Рішення

від 25.07.2022 по справі 495/4834/22

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

Справа № 495/4834/22

Номер провадження 2/495/1860/2022

25 липня 2022 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючогосудді Боярського О.О.,

при секретарі Гасанзаде М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Білгород-Дністровський цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 у якій просить суд:

-визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, який був укладений 24 вересня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 в простій письмовій формі, згідно якого ОСОБА_2 , продала, а позивач купив вказане у договорі нерухоме майно;

-визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 в масиві № НОМЕР_3 , кадастровий №5120885100:01:001:0145 загальною площею 6,60 га., яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, яка належить відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серія ВТМ №537031 від 15 червня 2010 року.

В обґрунтування позову зазначає, що 24 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , в простій письмовій формі, був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_2 в масиві № НОМЕР_3 , кадастровий №5120885100:01:001:0145 загальною площею 6,60 га., яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, яка належить відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серія ВТМ №537031 від 15 червня 2010 року.

Позивач вказує, що згідно із вищевказаним договором він придбав у відповідачки вказану земельну ділянку, сплатив відповідачу всю суму за придбання нерухомого майна та виконав всі інші умови договору.

Відповідно до п.7 договору, після його підписання, сторони зобов`язались звернутись до нотаріуса в п`ятиденний термін для його посвідчення. Однак відповідачка відмовляється від звернення до нотаріуса, та не дає згоди на його реєстрацію. Крім цього, ігнорує дзвінки позивача, уникає зустрічей із ОСОБА_1 .

Зобов`язання відповідача, щодо звернення до нотаріальної контори також підтверджується розпискою продавця.

Позивач вказує, що має намір розпорядитися належним йому майном на підставі вказаного правочину, однак такий вид договору має бути посвідчено нотаріально, недодержання нотаріальної форми такого договору у відповідності до ст.215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Також вказує, що між ним та відповідачкою було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору: ОСОБА_1 були сплачені грошові кошти за договором, ОСОБА_2 , у свою чергу, передала ОСОБА_1 земельну ділянку з усіма оригіналами правоустановчих документів, договір був підписаний всіма сторонами, спірний об`єкт нерухомості переданий у власність позивача з моменту підписання договору.

У зв`язку з наведеним позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Процесуальні дії.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 13.07.2022 року провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

25.07.2022 року сторони у судове засідання не з`явились.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, 19.07.2022 року подав до канцелярії суду заяву у якій позов підтримав, просив справу розглядати у його відсутність.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, 19.06.2022 року до канцелярії суду надійшла заява ОСОБА_2 у якій остання зазначає, що не заперечує проти задоволення вимог та просить справу розглядати у її відсутність.

У відповідності з ч.2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України,у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.

Фактичні обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 24 вересня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , в простій письмовій формі, був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_2 в масиві № НОМЕР_3 , кадастровий №5120885100:01:001:0145 загальною площею 6,60 га., яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, яка належить відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серія ВТМ №537031 від 15 червня 2010 року.

Відповідачка ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 гроші за продану земельну ділянку та передала ОСОБА_1 документи на земельну ділянку, тобто передала земельну ділянку у його фактичне володіння та користування.

Відповідно до п.7 договору, після його підписання, сторони зобов`язались звернутись до нотаріуса в п`ятиденний термін для його посвідчення. Однак відповідачка відмовляється від звернення до нотаріуса, та не дає згоди на його реєстрацію. Крім цього, ігнорує дзвінки позивача, уникає зустрічей із ОСОБА_1 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом серія ВТМ №537031 від 15 червня 2010 року, відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка № НОМЕР_2 в масиві № НОМЕР_3 , кадастровий №5120885100:01:001:0145 загальною площею 6,60 га., яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

Зобов`язання відповідача, щодо звернення до нотаріальної контори також підтверджується розпискою продавця.

Позивач вказує, що має намір розпорядитися належним йому майном на підставі вказаного правочину, однак такий вид договору має бути посвідчено нотаріально, недодержання нотаріальної форми такого договору у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Також вказує, що між ним та відповідачкою було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору: ОСОБА_1 були сплачені грошові кошти за договором, ОСОБА_2 , у свою чергу, передала ОСОБА_1 земельну ділянку з усіма оригіналами правоустановчих документів, договір був підписаний всіма сторонами, спірний об`єкт нерухомості переданий у власність позивача з моменту підписання договору.

Судом встановлено, що до теперішнього часу зобов`язання щодо посвідчення договору купівлі-продажу від 24 вересня 2021 року у нотаріуса відповідач проігнорувала та не виконала, що свідчить про те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання зобов`язань за попереднім договором. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 позбавлений можливості оформити на себе право власності на придбану земельну ділянку.

Загальна нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 193118,15 грн.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтями15,16 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно дост.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідност. 640 ЦК Українидоговір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Статтею 655 ЦК Українивстановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно дост.657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У відповідності дост.334 ЦК Україниправо власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майно, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Згідно ізст. 398 ЦК України, право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

За загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбаченими п.4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу нерухомого майна повинен укладатись у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

У відповідності зіст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004р. N952-IV встановлено, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1. ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» встановлено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, в тому числі і право власності на нерухоме майно.

Згідно з ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

При вирішенні справи по суті суд приймає до уваги правову позицію, яка викладена в Постанові ВСУ № 6-1288цс17 від 06 вересня 2017 року, згідно якої суди дійшли неправильного висновку про те, що норма ч. 2ст. 220 ЦК України не застосовується до спірних правовідносин у зв`язку з необхідністю державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомого майна. Однією з умов застосування ч. 2ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Відповідно до п. 13постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

ВСУ в своїй Постанові від 04 жовтня 2017 року зазначив, що однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість.

Таким чином, суд, дослідивши надані письмові докази в сукупності, дійшов висновку, що між сторонами виникли договірні відносини з приводу купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповіднодо ч.1ст.130Земельного кодексуУкраїни,набувати правовласності наземельні ділянкисільськогосподарського призначенняможуть: а)громадяни України; б)юридичні особиУкраїни,створені ізареєстровані зазаконодавством України,учасниками (акціонерами,членами)яких єлише громадяниУкраїни та/абодержава,та/аботериторіальні громади; в)територіальні громади; г) держава.

З 1 липня 2021 року набрав чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», згідно якого фізичні особи - громадяни України можуть набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, таким чином суд приходить до висновку, що звертаючись із вимогою про визнання права власності на земельні ділянки, позивачем обрано належний спосіб захисту свого порушеного права.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішеннівід 15листопада 1996року усправі «Чахалпроти Об`єднаногоКоролівства» Європейськийсуд зправ людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Відповідно до матеріалів справи та змісту вказаного вище договору вбачається, що сторони узгодили всі суттєві його умови, в тому числі й ціну, а потім виконали зобов`язання за ним, таким чином, позивачем виконані всі умови договору, виплачені гроші, однак позивач позбавлений можливості в установленому законом порядку нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу та зареєструвати право власності у зв`язку з тим, що відповідачі ухиляються від його нотаріального посвідчення, тому суд вбачає достатньо підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності за позивачем на придбане майно.

Висновки за результатами розгляду справи

На підставі викладеного, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки заявлені вимоги є обґрунтованими, правомірними та спрямовані на захист прав позивача та відповідач не заперечує проти задоволення вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 90, 258, 259, 263, 265, 268, 293 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності - задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, який був укладений 24 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в простій письмовій формі, згідно якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку № НОМЕР_2 в масиві № НОМЕР_3 , кадастровий №5120885100:01:001:0145 загальною площею 6,60 га., яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, яка належить відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серія ВТМ №537031 від 15 червня 2010 року.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 в масиві № НОМЕР_3 , кадастровий №5120885100:01:001:0145 загальною площею 6,60 га., яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду.

Суддя О.О.Боярський