Постанова

від 19.07.2022 по справі 0840/3149/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 липня 2022 року м. Дніпросправа № 0840/3149/18(СН/280/47/21)

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2021 (суддя першої інстанції Прасов О.О.) в адміністративній справі №0840/3149/18(СН/280/47/21) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Компанія "Дельта ІІІ" до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «БК «Дельта ІІІ» звернулось до суду з вимогами визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 26.04.2018: №0005771408 - про збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств: за основним платежем - у частині 172319,00 грн. та штрафними санкціями - у частині 41385,00 грн.; №0005781408 - про збільшення грошового зобов`язання за платежем з податку на додану вартість: за основним платежем - 191386,00 грн. та штрафними санкціями - 47846,50 грн.; №0005791408 - про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 80,00 грн.

Запорізьким окружним адміністративним судом рішенням від 28 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, Головне управління ДФС у Запорізькій області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами при розгляді справи, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постановою колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2021 року касаційну скаргу задоволено частково, в якій зазначено, що суди не взяли до уваги посилання податкового органу на податкову інформацію, надану іншими контролюючими органами, як критерій оцінки реальності господарських операцій платника податків з його контрагентами, оскільки позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом/контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. Оскільки у справі, яка розглядається, податковий орган посилався на те, що контрагенти позивача є фігурантами кримінальних проваджень, а директори заперечують свою участь у фінансово-господарській діяльності цих товариства, то перевірка і встановлення таких обставин мала значення для правильного вирішення спору; наявність ознак фіктивності господарської діяльності безпосередньо впливає на спростування факту здійснення господарських операцій та можливість формування на підставі первинних документів фіктивного суб`єкта підприємництва податкової вигоди.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року та рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2021 року позов задоволено.

На рішення суду першої інстанції надійшла апеляційна скарга від відповідача, в якій зазначено про правомірність та обґрунтованість встановлених порушень п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 179098,00 грн., у тому числі 2015 рік - 6779,00 грн., 2016 рік - 172319,00 грн.; п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 191386,00 грн., у тому числі серпень 2016 року - 51743,00 грн.; грудень 2016 року - 139643,00 грн. Позивачем було зменшено розмір позовних вимог у частині взаємовідносин із ТОВ «ІНОВЕСТ БУД» за 2015 рік: по податковому повідомленню-рішенню від 26.04.2018 за №0005771408 за основним платежем - на 6779,01 грн. та за штрафними санкціями - 1694,75 грн.

У період з 30.06.2022 по 15.07.2022 головуючий Олефіренко Н.А. перебувала у щорічній основній відпустці.

05.07.2022 до суду надійшло клопотання представника Головного управління ДПС у Запорізькій області про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, яке отримано суддею 18.07.2022.

11.07.2022 до суду надійшло клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Компанія "Дельта ІІІ" про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, яке отримано суддею 18.07.2022.

Розглянувши подані клопотання суд апеляційної інстанції вважає, що такі не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Положеннями статті 195 КАС України визначений порядок участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Згідно частини першої та другої статті 195 КАС України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

Приписами ч.4 ст.195 КАС України визначено, що учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України.

Прийняття рішення щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції є правом суду. Вказана норма не передбачає обов`язку проведення судового засідання в режимі відеоконференції у разі наявності про це клопотання сторони.

Зазначений спосіб участі сторони в судовому засіданні в режимі відеоконференції має винятковий характер, у зв`язку з чим повинні існувати об`єктивні причини, які ускладнюють або роблять неможливим особисту участь сторони в судовому засіданні.

Заявниками не наведено поважних причин, які фактично ускладнюють або роблять неможливою їх участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, а також не надано належних доказів на підтвердження заявленого клопотання.

Крім того, за нормами Кодексу адміністративного суду України, участь сторін в судовому засіданні апеляційної інстанції не є обов`язковою. При цьому, сторони мають можливість надати письмові пояснення, відзив або заперечення до апеляційної скарги.

Відповідно до пунктів 6 та 8 ст. 306 Кодексу адміністративного судочинства України письмово заявлені клопотання учасників справи та інші питання, необхідні для апеляційного розгляду справи, суддя-доповідач вирішує в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду.

Крім того, ухвалою суду якою відкрито провадження у справі, явка сторін у судове засідання визнана не обов`язковою.

Отже, учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що ГУ ДФС у Запорізькій області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ДЕЛЬТА ІІІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ІНОВЕСТ БУД» (ЄДРПОУ 39198202) за 2015 рік, ТОВ «ЛІАГРО СЕРВІС ГРУП» (ЄДРПОУ 40331223), ТОВ «ПРАЙМ-ГРУП» (ЄДРПОУ 40536927) за 2016 рік та з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ЛІАГРО СЕРВІС ГРУП» (ЄДРПОУ 40331223) за грудень 2016 року, ТОВ «ПРАЙМ-ГРУП» (ЄДРПОУ 40536927) за серпень 2016 року, за результатами якої складено акт від 06.04.2018 № 217/08-01-14-08/34789456.

В ході перевірки було встановлено порушення з боку платника податків: п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 179098 грн.; п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст.198, п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 191466 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки, викладені в акті перевірки, згідно з якими угоди, укладені ТОВ «Будівельна компанія «ДЕЛЬТА ІІІ» з ТОВ «ІНОВЕСТ БУД», ТОВ «ЛІАГРО СЕРВІС ГРУП», ТОВ «ПРАЙМ-ГРУП», не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, операції мали безтоварний характер.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив про відсутність обґрунтованих доводів апелянта щодо неможливості здійснення господарських операцій контрагентами позивача, висновки суб`єкта владних повноважень щодо нереальності господарських операцій не можуть ґрунтуватися лише на інформації, що міститься у податковій базі відносно контрагентів платника податків. Такі висновки можуть бути здійснені на підставі первинних документів та об`єктивної перевірки фактичних обставин господарських правовідносин. Податковим органом не надано жодних доказів щодо проведення зустрічних звірок контрагентів позивача для відпрацювання податкових ризиків з ПДВ, жодні первинні документи, які перебувають у контрагентів позивача, не досліджувалися, що свідчить про необґрунтованість висновків податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства. Тобто, такі висновки ґрунтуються на припущеннях, без об`єктивної та перевіреної інформації щодо контрагентів. Щодо посилання відповідача на кримінальне провадження, суд першої інстанції зазначив, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Отже, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є висновки, викладені в акті перевірки від 6 квітня 2018 року № 217/08-01-14-08/34789456, згідно з якими позивачем порушено вимоги: пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 ПК України (внаслідок чого занижено на 179 098,00 грн суму податку на прибуток підприємства); пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 (у результаті чого занижено на 191 466,00 грн суму податку на додану вартість).

Висновки податкового органу обґрунтовані нереальністю господарських операцій ТОВ «Будівельна компанія «Дельта ІІІ», зокрема з ТОВ Ліагро Сервіс Груп» та ТОВ «Прайм-Груп», за наслідками яких формувалися дані податкового обліку. Нереальність цих господарських операцій відповідач пов`язував зі встановленими під час перевірки обставинами та податковою інформацією, наданою іншими контролюючими органами, щодо: реалізації контрагентами товарів та послуг за номенклатурою, відмінною від номенклатури документально оформленого попереднього придбання (відповідно до зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних); відсутності основних фондів, транспортних засобів, що необхідні для здійснення господарських операцій з придбання, навантаження, розвантаження, транспортування та зберігання товарів у задекларованих обсягах; відсутності можливості виконання операцій з постачання товарів та надання послуг наявним трудовим ресурсом; пояснень ОСОБА_1 (директора ТОВ «Прайм-груп»), яка заперечує свою участь у діяльності цього підприємства та підписання будь-яких документів; свідчення засновника ТОВ «Ліагро Сервіс Груп» ОСОБА_2 , який повідомив про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного оскарження, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до п.п. 44.1, п.п. 2 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

За приписами п. 198.3 ст. 198 ПК України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, у тому числі, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями п. 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

На дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, обов`язкові реквізити.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків. Для правильного вирішення спору встановленню, також, підлягає факт реальності поставки товару із з`ясуванням, зокрема, обставин щодо правосуб`єктності сторін господарського договору, можливості реальної поставки тощо. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування складу витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, надані позивачем, відповідають вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність до первинних документів, оскільки містять відомості про укладені угоди, замовника послуг та виконавця, розкривають зміст наданих послуг, який відповідає умовам договорів, період надання послуг, вартість наданих послуг, а також місця де зазначені послуги були надані. Тобто, вказані документи підтверджують здійснення господарських операцій та розкривають їх зміст та обсяг у достатньому для формування обліку обсязі.

Суд звертає увагу на те, що аналіз змісту Акту перевірки свідчить про те, що податковий орган, фактично не дослідивши наявні у позивача первинні документи щодо формування податкового кредиту, вважає його формування неправомірним з посиланням на податкову інформацію щодо контрагентів позивача.

Проте колегія суддів вважає, що податкова інформація може бути лише підставою для проведення перевірки підприємства, проте ніяк не для висновків щодо порушення ним податкового законодавства, оскільки саме позивачем дотримано вимог податкового законодавства по господарським операціям з вказаними контрагентами. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податків-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених господарських операцій, суб`єкт господарювання не може відповідати за порушення, допущені його контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. ТОВ «БК «Дельта ІІІ» надані всі документи, які свідчать про реальність здійснення господарської діяльності, а в Акті перевірки відсутні будь-які докази про причетність позивача до порушень допущених його контрагентами.

Колегія суддів звертає увагу, що в ході судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента позивача, як критерій оцінки реальності господарських операцій, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Така податкова інформація вказує тільки на можливе ухилення від сплати податків контрагентами позивача. Вказана позиція висловлена Верховним судом у постанові від 02.04.2020 у справі № 160/93/19.

Тому, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит (зменшення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток), можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Доводи контролюючого органу про те, що контрагенти позивача є фігурантами кримінальних проваджень, ґрунтуються на інформації, отриманої з Єдиного державного реєстру судових рішень, а саме ухвал слідчих суддів тощо.

Частиною 6 статті 77 КАС України визначено, що вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Однак, всупереч положень ст.ст. 72, 77 КАС України контролюючий орган не надав суду вироку щодо посадових осіб як безпосередніх контрагентів контрагента позивача, так і посадових осіб в ланцюгу постачання.

Тому, саме по собі існування відкритого кримінального провадження у відношенні посадових осіб контрагентів контрагента позивача не є достатнім та допустимим доказом відсутності реального здійснення господарської операції. Такі докази не спростовують факту зміни майнового стану позивача як добросовісного платника податків внаслідок здійснення господарських операцій із зазначеним контрагентом-постачальником. Відомостей про те, що учасники спірних господарських операцій заперечують свою участь у створенні і діяльності суб`єктів господарювання або наявність рішень у кримінальних справах щодо фіктивності їх діяльності відповідачем не надано.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

У розумінні ст.16 ПК України навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов`язання з ПДВ, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов`язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірки контрагентів позивача або на інформації з бази даних податкової інспекції, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірної операції за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що неприйняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об`єктів оподаткування по спірних господарських операціях, ґрунтується виключно на припущені щодо порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача у ланцюгу постачання, внаслідок чого, на думку контролюючого органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «ЛІАГРО СЕРВІС ГРУП», ТОВ «ПРАЙМ-ГРУП» було укладено договори поставки № 12 від 01.12.2016 та № 01/08-16 від 01.08.2016.

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій, позивачем було надано: специфікації до договорів поставки, оборотно-сальдові відомості по рахунку, рахунки-фактури, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, картки рахунку, платіжні доручення.

Також матеріалами справи підтверджується, що позивачем було укладено договори підряду з замовником Департаментом з управління житлово-комунального господарством Запорізької міської ради, від 20.10.2016, за умовами яких замовник доручає, а підрядник на свій страх і ризик, в межах договірної ціни приймає на себе обов`язки власними або залученими силами виконати роботи з капітального будівництва окремих об`єктів комунальної власності.

Аналогічні договори були укладені позивачем, як підрядником, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький хлібзавод № 2» від 22.07.2016 № 7/2016/6 та з Комунальним підприємством «Управління капітального будівництва» від 13.07.2016 № 040/614.

З метою забезпечення виконання умов вказаних договорів, між позивачем та ТОВ «ЛІАГРО СЕРВІС ГРУП» було укладено договори підряду: № 3/1 від 02.12.2016 та № М/1 від 03.12.2016.

Виконання умов договорів підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, оборотно-сальдовими відомостями, актами виконаних робіт.

Отже, позивач надав до суду належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, наявність мети господарських операцій та рух активів підприємства в процесі здійснення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2021 в адміністративній справі №0840/3149/18(СН/280/47/21) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст постанови складено 21 липня 2022 року.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяС.В. Білак

суддяВ.А. Шальєва