовити.

За змістом ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості відповідача перед позивачем слідує із умов укладеного між сторонами Договору, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково з урахуванням мотивів щодо зменшення суми пені, штрафу, а також безпідставності стягнення пені в сумі 9 142,46 грн внаслідок неправильного нарахування.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому витрати на сплату судового збору в сумі 159,59 грн (у частині помилкового нарахування пені) залишаються за позивачем.

В частині зменшення суми неустойки витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача. При цьому суд враховує викладене в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною), у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Окрім того, з урахуванням заявлення представником позивача до закінчення судових дебатів про надання доказів понесення останнім витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення у справі, суд дійшов висновку про встановлення 5-ти денного строку для подання таких доказів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення, з призначенням судового засідання відповідно до ч. 2 ст. 221 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Вудтаркет" (вул. Наконечного, буд. 15А, смт Тростянець, Тростянецький район, Вінницька область, 24300; код ЄДРПОУ 43367713) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікогруп" (вул. Січових Стрільців, буд. 21, м. Київ, 04053; код ЄДРПОУ 40103391) 100 000 грн - основного боргу; 4 873,97 грн - пені; 4 200 грн - штрафу; 14 931,91 грн - інфляційних втрат; 2 934,25 грн - 3% річних та 2 321,41 грн - витрат на сплату судового збору.

3. У стягненні 12 391,78 грн - пені та 2 800 грн - штрафу відмовити.

4. Витрати на сплату судового збору в сумі 159,59 грн залишити за позивачем.

5. Відповідно до ст. 221 ГПК України для вирішення питання про судові витрати, пов`язані з розглядом справи, призначити судове засідання на 21.07.2022 об 11:30 год. в приміщенні Господарського суду Вінницької області за адресою: вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, зал № 8 (4-й поверх).

6. Для подання суду доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу встановити позивачу строк - п`ять днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення. Зобов`язати позивача у цей же строк надіслати належним чином завірені копії вказаних доказів відповідачу.

7. Згідно з приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

8. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, а також на відомі суду адреси електронної пошти: представника позивача - marian_s@ukr.net; відповідача - woodtorg@ukr.net.

Повне рішення складено 22 липня 2022 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу - вул. Січових Стрільців, буд. 21, м. Київ, 04053;

3 - відповідачу - вул. Наконечного, буд. 15А, смт Тростянець, Тростянецький район, Вінницька область,

24300.