Рішення

від 24.07.2022 по справі 910/21976/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.07.2022Справа № 910/21976/21

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Групп»

до Державного підприємства «Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України»

про стягнення 92 736,15 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега Групп» (надалі - ТОВ «Мега Групп») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України» (надалі - ДП «Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України») про стягнення 92 736,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не сформовано та не зареєстровано податкові накладні за січень 2020 року - листопад 2021 року у зв`язку з наданням послуг за договором оренди, зберігання майна, відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, чим позбавлено позивача податкового кредиту у розмірі ПДВ, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача збитки у розмірі 92 736,15 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.

Зазначена ухвала вручена відповідачу 17.01.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105491832459, проте відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, свої пояснення стосовно позову до суду не подав.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Положеннями ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

18.04.2017 між ДП «Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України» (орендодавець) та ТОВ «Мега Групп» (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №9/17, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину нежитлового приміщення площею 106,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Клеманська, 4, що перебуває на балансі орендодавця, вартість якого визначена відповідно до висновку про вартість майна на 31.01.2017 і становить 213 630,00 грн.

21.04.2017 між ДП «Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України» (балансоутримувач) та ТОВ «Мега Групп» (орендар) укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №9-к/17, відповідно до п. 1.1 якого балансоутримувач Державне підприємство «Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України» забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Клеманська, 4, загальною площею 6 434,00 кв.м., а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором. Витрати спожитих послуг відшкодовуються орендарем по діючим тарифам згідно п. 2.1.1 відповідно до фактичних витрат та пропорційно займаної площі. Орендар користується частиною приміщення, загальною площею 106,6 кв.м. розміщеним на 1 (першому) поверсі будівлі, вартість якого визначна відповідно до висновку про вартість майна на 31.01.2017 і становить 213 630,00 грн. Орендоване приміщення використовується з метою розміщення складу.

31.07.2020 між ДП «Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України» (зберігач) та ТОВ «Мега Групп» (поклажодавець) укладено договір зберігання майна №31-07/20, відповідно до п. 1.1 якого зберігач зобов`язується взяти на зберігання майно, що належить поклажодавцю, зберігати його та на вимогу поклажодавця повернути (відвантажити) це майно, а поклажодавець зобов`язаний оплатити зберігачу послуги зі зберігання майна.

На виконання умов вказаних Договорів за період з січня 2020 року по листопад 2021 року відповідач надав, а позивач прийняв відповідні послуги, які були повністю оплачені позивачем відповідачу, проте останній не здійснено реєстрацію податкових накладних на вказані послуги в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, що призвело до втрати позивачем права на податковий кредит і до понесення збитків у розмірі 92 736,15 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.

Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Наявними в матеріалах справи копіями актів надання послуг та платіжних доручень підтверджується надання позивачем та прийняття і оплата відповідачем послуг на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №9/17 від 18.04.2017, договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №9-к/17 від 21.04.2017 та договору зберігання майна №31-07/20 від 31.07.2020 за період з січня 2020 року по листопад 2021 року.

За твердженням позивача, відповідачем не здійснено реєстрацію податкових накладних на вказані послуги в Єдиному реєстрі податкових накладних, які включають в себе суму ПДВ у розмірі 92 736,15 грн., і у зв`язку із не здійсненням такої реєстрації позивач звернувся із вимогою про відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою позивачем права на податковий кредит.

У відповідності до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

За приписами п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Як вбачається з викладеного вище, згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту. Згідно п. 201.16. ст. 201 Податкового кодексу України, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Так, в порушення ст. 201 Податкового кодексу України, відповідач не зареєстрував належним чином в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні на суму 463 680,75 грн.

Частинами 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Однак, позивачем не подано доказів на підтвердження понесення ним реальних збитків в розмірі суми, яку останній не зміг зарахувати до податкового кредиту за ПДВ, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання з реєстрації податкової накладної на переданий товар у Єдиному реєстрі податкових накладних. В той же час, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем відповідних дій з метою реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Водночас, відповідно до абзаців 17, 18 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України у разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених п. 201.1 ст. 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Протягом 90 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою з урахуванням вимог, встановлених підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний провести документальну перевірку зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією.

Зі змісту абзацу п`ятнадцятого зазначеної норми вбачається, що порушення відповідачем порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляло покупця права на включення спірної суми до податкового кредиту, а зумовлювало її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви із скаргою на такого постачальника з доданням певного пакету документів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №917/799/17.

Отже, дізнавшись про не реєстрацію податкових накладних, позивач мав передбачену законодавством можливість здійснити заходи з метою недопущення негативних наслідків своєї господарської діяльності у зв`язку з незарахуванням сплачених ним за надані послуги грошових коштів до податкового кредиту ПДВ. Доказів понесення збитків позивачем до суду надано не було.

Зі змісту ст. 3, 173 Господарського кодексу України вбачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов`язанням виконавця є обов`язок виконати роботи (надати послуги), а зобов`язанням замовника - обов`язок оплатити вартість цих робіт (послуг).

При цьому збитки та штрафні санкції, відповідно до ст. 173, 224, 230 Господарського кодексу України, можуть нараховуватись лише за порушення або неналежне виконання саме основних зобов`язань.

Суд зазначає, що виходячи з положень ст. 173, 174 Господарського кодексу України, не здійснення реєстрації податкової накладної, відмова контролюючого органу в її реєстрації не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства.

З огляду на викладене, відсутність доказів понесення позивачем реальних збитків у зв`язку з порушенням відповідачем свого обов`язку щодо дотримання порядку складання та реєстрації податкових накладних, наявність передбаченого приписами податкового законодавства механізму впливу на ситуацію, яка склалася, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення збитків за порушення відповідачем порядку реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За таких обставин, суд, враховуючи те, що відповідачем було надані послуги, які прийняті позивачем, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення збитків.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів позивача була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ «Мега Групп» до ДП «Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України» про відшкодування збитків у розмірі 92 736,15 грн.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 231, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Групп» відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий