Постанова

від 20.07.2022 по справі 278/1638/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 липня 2022 року

м. Київ

справа № 278/1638/19

провадження № 61-3525св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне підприємство «ІНФОРМАЦІЯ_2»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст позовних вимог

В червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_2» (далі - ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2») про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в газеті «20 хвилин»: газета твого району ІНФОРМАЦІЯ_3», що зареєстрована згідно свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серії ЖТ № 333/710Р від 21 грудня 2018 року, видавець - ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» (код ЄДРПОУ НОМЕР_1), розміщено статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», в якій друкований ЗМІ повідомив та поширив недостовірну та негативну інформацію про позивача наступного змісту: недостовірні відомості про вартість придбаного майна та недостовірні дані щодо джерела доходу виявило Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) у декларації нардепа. Стаття, на думку позивача, містить недостовірну інформацію, принижує честь і гідність та ділову репутацію особи. Відповідач на власний розсуд трактує рішення НАЗК від 31 травня 2019 року № 1554, інформація викладена ним як факти, що створюють враження про позивача, як про злочинця, що у свою чергу руйнує оцінку людських, ділових і професійних якостей, оскільки він впродовж багатьох років був публічною особою, а в цей період - кандидатом у народні депутати України.

Позивач (з урахуванням уточнених позовних вимог) просив суд:

- визнати відомості, викладені ІНФОРМАЦІЯ_1 в газеті «20 хвилин»: газета твого району ІНФОРМАЦІЯ_3» видавник ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» такими, що не відповідають дійсності, принижують та ганьблять честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) з наступного дня після набрання рішенням суду законної сили на тому ж місті шпальти газети «20 хвилин»: газета твого району ІНФОРМАЦІЯ_3 » опублікувати спростування недостовірних відомостей, викладених в публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» наступного змісту: ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» визнає, що викладена інформація (розділ Політична арена під заголовком « СПРОСТУВАННЯ ») в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» від ІНФОРМАЦІЯ_1 на аркуші 8 в газеті «20 хвилин»: газета твого району ІНФОРМАЦІЯ_3 », опублікована на підставі неперевірених матеріалів, є недостовірною, порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ;

- стягнути з ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 09 жовтня 2020 року у складі судді Зубчук І. В. позов задоволено частково.

Визнано відомості викладені ІНФОРМАЦІЯ_1 в газеті «20 хвилин»: газета твого району ІНФОРМАЦІЯ_3» видавник ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» такими, що не відповідають дійсності, принижують та ганьблять честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 .

Зобов`язано ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) з наступного дня після набрання рішенням суду законної сили на тому ж місті шпальти газети «20 хвилин»: газета твого району ІНФОРМАЦІЯ_3 » опублікувати спростування недостовірних відомостей, викладених в публікації ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» наступного змісту:

ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» визнає, що викладена інформація (Розділ Політична арена під заголовком «СПРОСТУВАННЯ») в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» від ІНФОРМАЦІЯ_1 на аркуші 8 в газеті «20 хвилин»: газета твого району ІНФОРМАЦІЯ_3 », опублікована на підставі неперевірених матеріалів, є недостовірною, порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 .

Стягнуто з ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. Вирішено питання судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що порушення особистих немайнових прав позивача відбулося у результаті поширення про нього недостовірної інформації від ІНФОРМАЦІЯ_1 в газеті «20 хвилин»: газета твого району ІНФОРМАЦІЯ_3 », а тому найефектнішим способом захисту його прав, як позивача, є спростування такої недостовірної інформації в аналогічний спосіб - відповідачем.

Факт оприлюднених неправдивих відомостей, який був доведений до відома громадськості, негативно вплинув на стосунки позивача з оточуючими людьми. Такі обставини зумовили нервувати позивача і завдали йому додаткових моральних страждань. Отже, дана інформація, яка була оприлюднена в газеті, безпосередньо стосується позивача у зв`язку з чим суд дійшов до висновку, що позов в частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню та стягнення з відповідача на користь позивача завданої йому моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» задоволено.

Скасовано рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09 жовтня 2020 року і ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Компенсовано ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» судовий збір в розмірі 5 675,50 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки ОСОБА_1 є публічною особою та відомою у суспільстві, тому відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес. Із змісту публікації вбачається, що інформація є судженнями та оцінкою відповідачем змісту рішення НАЗК від 31 травня 2019 року № 1554. Така оцінка, що є вираженням суб`єктивної думки відповідача, це не твердження про факт, а трактування цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її з Житомирського районного суду Житомирської області.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, за касаційною скаргою ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1

11 травня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки висновку експерта (лінгвістичної експертизи), а також, не вирішив та не встановив, яка поширена інформаціє є твердженням про факти, а яка оціночним судженням та чи стосується вона суспільного інтересу щодо публічної особи.

В касаційній скарзі ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 , посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не повно дослідив зібрані у справі докази та безпідставно відхилив висновок судової лінгвістичної експертизи. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2021 року ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» надіслало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 у якому зазначає, що касаційна скарга є безпідставною, а постанова суду апеляційної інстанції - законною та обґрунтованою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в газеті «20 хвилин»: газета твого району ІНФОРМАЦІЯ_3» (свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серії ЖТ № 333/710Р від 21 грудня 2018 року, видавець - ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2», код ЄДРПОУ НОМЕР_1) розміщено статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4».

У публікації без зазначення автора, з посиланням на рішення НАЗК від 31 травня 2019 року № 1554 зазначено, що у декларації за 2016 рік суб`єкт декларування вказав недостовірні відомості про вартість придбаного майна та недостовірні дані щодо джерела доходу.

НАЗК 31 травня 2019 року за результатами повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, яка подана ОСОБА_1 , народним депутатом України, прийняла рішення № 1554, згідно якого: 1) суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік зазначив недостовірні відомості про: вартість на дату набуття права на об`єкт нерухомого майна, що належить йому на праві власності, джерела доходу, чим недотримав вимоги пунктів 2, 7 частини першої статті 46 Закону. Ознак правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 172-6 КУпАП та статтею 366-1 КК України, не встановлено; 2) точність оцінки задекларованих активів відповідає даним, отриманим з наявних джерел; 3) наявність конфлікту інтересів не встановлено; 4) правові підстави для встановлення ознак незаконного збагачення відсутні.

Мотивувальна частина рішення містить інформацію про помилкове зазначення суб`єктом декларування у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» вартості земельної ділянки площею 2 450 кв. м та помилкове зазначення суб`єктом декларування себе в якості джерела доходу від відчуження рухомого майна у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки».

Згідно висновку судової лінгвістичної експертизи від 20 березня 2020 року № 056/83 немає лінгвістичних підстав уважати, що текст публікації містить інформацію про ОСОБА_1 , виражену в брутальній, принизливій або непристойній формі. З позиції лінгвістичної кваліфікації публікація «ІНФОРМАЦІЯ_4» містить відомості, виражені у формі фактологічних тверджень, що можуть бути принизливими для честі й гідності ОСОБА_1 і завдавати шкоди його діловій репутації, а саме:

- (заголовок публікації) ІНФОРМАЦІЯ_4;

- Недостовірні відомості про вартість придбаного майна та недостовірні дані щодо джерела доходу виявило НАЗК у декларації нардепа за 2016 рік;

- У першому пункті рішення НАЗК чітко прописано що порушення закону все-таки були. Їх - два. Перше - це те, що ОСОБА_1 у своїй декларації за 2016 рік невірно вказав вартість земельної ділянки загальною площею 2 450 км. м, придбаної ним 30 травня 2009 року. Нардеп вказав суму 377 545,00 грн, тоді як згідно з копією договору купівлі-продажу ця земельна ділянка коштувала народному обранцю 100 000,00 грн;

- У розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації ОСОБА_1 зазначив, що продав 2 автівки вартістю 950 000,00 грн та 2 500 000,00 грн. Але найцікавіше те, що нардеп зазначив джерелом доходу … самого себе … Анекдоти анекдотами, а в НАЗК визнали такі дії народного обранця порушенням закону (т. 1 а. с. 82-113).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Положеннями частини першої статті 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тобто, суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/41954/18(провадження № 61-10537св21).

Відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003 у справі про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей), проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії» від 21 березня 2002 року, «Яновський проти Польщі» від 21 січня 1999 року та інших, суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблено висновки, що «згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи».

У постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 757/33799/15-ц (провадження № 61-2846св18) вказано, що «у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі). Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати».

У постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 638/1098/16-ц (провадження № 61-43992св18) зроблено висновки, що «з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина. Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу. У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя. У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є публічною особою, відомою у суспільстві:народний депутат України VIII скликання, генерал-полковник міліції, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, на час публікації він був зареєстрований кандидатом в депутати Верховної Ради України.

Відповідно до зазначеного межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо позивача є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суд апеляційної інстанції належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшов правильного висновку про те, що поширена відповідачем інформація була його власними судженнями та оцінкою поширеної інформації щодо позивача у цій справі. Таке поширення та оцінка отриманої інформації була зроблена з посилання на рішення НАЗК від 31 травня 2019 року № 1554є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з офіційних джерел інформації.

Тож, така оцінка є вираженням суб`єктивної думки відповідача, фактично коментарем на вищезазначене рішення НАЗК, тобто є не твердженням, висловленим особисто відповідачем про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації.

Подібні правові висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/35818/19 (провадження № 61-17690св20).

У постанові від 07 червня 2022 року у справі № 757/37614/19 (провадження № 61-17157св20) Верховний Суд вказав, що рішення НАЗК про результати здійснення повної перевірки декларації не тягне за собою безпосередньо виникнення для особи, декларація якої перевірялася, будь-яких правових наслідків, так як саме по собі рішення НАЗК про результати здійснення повної перевірки декларації є по суті формою акта перевірки, що складається за наслідками здійснених заходів контролю уповноваженими органами. У вказаній справі Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що розміщення на веб-сайті НАЗК рішень від 08 грудня 2017 року за № № 1415, 1423 та статті від 05 вересня 2018 року було здійснено у межах компетенції відповідача та у порядку виконання покладених на нього державою функцій. Таким чином, вказану інформацію не може бути визнано недостовірною, оскільки відповідач виклав на офіційному веб-сайті результат проведеної перевірки та інформацію про порушення Генеральною прокуратурою України кримінального провадження на підставі рішень НАЗК та викладених у них відомостей.

Доводи касаційних скарг щодо відхилення судом апеляційної інстанції висновку судової лінгвістичної експертизи є безпідставними, оскількистаттею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Також, з матеріалів справи відомо, що суд апеляційної інстанції дотримався вимог процесуального закону та відповідно оцінив вищевказаний висновок експерта.

Також, доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження є необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що копію рішення суду першої інстанції представник ПП «ІНФОРМАЦІЯ_2» отримав ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1 а. с. 216).Тому, суд апеляційної інстанції правомірно дійшов до висновку про поновлення строку апеляційного оскарження.

Посилання в касаційних скаргах на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-цта від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров