Рішення

від 26.07.2022 по справі 620/4059/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2022 року м. Чернігів Справа № 620/4059/22

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського фермерського господарства "Роса" про стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі Чернігівське ОВФСЗІ) 16.06.2022 звернулось до суду з адміністративним позовом до Селянського фермерського господарства «Роса» (далі СФГ «Роса»), у якому просить стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України 40 134,45 грн. адміністративно-господарських санкцій та 1027,46 грн. пені.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем у 2020 році не виконано вимог, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», згідно яких господарство було зобов`язане самостійно створити робочі місця та працевлаштувати на нього осіб з інвалідністю.

Ухвалою судді від 20.06.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також надано відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.

У встановлений судом строк відповідач надав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що господарством були вжиті всі необхідні заходи для виконання нормативу робочих місць із працевлаштування осіб з інвалідністю. Однак, фактичне працевлаштування вказаних осіб не відбулось з незалежних від СФГ «Роса» причин.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено, виходячи з такого.

Так, СФГ «Роса» є юридичною особою зареєстрованою у встановленому законом порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис. Згідно вимог чинного законодавства України несе обов`язок по обов`язковому працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами встановлює Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон).

Статтею 17 Закону встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першої статті 19 Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частин два, три та п`ять статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частиною першою статті 20 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» форма № 3-ПН.

Форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі N 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (пункти 3-5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013).

Згідно із частиною першою статті 18 Закону забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Суд вважає, що стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, частиною третьою статті 18 вказаного Закону чітко визначені обов`язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Судом встановлено, що СФГ «Роса» створило 1 робоче місце (тваринник), на яке можуть бути працевлаштовані особи з інвалідністю, у зв`язку з чим затверджено відповідний штатний розпис.

Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2021 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 9 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність 0 особи. Кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону, 1 особа (а.с. 6-7).

Однак, працевлаштуванню осіб з інвалідністю передує створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу та інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць. Відповідач інформував державну службу зайнятості про наявність вільних вакансій для осіб з інвалідністю (підсобний робітник), подаючи Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН про наявність вільних вакансій у 2021, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 27).

Відповідно до листа Чернігівської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості від 18.02.2022 №82 у 2021 році представник господарства неодноразово зверталась до служби зайнятості з питання підбору працівника на заявлену вакансію для осіб з інвалідністю. В зв`язку із тим, що особи з інвалідністю, які перебували на обліку в Чернігівській РФ Чернігівського ОЦЗ, не могли бути працевлаштовані на запропоновану вакансію відповідно до рекомендацій і індивідуальної програми реабілітації, а також за місцем проживання, вакансія не була укомплектована. В 2021 році представник СФГ «Роса» приймала участь в заходах центру зайнятості, на яких розглядались проблеми працевлаштування осіб з інвалідністю: 15.04.2021 в онлайн-семінарі з питань організації працевлаштування людей з інвалідністю. У зв`язку з карантинними обмеженнями ярмарки вакансій щодо працевлаштування інвалідів, які перебувають на обліку в службі зайнятості на заявлені вакансії, в 2021 році не проводились. Оскільки посада «тваринник» відноситься до некваліфікованих видів робіт, запитів стосовно професійної перепідготовки або перепідготовки не надходило (а.с. 26),

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що відповідач протягом 2021 року створив робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформував державну службу зайнятості про наявність вакантних місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що надав звіт за формою 3-ПН про наявність вакансій до центру зайнятості.

Жодних доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю з боку підприємства.

При цьому, суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.06.2018 у справі №806/1368/17.

Згідно положень частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку із скоєнням ним правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08 червня 2010 року за скаргою Відкритого акціонерного товариства «Балаклавське рудоуправління ім.О.М. Горького» у справі за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Крім того, суд звертає увагу, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Враховуючи, що підприємство вживало всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Такої ж правової позиції щодо застосування зазначених норм матеріального права додержується і Верховний Суд у постанові від 30 січня 2018 року (К/9901/49/17), та Верховний суд України у постанові від 20.06.2011 (справа № 21-60а11).

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2021 року районні центри зайнятості не направляли до відповідача для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідачем виконано зазначені вимоги законодавства, а не зайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю виникла не з його вини.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено ті обставини на яких ґрунтуються його вимоги, а відповідачем обґрунтована правомірність своїх дій. Так, оскільки СФГ «Роса» вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, однак відповідними органами не приймались заходи щодо працевлаштування вказаної категорії населення, застосування до товариства адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць є незаконним, тобто відсутні підстави для задоволення позову.

У поданому відзиві СФГ «Роса» заявлено клопотання про стягнення з позивача понесених господарством витрат на правничу допомогу в сумі 3700,00 грн.

Вирішуючи вказане клопотання по суті, суд враховує таке.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим (пункт 268).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правничої допомоги від 22.06.2022, акт прийняття-передачі наданих послуг від 22.06.2022, квитанцію до прибуткового касового ордера від 22.06.2022, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СВ №1026837 (а.с. 22-25).

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа №10.12.2019).

Враховуючи наведене, визначаючись із обґрунтованістю заявлених витрат на правничу допомогу, суд виходить із того, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та підготовка позову не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.

За наведених обставин, враховуючи надані відповідачем докази та положення чинного законодавства, суд вважає за можливе стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Фонду на користь СФГ «Роса» понесені господарством витрати на правничу допомогу в сумі 2500,00 грн.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Чернігівському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського фермерського господарства "Роса" про стягнення коштів - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Селянського фермерського господарства "Роса" судові витрати в сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 26 липня 2022 року.

Позивач: Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 14220194, вул. Радченка, 14, м. Чернігів, 14017).

Відповідач: Селянське фермерське господарство "Роса" (код ЄДРПОУ 31424013, вул. Колгоспна, 14, с. Лукашівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15560).

Суддя С.В. Бородавкіна