Ухвала

від 13.07.2022 по справі 757/16102/22-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/16102/22-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2022 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність уповноваженої особи Офісу Генерального прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42018000000000123 від 22.01.2018 року,-

ВСТАНОВИВ:

05.07.2022 у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність уповноваженої особи Офісу Генерального прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42018000000000123 від 22.01.2018 року.

В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що 21.03.2019 на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва №757/11261/19-к було проведено обшук, індивідуальної сейфової скриньки № НОМЕР_1 в АТ КБ « Приватбанк» під час якого було вилучено грошові кошти та паперовий конверт, на якому встановлені відтиски печатки ТОВ «Капітал-Інвест», ідентифікаційний код 41399916, прозорий поліетиленовий пакет, 5 паперових упаковок для грошей.

Відтак, на думку адвоката слідчий незаконно утримує вилучені кошти, арешт не накладає, оскільки грошові кошти ніяким чином не відносяться до кримінального провадження та ухвалою суду не визначено їх індивідуальних ознак, а відтак дане майно є тимчасово вилученим та підлягає поверненню.

Адвокат подав заяву про розгляд скарги за його відсутності, вимоги підтримує та просить задовольнити.

Прокурор/слідчий в судове засідання не з`яввились, будучи належним чином повідомленим. Разом з цим, прокурором було подано заяву про розгляд справи без його участі, проти задоволення скарги заперечував.

Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

За вказаних обставин, слідчим суддею з метою забезпечення дотримання розумних строків розгляду скарги, визнано можливим її розгляд у відсутність особи, якою подано скаргу та слідчого, при цьому слідчим суддею враховано положення ст.ст. 26, 306 КПК України.

Вивчивши скаргу, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.

За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.

Судовим розглядом встановлено, що Управлінням з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42018000000000123 від 22.01.2018 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 364 КК України.

05.03.2019 ухвалою слідчого судді було надано дозвіл слідчим на проведення обшуку у ПАТ «КБ «Приватбанк», з метою відшукання і вилучення речей та документів, які знаходяться у банківських ячейках, зокрема якою користується ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

Згідно положень ч.ч. 8, 9 ст. 236 КПК України, особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку. Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім`ї або його представникові.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною 5 статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» (<...>) [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Згідно зі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.

Під час вивчення матеріалів скарги, слідчим суддею встановлено, на підставі вищевказаної ухвали слідчого судді 21.03.2019 проведено обшук, що за результатами якого стороною обвинувачення вилучено грошові кошти та інші документи.

Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.

Разом з цим, з матеріалів скарги, які були надані слідчому судді, не можливо встановити правомірність вилучення речей та документів, оскільки заявником не було надано копії ухвали слідчого судді на підставі якої здійснювався обшук, з якої можна було б встановити чи дійсно вилучалось майно, яке не було передбачено ухвалою слідчого судді.

На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про безпідставність вимог скарги, а відтак у задоволенні вимог скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 100, 169170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

Скаргу адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність уповноваженої особи Офісу Генерального прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42018000000000123 від 22.01.2018 року залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1