Рішення

від 26.07.2022 по справі 371/461/22

МИРОНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 371/461/22

Номер провадження № 2/371/476/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2022 р. м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Каневського В. О.,

за участю секретаря судового засідання Семерей Л. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Миронівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обґрунтування позову посилалася на ту обставину, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаному будинку зареєстрований колишній чоловік - ОСОБА_2 , який з грудня 2020 року за вказаною адресою не проживає. Оскільки його реєстрація перешкоджає позивачу користуватися своїм майном, тому остання просила усунути перешкоди у користуванні належним їй майном шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком у зв`язку з відсутністю за місцем реєстрації протягом більше одного року. Також просила стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити; проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, а саме через оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада України».

На підставі ст.280 ЦПК України суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилалася, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що за договором від 15.11.2000 року ОСОБА_3 та директор ТОВ «Вікторівка» в особі Балабан О. І. уклали договір, за яким ТОВ «Вікторівка» дає згоду на оформлення договору купівлі-продажу жилого будинку по АДРЕСА_1 після повної сплати його вартості; вартість будинку становить 16648,00 грн (а.с.52). За випискою з наказу №47 від 15.11.2000 року, вирішено продати ОСОБА_1 будинок, який належить ТОВ «Вікторівка» по вул. Леніна, 33 на суму 5660,00 грн (а.с.53).

З квитанцій до прибуткового касового ордеру вбачається, що ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «Вікторівка» здійснювала оплату - внесок за житловий будинок 09.08.2001, 10.04.2002, 19.03.2003, 20.09.2003, 17.07.2010 (а.с.54).

Рішенням Вікторівської сільської ради Миронівського району Київської області №209 від 22.10.2014 року, ОСОБА_1 надано дозвіл на проведення інвентаризації земельної ділянки, яка знаходиться у її користуванні (а.с.55).

За свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 05.12.2014, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належить ОСОБА_1 , розмір частки 1 (а.с.13). Право власності позивача також підтверджуються: витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №30525404 від 05.12.2014 року (а.с.14); технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок (а.с.15-17);

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №53290457 від 15.02.2016, земельна ділянки з кадастровим номером 3222980900:01:003:0012, площею 0,2 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі рішення органу місцевого самоврядування серія номер 238-28-VI, виданого 19.06.2015, видавник Вікторівська сільська рада (а.с.19).

За довідкою Виконавчого комітету Миронівської міської ради №04-24/12 від 20.01.2022, ОСОБА_2 з 06.04.2017 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 по теперішній час (а.с.12).

За актами Миронівської міської ради про не проживання особи за місцем реєстрації за вих.№02-10/1 від 29.01.2021, №02-10/3 від 26.02.2021, №02-10/5 від 29.03.2021, №02-10/7 від 13.04.2021, №02-10/11 від 31.05.2021, №02-10/13 від 30.06.2021, №02-10/15 від 30.07.2021, №02-10/17 від 30.08.2021, №02-10/19 від 30.09.2021, №02-10/21 від 29.10.2021, №02-10/23 від 29.11.2021, №02-10/25 від 20.12.2021 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 не проживає; будь яких речей у приміщенні житлового будинку не виявлено (а.с.25-36).

За рішенням Миронівського районного суду Київської області від 13.04.2021, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який укладено 09.12.2011 року розірвано (а.с.20-24).

Рішенням другої сесії восьмого скликання Вікторівської сільської ради Миронівського району Київської області від 08.12.2015, назву АДРЕСА_1 (а.с.37).

Як вбачається із позовної заяви, позивач просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі ст.405 ЦК України, однак при вирішення вказаного спору суд оцінив дійсну сутність відповідних позовних вимог, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань прохальної частини позову, яка може бути недосконалою. Тому з урахуванням наданих суду доказів, при вирішенні вказаного спору суд застосував до спірних правовідносин норми статей 319, 395, 406 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

З наданих доказів слідує, що позивач та відповідач припинили шлюбні відносини, спільне господарство не ведуть та не пов`язані спільним побутом. Шлюб між останніми розірвано, отже в розумінні ст.3 СК України сторони не складають сім`ю, тому до вказаних відносин не підлягає застосуванню ст.405 СК України. У спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані норми ст.406 ЦК України, за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився.

Частиною першою статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

За положеннями ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

З наданих доказів вбачається, що після укладення шлюбу - 09.12.2011 року, ОСОБА_2 з 06.04.2017 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Шлюб за рішенням суду розірвано 13.04.2021. Отже підстава для встановлення сервітуту для відповідача перестала існувати, а тому у позивача виникла обгрунтована вимога припинити таке право користування відповідачем належним їй на праві власності житловим будинком.

При розгляді питання про припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житла, суд також враховував як формальні підстави для задоволення позову, передбачені статтею 406 ЦК України, так і той факт, що припинення сімейних відносин візповідача з власником будинку не позбавляє його права користуватися таким приміщенням. Тому при вирішенні вказаного спору, зроблена оцінка балансу інтересів обох сторін, оскільки має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Суд встановив, що позивач є власником житлового будинку, сторони є колишнім подружжям; відповідач спільно з власником у житловому будинку не проживає, спільним побутом не пов`язаний; вибув із зазначеного житлового будинку; не здійснює заходи щодо утримання майна; достатніх та триваючих зв`язків у відповідача із спірним житлом не встановлено, оскільки будь які його особисті речі у будинку відсутні. Разом з тим, позивач зазначала, що факт реєстрації відповідача порушує її право на вільне розпорядження і користування майном. Тому, інтереси позивача, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном. За таких обставин право відповідача на користування чужим майном (житловим будинком) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України, а відтак позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення суми судових витрат, суд виходив з того, що ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається із квитанції від 16.06.2022 позивач при подачі позовної заяви сплатила судовий збір у розмірі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яності дві гривні 40 копійок). Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, суд стягує з відповідача суму судових витрат у вказаному розмірі.

Керуючись ст.ст.2, 10, 12, 76, 81, 89, 141, 263, 273, 280-289 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про усунення перешкод в користуванні власністю - задовольнити.

Припинити право ОСОБА_2 користування житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються із сплаченого судового збору та становлять 992,40 грн (дев`ятсот дев`яності дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач має право оскаржити заочне рішення у загальному порядку до Київського апеляційного суду через Миронівський районний суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Суддя В. О. Каневський