Рішення

від 20.07.2022 по справі 161/22109/21

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/22109/21

Провадження № 2/161/586/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2022 року Луцький міськрайоннийсудВолинськоїобласті в складі:

головуючого судді Олексюка А.В.,

при секретарі судових засідань Гичці М.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

представника третьої особи Шульгана Ф.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача Служба у справах дітей Луцької міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення такої особи шляхом зняття її з реєстраційного обліку,-

В С Т А Н О В И В :

09.12.2021 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення такої особи шляхом зняття її з реєстраційного обліку, в якій просила визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням (квартирою), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та зняти ОСОБА_3 з реєстраційного обліку.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що їй на праві власності належить вищевказана квартира, в які наразі зареєстровані та проживають: ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач ОСОБА_3 була дружиною рідного брата позивача, ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та проживала деякий час у житлі позивача за вищевказаною адресою.

Однак позивач зазначає, що станом на день звернення до суду поведінка відповідача є такою, що суперечать моральним засадам суспільства, так як остання зловживає алкогольними напоями та перебуває на обліку у Волинському медичному центрі терапії залежностей, притягувалась до адміністративної відповідальності, як особа, яка вчиняє домашнє насильство психологічного характеру відносно свого чоловіка, порушувала умови тимчасового заборонного припису.

Згідно обгрунтувань позивача, відповідач чине перешкоди у користуванні майном, зневажливо ставиться до речей, які знаходяться в квартирі, неодноразово псувала дане майно, не сплачує комунальні платежі, у зв`язку із чим виник борг по оплаті комунальних платежів, що може призвести до відключення від комунікацій.

Одночасно з цим позивач наголосила на тому, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Досудові спроби вирішення спору виявились нерезультативними, тому позивач звернулась до суду з даним позовом.

28.01.2022 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив представника відповідача на позовну заяву, відповідно до змісту якої вказано, що за вищевказаною адресою дійсно зареєстровані ОСОБА_7 та малолітній ОСОБА_5 , однак зазначено, що дитина фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Представником відповідача наголошено, що позивач належним чином не підтверджує факт аморальної поведінки відповідача, зловживання нею спиртними напоями та перебування на обліку у відповідних центрах. Додатково зазначено, що копія постанови суду на яку здійснено у позову не засвідчена належним чином, тому не може бути взята судом до уваги, окрім того зі змісту постанови не можливо зробити висновок про те, які саме обставини підтверджує даний документ та які важливі факти для розгляду справи по суті він дає, а тому представник відповідача переконаний, що такий доказ не стосується предмету спору. Доказів того, що відповідач зневажливо ставиться до речей позивача або псує їх, а також того, що у відповідача існує заборгованість по сплаті комунальних платежів, суду не надано. Натомість зазначено, що позивач навмисно здійснює усі можливі дії, для видворення відповідача та її малолітньої дитини з місця проживання, оскільки за заявою позивача від 26.11.2021 ПрАТ «Волиньобленерго» здійснило відключення житла від електропостачання, яке необхідно для подачі води та опалення приміщення. Це також створює несприятливі умови для проживання відповідача, яка страждає на остеомієліт, та малолітньої дитини.

Зауважено, що позивач постійно проживає за кордоном, фактично не цікавиться вказаним житлом та не займається його утриманням. Також представник позивача вважає, що питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Тому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

28.01.2022 до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив представника відповідача на позовну заяву, відповідно до змісту якої заперечено доводи, наведені у відзиві. Так, усі приєднані до матеріалів позову документи представник позивача вважає належними та допустимими, а також такими, що стосуються суті спору. Зауважено, що відповідач проживає у квартирі позивача на безоплатній основі (позивач постійно перераховує відповідачу кошти на утримання житла), не бере участі у ремонтних роботах майна ні фізично, ні матеріально, не вносить ніяких змін у житлові умови, що створює незручності для позивача, оскільки остання змушена їхати з Німеччини в Україну, щоб здійснити певні роботи з покращення житлових умов у власності. Тому, представник позивача зазначає, що відповідачем здійснюється обмеження позивача у вільному здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

15.03.2022 від представника позивача ОСОБА_2 надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до змісту якої остання просила визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселити їх з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 також зняти їх з реєстрації за вказаною адресою.

Ухвалою суду від 22.03.2022 до участі у розгляді справи залучено Службу у справах дітей Луцької міської ради у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Допитаний в судовому засіданні 20.04.2022 ОСОБА_5 , який доводиться рідним племінником позивачу, повідомив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , його батько, спільно проживали та були зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 . Йому відомо, що ОСОБА_3 не дає ОСОБА_1 потрапити до житла, не повертає їй ключі та не бажає виселитись добровільно з квартири.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у заяві та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник Служби у справах дітей Луцької міської ради Шульган Ф.П. заперечував щодо задоволення позову в частині, що стосується виселення та зняття з реєстрації малолітнього ОСОБА_5 , оскільки малолітній не визначений позивачем як співвідповідач у справі, а його інтереси не були представлені під час розгляду справи законним представником.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом з`ясовано, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №286817589 від 25.11.2021, ОСОБА_1 є власником квартири (реєстраційний номер майна 35937605), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №2-216 від 21.02.2012 (а.с.9).

У вказаному житлі зареєстровані ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією довідки №19391 від 13.12.2021, копією будинкової книги (а.с.38, 41-43) та сторонами не заперечується.

Як встановлено судом в ході судового розгляду, відповідач та її син, малолітній ОСОБА_5 (а.с.50), проживають за адресою їхньої реєстрації, оскільки даний факт встановлено працівниками Служби у справах дітей Луцької міської ради 23.06.2022, про що складено відповідний акт (а.с.212).

Статтею 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно достатті 391 ЦК Українивласник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майно.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першоюстатті 383 ЦК Українивласник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннямистатті 391 ЦК Українипередбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У спірних правовідносинах права позивача, як власника житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно достатті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першоюстатті 383 ЦК Українивласник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннямистатті 391 ЦК Українипередбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідач ОСОБА_3 вселилася та набула право користування житловим будинком, що належить на праві власності позивачу у період, коли відповідач перебувала у шлюбі з рідним братом позивача ОСОБА_6 , однак будь-яких документальних підтверджень правових підстав постійного користування відповідачем спірним житловим приміщенням, зокрема договорів оренди, безоплатного користування тощо в матеріалах справи не міститься.

Також судом встановлено, що впродовж тривалого часу після смерті чоловіка, відповідач продовжує проживати у спірному житлі, на прохання позивача знятися з реєстрації не реагує, вчиняє перешкоди позивачу у користуванні (володінні) належним їй майном, а саме фізично займає квартиру, зберігає там своє майно, змінила замки, не повертає позивачу ключі від помешкання, що підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , допитаних в судовому засіданні та наявними в матеріалах справи письмовими доказами (а.с.137-142).

Так, Верховний Суд України у своїй постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6?709цс16 зробив висновок, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не є членом сім`ї позивача, а тому на неї не розповсюджуються положеннястатті 156 ЖК Української РСР, якою визначені права членів сім`ї власника житлового будинку.

З огляду на підстави заявленого позову, застосуванню підлягають положення статей391, та глави32 «Право користування чужим майном» ЦК України, оскільки застосування до регулювання житлових відносин положеньЖК Української РСР, прийнятого 30 червня 1983 року не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. НатомістьЦК Україниє кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь нормЦК України(правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20)).

Установивши, що ОСОБА_1 , як власник житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , категорично заперечує проти проживання у ньому відповідача ОСОБА_3 , яка за її згоди вселилася у спірне житлове приміщення на період її проживання за кордоном та у період перебування у шлюбі з рідним братом позивача, тобто тимчасово, тоді як обставини, які надавали їм право на проживання у зазначеному житловому приміщенні припинилися, оскільки ОСОБА_6 , позивач хоч і проживає за кордоном, однак бажає повноцінно реалізовувати своє право власності на дане житлове приміщення, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині про усунення позивачу перешкод у користуванні житловим будинком, шляхом виселення відповідача ОСОБА_3 без надання їй іншого житлового приміщення.

Окрім того, суд враховує, що ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності володіє квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право власності №752-р від 23.11.2006, виданого Відділом приватизації житлового фонду виконкому Луцької міської ради (а.с.78-79), а тому виселення відповідача з належного позивачу житлового приміщення жодним чином не обмежить відповідача у реалізації його права на житло та не порушить його законних інтересів.

Оцінюючи виселення ОСОБА_3 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції, Верховний Суд вважає, що припинення права користування відповідачами спірним житлом шляхом їх виселення відповідаєтакому критерію, оскільки: по-перше, між сторонами існувала домовленість з приводу тимчасового проживаннявідповідачау житловому приміщенні, по-друге, відповідачзабезпечена іншим житлом, що належить їй на праві власності.

Окрім того, ОСОБА_1 як власник житла відповідно до положеньстатті 392 ЦК Українимає право вимагати усунення будь-яких перешкод у користуванні належним їй на праві власності житловим будинком, а тому навіть сам факт проживання відповідача у квартирі без її згоди свідчить про порушення її права власності на належне їй нерухоме майно та створення перешкод у вільному користуванні належним йому будинком на свій розсуд, а отже є безумовною підставою для виселення відповідача, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07 березня 2018 року N 677/1656/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N 404/5252/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі N 360/1232/16-ц.

Таким чином, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов в частині усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні (здійсненні права власності) житловим приміщенням (квартирою) що за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_3 підлягає до задоволення.

В задоволенні позовних вимог в частині, що стосуються виселення малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд відмовляє, оскільки така особа не була залучена у якості співвідповідача, а ОСОБА_3 не брала участь у справі як законний представник малолітнього.

Окрім того, відповідно до п.2ст.7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, саме на підставі рішення суду про виселення, яке набрало законної сили, особа може бути знята з реєстраційного обліку відповідними органами, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

В порядку, передбаченому ст..141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст.4,7,8,11,12,13,76,77,81,83,247,258,259,263,265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності житловим приміщенням (квартирою), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_3 без надання іншого житлового приміщення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 26.07.2022.

Суддя Луцького міськрайонного суду А.В. Олексюк