Постанова

від 05.07.2022 по справі 914/1804/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/1804/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Кібенко О.Р., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.;

за участю представників учасників справи:

представника позивача не з`явився;

представника відповідача Балаєва Фахраддіна Джамаловича;

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Львівської області

(суддя - Козак І.Б.)

від 22.06.2021

та постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Бойко С.М., судді - Бонк Т.Б., Матущак О.І.)

від 12.10.2021 (з урахуванням ухвали Західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 про виправлення описки)

у справі за позовом ОСОБА_1

до Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2

про визнання недійсною знеособленої публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій ПрАТ "Компанія Ензим" від 10.01.2018.

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом до Приватного акціонерного товариства "Компанія Ензим" (далі - Товариство) про визнання недійсною знеособленої публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій Товариства від 10.01.2018 (далі - Вимога).

2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням процедури обов`язкового продажу акціонерами простих акцій, оскільки копія вимоги та інші документи у встановлені строки на адресу позивача (ні у м. Львів, ні у м. Харків) направлено не було.

3. Також позивач зазначає, що вимога про викуп є недійсною, оскільки норма статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" суперечить частині п`ятій статті 41 Конституції України (норма дозволяє вилучення майна у приватних інтересах без попереднього відшкодування) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997 (надалі - Конвенція).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. ОСОБА_1 був власником 3033 простих акцій, емітента Закритого акціонерного товариства "Ензим", код ЄДРПОУ 00383320, м. Львів вул. Личаківська, 232 (сертифікаті іменних акцій серія ЕС №0321780 від 03.09.2001).

5. 27.12.2017 ОСОБА_2 звернулася з листом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та Товариства, в якому зазначила, що вона, як акціонер, разом із афілійованими особами станом на дату набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах" від 23.03.2017 №1983-VІ були та станом на 26.12.2017 є власниками 352802 штук простих іменних акцій Товариства, що складає 95,64% від загальної кількості простих іменних акцій Товариства, і відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства" є домінуючим контрольним пакетом акцій.

6. У листі було повідомлено про намір скористатись правом щодо обов`язкового продажу простих акцій акціонерами відповідно до статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" та пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах". Визначено дату набуття домінуючого контрольного пакета акцій Товариства -12.04.2016.

7. Повідомлення про намір скористатись правами, передбаченими статтею 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", розміщено (опубліковано) на інтернет сайті https://smida.gov.ua 28.12.2017.

8. 18.01.2018 на сайті Товариства https://smida.gov.ua викладено (опубліковано) публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій Товариства, що датована 10.01.2018.

9. Вимогу також було розміщено у загальнодоступній інформаційній базі даних про ринок цінних паперів НКЦПФР.

10. Найвища ціна акції, за якою заявник вимоги та його афілійовані особи придбавали акції Товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття домінуючого контрольного пакета акцій включно з датою набуття склала 300,00 грн.

11. Ціна придбання акції - 427,30 грн (ринкова ціна однієї акції визначена на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність).

12. Товариство отримало від Національного депозитарія України Реєстр власників іменних цінних паперів Товариства вих.№147734зв від 16.01.2018, в якому місцезнаходженням (місцем проживання) акціонера ОСОБА_1 визначено - АДРЕСА_1 ; загальна кількість ЦП - 3033; відсоток у СК - 0,822189.

13. На вказану адресу позивача Товариство надіслало копію Вимоги, що підтверджується описом вкладення в цінний лист від 18.01.2018 №7901411620525, фіскальним чеком від 18.01.2018.

14. 02.02.2018 конверт повернувся Товариству з причини "закінчення терміну зберігання".

15. 3 05.10.2017 реєстрація місця проживання позивача є АДРЕСА_2 .

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції про передачу справи на новий розгляд

16. Постановою Верховного Суду від 12.01.2021 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 05.03.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2019, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

17. Передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.11.2020 у справі № 908/137/18, зазначив, що:

- суди, перевіряючи доводи позивача щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у спірних правовідносинах, мають установити, чи містить процедура обов`язкового продажу акцій, передбачена статтею 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", чіткий та прозорий порядок визначення ціни акцій, та, чи містять положення Закону України "Про акціонерні товариства" запобіжники проти можливої недобросовісної поведінки власників товариств, які мають можливість занизити вартість акцій під час їх викупу, і, як наслідок, чи здатні встановлені у наведеній нормі умови компенсації, які не повинні створювати непропорційний тягар для міноритарних акціонерів, гарантувати повне відшкодування вартості майна (акцій). Наведене надасть можливість зробити висновок, чи може вважатися визначеною справедливо зазначена у публічній вимозі ціна акцій, за умови, що міноритарний акціонер законом не наділений правом впливати на визначення ціни викупу у нього акцій;

- висновки судів щодо відсутності порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції під час проведення процедури обов`язкового продажу акцій є передчасними, оскільки суди попередніх інстанцій не з`ясували наявності легітимної мети та справедливої ціни акцій, дотримання критерію пропорційності втручання у право власності;

- суд апеляційної інстанції не надав оцінки аргументам апеляційної скарги, що місцевий господарський суд залишив поза увагою допущені відповідачем порушення положень статті 36 Закону України "Про акціонерні товариства".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

18. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Львівської області від 22.06.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

19. Суд першої інстанції виходив з того, що:

- власник домінуючого контрольного пакета акцій Товариства відповідно до пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах" має право подати Вимогу;

- Товариство правомірно надсилало копію Вимоги на адресу позивача, що визначена в реєстрі власників іменних цінних паперів, оскільки позивач не звертався до Національного депозитарія із повідомленням про зміну місця проживання;

- ціна обов`язкового продажу складає 427,30 грн є ринковою вартістю акцій, що визначена суб`єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства. Така ціна є справедливою. Позивач не доводить та не надає докази спростовування оцінки курсу акцій на час їх примусового продажу;

- позивач не брав участі в діяльності Товариства з моменту його звільнення з 2005 року. Реалізація процедури squezze-out надала можливість залучити фінансування для будівництва нового заводу та створити єдине в Україні високотехнологічне і науковоємке виробництво, що матиме суттєвий вплив на суспільство - дозволить працевлаштувати та регулярно поповнювати бюджети різних рівнів податками, що виникатимуть в процесі діяльності Товариства, що є легітимною метою при проведенні процедури;

- принцип пропорційності не порушено, оскільки викуп акцій здійснено за ринковою ціною, яка є справедливою та визначена відповідно до вимог чинного законодавства.

20. Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції; аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права відхилив, оскільки відповідно до даних протоколу судового засідання від 08.06.2021 через технічні проблеми у системі відеоконференцзв`язку зі сторони позивача його представника було повідомлено про дату, час та місце слухання справи засобами телефонного зв`язку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу

21. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення попередніх судових інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

22. Підставами касаційного оскарження судових рішень є пункти 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

23. В обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди неправильно застосували норми статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", частини п`ятої статті 41 Конституції України та порушили вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки не врахували висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18; постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 905/1926/18 та від 04.03.2021 у справі № 910/2483/18.

24. Скаржник наполягає, що не заявляв клопотання про призначення судової експертизи, оскільки вважає, що процедура викупу акцій взагалі є незаконною. Легітимна мета не може обмежуватися загальною потребою у спрощенні корпоративного управління акціонерним товариством; примусове відчуження акцій може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності; порушення майнових прав осіб завдає шкоди авторитету держави.

25. В обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що:

- суд апеляційної інстанції ухвалив постанову з порушенням норми пункту 4 частини першої статті 277 ГПК України, оскільки не скасував рішення суду, що ухвалено за відсутності позивача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду;

- суди порушили норми статей 86, 236, 238, 282 ГПК України, оскільки не виконали вказівки Верховного Суду у постанові від 12.01.2021, не оцінили аргументи позивача щодо порушення вимог статті 36 Закону України "Про акціонерні товариства" і не дослідили той факт, що загальні збори тривалий час не скликалися, з питання придбання акцій не проводилися, Товариство не надсилало проект договору про викуп Товариством акцій (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

26. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, а також письмових поясненнях, просить судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що:

- проведення загальних зборів та складання проекту договору, про яке зазначає скаржник, що передбачено частиною другої статті 36 Закону України "Про акціонері товариства", стосується обов`язкового викупу акціонерним товариством акцій на вимогу акціонерів, а не процедури обов`язкового продажу акцій акціонерами на вимогу особи (осіб, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій, відповідно до статті 65-2 цього Закону;

- твердження скаржника щодо недотримання порядку направлення позивачеві Вимоги є необґрунтованими, оскільки було дотримано усіх вимог, які передбачені статтею 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", щодо надсилання (повідомлення) позивачеві, як акціонеру, акції якого придбаваються, копії публічної безвідкличної вимоги, відповідно до інформації наведеної у реєстрі власників іменних цінних паперів. Неотримання поштової кореспонденції мало місце з причин, які залежали виключно від поведінки ОСОБА_1 , який переїхав з м. Львова на постійне проживання у м. Харків, однак про зміну місця проживання не повідомив у передбачений законом спосіб;

- позивач або його представник з часу звільнення з посади в Товаристві (28.10.2005) жодного разу не брав участі у загальних зборах акціонерів та прийнятті рішень, не звертався з заявами щодо господарської діяльності Товариства, не повідомляв про зміну актуальної інформації про себе, як акціонера, зокрема, не надав інформацію про зміну реєстрації свого місця проживання. Такі обставини підтверджують факт неефективного використання ОСОБА_1 своїх прав, як акціонером Товариства, та легітимність проведеної процедури обов`язкового продажу акцій;

- підстави для визнання норми статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" неконституційної відсутні, оскільки ухвалою Великої Палати Конституційного Суду України від 10.10.2019 року було відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) відповідних положень закону;

- підстави для призначення судової експертизи відсутні, оскільки позивач не ставив під сумнів дії суб`єкта оціночної діяльності у визначену висновком ціну продажу акцій, не надав жодних інших висновків, довідок, витягів чи будь-яких інших доказів, які б ставили під сумнів визначену ціну акцій, які підлягають обов`язковому продажу;

- позовна вимога щодо визнання недійсною Вимоги суперечить положенням частин другої - п`ятої статті 13 ЦК України щодо меж здійснення цивільних прав, що є підставою для відмови у задоволенні касаційної скарги згідно з приписами частини третьої статті 16 ЦК України відповідно до правового висновку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 року у справі № 905/2291/19.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

27. Згідно з положеннями частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні з огляду на таке.

Щодо порушення вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

29. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

30. У справі Bramelid and Malmstrom v. Swedwen (1982), де вперше постало питання щодо порушення прав власності вилученням акцій у процедурі сквіз-аут, Європейська комісія з прав людини вказала, що речення перше статті 1 Першого протоколу до Конвенції охоплює право власності на акції, незважаючи на їх комплексну природу. Комісія вказала, що в окремих випадках обов`язок передати своє майно іншій особі є допустимим. Такі випадки не суперечать статті 1 Першого протоколу до Конвенції, проте в будь-якому разі необхідно гарантувати, що закон не створює нерівність сторін, за якої одна з них може бути свавільно та несправедливо позбавлена своєї власності на користь іншої. Питання примусового викупу акцій міноритаріїв було також предметом скарги у справі Offerhaus and Offerhaus v. the Netherlands, заява №35730/97. ЄСПЛ рішенням від 16.01.2001 відмовив у допуску, але вказав, що, встановлюючи порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, необхідно визначити, чи забезпечують засоби досягнення мети справедливий баланс інтересів. Ключовими для цього є умови компенсації, які не повинні створювати непропорційний тягар для міноритарних акціонеров.

31. Надалі ЄСПЛ зазначив, що у цьому випадку (прим. обов`язковий продаж акцій мінотритаріями на вимогу іншого акціонера на підставі закону) з боку національних органів влади не було прямого позбавлення позивача їхнього майна, ані іншого втручання, яке можна порівняти з таким позбавленням. Це означає, що друге речення першого параграфу статті 1 Першого протоколу до Конвенції в цьому випадку не застосовується ("Малґожата Дорота МРОЧЕК і Кшиштоф МРОЧЕК проти Польщі" (див. рішення ЄСПЛ у справі "Malgorzata Dorota MROCZEK et Krzysztof MROCZEK contre la Pologne"), заява № 25202/11, п. 35, 31 серпня 2021 року).

32. Обов`язок передати мажоритарному акціонеру свої акції, який інколи покладається на міноритарних акціонерів, в принципі не суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки законодавець не вносить між ними дисбаланс, який призвів би до незаконного та несправедливого позбавлення однієї особи майна на користь іншої особи (див. рішення ЄСПЛ у справі "Фрайтаг проти Німеччини" ("Freitag v. Germany"), заява № 71440/01, п. 53, 19 липня 2007 року; "Малґожата Дорота МРОЧЕК і Кшиштоф МРОЧЕК проти Польщі" ("Malgorzata Dorota MROCZEK et Krzysztof MROCZEK contre la Pologne"), заява № 25202/11, п. 37, 31 серпня 2021 року).

33. Суд також вважає, що національне законодавство, яке за певних умов зобов`язує міноритарних акціонерів акціонерного товариства з публічною підпискою на акції продати їхні акції за ціною, розмір якої визначається згідно з відповідними положеннями цього ж закону, жодним чином не створює на шкоду для них надмірного дисбалансу у тій мірі, щоб це стало порушенням права на мирне володіння майном (див. рішення ЄСПЛ у справі "Malgorzata Dorota MROCZEK et Krzysztof MROCZEK contre la Pologne"), заява № 25202/11, п. 38, 31 серпня 2021 року).

34. Велика Палата Верховного Суду зазначиала, що перевіряючи доводи позивачів щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у спірних правовідносинах, суди мали установити, чи містить процедура обов`язкового продажу акцій, передбачена статтею 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", чіткий та прозорий порядок визначення ціни акцій, та чи містять положення Закону України "Про акціонерні товариства" запобіжники проти можливої недобросовісної поведінки власників товариств, які мають можливість занизити вартість акцій під час їх викупу, і, як наслідок, чи здатні встановлені у наведеній нормі умови компенсації, які не повинні створювати непропорційний тягар для міноритарних акціонерів, гарантувати повне відшкодування вартості майна (акцій). Наведене надасть можливість зробити висновок, чи може вважатися визначеною справедливо зазначена у публічній вимозі ціна акцій, за умови, що міноритарний акціонер законом не наділений правом впливати на визначення ціни викупу у нього акцій (пункт 7.28 постанови від 24.11.2020 у справі № 908/137/18).

35. Визначений положеннями статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" механізм примусового викупу акцій міноритарних акціонерів, розрізняє поняття публічної безвідкличної вимоги та правочину з обов`язкового продажу міноритарними акціонерами належним їм акцій за вказаною вимогою, адже публічна безвідклична вимога є одностороннім правочином примусового викупу акцій, на підставі якого виникає правова підстава для вчинення правочинів обов`язкового продажу акцій, яка (публічна безвідклична вимога) заявлена всім акціонерам, крім осіб, що діють спільно із заявником вимоги, та на підставі якої вказані особи отримують грошову компенсацію за них (пункт 5.28 постанови Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 905/2291/19).

36. У випадку оспорювання одним (а не усіма) міноритарним акціонером окремого правочину з примусового викупу у нього акцій, з підстав його (правочину) вчиненим з порушенням вимог законодавства, це не повинно мати наслідком оспорення/визнання недійсною публічної безвідкличної вимоги, адже в такому випадку може бути дестабілізований цивільний оборот, порушено права інших міноритарних акціонерів, які або погодились з отриманою компенсацією та не вважають процедуру примусового викупу акцій неправомірною, або лише оспорюють справедливість визначення ціни акцій, вимагаючи виплати належної компенсації, але, при цьому, не заперечуючи правомірність викупу. Визнання недійсною публічної безвідкличної вимоги за позовом не всіх міноритарних акціонерів може завдати шкоди і мажоритарному акціонеру, який здійснює викуп акцій, через порушення принципу юридичної визначеності (пункт 5.28 постанови Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 905/2291/19).

37. Звернення до суду з вимогою про визнання недійсною безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій товариства, яка виступала правовою підставою подальшого примусового продажу акцій товариства як у позивача, так і у інших міноритарних акціонерів, які вказану вимогу не оспорюють, є таким, що виходить за нормативно встановлені межі реалізації прав особи та може порушити права інших осіб, що також є підставою для відмови в задоволенні вказаної вимоги (пункт 5.33 постанови Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 905/2291/19).

38. Верховний Суд зауважує, що у справі, що переглядається, позивач, оспорюючи публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій Товариства, не обґрунтовував свої позовні вимоги з тих підстав, що визначена ціна відшкодування за акції не відповідала положенням Закону України "Про акціонерні товариства" або була визначена з порушенням порядку. Позивач не доводив, що визначена ціна мала бути іншою, а посилався на обставини порушення процедури обов`язкового продажу акціонерами простих акцій, зокрема, щодо не надсилання копії вимоги та інших документів у встановлені строки на адресу позивача, які обґрунтовано були спростовані судами попередніх інстанцій.

39. Аргументи скаржника щодо невідповідності статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" частині п`ятій статті 41 Конституції України, яка визначає, що примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, Верховний Суд відхиляє, оскільки Велика Палата Верховного Суду у справі 908/137/18 розглядала це питання і зазначила, що допускає можливість винятку з цього загального правила за умови, коли позбавлення права власності передбачено законом, здійснюється в інтересах суспільства (з мотивів суспільної необхідності) та є пропорційним (зокрема передбачає компенсацію, відшкодування вартості майна).

40. Запровадження державою зазначеного законодавчого регулювання зумовлено наявністю інтересів суспільства у сталому функціонуванні та розвитку акціонерних товариств, що забезпечує робочі місяця та сплату податків у державі, зростанні інвестиційної привабливості акціонерних товариств, зменшенні корпоративних конфліктів, рейдерства тощо. Зазначене вимагає належного рівня корпоративного управління та мінімізації пов`язаних із цим витрат, необхідних, зокрема, для підтримання інфраструктури, пов`язаної зі скликанням загальних зборів акціонерного товариства або з реалізацією акціонерами своїх інших прав та повноважень (пункт 7.21 постанови Великої палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18).

41. Метою національного законодавства про примусове відчуження акцій акціонерних компаній з публічною підпискою на акції є надання можливості зазначеним компаніям підвищити їхній рівень рентабельності та конкурентоспроможності. Таким чином, Суд вважає, що тут йдеться про законну мету в інтересах суспільства (див. рішення ЄСПЛ у справі "Малґожата Дорота МРОЧЕК і Кшиштоф МРОЧЕК проти Польщі" ("Malgorzata Dorota MROCZEK et Krzysztof MROCZEK contre la Pologne"), заява № 25202/11, п. 36, 31 серпня 2021 року).

42. Суди обох інстанцій обґрунтовано брали до уваги, що позивач не брав участі в діяльності Товариства з моменту його звільнення з 2005 року. Реалізація процедури squezze-out надала можливість залучити фінансування для будівництва нового заводу та створити єдине в Україні високотехнологічне і науковоємке виробництво, що матиме суттєвий вплив на суспільство - дозволить працевлаштувати та регулярно поповнювати бюджети різних рівнів податками, що виникатимуть в процесі діяльності Товариства, що є легітимною метою при проведенні цієї процедури.

43. Щодо умови попереднього і повного відшкодування їх вартості Верховний Суд зазначає, що частини дев`ята та тринадцята статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" прямо передбачають сплату ціну акцій акціонерам шляхом перерахування грошових сум банківській установі, в якій заявником вимоги відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу), бенефіціарами якого є акціонери, у яких придбаваються акції (їхні спадкоємці або правонаступники, або інші особи, які відповідно до законодавства мають право на отримання коштів), та отримання коштів акціонерами в банківській на їх вимогу.

44. Переведення депозитарними установами прав на відповідні акції з рахунків їхніх власників на рахунок заявника вимоги здійснюється лише після виконання вимоги щодо перерахування в повному обсязі грошових сум за акції, що придбаваються (частина чотирнадцята статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства").

45. Отже, стаття 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" та Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах", які передбачають обов`язок акціонерів передати мажоритарному акціонеру свої акції в принципі не суперечить статті 41 Конституції України, оскільки тут йдеться про законну мету в інтересах суспільства, передбачено механізм забезпечення попереднього та повного відшкодування їх вартості і позивач не доводив, що такий механізм є недієвим.

46. Беручи до уваги встановлені судами обставини, що заявник Вимоги мав право скористатися положеннями статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства"; визначена ціна обов`язкового продажу акцій відповідала вимогам законодавства; була така сама, як і ціна, запропонована іншим міноритарним акціонерам тієї ж компанії; позивач не доводив, що заявник Вимоги не виконав положення закону щодо перерахування грошових сум банківській установі, неможливість отримання коштів в банківській установі на його вимогу або, що сума відшкодування є неповною через несправедливість визначеної ціни, а його заперечення щодо можливість застосування процедури обов`язкового продажу акцій, як такої, що не відповідає Конституції України, не знайшло своє підтвердження, Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо недоведеності порушення прав позивача, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

47. Такі висновки не суперечать правовим позиціям, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18; постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 905/1926/18 та від 04.03.2021 у справі № 910/2483/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі. У цих справах Верховний Суд не робив висновок, що обов`язок міноритарних акціонерів передати мажоритарному акціонеру свої акції у випадках передбачених законом є таким, що суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції чи частині п`яті статті 41 Конституції України. Висновки щодо порушення прав міноритарних акціонерів - позивачів у цих справах були зроблені з урахуванням конкретних обставин справи, предмету та підставу позову, та враховуючи принцип змагальності, відповідно до наданих позивачами доказів щодо ціни акцій, що на їх думку була несправедливою (незаконною).

Щодо застосування норми статті 36 Закону України "Про акціонерні товариства" та виконання вказівок суду касаційної інстанції у справі, що переглядається.

48. Аргументи скаржника, що суди не виконали вказівки Верховного Суду щодо необхідності встановлення обставин щодо надсилання проекту договору та проведення загальних зборів із скликанням всіх акціонерів, відхиляються, оскільки у постанові відсутні такі вказівки і вказано лише, що суд апеляційної інстанції не зазначив мотивів відхилення аргументу апеляційної скарги, що місцевий господарський суд під час розгляду справи залишив поза увагою допущені відповідачем порушення положень статті 36 Закону України "Про акціонерні товариства".

49. Обов`язковий викуп акціонерним товариством акцій на вимогу акціонерів (стаття 68 Закону України "Про акціонерні товариства") та обов`язковий продаж акцій акціонерами на вимогу особи (осіб, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій (стаття 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства") не є тотожними процедурами.

50. У справі, що переглядається, загальні збори не приймали рішення, що є підставою для реалізації акціонерами права вимоги обов`язкового викупу акціонерним товариством належних їм акцій, тому не застосовуються до спірних правовідносин положення частини першої статті 36 Закону України "Про акціонерні товариства", які визначають обов`язок акціонерного товариства ознайомити акціонерів з проектом договору про викуп товариством акцій у разі якщо порядок денний загальних зборів передбачає голосування з питань, визначених статтею 68 цього Закону.

51. Відсутність у рішенні суду мотивів незастосування норми статті 36 Закону України "Про акціонерні товариства", на які посилався позивач, є порушенням пункту 8 частини четвертої статті 238, підпункту "в" пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України. Водночас таке порушення процесуальних норм не є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, оскільки не призвело до унеможливлення встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалення незаконного рішення.

52. Відповідно до частини другої статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Щодо розгляду справи в суді першої інстанції за відсутності позивача

53. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

54. Отже, зі змісту наведеної норми вбачається, що безумовною підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд є її розгляд за відсутності будь-кого з учасників за умови не повідомлення його належним чином про дату, час і місце судового засідання.

55. У судовому засіданні суду першої інстанції 08.06.2021 представник позивача брав участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Суд оголосив перерву у судовому засіданні 08.06.2021 у зв`язку з технічними проблемами системи відеоконференцзв`язку зі сторони позивача та повідомив учасників справи про дату час судового засідання на 22.06.2021 о 14:15.

56. Відповідно до частини п`ятої статті 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

57. На позивача, як ініціатора судового розгляду, та особи, що несе ризик технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду покладається обов`язок цікавитися перебігом розгляду його справи з метою, зокрема, належного користування своїми процесуальними правами. Така позиція кореспондує висновку Європейського суду з прав людини у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі Karakutsya v. Ukraine, де, серед іншого, зазначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (параграф 53).

58. На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи (пункт 42 постанови Верховного Суду від 09.06.2020 у справі № 910/3980/16).

59. Враховуючи наведене, а також те, що розгляд здійснюється з листопада 2019 за позовом позивача, який мав можливість висловити свою позицію в суді першої інстанції та надати всі докази на підтвердження своїх вимог, брав участь в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права щодо повідомлення про дату, час і місце судового засідання, як підстави для скасування судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

60. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

61. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судові рішення, переглянуті в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

62. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Розподіл судових витрат.

63. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 та рішення Господарського суду Львівської області від 22.06.2021 у справі № 914/1804/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді О. Кібенко

Л. Стратієнко