Постанова

від 19.07.2022 по справі 161/15464/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/15464/21 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В. Провадження № 22-ц/802/597/22 Категорія: 76 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2022 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

секретаря Кіт А. Д.

з участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Матвіїва В. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди за апеляційною скаргою представника відповідача Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради адвоката Матвіїва Вадима Миколайовича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради (далі відповідач) про поновлення на посаді, стягнення моральної шкоди та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 22 січня 1990 року позивач працював у відповідача на різних посадах лікаря. Остання посада, яку він обіймав, була лікар-хірург дитячий для надання ургентної допомоги відділення дитячої гнійної хірургії.

28 квітня 2021 року він звернувся до відповідача із заявою з проханням перевести його на період з 29 квітня 2021 року по 31 липня 2021 року на посаду лікаря-хірурга дитячого у дитяче хірургічне відділення. Наказом від 28 квітня 2021 року №214-ОС/К було здійснено відповідне переведення.

Наказом відповідача від 31 липня 2021 року №415-ОС/К його було звільнено із займаної посади на підставі п.2 ст.36 КУпАП, а саме у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Своє звільнення позивач вважає незаконним, оскільки перебував на безстроковому трудовому договорі, а його заява від 28 квітня 2021 року була спрямована лише на тимчасове переведення на іншу посаду, без переходу на строковий трудовий договір.

З наведених вище підстав просить суд:1) поновити його на посаді лікаря-хірурга дитячого для надання ургентної допомоги відділення дитячої гнійної хірургії;2) стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу;3) стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 6 000,00 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2022 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради про поновлення на посаді, стягнення моральної шкоди та середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-хірурга дитячого хірургічного відділення Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради з 31 липня 2021 року.

Стягнуто з Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2021 року по 30 березня 2022 року у розмірі 101 233,73 грн. (сто одна тисяча двісті тридцять три гривні сімдесят три копійки).

Стягнуто з Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн. (чотири тисячі гривень) в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Стягнуто з Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Стягнуто з Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати з надання професійної правничої допомоги у розмірі 7 000,00 грн. (сім тисяч гривень).

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря-хірурга дитячого хірургічного відділення Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради з 31 липня 2021 року допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з рішенням суду,представник відповідача КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради адвокат Матвіїв В. М. подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме зазначив, що суд допустив порушення норм процесуального права, справу розглянуто за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про час, дату і місце судового засідання, судом не забезпечено відкритості процесу та можливості відповідачу реалізувати свої процесуальні права, в тому числі бути заслуханим у суді. Крім того, судом порушено норми матеріального права, неповно з`ясовано усі обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, просить рішення скасувати, в задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги частково та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці 22 січня 1990 року позивач в порядку переведення прийнятий на посаду завідуючого операційним блоком Волинської обласної дитячої лікарні, правонаступником якої на даний часі є Комунальне підприємство «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради.

Відомості у трудовій книжці не містять у собі будь-яких записів про прийняття позивача на посаду за строковим трудовим договором, тобто, він з 1990 року працював за безстроковим трудовим договором.

Останньою посадою, яку обіймав позивач, була лікар-хірург дитячий для надання ургентної допомоги відділення дитячої гнійної хірургії.

28 квітня 2021 року позивач подав заяву, в якій просив «перевести його в дитяче хірургічне відділення на посаду лікаря-хірурга дитячого на термін до 31 липня 2021 року з 29 квітня 2021 року» (а.с.17).

Наказом відповідача від 28 квітня 2021 року №214-ОС/К позивача переведено у дитяче хірургічне відділення на посаду лікаря-хірурга дитячого з 29 квітня 2021 року по 31 липня 2021 року з оплатою праці згідно штатного розпису. У наказі не містяться посилання на конкретне положення КЗпП України, на підставі якого він виданий, так само як і не містить відповідних посилань заява позивача про переведення (а.с.16).

Наказом відповідача від 31 липня 2021 року №415-ос/к позивача звільнено з посади лікаря-хірурга дитячого хірургічного відділення з 31 липня 2021 року на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору (а.с.15).

Пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У статті 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути:1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

В свою чергу, частиною першою статті 33 КЗпП України визначено, що тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою.

Зміст заяви позивача від 28 квітня 2021 року та наказу відповідача від 28 квітня 2021 року №214-ос/к, вказує, що позивач не висловлював свого волевиявлення про перехід із безстрокового трудового договору на строковий, а зміст вказаних документів свідчить про тимчасове, в порядку ст.33 КЗпП України, переведення позивача на іншу роботу.

Виявлення позивачем бажання про перехід на строковий трудовий договір, з огляду на його роботу за безстроковим трудовим договором у відповідача протягом більше ніж 30 років, а також відсутність чітких посилань як у заяві, так і наказі, на положення ст.23 КЗпП України, які регулюють строки укладення трудових договорів, відповідачем будь-якими належними та допустимими доказами не доведено.

Укладення строкового трудового договору з урахуванням інтересів працівника (частина друга статті 23 КЗпП України) передбачає бажання працівника, висловлене у формі заяви тощо, яка дозволяє пересвідчитись у існуванні такого волевиявлення працівника на момент укладення зазначеного виду трудового договору. Безстроковий трудовий договір більш повно захищає права працівника і тому законодавець обмежив випадки укладення строкового трудового договору, переліченими в частині другій статті 23 КЗпП України, умовами. Виходячи з цього, інтересам працівника природньо відповідатиме укладення з ним безстрокового трудового договору, який він може розірвати в будь-який час за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України).

Позивач, працюючи за безстроковим трудовим договором, не писав заяву і не висловлював в інший спосіб своє бажання укладати строковий трудовий договір, а тому не має підстав вважати, що укладення з ним строкового трудового договору відповідало його інтересам.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року №357/15008/18. Покликання в апеляційній скарзі представника ОСОБА_3 на те, що обставини даної справи відрізняються від обставин у справі, на яку покликався суд першої інстанції, тобто, що висновки не є релевантними, не заслуговують на увагу, враховуючи, що в обох справах не було волевиявлення позивача на укладення строкового договору, і це встановлено судом, хоч і в даній справі позивачем ОСОБА_1 було написано заяву про переведення.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки відповідач не укладав з позивачем строковий трудовий договір, останній працював саме за безстроковим трудовим договором та свого волевиявлення на переукладання його на строковий не виявляв, а сама по собі зміна форми трудового договору не відповідала б його інтересам, суд дійшов висновку, що звільнення позивача із займаної посади за п.2 ст.36 КЗпП України було незаконним, а тому позивача слід поновити на роботі.

Доводи відповідача з приводу проведення на підприємстві скорочення штату працівників, під яке підпадав і позивач, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

У даному випадку, позивача було звільнено з роботи не у зв`язку зі скороченням штатів (п.1 ст.40 КЗпП України), а саме у зв`язку із закінченням строку трудового договору (п.2 ст.36 КЗпП України), тобто, з різних по суті правових підстав. Тому питання звільнення позивача з інших правових підстав суд не досліджує під час вирішення цього трудового спору.

Вирішуючи питання, на якій саме посаді слід поновити позивача, слід враховує положення ч.1 ст.235 КЗпП України, які вказують, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

На момент звільнення позивача, 31 липня 2021 року, позивач працював саме на посаді «лікаря-хірурга дитячого хірургічного відділення», на яку він був тимчасово переведений, і саме ця посада зазначена у наказі про звільнення (а.с.15).

Тому суд поновлює позивача саме на тій посаді, з якої він був звільнений, а вирішення питання про повернення позивача на попередню посаду «лікаря-хірурга дитячого для надання ургентної допомоги відділення дитячої гнійної хірургії», після його тимчасового переведення, або іншу посаду, з врахуванням можливих змін у штатному розписі відповідача, повинно бути вирішено роботодавцем після виконання ним рішення про поновлення позивача на роботі.

Що стосується відсутності позовної вимоги про скасування наказу про звільнення з роботи, на що звертає увагу представник відповідача, заперечуючи позов та оскаржуючи рішення, то дана обставина не є виходом за межі позовних вимог та не може бути підставою для відмови у поновленні його трудових прав, оскільки положення ст.235 КЗпП України прямо не вимагають від працівника заявлення одночасно вимог про скасування рішення про звільнення та поновлення на роботі. В даному випадку, зміст позовних вимог для суду є очевидним, позивач бажає продовжити трудові відносини з відповідачем, вважаючи своє звільнення незаконним, тому суд ухвалює рішення про поновлення його на роботі, встановивши незаконність такого звільнення, а тому вимога про поновлення на роботі охоплює скасування наказу про звільнення.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Оскільки суд визнає звільнення позивача з роботи незаконним та поновлює його, з відповідача на його користь слід стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, який розраховується судом таким чином.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (далі Порядок №100).

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 визначено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата

Оскільки звільнення позивача з роботи відбулося 31 липня 2021 року, в якості розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати судом використовується період червень-липень 2021 року, оскільки липень місяць позивач повністю відпрацював.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наданих сторонами розрахункових листків за червень-липень 2021 року (а.с.31-32):

1) у червні 2021 року позивач відпрацював 20 робочих днів, за які йому нараховано 13 123,12 грн;

2) у липні 2021 року позивач відпрацював 22 робочих дні, за які йому нараховано 20 047,67 грн, з яких 7 710,84 грн компенсація за 18 днів невикористаної відпустки.

Підпунктом «б пункту 4 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Стаття 235 КЗпП України визначає, що працівнику, звільненому без законної підстави, виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Зважаючи на вищевикладене суд виключає із розрахункової суми виплати, які мають одноразовий характер (компенсацію за невикористану відпустку).

Отже, за період червень-липень 2021 року позивач відпрацював 42 робочих днів, за які отримав 25 459,95 грн, за відрахування платежів, які не включаються до середнього заробітку (13 123,12 + 20 047,67 7 710,84). В такому випадку його середньоденний заробіток становив 606,19 грн (25 459,95 / 42).

Здійснений позивачем самостійний розрахунок середнього заробітку, який наведений у позові та в додаткових заявах до нього, є помилковим, оскільки враховує виплати, які не включаються до обчислення середнього заробітку (компенсація за невикористану відпустку).

Зважаючи на те, що відповідач не надав суду будь-яких даних про встановлений позивачу графік роботи, зокрема про можливу скорочену тривалість робочого часу, суд під час здійснення подальшого обрахунку застосовує загальні правила про роботу працівника на умовах п`ятиденного робочого тижня з тривалістю щоденної роботи у 8 годин, що відповідає приписам ст.ст.50, 52 КЗпП України.

Кількість робочих днів з 01 серпня 2021 року (наступний за звільнення день, оскільки день звільнення є останнім днем роботи за який позивачу вже виплачено заробітну плату) по 30 березня 2022 року (переддень постановлення рішення, оскільки в день його ухвалення відповідач зобов`язаний його виконати негайно) становить 167, з врахування рекомендацій про перенесення робочих днів у 2021-2022 роках, які передбачені розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 р. № 1191-р., від 26 серпня 2021 р. № 1004-р.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2021 року по 30 березня 2022 року становить 101 233,73 грн (606,19 грн середньоденний заробіток х 167 робочих днів) і суд стягує його з відповідача на користь позивача

Що стосується вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зважаючи на відомості про особу позивача, який безперервно працював у відповідача протягом останніх 30 років, можливу втрату ним нормальних життєвих зв`язків, що викликано необхідність пошуку інших засобів для існування, внаслідок втрати роботи, порушення його ділової репутації, як лікаря-хірурга, якого безпричинно звільнили з роботи, що може впливати на його сторонню оцінку з боку пацієнтів та колег по роботі, а також враховуючи значний розмір присудженого середнього заробітку, суд дійшов висновку, що справедливим і достатнім буде визначення розміру відшкодування моральної шкоди у розмірі 4 000,00 грн, і задовольняє позовні вимоги в цій частині.

На підставі ст.141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, які не були звільнені від сплати судового збору, з відповідача на користь позивача слід стягнути 908,00 грн судового збору, який він сплатив при зверненні до суду.

Також з відповідача на користь держави слід стягнути 908,00 грн судового збору за задоволену позовну вимоги про поновлення на роботі, яка була звільнена від сплати судового збору.

На підставі п.4. ч.1 ст.430 ЦПК України рішення суду в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника слід допустити до негайного виконання.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову частково,оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог трудового законодавства та порушує його права, а тому позовні вимоги про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом із тим, апеляційна скарга також обґрунтована тим, що розгляд справи проведено без доказів належного повідомлення відповідача та представника відповідача про час та місце розгляду справи, що свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Із матеріалів справи вбачається, що ані відповідач, ні представник відповідача судом належним чином не повідомлені про час і місце судового засідання 31 березня 2022 року.

Таким чином, судом першої інстанції справу розглянуто за відсутності учасника справи відповідача та представника відповідача, не повідомлених належним чином про дату, час і місце засідання суду, хоча таке повідомлення є обов`язковим.

Оскільки відповідач обґрунтовує свою апеляційну скаргу також і такою підставою, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення.

Що стосується відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, про яке заявлено позивачем на суму 7000 грн, то слід зазначити наступне.

Відповідно до положень ч.1, п. 1 ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

В матеріалах справи міститься копія договору про надання правової допомоги від 21 серпня 2021 року, укладеного між позивачем та адвокатом Кондратюком В. В. (а.с.20), а також акт прийому-передачі виконаних робіт на суму 8564 грн. із зазначенням виконаних робіт та суми гонорару (а.с. 21), який було сплачено у розмірі 7000 грн., про що свідчить квитанція (а.с. 22). В даному акті вказано роботи, які носять технічний характер, зокрема, виготовлення акту прийому-передачі, виготовлення правової угоди, виготовлення позовної заяви та додатків до неї. Крім того, п. 3 передбачено вивчення чинного законодавства, яке не відноситься до предмета спору. Отже, дослідивши акт виконаних робіт та договір про надання правової допомоги, колегія суддів дійшла висновку, що витрати позивача на надання професійної правової допомоги підлягають відшкодуванню на суму 4000 грн., оскільки така сума відповідатиме виконаним роботам та складності справи.

Керуючись ст.ст. 268 ч.5, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради адвоката Матвіїва Вадима Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2022 року в даній справі скасувати.

ОСОБА_4 до Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулутастягнення моральної шкоди задовольнити частково.

ОСОБА_5 на посаді лікаря-хірурга дитячого хірургічного відділення Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради з 31 липня 2021 року.

Стягнути з Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2021 року по 30 березня 2022 року у розмірі 101 233,73 грн. (сто одна тисяча двісті тридцять три гривні сімдесят три копійки).

Стягнути з Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн. (чотири тисячі гривень) в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Стягнути з Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Стягнути з Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати з надання професійної правничої допомоги у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря-хірурга дитячого хірургічного відділення Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради з 31 липня 2021 року допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 липня 2022 року.

Головуючий

Судді :