Рішення

від 22.07.2022 по справі 910/20439/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.07.2022Справа № 910/20439/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Приватного підприємства "АЛТЕН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АФТ ІНДАСТРІ"

про стягнення 112 019, 51 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "АЛТЕН" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АФТ ІНДАСТРІ" (далі - відповідач) про стягнення 112 019, 51 грн, з яких: сума боргу у розмірі 38 123, 50 грн, сума пені за несвоєчасно поставлене обладнання у розмірі 12 982, 21 грн, сума пені за несвоєчасне повернення суми надміру сплачених коштів за обладнання у розмірі 3 089, 57 грн, інфляційні втрати у розмірі 843, 48 грн, 3 % річних у розмірі 573, 42 грн та сума не отриманого податкового кредиту у розмірі 56 407, 33 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказав на те, що відповідачем порушено умови Договору поставки № 04112020/1 від 04.11.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач, у строк, визначений законом, відзиву не надав.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 13.12.2021 була вручена відповідачу 21.12.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105491614168.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.11.2020 між Приватним підприємством "АЛТЕН" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АФТ Індастрі" (далі - продавець) укладено договір № 04112020/1, відповідно до п. 1.1, 1.2 якого в порядку та на умовах даного договору продавець зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах договору обладнання, перелік та комплектність якого наведена в Специфікації (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною даного договору.

Продавець гарантує, що обладнання, яке поставляється, виготовлено компанією-виробником ERMAKSAN MAKINA SANAYI VE TICARET A.S. (м. Бурса, Туреччина), відповідає всім вимогам технічних умов підприємства-виробника, а також технічним регламентам України.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що вартість обладнання, що постачається в специфікації (Додаток № 1) до даного договору. Також у специфікації сторони зафіксували курс євро до гривні на момент здійснення кожного платежу.

Пунктом 2.5.1 договору передбачено, що покупець зобов`язаний здійснити попередню оплату в розмірі 30% від вартості обладнання, зазначеної в Специфікації (Додаток № 1), протягом 3-х днів після виставлення рахунку одним або декількома платежами.

Після надання покупцем гарантійного листа банку про оплату 70% вартості обладнання, зазначеної в Специфікації (Додаток № 1), продавець виписує документи на обладнання, зазначене в Специфікації (Додаток № 1): видаткову накладну, акт - приймання передачі, для підписання покупцем кредитного договору та договору застави (п.2.5.2 договору).

Покупець зобов`язується зробити оплату 70 % від вартості обладнання, зазначеної в Специфікації (Додаток № 1), на території України перед розмитненням. Про це продавець повинен сповістити покупця та надати рахунок на умовах п.2.4 (п. 2.5.3 договору).

Як встановлено в п.2.6.1 договору продавець протягом 5 банківських днів після здійснення платежів від обладнання, передбачених п.2.5 даного договору, готує акт звірки, в якому фіксує кожну сплачену суму і суму, яка повинна була бути оплачена згідно рахунку.

Термін поставки обладнання вказується в Специфікації (Додаток № 1) до договору (п. 3.1 договору).

Пунктом 3.7 договору передбачено, що передача обладнання здійснюється в три етапи: - Попередня - по найменуванню, вазі і/чи кількості тарних місць;

- Товарна - по кількості, комплектності і номенклатурі;

- Якісна - за якістю.

Пунктом 3.15 договору передбачено, що перехід права власності на території Україні на товар від постачальника до покупця переходить після сплати покупцем власного внеску до моменту здійснення оплати вартості товару шляхом перерахування кредитних коштів на рахунки постачальника.

Приймання обладнання по кількості, комплектності і номенклатурі здійснюється покупцем у присутності уповноваженого представника продавця, після збирання та підключення обладнання на місці його експлуатації. Товарне приймання обладнання завершується підписанням уповноваженим представником покупця видаткових накладних. Приймання обладнання за якістю здійснюється після завершення робіт по введенню обладнання в експлуатацію. У разі виявлення під час приймання обладнання невідповідності його за якістю, кількістю, комплектністю і номенклатурі покупець має право відмовитись від приймання обладнання, надалі з метою врегулювання спірних питань сторони керуються діючим законодавством України (п. 3.17-3.19 договору).

Пунктом 3.20 договору передбачено, що про виявлені під час приймання недоліки сторонами складається відповідний акт із зазначенням всіх виявлених недоліків, а також термінів на їх усунення.

Після усунення зазначених недоліків сторони зобов`язані завершити процес приймання-передачі обладнання протягом 3 (трьох) днів. Після підписання покупцем видаткових накладних на обладнання, претензії по його комплектності до розгляду не приймаються (п.3.21 договору).

Згідно з п. 3.22 договору продавець зобов`язаний здійснити введення в експлуатацію поставлене обладнання за місцем його постійної експлуатації, офіційно вказаної покупцем, і провести інструктаж фахівців покупця протягом 10 робочих днів з моменту закінчення товарного приймання обладнання (підписання видаткових накладних) і отримання відповідного запиту від покупця, в порядку і на умовах розділу 6 даного договору, за умови виконання останнім технічних вимог, зазначених в додатку № 3, що має бути підтверджено оформленою і підписаною формою ДГ-1 (декларація готовності).

Як вбачається з п. 3.22 договору, після закінчення введення в експлуатацію обладнання та інструктажу персоналу, сторони підписують акт введення в експлуатацію, що є свідоцтвом того, що обладнання прийнято за якістю і зобов`язання продавця, в частині ведення в експлуатацію обладнання та інструктажу персоналу, є виконаними.

Згідно п. 4.1 договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність до чинного законодавства України.

За прострочення поставки обладнання продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не поставленого в термін обладнання за кожний день прострочення, а також несе відповідальність у відповідності зі ст. 625 ГПК України (п.4.3 договору).

Пунктом 4.4 договору встановлено, що за експлуатацію не введеного в експлуатацію обладнання (не підписані або не передані акти введення обладнання в експлуатацію) покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 10 % від вартості обладнання.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п.9.1 договору).

В Специфікації (Додаток № 1 до договору) вказано найменування обладнання, що постачається - гідравлічний листозгинальний прес SpeedBend Pro 2600*100, термін поставки - 60 календарних днів з дня передплати згідно п.2.5.1, ціна за одиницю - 1 460 452, 00 грн, сума в євро - 43 000, 00 грн.

Загальна вартість обладнання становить 1 460 452, 00 грн, в т.ч. ПДВ 255 566, 67 грн.

В додатку № 2 до договору сторони погодили доставку обладнання по території України, введення в експлуатацію та інструктаж; в додатку № 3 до договору сторони передбачили технічні вимоги.

Позивач виконав вимоги п. 2.5.1 договору 27.09.2019, перерахувавши безготівковим переказом на рахунок відповідача попередню оплату у розмірі 338 444, 00 грн, що підтверджується долученою до позовної заяви копією платіжного доручення № 481 від 30.12.2020.

Другий платіж проведене позивачем 06.01.2021 на суму 158 308, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 482, копія якого долучена до матеріалів справи.

29.03.2021 на рахунок відповідача було проведено перерахування остаточної суми згідно договору поставки № 04112020/1 від 04.11.2020. що підтверджується платіжним дорученням № ТR.60215 від 29.03.2021 в розмірі 1 022 000, 00 грн.

Загальна сума сплачених коштів станом на 29.03.2021 становила 1 518 752, 00 грн.

Як вбачається з видаткової накладної № 20 від 26.03.2021 позивачу було поставлено обладнання гідравлічний листозгинальний прес SpeedBend Pro 2600*100 в кількості 1 шт на суму 1 518 760, 00 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявний акт № 26-03-2021/1 прийому - передачі обладнання, з якого вбачається, що продавцем був переданий, а покупцем прийнятий гідравлічний листозгинальний прес SpeedBend Pro 2600*100. Даний акт підписаний зі сторони ПП «АЛТЕН» директором Гуцул М.В. та зі сторони ТОВ «АФТ «Індастрі» Старицьким Ю.І.

В матеріалах справи також наявна видаткова накладна № 1 від 01.04.2021 про поставку обладнання гідравлічний листозгинальний прес SpeedBend Pro 2600*100 в кількості 1 шт на суму 1 471 539, 06 грн.

Позивач зазначає, що він ще дозамовив відповідачу поставку «Олива МГЕ 46В» в кількості 240 літрів на загальну суму 9 089, 44 грн, згідно рахунків № 36 від 30.03.2021 та № 37 від 01.04.2021.

За доводами позивача, ним було сплачено більшу суму за обладнання, оскільки згідно видаткової накладної № 1 від 01.04.2021 позивачу було поставлено обладнання гідравлічний листозгинальний прес SpeedBend Pro 2600*100 в кількості 1 шт на суму 1 471 539, 06 грн, а тому відповідач мав би повернути позивачу суму у розмірі 38 123, 50 грн як надмірно сплачені кошти у відповідності до умов договору.

Позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 59 від 06.04.2021 з проханням повернути кошти у розмірі 38 123, 50 грн.

В подальшому, позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 28/10-21 від 28.10.2021 з проханням перерахувати у семиденний строк зайво перераховані кошти у розмірі 38 123, 50 грн.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не зареєстровано податкову накладну на суму передоплати 338 444, 00 грн, що на думку позивача позбавляє останнього права на отримання податкового кредиту за цією податковою накладною та просить суд стягнути з відповідача суму у розмірі 56 407, 33 грн. у відповідності до п. 2.6.9 договору

Разом з цим, позивач нараховує на суму 38 123, 05 грн пеню за несвоєчасно поставлене обладнання у розмірі 12 982, 21 грн, пеню за несвоєчасне повернення суми надмірно сплачених коштів за обладнання у розмірі 3 089, 57 грн, інфляційні втрати у розмірі 843, 48 грн та 3 % річних у розмірі 573, 42 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із купівлею-продажем товару здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 04112020/1 від 04.11.2020, відповідно до якого відповідач зобов`язався поставити обладнання, а позивач відповідно оплатити його.

За доводами позивача ним було сплачено більшу суму за обладнання, оскільки згідно видаткової накладної № 1 від 01.04.2021 позивачу було поставлено обладнання гідравлічний листозгинальний прес SpeedBend Pro 2600*100 в кількості 1 шт на суму 1 471 539, 06 грн, а тому відповідач мав би повернути позивачу суму у розмірі 38 123, 50 грн як надмірно сплачені кошти у відповідності до умов договору.

Проте, як встановлено судом у матеріалах справи наявні 2 видаткові накладні, які підписані сторонами № 20 від 26.03.2021 на суму 1 518 760, 00 грн та № 1 від 01.04.2021 на суму 1 471 539, 06 грн.

Суд вважає, що датою поставки обладнання гідравлічного листозгинального пресу ERMAKSAN SpeedBend Pro 2600*100 в кількості 1 шт вважається дата 26.03.2021, яка вказана у видатковій накладній № 20, оскільки до даної видаткової накладної також підписано акт № 26-03-2021/1 прийому - передачі обладнання, який підписано обома сторонами та скріплено їх печатками.

Окрім цього, до матеріалів справи доданий договір застави № 407/2021/чернОД-МСБ-3 від 29.03.2021, укладений між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» (заставодержатель) та Приватним підприємством «АЛТЕН» (заставодавець), предметом застави якого є обладнання гідравлічний листозгинальний прес SpeedBend Pro 2600*100, з якого вбачається, що предмет застави належить заставодавцю на праві власності, а саме: договору поставки № 04112020/1 від 04.11.2020, видаткової накладної № 20 від 26.03.2021 на суму 1 518 760, 00 грн, акту прийому - передачі обладнання № 26-03-2021/1, що спростовує доводи позивача про те, що обладнання було поставлено 01.04.2021 на суму 1 471 539, 06 грн.

Суд приходить до висновку, що позивачем не було сплачено надмірну суму як він вказує, а тому у відповідача відсутній обов`язок щодо повернення суми у розмірі 38 123, 50 грн.

Разом з цим суд зазначає, що твердження позивача, що ним було досягнуто з відповідачем домовленості про поставку «Оливи МГЕ46В» в кількості 240 літрів на загальну суму 9 089, 44 грн та посилання на акти звірки взаєморозрахунків не стосуються договірних відносин щодо поставки гідравлічного листозгинального пресу SpeedBend Pro 2600*100 згідно договору поставки № 04112020/1 від 04.11.2020, а тому суд не оцінює дані твердження позивача.

Судом встановлено, що сума по видатковій накладній № 20 від 26.03.2021 становить 1 518 760, 00 грн, яку позивач сплатив згідно платіжних доручень № 481 від 30.12.2020, № 482 від 06.01.2021 та № ТR.60215 від 29.03.2021.

Пунктом 2.5.1 договору передбачено, що покупець зобов`язаний здійснити попередню оплату в розмірі 30% від вартості обладнання, зазначеної в Специфікації (Додаток № 1), протягом 3-х днів після виставлення рахунку одним або декількома платежами.

В Специфікації (Додаток № 1 до договору) сторонами погоджено термін поставки - 60 календарних днів з дня передплати згідно п.2.5.1 договору.

Згідно платіжних доручень № 481, № 482 позивачем було здійснено передплату 06.01.2021, а тому відповідач мав поставити обладнання в строк до 06.03.2021 (60 календарних днів), а з урахуванням вихідних та святкових днів до 09.03.2021.

Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Позивачем нараховано пеню у розмірі 12 982, 21 грн за період з 09.03.2021 по 01.04.2021 на суму 1 518 752, 00 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 4.3 договору встановлено, що за прострочення поставки обладнання продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не поставленого в термін обладнання за кожний день прострочення, а також несе відповідальність у відповідності зі ст. 625 ГПК України.

Так, перевіривши розрахунок пені, господарський суд зазначає, що під час здійснення розрахунку позивачем неправильно визначений період прострочення з урахуванням вихідних та святкових днів, відповідно прострочення має місце з 10.03.2021 по 25.03.2021.

Після здійсненого перерахунку господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині в розмірі 8 654, 81 грн.

Крім того, позивачем на суму 38 123, 50 грн нараховано пеню за несвоєчасне повернення надмірно сплачених коштів з 01.06.2021 по 30.11.2021, 3 % річних за період з 01.06.2021 по 30.11.2021 у розмірі 573, 42 грн та інфляційні втрати за період з 01.06.2021 по жовтень 2021 на суму 843, 48 грн.

Частиною 2 ст. 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту сплати відповідачу надмірно сплачених коштів у розмірі 38 123, 50 грн, а тому у задоволенні позовних вимог про нарахування пені за несвоєчасне повернення надмірно сплачених коштів з 01.06.2021 по 30.11.2021, 3 % річних за період з 01.06.2021 по 30.11.2021 у розмірі 573, 42 грн та інфляційні втрати за період з 01.06.2021 по жовтень 2021 на суму 843, 48 грн, слід відмовити.

Щодо стягнення з відповідача суми податкового кредиту у розмірі 56 407, 33 грн як збитків у розумінні статті 224 Господарського кодексу України, суд зазначає наступне.

Згідно з ч 1 п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ст. 224 ГК України).

Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Зважаючи на вище викладене, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність не настає.

Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення.

Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто мають бути прямими.

Отже, при пред`явленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов`язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв`язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі ввезення їх на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж, зокрема, через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Аналіз наведеної норми свідчить, що за покупцем - одержувачем товарів/послуг право включити до податкового кредиту суму податку на додану вартість зберігається протягом 365 календарних днів із дати складання податкової накладної/розрахунку коригування.

З матеріалів справи вбачається, що строк у 365 календарних днів, передбачений вищевказаною нормою для можливості включення суми у відповідному розмірі до податкового кредиту в інші періоди, не є вичерпаним, що свідчить про передчасність доводів позивача про втрату ним права на податковий кредит.

Суд зазначає, що звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов`язку, відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 ПК України не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.

Крім того, позивачем не подано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення ним реальних збитків в розмірі суми, яку останній не може зарахувати до податкового кредиту за ПДВ.

Водночас, відповідно до абзаців 17, 18 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України у разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених п. 201.1. ст. 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Протягом 90 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою з урахуванням вимог, встановлених підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний провести документальну перевірку зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією.

Зі змісту абзацу п`ятнадцятого зазначеної норми вбачається, що порушення відповідачем порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляло покупця права на включення спірної суми до податкового кредиту, а зумовлювало її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви із скаргою на такого постачальника з доданням певного пакету документів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №917/799/17.

Отже, дізнавшись про відмову в реєстрації чи зупинення реєстрації податкових накладних, позивач мав передбачену законодавством можливість здійснити заходи з метою недопущення негативних наслідків своєї господарської діяльності у зв`язку з не зарахуванням сплачених ним за поставлений товар грошових коштів до податкового кредиту ПДВ. Доказів понесення збитків позивачем до суду надано не було.

Отже, позивачем не доведено суду належними та допустимими в розумінні приписів ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказами факту заподіяння йому прямих збитків (матеріальних витрат) в сумі 56 0407,33 грн.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення необхідних для настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків, наслідком чого є відмова у задоволенні позовних вимог в цій частині.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 -252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства «АЛТЕН» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АФТ Індастрі" (провулок Радищева, буд. 18, м. Київ, 03124; ідентифікаційний код 43321160) на користь Приватного підприємства «АЛТЕН» (вул. Івасюка, буд. 17, кв. 77, м. Чернівці, Чернівецька область, 58018; ідентифікаційний код 33522236) пеню у розмірі 8 654 (вісім тисяч шістсот п`ятдесят чотири) грн 81 коп, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 175 (сто сімдесят п`ять) грн 38 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 22.07.2022.

Суддя М.Є.Літвінова