Рішення

від 22.07.2022 по справі 160/9398/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2022 року Справа № 160/9398/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного підприємства «ОДІУМ-ПРЕСТИЖ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовом до Приватного підприємства «ОДІУМ-ПРЕСТИЖ», в якому просить суд:

- стягнути з Приватного підприємства «ОДІУМ-ПРЕСТИЖ» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 427448,28грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Приватне підприємство «ОДІУМ-ПРЕСТИЖ» перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів. За 6 робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2021 році, відповідач до 15.04.2022 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 427448,28 грн.

Дана сума заборгованості по адміністративно-господарським санкціям підтверджується наданим відповідачем річним звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2021 рік № 03-07/5424 від 28.02.2022 року за формою №10-ПОІ, затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020р. № 591 та розрахунком суми позову щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Оскільки вищезазначена сума, у визначений законодавством строк, відповідачем не сплачена, утворилась заборгованість в розмірі 427448,28 грн.

Ухвалою суду від 06.07.2022 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Заперечуючи проти позову, відповідач надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначає, що ним вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та поінформовано органи зайнятості про наявність вільних робочих місць, що підтверджується звітами №3-ПН.

Зважаючи на викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Приватне підприємство «ОДІУМ-ПРЕСТИЖ» (код ЄДРПОУ 34488834) перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

28.02.2022 року ПП «ОДІУМ-ПРЕСТИЖ» подано звіт форми № 10-ПОІ про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік.

Так, відповідно до поданого звіту форми № 10-ПОІ у 2021 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 174 особи; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 1 особа; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 7 осіб.

Згідно розрахунку заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, ПП «ОДІУМ-ПРЕСТИЖ» не сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 427448,28 грн. за не працевлаштування 6 осіб з інвалідністю в 2021 році.

В матеріалах справи міститься звітність "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою № 3-ПН, яка подавалася ПП «ОДІУМ-ПРЕСТИЖ» до Криворізького міського центру зайнятості за 2021 рік.

З огляду на те, що відповідач не виконав вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року № 875-ХІІ.

Статтею 19 Закону України № 875-XII встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Приписами частин 3, 4 ст. 20 Закону № 875-XII визначено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Згідно ст. 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Так, відповідно до статті 181 Закону № 875-ХІІ особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 4 ч.3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 року № 5067-VI роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

З аналізу вказаних норм вбачається, що обов`язок з працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Так, наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 року затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії), яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості».

Також наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 591 від 27.08.2020 року затверджена форма звітності № 10-ПОІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю", яка заповнюється державною мовою підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб.

Так, судом встановлено, що відповідач подав за 2021 рік звіт (за формою №10-ПОІ) про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю. В цьому звіті містилась інформація про наявність відповідних вакансій.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідач сприяв працевлаштуванню осіб з інвалідністю та виконував усі вимоги законодавства щодо забезпечення прав означених осіб на працевлаштування у повному обсязі.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач інформував Криворізький міський центр зайнятості про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до листів від 18.01.2021 року № 16, від 01.02.2021 року №21, від 29.03.2021 року № 66, від 15.03.2021 року № 61, від 12.04.2021 року № 72, від 26.04.2021 року № 87, від 21.05.2021 року № 102, від 04.06.2021 року № 111, від 02.07.2021 року № 132, від 02.08.2021 року № 153, від 13.09.2021 року № 177, від 11.10.2021 року № 194, від 30.11.2021 року № 225, від 14.12.2021 року № 235, від 08.11.2021 року № 212. Факт отримання означених листів підтверджується відповідною відміткою Криворізького міського центру зайнятості на вказаних листах.

Також відповідачем наданий список осіб з інвалідністю станом на 01.01.2021 року, відповідно до якого прийнято на роботу ОСОБА_1 (ІІІ група інвалідності) та ОСОБА_2 (ІІІ група інвалідності), а відповідно до списку осіб з інвалідністю станом на 01.01.2022 року прийнято на роботу ОСОБА_1 (ІІІ група інвалідності).

В матеріалах справи містяться відомості з друкованого видання, в якому відповідач розміщував оголошення щодо наявності вакансії для водія-інваліда.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідач сприяв працевлаштуванню осіб з інвалідністю та виконував усі вимоги законодавства щодо забезпечення прав означених осіб на працевлаштування у повному обсязі.

Разом з тим, судом встановлено факт невиконання відповідачем нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2021 році.

Водночас, суд вважає, що вина відповідача в зазначеному випадку відсутня, оскільки, ПП «ОДІУМ-ПРЕСТИЖ» вживав всі необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Поряд з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2021 рік, не встановлено.

Тобто, ПП «ОДІУМ-ПРЕСТИЖ» було вжито всіх заходів по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права, відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Тобто, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

При цьому, суд зазначає, що відповідач вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян у зв`язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, за відсутності вини такого суб`єкта господарювання.

Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 року у справі № 812/1140/18, відповідно до якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу.

Відповідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що відповідачем було виконано всі необхідні заходи по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги, встановлені статтею 19 Закону № 875-ХІІ, а тому, підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Відповідно до положень ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що на підставі ст. 139 КАС України, враховуючи рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору у справі не розподіляються.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного підприємства «ОДІУМ-ПРЕСТИЖ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити.

Судові витрати у справі не розподіляються.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 22.07.2022 року.

Суддя І.О. Лозицька