Рішення

від 25.07.2022 по справі 480/2333/22

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2022 року Справа № 480/2333/22

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великописарівської селищної ради, третя особа - Гетьманський національний природний парк про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась з позовною заявою доВеликописарівської селищної ради, третя особа - Гетьманський національний природний парк, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Великописарівської селищної ради від 13.12.2021 №2942 «Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 », яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Великописарівської селищної ради;

- зобов`язати Великописарівську селищну раду затвердити проект землеустрою ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Великописарівської селищної ради та надати земельну ділянку з кадастровим номером 5921281300:13:004:0193 у власність ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства. Однак, рішенням позивачу було відмовлено у задоволенні поданої заяви, враховуючи те, що земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення на території Гетьманського національного парку відповідно до Указу Президента України від 27.04.2009 №273. Позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що прийнято з порушенням норм земельного законодавства.

Відповідач подав до суду відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, розташована в межах Гетьманського національного природного парку та відноситься до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює її перебування у приватній власності з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства та будь-яке виділення з вищезазначених земель земельних ділянок до встановлення меж в натурі заборонено відповідно до ч.3 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", що у згоджується з практикою Верховного Суду України, згідно якої земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у приватну власність.

Представник Гетьманського національного природного парку подав пояснення, у яких зазначив, що заперечує проти заявлених позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що задоволення позовних вимог спричинить можливість передачі території природно-заповідного фонду у приватну власність всупереч законодавчо встановленій процедурі, що в свою чергу завдасть шкоди державі, оскільки спірна земельна ділянка входить до складу Гетьманського національного природного парку. Вважає що рішення Великописарівської селищної ради про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства є законним та обґрунтованим. Також зазначає, що на даний час розроблено проект землеустрою земельної ділянки, що знаходиться в межах Гетьманського національного природного парку. Передача земельної ділянки зумовить зміну її цільового призначення, з території природно-заповідного фонду на сільськогосподарське призначення, що в подальшому не матиме правового значення, оскільки статус спірної земельної ділянки першочергово визначається розташуванням на ній об`єкту природно - заповідного фонду і спеціальним режимом цієї території.

Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Судом було залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Гетьманський національний природний парк. Також судом відмовлено у задоволенні клопотання третьої особи щодо залучення Головного управляння Держгеокадастру у Сумській області до участі у справі, в якості третьої особи та витребування доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звернулась до відповідача із заявою від 18.11.2021 (зареєстрована у Великописарівській селищній раді 18.11.2021 за №1991) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства на території Великописарівської селищної ради площею 2,0 га, з кадастровим номером 5921281300:13:004:0193 (а.с. 65).

Спірним рішенням 13.12.2021 №2942 (а.с. 13) відповідач відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5921281300:13:004:0193 ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення на території Гетьманського національного природного парку, який створений Указом Президента України від 27.04.2009 №273 Про створення Гетьманського національного природного парку (частина 4 статті 7 Закону України Про Природно-заповідний фонд України), розташованої за межами населених пунктів на території Великописарівської селищної ради Великописарівського району Сумської області із наступних підстав:

- відповідно до статті 83,84 Земельного кодексу України, статті 4 Закону України Про природно-заповідний фонд землі природно-заповідного фонду не можуть передаватися у приватну власність;

- відповідно до частини 3 статті 7 Закону України Про природно-заповідний фонд України межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду;

- зміна меж, категорій, скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється відповідно до норм Глави 22 Земельного кодексу України та ст.ст. 51-53 Закону України Про природно-заповідний фонд України;

- вилучення земель природно-заповідного фонду регулюється статтею 150 Глави 22 Земельного Кодексу України.

Не погодившись із рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою, позивач звернулась до суду з захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Згідно зі ст.25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 вказаного Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч.1 ст.59 Закон України Про місцеве самоврядування в Україні).

Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Вказані норми кореспондуються із частиною 1 статті 122 Земельного Кодексу України, відповідно до якої сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звернулась до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Так, згідно із частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок передачі земельних ділянок у власність громадян врегульовано ст.118 Земельного кодексу України відповідно до частин 6-7 якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, серед іншого, особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У даному випадку, спірним рішенням позивачу було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою у зв`язку із тим, що землі природно-заповідного фонду, у даному випадку Гетьманського національного природного парку, не можуть передаватися у приватну власність.

Стосовно посилання представника позивача на те, що підстава, зазначена відповідачем у спірному рішенні є необґрунтованою, оскільки для створення та визначення меж національного природоохоронного парку необхідно розробити проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, відповідно до вимог ст. 49 Закону України «Про землеустрій», на даний час межі Гетьманського національного природного парку не встановлені, проект не розроблений та незатверджений, а наявність Указу Президента України №273 від 27.04.2009 не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою, обмеження на бажану до відведення земельну ділянку не встановлено, суд зазначає наступне.

Україна є Стороною ряду міжнародних договорів в частині охорони видів флори і фауни: Конвенції про охорону дикої фауни і флори і природних середовищ існування в Європі 1979 року (Бернська конвенція); ратифікована із застереженнями 29.10.1996; Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення 1973 року (CITES); ратифікована 14.05.1999; Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин 1979 року (Боннська конвенція); ратифікована 19.03.1999.

Зазначені Конвенції є частиною національного законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України від 29.06.2004 № 1906-IV «Про міжнародні договори України».

Із ратифікації Бернської конвенції в України виникли зобов`язання перед Договірними Сторонами, зокрема, щодо:

- вжиття заходів для здійснення національної політики охорони дикої флори, дикої фауни та природних середовищ існування, приділяючи особливу увагу видам, яким загрожує зникнення, та вразливим видам, особливо ендемічним, та середовищам існування, яким загрожує зникнення (ч. 1 ст. 3 Конвенції);

- врахування у своїй політиці планування забудови і розвитку територій та у своїх заходах, спрямованих на боротьбу із забрудненням, необхідність охорони дикої флори та фауни (ч. 2 ст. 3 Конвенції);

- вживання відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення охорони середовищ існування видів дикої флори та фауни, а також охорони природних середовищ існування, яким загрожує зникнення (ч. 1 ст. 4 Конвенції).

З метою виконання статей Конвенції у 1989 році шляхом прийняття Рекомендацій № 16 Постійний комітет Бернської конвенції рекомендував Договірним сторонам визначити території особливого природоохоронного значення (Areas of Special Conservation Interest), щоб вжити необхідних і достатніх заходів для збереження кожного природного середовища (оселища), розташованого в межах цих територій і взяти відповідальність за їх збереження.

У 1996 році Постійний комітет Бернської конвенції прийняв Резолюцію № 3 щодо створення Загальноєвропейської екологічної мережі, яка буде включати в себе території особливого природоохоронного значення.

На підставі зазначених вище Рекомендації №16 та Резолюції №3 була заснована Смарагдова мережа.

Відповідальними за створення та функціонування територій Смарагдової мережі є державні органи, а також органи Бернської конвенції.

У постанові Верховного Суду від 12.11.2021 при розгляді справи №480/2224/19, судом касаційної інстанції зазначено, що на даний час Україна повинна виконувати свої зобов`язання щодо збереження та підтримки видів та оселищ, які загрожують територіям Смарагдової мережі та охороняються Бернською конвенцією. Тому, Держава має виявляти та оцінювати потенційні негативні впливи на такі території та встановлювати екологічні вимоги, що дають змогу попередити можливе знищення цінних природних комплексів.

У програмі інтеграції України до Європейського Союзу, схваленій Указом Президента України від 14.09.2000 № 1072/2000 (втратив чинність 07.07.2015), Держава вперше окреслила пріоритетним розвиток в Україні Смарагдової мережі згідно з рішенням Постійного Комітету Бернської конвенції (як продовження ініціативи Natura 2000, яка поширюється тільки на держави ЄС) та виконання конкретних планів дій щодо збереження видів дикої флори та фауни.

Формування Смарагдової мережі також є одним із завдань, визначених Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами (набрала чинності 01.09.2017), в частині поступового наближення національного законодавства до Директиви № 92/43/ЄС про збереження природного середовища існування, дикої флори та фауни, зі змінами і доповненнями, внесеними Директивами № 97/62/ЄС, 2006/105/ЄС та Регламентом (ЄС) № 1882/2003, а саме, підготовка реєстру місць, призначення цих місць та встановлення пріоритетів управління ними (включаючи завершення реєстру потенційних територій Смарагдової мережі та впровадження захисних заходів та заходів управління ними) (Додаток № XXX до Угоди про асоціацію).

У грудні 2020 року у Верховній Раді України зареєстровано законопроект про території Смарагдової мережі, проте на теперішній час відповідний закон не прийнято.

Поряд з цим, в Україні продовжує існувати мережа об`єктів природно-заповідного фонду у вигляді природних та біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, пам`яток природи, заповідних урочищ, ін., що передбачена ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Між тим, суд зазначає, що за відсутності спеціального закону, який регулював питання охорони територій Смарагдової мережі, в Україні діють норми міжнародних договорів (зокрема, Бернська конвенція) щодо охорони дикої флори та фауни.

Бернська конвенція 1979 року зобов`язує Державу вживати відповідних адміністративних заходів для забезпечення охорони природних середовищ.

Під час 36-го засідання Постійного комітету Бернської конвенції у 2016 році був затверджений перелік територій Смарагдової мережі Європи, зокрема для України, до якого увійшла територія «Hetmanskyi National Nature Park» (code UA0000042), площею 23 473,00 га.

Мапа затверджених територій Смарагдової мережі доступна на офіційних ресурсах Бернської конвенції (http://emerald.eea.europa.eu/), а також на Публічній кадастровій карті України (https://map.land.gov.ua/), відповідно до яких територія Гетьманського національного природного парку включена до Смарагдової мережі площею 23473,00га.

Згідно ст.ст. 43-45 Земельного кодексу Україниземлі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України"території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (ст. 20 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

За змістомст. 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України"рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним кодексом України.

Указом Президента України від 27.04.2009 №273/2009 на території Великописарівського, Охтирського та Тростянецького районів Сумської області створено Гетьманський національний природний парк на підставі "Проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж національного природного парку "Тростянецько-Ворсклянський" на території Великописарівського, Охтирського, Тростянецького районів Сумської області".

Відповідно до рішення одинадцятої сесії Сумської обласної ради від 04.04.2007 (а.с. 93) та розпорядження голови обласної державної адміністрації від 23.05.2007 (а.с. 73) погоджено створення національного природного парку із земель державної власності, зокрема на території Великописаріського району, площею 6228,6 га.

Указом Президента України №774/2008 "Про невідкладні заходи щодо розширення мережі національних природних парків" (а.с. 96) з метою забезпечення підтримання екологічної рівноваги, збереження, відтворення і ефективного використання природних ресурсів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність, прискорення формування національної екологічної мережі постанови підтримати ініціативу Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій щодо розширення мережі національних природних парків та створення, зокрема Гетьманського національного природного парку (робоча назва - Тростянецько-Ворскоянський національний природний парк).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.03.2013 №183 (а.с. 97) надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні державних та комунальних лісогосподарських підприємств розташованих, у тому числі, на території Великописарівського району Сумської області.

Розпорядженням Голови Сумської обласної державної адміністрації від 28.11.2011 №776 (а.с. 98) "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування за межами населених пунктів розташованих, в тому числі, на території Великописарівського району Сумської області" надано дозвіл Гетьманському національному природному парку на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 9720,6 га.

У ході розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок Гетьманському національному природному пару було надано висновок від 10.09.2013 №32 (а.с. 99), яким погоджено Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування за межами населених пунктів Гетьманському національному природному парку на території Великописарівської, Кириківської селищних рад, Вільненської, Дмитрівської, Добрянської, Солдатської, Катанської, Попівської, Рябинівської та Ямненської сільських рад Великописарівського району Сумської області.

Відповідно до пункту 26 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 червня 2013 року №483 "Про затвердження Порядку інформаційної взаємодії між кадастрами та інформаційними системами, до переліку відомостей", обмін якими здійснюється в процесі інформаційної взаємодії між кадастрами та інформаційними системами, належать планово-картографічні матеріали розташування територій та об`єктів природно-заповідного фонду, про що також наголошується в частині 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 31.12.2013 №562 (а.с. 100) затверджено проект організації території Гетьманського національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів.

Конституція України(ст.ст. 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст.ст.4,5 Земельного кодексу Українизавданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14,19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Отже, стосовно землі природно-заповідного фонду на території Гетьманського національного природного парку закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність землі природно-заповідного фонду.

Законодавством визначено, що у відповідності до ст.ст. 83,84 Земельного кодексу України заборонено передаватися землі природно-заповідного фонду в приватну власність.

У даному випадку, матеріалами справи підтверджується, що відмова відповідача у затвердженні проекту землеустрою мотивована тим, що земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, що перебуває у користуванні Гетьманського національного природного парку, який створений Указом Президента України від 27.04.2009 №273.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Разом із тим, згідно частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Матеріалами справи підтверджується наявність створеної проектної документації стосовно земель природно-заповідного фонду Гетьманського національного природного парку і до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Статтею 7 Закону № 2456-ХІІ встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Порядок надання земельних ділянок і видачі документів на право володіння, користування і розпорядження землями природно-заповідного фонду визначається статтями 20, 122, 123, 125, 126 Земельного Кодексу України.

Зміна меж, категорії, скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється відповідно до норм глави 22 Земельного Кодексу України та ст.ст. 51-53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України". Вилучення земель природно-заповідного фонду регулюється ст. 150 Земельного Кодексу України.

Згідно Закону України "Про природно-заповідний фонд України" і спеціальних норм в Земельному кодексі України протягом усього часу існування території чи об`єкта природно-заповідного фонду (з дати створення, організації або оголошення до дати скасування статусу території чи об`єкта природно-заповідного фонду), земельна ділянка, на якій розташований об`єкт природно-заповідного фонду є земельною ділянкою категорії за основним цільовим призначенням "землі природно-заповідного фонду", які не можуть передаватись у приватну власність відповідно до ст.ст. 83, 84 ЗК України.

Оскільки земельна ділянка, яку позивач має намір отримати у приватну власність, площею 2 га віднесена до складу земель природно-заповідного фонду загального значення Гетьманського національного природного парку, а діючим законодавством заборонено передача такої земельної ділянки у приватну власність, у зв`язку із чим відповідач правомірно відмовив у затвердженні проекту землеустрою.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими, неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Великописарівської селищної ради, третя особа - Гетьманський національний природний парк про визнання протиправним та скасування рішення Великописарівської селищної ради від 13.12.2021 №2942 «Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 », яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Великописарівської селищної ради та зобов`язання Великописарівську селищну раду затвердити проект землеустрою ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Великописарівської селищної ради та надати земельну ділянку з кадастровим номером 5921281300:13:004:0193 у власність ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Гелета