Рішення

від 06.07.2022 по справі 910/15807/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.07.2022Справа № 910/15807/21

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Петрук Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Відкритого акціонерного товариства "Меридіан" ім С.П.Корольова

бульвар Вацлава Гавела,8, м. Київ, 03124

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АФТ ГРУП УКРАЇНА"

пров. Радищева буд.18, м. Київ, 03124

про стягнення 1 061 900,58 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Меридіан" ім С.П.Корольова (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АФТ ГРУП УКРАЇНА" (далі-відповідач) про стягнення 1061900,58 грн.

Ухвалою суду від 01.10.2021 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

20.10.2021 від Відкритого акціонерного товариства "Меридіан" ім С.П.Корольова надійшла заява про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 01.10.2021.

Ухвалою суду від 23.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.11.2021.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Протокольною ухвалою суду від 16.02.2022 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 16.03.2022.

Водночас 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України згідно з Указом Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджено Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" в країні введено воєнний стан.

14.03.2022 прийнято Указ Президента України №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні".

Судове засідання призначене на 16.03.2022 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.04.2022 розгляд справи призначено на 18.05.2022.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.05.2022 розгляд справи по суті відкладено на 08.06.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторін повідомлено про відкладення розгляду справи по суті на 22.06.2022 та зобов`язано позивача надати до суду детальний розрахунок суми основного боргу, інфляції та 3 % річних.

21.06.2022 позивачем подано додаткові пояснення по справі.

Протокольною ухвалою суду від 22.06.2022 судом ухвалено відкласти розгляд справи перед стадією судових дебатів на 06.07.2022.

У судове засідання 06.07.2022 представники позивача та відповідача не з`явились, причин неявки суд не повідомили, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/15807/21, однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

У судовому засіданні 06.07.2022 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

26 вересня 2018 року між Відкритим акціонерним товариством «Меридіан» ім. С.П. Корольова (надалі іменується Позивач) та ТОВ «АФТ ГРУП Україна» (далі іменується Відповідач) був укладений договір майнового найму №1941 (далі - Договір) згідно якого Позивач надав Відповідачеві у тимчасове платне користування для ведення господарської діяльності нежилі приміщення загальною площею 3 111 метрів квадратних, що знаходяться за адресою: м. Київ, провулок Радищева, 18, корпус на території ДОЗ: споруда прохідної площею 22 кв.м., будівля адміністративного корпусу площею 377 кв.м., будівля столярної дільниці корпус № 49 площею 2521 кв.м., (офіс пл. 486 кв.м., виробництво пл. 1240 кв.м., склад пл. 182 кв.м., загальне користування пл. 192 кв.м.) склад № 1 площею 191 кв.м., а також надавалось право користування майданчиком, що знаходиться біля корпусу № 69, який облаштований асфальтобетонним покриттям та парканом.

Зазначене приміщення було передане Відповідачу за актом здачі-приймання

від 01.10.2018 року, який є Додатком №1 до Договору.

Згідно п.3.2 Договору, передача приміщення, що наймається, здійснюється за актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу таких в найм. Таким чином Позивач свій обов`язок щодо передачі приміщення в найм виконав належним чином.

Відповідно до п.п. 5.1., 5.3. Договору, Відповідач кожного місяця повинен сплачувати найомну плату за користування приміщенням, в безготівковому порядку на поточний рахунок Позивача наперед, не пізніше 5-го числа кожного поточного місяця. Загальна сума по Договору становила 15 3204 грн. в місяць (з ПДВ). Нарахування ПДВ на суму найомної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством.

За твердженням Позивача, порушуючи вказані вище істотні умови Договору, Відповідач не виконував зобов`язання по сплаті найомної плати належним чином, внаслідок чого станом на 16.08.2021р. у ТОВ «АФТ ГРУП Україна» (Відповідач) виникла наступна заборгованість по найомним платежам перед Позивачем: Рахунок-фактура 300/01/03 від 01.03.2020р. на суму 4 525,98 грн., Рахунок-фактура 300/01/04 від 01.04.2020р. на суму 83470,80 грн., Рахунок-фактура 300/01/05 від 01.05.2020р. на суму 84 138,52 грн., Рахунок-фактура 300/01/06 від 01.06.2020р. на суму 84 138,52 грн., Рахунок-фактура 300/01/07 від 01.07.2020р. на суму 83 721,22 грн., Рахунок-фактура 300/01/08 від 01.08.2020р. на суму 83637,74 грн., Рахунок-фактура 300/01/09 від 01.09.2020р. на суму 55000,00 грн., Рахунок-фактура 300/01/10 від 01.10.2020р. на суму 3470,80 грн., Рахунок - фактура 300/01/11 від 01.11.2020р. на суму 48888,16 грн., Рахунок - фактура 300/01/12 від 01.12.2020р. на суму 64305,51 грн., Рахунок - фактура 300/01/01 від 01.01.2021р. на суму 24 555,92 грн., Рахунок-фактура 300/01/02 від 01.02.2021р. на суму 89 090,66 грн., Рахунок - фактура 300/01/04 від 01.04.2021р. на суму 89 178,96 грн., Рахунок - фактура 300/01/07 від 01.07.2021р. на суму 40529,78 грн.

Всього заборгованість по Договору складає 838 652,57 грн.

Починаючи з лютого 2021 року, Позивач неодноразово звертався до Відповідача, у письмовій формі, з вимогою погасити наявну заборгованість, про що свідчать листи: вих. №12/87 від 11.02.2021р., №12/474 від 26.05.2021р., які Відповідач залишив без відповіді.

Позивач направив Відповідачеві Претензію вих. № 12/206 від 23.03.2021р., з вимогою сплатити заборгованість з найомної плати, але відповіді так і отримав.

Також, відповідно до п.п. 7.1.15 Договору №1941 від 26.09.2018р. Наймач зобов`язується від свого імені укласти окремі договори про надання послуг з водо-теплопостачання та електропостачання, користування мережею телефонного зв`язку, охоронних послуг. На виконання вищезазначеного припису угоди, між Позивачем та Відповідачем, було укладено Договір про надання послуг з електропостачання №156/1604 від 20 грудня 2016 року, тобто як похідний Договір від договору майнового найму (надалі - Договір №156/1604).

Згідно вищевказаного Договору №156/1604 Позивач (Постачальник за договором) зобов`язувався надавати Відповідачу (Споживачеві за договором) послуги з електропостачання, а Відповідач зобов`язувався своєчасно здійснювати оплату за споживання і користування послугами на умовах даних договорів.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2, 5.3 Договору №156/1604 оплата мала здійснюватися шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Позивача не пізніше 15 числа поточного місяця за кожен розрахунковий період - один календарний місяць. Але порушуючи вказані вище істотні умови Договору, Відповідач не виконав зобов`язання здійснювати оплату за споживання і користування послугами, внаслідок чого станом на 12.08.2021р. існує заборгованість перед Позивачем в розмірі 184 176,02грн., на підтвердження чого у справі містяться рахунки-фактури.

В зв`язку з тим, що Відповідач фактично не виконав своїх зобов`язань, що були задекларовані у Договорі №156/1604 від 20 грудня 2016 р., Позивач направив Відповідачеві Претензію вих. № 12/213 від 25.03.2021р., з вимогою сплатити заборгованість за надані послуги, але відповіді так і не надійшло.

04 серпня 2021 року Позивач надіслав Відповідачу засобами поштового зв`язку оригінали Актів звірки взаєморозрахунків станом на 02.08.2021р за період 01.01.2021-02.08.2021 р., про наявну заборгованість на користь Позивача в розмірі 1 022 828 гривень 59 копійок.

Крім того наявна заборгованість по Договорам Відповідача перед Позивачем підтверджується довідкою про заборгованість, яка підписана Головою правління та головним бухгалтером Товариства (додається).

Спір між сторонами судового процесу виник в результаті порушення відповідачем грошового зобов`язання за Договором. Відповідач в установлений Договором строк в період з 01.03.2020 по 31.07.2021 не здійснив сплату на користь позивача орендної плати в сумі 838 652,57 грн. та оплату надання послуг з електропостачання в сумі 184 176,02 грн.

Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі в оренду, прийняття відповідачем та користування ним об`єктами оренди за Договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Жодного заперечення відповідача стосовно суми заборгованості по договору №1941 від 26.09.2018 за період з 01.03.2020 по 31.07.2021 та по договору №156/1604 від 20.12.2016 в матеріалах справи також не міститься.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Оскільки, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання по договору №1941 від 26.09.2018 за період з 01.03.2020 по 31.07.2021 настав до прийняття рішення по суті справи, заборгованість відповідача з орендної плати у розмірі 838 652,57 грн. та у розмірі 184 176,02 грн. - заборгованість по договору №156/1604 від 20.12.2016, підтверджена матеріалами справи, доказів сплати відповідачем заборгованості матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Враховуючи порушення відповідачем грошового зобов`язання за Договором, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 12 038,73 грн., 7032,73 грн. - 3% річних та 20 000,53 грн. - інфляційних втрат.

З огляду на те, що відповідач своїми діями порушив зобов`язання за Договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Поряд з цим, ст. 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Крім того, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 9.1.1 Договору визначено, що у випадку прострочення сплати найомних платежів наймач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

Оскільки відповідач не виконав своє грошове зобов`язання у строк, встановлений Договором, заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 12 038,73 грн., 7032,73 грн. - 3% річних та 20 000,53 грн. - інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, підлягають задоволенню в повному обсязі, за розрахунками позивача, які, у свою чергу, перевірені і визнані судом вірними.

Відповідач контррозрахунку суми позову, доказів на підтвердження наявності підстав звільнення його від відповідальності за невиконання зобов`язань по договору, не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

З огляду на вказані вище приписи законодавства та встановлені судом обставини неналежного виконання відповідачем умов договору щодо повного розрахунку за надані послуги, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АФТ ГРУП УКРАЇНА" (пров. Радищева буд.18, м. Київ, 03124; ідентифікаційний код 40032263) на користь Відкритого акціонерного товариства "Меридіан" ім С.П.Корольова (бульвар Вацлава Гавела, 8, м. Київ, 03124; ідентифікаційний код 14312943) 1 022 828,59 грн. - основної заборгованості, 12 038,73 грн. - пені, 7 032,73 грн. - 3% річних, 20 000,53 грн. - інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 15 928,52 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 22.07.2022

Суддя М.О. Лиськов