Рішення

від 25.07.2022 по справі 443/566/22

ЖИДАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №443/566/22

Провадження №2/443/490/22

РІШЕННЯ

іменем України

25 липня 2022 рокуЖидачівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Сливки С.І.,

за участю секретаря судових засідань Кушнір М.І.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м.Жидачеві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на будинок,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Жидачівського районного суду Львівської області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у якому просить визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , право власності на цілий житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивує тим, що згідно свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 25.10.1989 року, виданого Жидачівською районною радою народних депутатів, житловий будинок з приналежними до нього будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 належав колгоспному двору, головою якого був батько позивачки - ОСОБА_7 . Згідно витягу №124 від 11.02.2022 року із погосподарської книги с. Рогізно, станом на 30.06.1990 року будинковолодіння АДРЕСА_1 Львівської рахувалося за колгоспним двором, де були зареєстровані і проживали: голова двору ОСОБА_8 , його дружина - ОСОБА_6 , дочка - ОСОБА_1 , зять - ОСОБА_9 та онука - ОСОБА_10 . Згідно ст.17 Закону України "Про власність" від 07 лютого 1991 року, майно придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними; майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними; розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі. Дані положення поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону з 15 квітня 1991 року. Відповідно до роз`яснень викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", зокрема, підпункт а) пункту 6 визначено, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Зазначає, що ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , станом на 15 квітня 1991 року не втратили права на будинок після припинення колгоспного двору, а їхні частки у даному будинку були рівними, умовно по 1/5 частині будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_8 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої увійшла належна йому 1/5 частина житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 . Згідно довідки Жидачівської міської ради №123 від 11.02.2022 року ОСОБА_8 проживав в с. Рогізно Жидачівського району Львівської області до дня смерті, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з ним до дня смерті проживали: дружина - ОСОБА_6 , дочка- ОСОБА_1 , зять - ОСОБА_9 , онука - ОСОБА_10 , онука - ОСОБА_11 , онука - ОСОБА_12 . Заповіт від імені ОСОБА_13 , у виконкомі Бережницької сільської ради не посвідчувався. Серед спадкоємців першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , окрім позивачки, були його дружина - ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_2 . ОСОБА_2 спадщину після смерті батька не прийняла у жоден із передбачених законом способів. Натомість, позивачка та її матір ОСОБА_6 проживали із ОСОБА_8 на час відкриття спадщини, вчинили дії, які відповідно до ст.549 чинного на той час Цивільного кодексу України у редакції 1963 року, свідчили про її прийняття: продовжували проживати у спільному будинку, користувалися земельною ділянкою, успадкували речі, належні померлому, однак юридично спадщину вони не оформляли. Таким чином, позивачка та її матір ОСОБА_6 , маючи кожна свою 1/5 частину будинку та успадкувавши порівну 1/5 частину будинку, належну ОСОБА_8 , стали фактичними власниками 3/10 частин житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 , кожна.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивачки ОСОБА_9 , після смерті якого відкрилася спадщина до складу якої увійшла земельна ділянка площею 1,5336 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Бережницької сільської ради, а також належна йому 1/5 частина житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 . Згідно довідки Жидачівської міської ради №123 від 11.02.2022 року ОСОБА_9 проживав в с. Рогізно Жидачівського району Львівської області до дня смерті, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з ним до дня смерті проживали: дружина - ОСОБА_1 , дочка - ОСОБА_3 , дочка - ОСОБА_12 та теща - ОСОБА_6 . Заповіт від ОСОБА_9 , у виконкомі Бережницької сільської ради не посвідчувався. Зазначає, що оскільки вона постійно проживала із своїм чоловіком на час відкриття спадщини, не заявляла про відмову від спадщини, то на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України, вважається такою, що її прийняла. Згодом позивачка вирішила юридично оформити спадщину, а тому звернулася до Державного нотаріуса Жидачівського районного нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_9 , що стало приводом до заведення спадкової справи №32/2014, а 22.10.2014 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом відносно земельної ділянки площею 1,5336 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Бережницької сільської ради, що належала її покійному чоловікові. Крім земельної ділянки, позивачка фактично успадкувала і частину житлового будинку, належну її чоловікові. Таким чином, маючи свою 1/5 частину будинку як член колгоспного двору, успадкувавши порівну із своєю матір`ю 1/5 частину будинку після смерті свого батька ОСОБА_8 та успадкувавши 1/5 частину будинку після смерті свого чоловіка ОСОБА_9 , позивачка стала фактичним власником 1/2 частини житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла матір позивачки ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилася спадщина до складу якої увійшли належні їй 3/10 частини житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 . Згідно довідки Жидачівської міської ради №123 від 11.02.2022 року ОСОБА_6 проживала в с. Рогізно Жидачівського району Львівської області до дня смерті, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_3 . Разом з нею до дня смерті проживали: дочка - ОСОБА_1 , онука - ОСОБА_3 та онука- ОСОБА_12 . 15.08.2003 року від імені ОСОБА_6 у виконкомі Бережницької сільської ради посвідчувався заповіт у користь дочки ОСОБА_1 . На день смерті заповідача даний заповіт не змінено і не скасовано. Оскільки позивачка постійно проживала із своєю матір`ю на час відкриття спадщини, не заявляла про відмову від спадщини, то на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України, вважається такою, що її прийняла. Таким чином, маючи свою 1/2 частину будинку та успадкувавши 3/10 частини після смерті своєї матері ОСОБА_6 , позивачка стала фактичним власником 4/5 частин житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 . Згодом позивачка вирішила юридично оформити спадщину, а тому 17.02.2022 року звернулася до Державного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_6 , що стало приводом до заведення спадкової справи №81/2022.

18.02.2022 року позивачка звернулася до нотаріуса із метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_6 , однак нотаріус їй відмовив. Причиною відмови стало те, що житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який є спадковим майном та власністю членів колгоспного двору, частки яких не визначені, а померла не є його останнім членом.

Крім того зазначає, що відповідачка - ОСОБА_3 не претендує на 1/5 частину житлового будинку та відмовляється від неї на користь позивачки, саме тому ОСОБА_1 на даний час являється фактичним одноосібним власником вищевказаного будинковолодіння.

Враховуючи ту обставину, що на даний час позивачка немає можливості оформити право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 і який фактично є у її власності, вона змушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 21.06.2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Позивач та її представник у підготовче судове засідання не з`явилися, однак від представника позивача - адвоката Яременка І.О. надійшло клопотання, згідно якого просить розгляд справи проводити у їх відсутності, позовні вимоги просять задоволити та не заперечує проти ухвалення рішення у підготовчому судовому засіданні.

Відповідач ОСОБА_2 у підготовче судове засідання не з`явилася, 15.07.2022 року подала заяву, згідно якої позовні вимоги визнає та не заперечує проти ухвалення рішення на користь позивача, наслідки визнання позову, передбачені ст..206 ЦПК України їй зрозумілі. Крім того просить розгляд справи проводити без її участі.

Відповідач ОСОБА_3 у підготовче судове засідання не з`явилася, 22.07.2022 року подала заяву, згідно якої повідомляє, що їй відомо про відкриття спадщини після смерті її батька - ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та на спадщину після смерті свого батька не претендує. Позовні вимоги визнає та не заперечує проти ухвалення рішення на користь позивача, наслідки визнання позову, передбачені ст.206 ЦПК України їй зрозумілі. Крім того, повідомляє, що вона до 15 квітня 1991 року більше трьох років поспіль не брала участі своєю працею і засобами, а тому на частку у майні колгоспного двору не претендує та відмовляється від частки у спадковому майні у цьому дворі на користь ОСОБА_1 . А також просить розгляд справи проводити без її участі.

Відповідач ОСОБА_4 у підготовче судове засідання не з`явилася, 19.07.2022 року подала заяву, згідно якої позовні вимоги визнає та не заперечує проти ухвалення рішення на користь позивача, наслідки визнання позову, передбачені ст..206 ЦПК України їй зрозумілі. Крім того просить розгляд справи проводити без її участі.

Відповідач ОСОБА_5 у підготовче судове засідання не з`явилася, 13.07.2022 року подала заяву, згідно якої позовні вимоги визнає та не заперечує проти ухвалення рішення на користь позивача, наслідки визнання позову, передбачені ст..206 ЦПК України їй зрозумілі. Крім того просить розгляд справи проводити без її участі.

Оскільки відповідачі визнали позовні вимоги, визнання позову не суперечить закону, не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб, суд відповідно до ч.4 ст.200, ст.206 ЦПК України, ухвалює судове рішення в підготовчому судовому засіданні.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки учасники процесу в судове засідання не з`явились.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини і вважає, що позов є підставним та підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 25.10.1989 року, виданого Жидачівською районною радою народних депутатів, житловий будинок з приналежними до нього будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 належав на праві особистої власності колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_8 (а.с.11).

Згідно витягу №124 від 11.02.2022 року із погосподарської книги с. Рогізно, станом на 30.06.1990 року в житловому будинку АДРЕСА_1 , який відносився до суспільної групи господарств - колгоспниий двір, були зареєстровані і проживали: голова двору - ОСОБА_8 ; дружина - ОСОБА_6 ; дочка - ОСОБА_1 ; зять - ОСОБА_9 ; онука - ОСОБА_10 (а.с.12).

Відповідно до роз`яснень викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", зокрема, підпункт а) пункту 6 визначено, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Оскільки, станом на 30.06.1990 року у житловому будинку, який розташований по АДРЕСА_1 (а.с.13-18), та який відносився до суспільної групи «колгоспний двір» проживали та були зареєстровані ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , то вони фактично стали його співвласниками, однак право власності, після припинення колгоспного двору, за ними не реєструвалось, а кожному з них належала умовно 1/5 частина будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 , виданим Бережницькою сільською радою Жидачівського району Львівської області від 31.10.1996 року (а.с.22).

Згідно довідки Жидачівської міської ради №123 від 11.02.2022 року ОСОБА_8 проживав в с. Рогізно Жидачівського району Львівської області до дня смерті, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день смерті ОСОБА_8 разом з ним до дня смерті були зареєстровані та проживали: дружина - ОСОБА_6 , дочка - ОСОБА_1 , зять - ОСОБА_9 , онука - ОСОБА_10 , онука - ОСОБА_11 , онука - ОСОБА_12 . Від імені ОСОБА_13 , заповіту не посвідчувався (а.с.23).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК України (1963 року), у тому числі щодо прийняття спадщини, спадкоємців за заповітом і за законом.

Оскільки заповіту ОСОБА_8 не залишав, то спадкування відбулося за законом.

Стаття 529 ЦК УРСР 1963 року визначає, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Серед спадкоємців першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , окрім позивачки, були його дружина - ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_2 .

Згідно ст.549 ЦК УРСР 1963 року, діями, що свідчать про прийняття спадщини є: фактичний вступ в управління чи володіння спадковим майном або подача спадкоємцем заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини

ОСОБА_2 спадщину після смерті батька не прийняла у жоден із передбачених законом способів.

Натомість, позивачка та її матір ОСОБА_6 проживали із ОСОБА_8 на час відкриття спадщини, вчинили дії, які відповідно до ст.549 ЦК УРСР 1963 року, свідчили про її прийняття: продовжували проживати у спільному будинку, а тому фактично вступили в управління та володіння спадковим майном, однак юридично спадщину вони не оформляли, що також підтверджується витягом зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №68602598 від 18.02.2022 року, де відсутня інформація про зареєстровані спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.24).

Таким чином, позивачка та її матір ОСОБА_6 , маючи кожна свою 1/5 частину будинку та успадкувавши порівну 1/5 частину будинку, належну ОСОБА_8 , стали фактичними власниками 3/10 частин житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивачки ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 , виданим Бережницькою сільською радою Жидачівського району Львівської області від 02.08.2013 року (а.с.25).

Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина до складу якої, окрім іншого увійшла належна йому 1/5 частина житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

Згідно довідки Жидачівської міської ради №123 від 11.02.2022 року ОСОБА_9 проживав та був зареєстрований в с. Рогізно Жидачівського району Львівської області до дня смерті, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_2 . На день смерті ОСОБА_9 разом з ним були зареєстровані та проживали: дружина - ОСОБА_1 , дочка - ОСОБА_14 , дочка - ОСОБА_12 та теща - ОСОБА_6 . Від імені ОСОБА_9 заповіту не посвідчувалося (а.с.23).

Оскільки заповіту ОСОБА_9 не залишав, то спадкування відбулося за законом.

Стаття 1216 Цивільного кодексу України визначає, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 Цивільного кодексу України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Стаття 1218 Цивільного кодексу України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Судом встановлено, що крім позивачки, спадкоємцями першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 , були його дочка - ОСОБА_14 , дочка - ОСОБА_12 , однак вони спадщину у жоден із передбачених законом способів не прийняли.

Натомість позивачка звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, що підтверджується тим, що позивачка юридично оформила спадщину після смерті чоловіка відносно земельної ділянки площею 1,5336 га., отримавши Свідоцтво про право на спадщину за законом від 22.10.2014 року, а саме на земельну ділянку площею 1,5336 га., кадастровий номер - 4621580600:01:000:0170, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Бережницької сільської ради Жидачівського району Львівської області, належної померлому згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЛВ №022599, виданого 29.12.2012 року Жидачівською районною державною адміністрацією Львівської області, на підставі розпорядження голови від 13.05.2004 року №306, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №462150001008678 (а.с.26).

Таким чином, маючи свою 1/5 частину будинку як член колгоспного двору, успадкувавши порівну із своєю матір`ю 1/5 частину будинку після смерті свого батька ОСОБА_8 та успадкувавши 1/5 частину будинку після смерті свого чоловіка ОСОБА_9 , позивачка стала фактичним власником 1/2 частини житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла матір позивачки ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 , виданим Бережницькою сільською радою Жидачівського району Львівської області від 30.05.2016 року (а.с.27).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, до складу якої увійшли належні їй 3/10 частини житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_6 , 15.08.2003 року було складено заповіт, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Бережницької сільської ради та зареєстрований в реєстрі за № 52, згідно якого остання заповіла усе своє майно - ОСОБА_1 (а.с.28).

Згідно довідки Жидачівської міської ради №123 від 11.02.2022 року ОСОБА_6 проживала та була зареєстрована в с. Рогізно Жидачівського району Львівської області до дня смерті, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_3 . Разом з нею до дня смерті проживали та були зареєстровані: дочка - ОСОБА_1 , онука - ОСОБА_14 , онука - ОСОБА_12 . Від імені ОСОБА_6 15.08.2003 року №52 було посвідчено заповіт в користь - ОСОБА_1 (а.с.23).

Стаття 1216 ЦК України визначає, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Ст.1218 ЦК України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч.1 ст.1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Судом встановлено, що інших спадкоємців за заповітом чи осіб, які б мали право на обов`язкову частку у спадщині, після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 не було.

Згідно ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Оскільки позивачка постійно проживала із своєю матір`ю на час відкриття спадщини, не заявляла про відмову від спадщини, то на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України, вважається такою, що її прийняла.

Таким чином, маючи свою 1/2 частину будинку та успадкувавши 3/10 частини після смерті своєї матері ОСОБА_6 , позивачка стала фактичним власником 4/5 частин житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

Крім того, як видно із заяви відповідача ОСОБА_3 від 22.07.2022 року, остання повідомляє що їй відомо про відкриття спадщини після смерті її батька - ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та на спадщину після смерті свого батька не претендує. Крім того, повідомляє, що вона до 15 квітня 1991 року більше трьох років поспіль не брала участі своєю працею і засобами, а тому на частку у майні колгоспного двору не претендує та відмовляється від частки у спадковому майні у цьому дворі на користь ОСОБА_1 (а.с.56).

Згодом позивачка вирішила юридично оформити спадщину, а тому 17.02.2022 року звернулася до Державного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_6 , що стало приводом до заведення спадкової справи №81/2022, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі №68580539 від 17.02.2022 (а.с.30).

Постановою завідувача Жидачівською державною нотаріальною конторою Матусека В.В. №42/02-31 від 18.02.2022 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті її мами - ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , оскільки житловий будинок, який є спадковим майном та власністю членів колгоспного двору, частки яких не визначені, а померла не є його останнім членом (а.с.31).

Згідно свідоцтва про одруження серія НОМЕР_4 , 22.07.1967 року у Бережницькій сільській раді, Жидачівського району, Львівської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.8).

Відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_5 виданого на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , її батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_6 (а.с.10).

Як видно із свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_6 , 24.01.1987 року у Бережницькій сільській раді, Жидачівського району, Львівської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.9).

Вирішуючи даний спір суд виходить з такого.

Колгоспний двір, за положеннями Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено ст. 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Так, згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у

веденні господарства в зв`язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою (ст.126 ЦК УРСР 1963 року).

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону "Про власність" ( 697-12 ) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося; г) пункту 6 постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 роз`яснено, що загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Згідно ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінене заповітом.

У відповідності до статті 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до вимог ст.548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Крім того, відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).

Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини (ст.1268 ЦК України).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно ч.1. ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).

Згідно ст.ст.41, 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (ч.1 ст.392 ЦК України). Тобто, передумовою для застосування ст.392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Згідно роз`яснень, викладених у п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, вбачається, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Тобто, визнання права власності на майно, в тому числі і на спадкове майно, в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадщини у нотаріальному порядку, у зв`язку з чим, виникає цивільно-правовій спір.

Таким чином, судом встановлено, що позивач у справі позбавлена можливості у позасудовому порядку зареєструвати своє право власності на майно колгоспного двору, оскільки у нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у майні колгоспного двору, зокрема у зв`язку із тим, що померла ОСОБА_6 не була останнім членом колгоспного двору.

Оскільки, позивач позбавлена можливості зареєструвати своє право власності на майно колгоспного двору,враховуючи те, що відповідачі позов визнали та те, що ОСОБА_3 не претендує на частку у майні колгоспного двору, а тому суд приходить до переконання, що вимога позивача про визнання за нею права власності на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 підлягає до задоволення, оскільки відсутній інший спосіб оформити (зареєструвати) у встановленому Законом порядку позивачем права власності на майно колгоспного двору.

Керуючись ст.ст. 200, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , право власності на цілий житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя С.І Сливка