Постанова

від 25.07.2022 по справі 909/655/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2022 р. Справа №909/655/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді:Марка Р.І.,

Суддів:Матущака О.І.,

Скрипчук О.С.,

секретар судового засідання Багряк Ю.А.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Назіс б/н від 28.12.2021 (вх. № 01-05/66/22 від 05.01.2022)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2021, повний текст рішення складено 06.12.2021

у справі № 909/655/21 (суддя Скапровська І. М.)

за позовом: Фізичної особи-підприємця Присяжної Оксани Ярославівни, м. Косів Івано-Франківської області

до відповідача: Приватного підприємства Фірма "Назіс", м. Коломия Івано-Франківської області

про стягнення 290 858,22 грн,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року Фізична особа-підприємець Присяжна Оксана Ярославівна звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Приватного підприємства Фірма "Назіс" про стягнення орендної плати в розмірі 290 858,22 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 14.06.2018 позивач передав відповідачу в строкове платне користування нерухоме майно - частину веж пунктів радіоантен на підставі договорів оренди нерухомого майна №7-2018 mg, №8-2018 sk, примірники яких втрачено позивачем, про що складено акт від 01.03.2021. Впродовж 2018-2019 років відповідач систематично здійснював сплату орендних платежів, також орендна плата здійснена відповідачем у червні у 2021. Орендна плата та витрати за спожиту електроенергію, згідно договорів №7-2018 mg, №8-2018 sk від 14.06.2018 підтверджується виписками АТ КБ "Приват Банк", АТ "Унівесал Банк" за період 01.01.2018 по 29.06.2021. Несплата відповідачем в повному обсязі орендної плати та витрат за спожиту електроенергію на суму 290 858,22 грн, визнана самим відповідачем у підписаному сторонами акті звірки взаємних розрахунків станом на 01.02.2021, у зв`язку із чим позивач просить суд захистити порушене відповідачем право позивача та стягнути з останнього на користь позивача 290 858,22грн. Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. 530, 610, ЦК України, ст. 173, 174, 193, 222 ГК України, які регулюють договірні відносини між учасниками зобов`язального права.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2021 у справі №909/655/19 позов задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства Фірма "Назіс" на користь Фізичної особи-підприємця Присяжної Оксани Ярославівни 290 858,22 грн боргу та 4 362,87 грн - судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване ст. 11, 525, 526, 626, 627, 628, 629, 759, 762, 1087 ЦК України, ст. 193, 283 ГК України, ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»

Місцевим судом встановлено, що: у період з 28.09.2018 до 29.10.2019 та 28.01.2021 відповідачем систематично перераховувалось на рахунок позивача грошові кошти з зазначенням призначення платежу з вказівкою на документи на підставі яких здійснювалось перерахування коштів - за оренду нерухомого майна; за послуги з утримання обладнання; компенсація витрат за спожиту електроенергію за липень - грудень 2018, січень - жовтень 2019 згідно договорів оренди нерухомого майна №7-2018 mg, №8-2018 sk від 14.06.2018).

Актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.02.2021 відповідачем визначено суми проведених ним часткових оплат, загальний розмір яких складає 399 458,20 грн та є тотожним сумам часткових оплат, зазначених у первинних документах, які подав позивач, а саме: виписках АТ КБ "Приват Банк" за період з 01.01.2019 по 11.03.2021 та АТ "Універсал Банк" від 29.06.2021. Акт звірки розрахунків станом на 01.02.2021, підписано та скріплено печатками ПП Фірма "Назіс" (керівник В.В.Назарук) та ФОП Присяжною О.Я. і ньому відповідачем погоджено та відображено сальдо (залишок) на користь позивача станом на 01.02.2021 в розмірі 290 858,22 грн. Зазначена відповідачем сума в акті звірки повністю співпадає з сумою заявленою позивачем до стягнення.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначає, що сама лише неможливість подання позивачем суду договорів з додатками через їх втрату (іншого судом не встановлено), за переконанням суду, не може слугувати підставою для висновку про відсутність між сторонами договірних відносин, як і не вказує на відсутність у відповідача невиконаного грошового зобов`язання, сума якого визначена самостійно останнім у акті звірки взаємних розрахунків станом 01.02.2021 та документально підтверджена перед судом. В свою чергу неподання відповідачем власних примірників договорів з додатками, відсутність яких в т. ч. не спростовано відповідачем - суперечить стандартам поведінки у цивільних правовідносинах, як добросовісність, розумність та справедливість (статті 3, 12 Цивільного кодексу України).

Не погоджуючись зі прийнятим рішенням, ТОВ Назіс оскаржило його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2021 відповідач вважає, що судом першої інстанції безпідставно взято до уваги твердження позивача, що начебто із передачею нерухомого майна було погоджено строк оренди - два роки і 364 дні (з 01.07.2018 року по 30.06.2021 року включно) та розмір орендної оплати в сумі 8 600 грн за поточний місяць з компенсацією витрат за спожиту електроенергію та інших передбачених платежів не пізніше 20 числа поточного місяця, шляхом перерахування відповідної суми коштів на поточний рахунок позивача, окремо за кожен об`єкт оренди.

Відповідач стверджує, що законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) і фактом початку та відповідно припинення орендних правовідносин є підписання акту приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди. Зазначені вище документи, як стверджує відповідач, сторонами не підписували, що підтверджується їх відсутністю.

Щодо тверджень позивача про погодження відповідачем суми заборгованості в акті звірки взаєморозрахунків за період 2019-2021, скаржник зазначає, що в доданому до матеріалів справи акті звірки взаєморозрахунків станом на 01.02.2021 відсутні посилання на будь-які договірні відносини та акти наданих послуг, що надавались позивачем відповідачу в період з 01.01.2019 по 01.02.2021 на суму 290 858, 22 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчить про те, що оскаржуване рішення прийняте на підставі не повністю і не всебічно досліджених доказів та обставин, що мають значення для справи з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права у зв`язку із чим, таке підлягає скасуванню.

що ним не укладалось жодних ліцензійних договорів і не отримувалось ліцензій на використання об`єктів авторських і суміжних прав. Також відповідач звертає увагу на те, що додаток № 3 до договору, в якому визначається істотна умова договору територія, тобто перелік закладів, в яких користувач здійснює використання об`єктів суміжних прав та об`єктів авторського права, а також істотна умова договору про розмір винагороди, в графі підпису не містить підпису відповідача. З врахуванням наведеного, відповідач вважає, що сторонами не досягнуто згоди щодо істотних умов договору, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заявленої у позові заборгованості.

Також відповідач заперечує виконання умов договору № КБР-284/10/19-Н від 01.10.2019 в цілому і звертає увагу на те, що позивачем не надано жодних доказів виконання позивачем умов вказаного договору до 20.06.2020, про що вказано ГО Українська ліга авторських та суміжних прав у позовній заяві.

Позивач у даній справі своїм правом, визначеним ст. 263 ГПК України, не скористався та не подав відзиву на апеляційну скаргу відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2022 вказану справу розподілено до розгляду колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Марка Р.І., суддів Матущака О.І. та Скрипчук О.С.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю Назіс та призначено розгляд справи на 14.02.2022.

Ухвалою суду від 14.02.2022 розгляд справи відкладено на 28.02.2022.Судове засідання 28.02.2022 не відбулося у зв`язку із введенням на території України воєнного стану.

Ухвалою суд від 17.03.2022 призначено розгляд справи на 11.04.2022.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді, розгляд даної справи 11.04.2022 не відбувся.

Ухвалою суду від 18.04.2022 розгляд справи призначено на 13.06.2022.

У судовому засідання 13.06.2022 у розгляді даної справи оголошено перерву до 20.06.2022.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді члена колегії Скрипчук О.С., судове засідання 20.06.2022 не відбулося.

Ухвалою суду від 29.06.2022 розгляд справи призначено на 20.07.2022.

Ухвалою суду від 20.07.2022 розгляд даної справи відкладено на 25.07.2022.

Сторони не забезпечили участі уповноважених представників у судове засідання 25.07.2022.

Про час та місце розгляду справи були повідомлені, зокрема, ухвалою судувід 20.07.2022 (за участі представника позивача) розгляд справи відкладено в режимі відеоконференції на 25.07.2022 і дана ухвала надіслана сторонам на електронні адреси передставників сторін.

Разом з тим, від представника відповідача 19.07.2022 на електронну адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі (а. с. 225, т.1).

Клопотань про відкладення розгляду справи 25.07.2022 від сторін у справі не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Аналогічне положення викладене і у ч.12 ст. 270 ГПК України.

Згідно ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

З врахуванням того, що участь представників сторін обов`язковою у судове засідання 25.07.2022 не визнавалась, беручи до уваги встановлений ст. 273 ГПК України строк розгляду апеляційної скаргита клопотання відповідача про розгляд справи без його участі, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Позивач у справі заявляє про фактичне існування між сторонами договірних відносин оренди за договорами оренди нерухомого майна №7-2018 mg, №8-2018 sk від 14.06.2018. В оренду передавалося майно частина веж пунктів радіоантен достатніх для розміщення телекомунікаційних антен за адресами: пров. Садовий (вул. Косівська), 100а, с. Старі Кути, Косівський район, Івано-Франківська область (Свідоцтво про право власності на нерухоме майно №2.12-14 від 20.03.2012, Витяг про державну реєстрацію прав №34115767 від 14.05.2012) та вул. Стефаника, 2а, ур. «Міська гора», м. Косів, Косівський район, Івано-Франківська область (Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 10.04.2012, Витяг про державну реєстрацію прав №34117829 від 14.05.2012).

Разом з тим, в позовній заяві позивач зазначає, що примірник вказаних договорів та актів приймання-передачі в строкове платне користування орендованого майна на момент пред`явлення позову (05.07.2021) відсутні у зв`язку із втратою, про що складено акт б/н від 01.03.2021. Після складення актів, представник позивач звернулася до відповідача із відповідною заявою про видачу дублікатів зазначених документів, останнім відмовлено у їх видачі позивачу.

Відповідно фільтрованих виписок АТ КБ «Приват Банк» за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 ПП Фірма «Назіс» перераховано (28.09.2018, 26.10.2018, 31.10.2018, 29.11.2018, 24.12.2018) ФОП Присяжній О.Я грошові кошти в сумі 106 250, 90 грн. У виписці банку зазначено, що такі кошти перераховуались відповідачем позивачу з призначенням платежу: "за послуги з утримання обладнання; компенсація витрат за спожиту електроенергію за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2018 згідно договорів оренди нерухомого майна №7-2018 mg, №8-2018 sk від 14.06.2018" ( а.с.18-19, т. 1).

Відповідно до фільтрованої виписки АТ КБ «Приват Банк» за період з 01.01.2019 по 11.03.2021 ПП Фірма «Назіс» перераховано (07.03.2019, 04.04.2019, 26.04.2019, 02.05.2019, 27.05.2019, 31.05.2019, 27.06.2019, 06.08.2019, 04.09.2019, 09.09.2019, 19.09.2019, 04.10.2019, 29.10.2019) ФОП Присяжній О.Я грошові кошти в сумі 299 458,20грн. У вказаній виписці банку зазначено, що такі кошти перераховувались відповідачем позивачу з призначенням платежу: «за послуги з утримання обладнання; компенсація витрат за спожиту електроенергію за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2019 згідно договорів оренди нерухомого майна №7-2018 mg, №8-2018 sk від 14.06.2018» (а. с. 20, 21, т. 1).

Відповідно до інформаційної довідки АТ "Універсал Банк" від 29.06.2021 про рух коштів по рахунку ФОП Присяжної О.Я. за період з 01.01.2021 по 29.06.2021 28.01.2021 ПП Фірма «Назіс» перераховано позивачу 100 000,00 грн з призначення платежу "за оренду нерухомого майна згідно договорів №7-2018 mg, №8-2018 sk від 14.06.2018" (а.с.24-29, т.1).

Наявний в матеріалах справи також підписаний та скріплений печатками сторін акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.02.2021, де керівником ПП Фірма "Назіс" відображено рух коштів у бухгалтерському обліку підприємства за період 2019-2021 роки, а саме нарахування позивачем - 690 343,42 грн, сплату відповідачем - 399 485,20 грн, із залишком на користь позивача - 290 858,22 грн (а.с.10, т. 1).

Листом від 02.04.2021 ФОП Присяжна О.Я. зверталася до відповідача з пропозицією розстрочки погашення боргу за використання орендованого нерухомого майна в сумі 292 420, 31 грн, до якої позивачем долучено підписаний ним договір № 03/2021 від 02.04.2021 та надано графік погашення заборгованості (а.с.31-37, т. 1).

На згаданий лист відповідач не надав жодної відповіді.

Дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

У даній справі суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Положеннями ч. 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст. 76 та ч. 1 ст. 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що з 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву ст. 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування вірогідності доказів.

Стандарт доказування вірогідності доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Так, в матеріалах справи відсутні договори оренди нерухомого майна №7-2018 mg, №8-2018 sk від 14.06.2018, за неналежне виконання яких фактично позивач намагається стягнути з відповідача заборгованість в сумі 290 858, 22 грн.

Відповідач заперечує наявність орендних відносин з позивачем і заперечує обов`язок по сплаті ним заборогваності, однак ним, що вбачається з матеріалів справи не спростовано докази, надані позивачем в обгрунтування наявності зобов`язальних відносин між сторонами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що надані позивачем виписки по його банківському рахунку підтверджують те, що відповідач тривалий здійснював оплату орендних платежів за договорами №7-2018 mg, №8-2018 sk від 14.06.2018.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995).

Положеннями ч. 2 ст. 1087 ЦК України встановлено, що розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні урегульовано Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та розробленою, відповідно до цього Закону, Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України №22 від 21.01.2004.

Відповідно до п. 1.24., 1.31 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжний інструмент - це засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому носії інформації, який використовується для ініціювання переказів. До платіжних інструментів належать документи на переказ та електронні платіжні засоби. Переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Згідно п. 33.2 ст. 33 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ.

Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу" (пункт 3.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті).

З наведеного слідує, що право на визначення призначення платежу та документів, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу належить виключно платнику

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 по справі №914/4101/15,

Слід зазначити, що платіжні інструменти (меморіальний ордер, платіжне доручення, доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки, інкасові доручення (розпорядження) - за своєю суттю є розрахунковими документами, тобто первинними документами, що підтверджують факт оплати товару у певній господарській операції, про що йдеться у п. 1.13 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

При цьому, у разі здійснення між юридичними особами в їх господарській діяльності безготівкових розрахунків, доказом здійснення сплати є також і виписка банку з особового рахунку клієнта (правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 18.02.2021 у справі № 904/3242/18).

Постановою правління Національного банку України № 75 від 04.07.2018 затверджено Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, відповідно до його пункту 62 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, аналіз вищенаведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що банківські виписки з особових рахунків клієнтів банку є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку особи (клієнта банку), вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Крім того банківська виписка з особового рахунку клієнта є не лише доказом здійснення оплати, а й підтверджує факт проведення такої операції банком, тобто є доказом дійсності цієї операції. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 11.03.2020 у справі №914/4101/15.

Окрім того, судова колегія звертає увагу на те, що вірним є твердження відповідача про те, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють облік господарських операцій.

Так, акт звірки відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним документом в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відсутність в акті звірки підписів керівників чи інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Така правова позиція дотримана у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №904/1161/20, від 21.12.2020 у справі № 916/499/20.

Разом з тим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. При цьому чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем.

Підписання уповноваженою особою боржника акту звірки взаємних розрахунків, у якому зазначено розмір заборгованості та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником свого обов`язку зі сплати визначеної у акті звірки суми. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 916/2620/20, від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20.

Поряд з цим, як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з правовою позицією викладеною Верховним Судом у постанові від 21.05.2021 у справі 910/8861/20, для з`ясування правової природи як господарської операції (передача майна, виконання робіт, надання послуг, сплата коштів тощо), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід з`ясувати фактичне здійснення господарської операції.

Відповідно до правової позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 14.12.2020 у справі №910/14900/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутись реальний рух активів суб`єкта, а сама по собі відсутність первинних документів чи недоліки в їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю. Така правова позиція дотримана.

З наведеного слідує, що:

- факт здійснення орендної плати відповідачем позивачу у період з 28.09.2018 до 29.10.2019 та 28.01.2021 з призначенням платежу: «за оренду нерухомого майна; за послуги з утримання обладнання; компенсація витрат за спожиту електроенергію за липень - грудень 2018, січень - жовтень 2019 згідно договорів оренди нерухомого майна №7-2018 mg, №8-2018 sk від 14.06.2018»;

- наявний у справі акт звірки взаємних розрахунків від 01.02.2021 (який підписаний та скріплений печатками обох сторін даного спору) де відображено сальдо (залишок) на користь позивача станом на 01.02.2021 в розмірі 290 858,22 грн, що співпадає із сумою заявлених позовних вимог,

- той факт що в акті звірки самим відповідачем визначено суми проведених ним часткових оплат, загальний розмір яких складає 399 458,20 грн і зазначені в ньому дані співпадають з сумами часткових оплат, зазначених у первинних документах - виписках АТ КБ "Приват Банк" за період з 01.01.2019 по 11.03.2021 та виписці АТ "Універсал Банк" від 29.06.2021;

свідчить про вірогідність поданих позивачем доказів у даній справі, і що ці докази підтверджують наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 290 858, 22 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сама лише неможливість подання позивачем суду договорів з додатками через їх втрату (іншого судом не встановлено), за переконанням суду, не може слугувати підставою для висновку про відсутність між сторонами договірних відносин, як і не вказує на відсутність у відповідача невиконаного грошового зобов`язання, сума якого визначена самостійно останнім у акті звірки взаємних розрахунків станом 01.02.2021 та документально підтверджена перед судом.

У зв`язку із наведеним та беручи до уваги принцип вірогідності доказів у справі, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок Господарського суду Івано-Франківської області про наявність підстав для правового захисту інтересів позивача у межах даного спору шляхом задоволення позову.

Окрім того, судова колегія звертає увагу на положення п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, яким регламентовано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принципи справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як сутності права вцілому. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу полягає в наданні суду більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Разом з тим неподання відповідачем наявних у нього, як учасника правовідносин між сторонами, примірників договорів з додатками, відсутність яких в т. ч. не спростовано відповідачем - суперечить стандартам поведінки у цивільних правовідносинах, як добросовісність, розумність та справедливість (ст. 3, 12 Цивільного кодексу України).

З наведеного вбачається, що неподання відповідачем наявних у нього, як учасника правовідносин між сторонами, примірників договорів з додатками, відсутність яких в т. ч. не спростовано відповідачем - суперечить стандартам поведінки у цивільних правовідносинах, як добросовісність, розумність та справедливість (ст. 3, 12 Цивільного кодексу України). Докази наявності інших правовідносин між сторонами даного спору в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.1 ст. 86 ГПК України).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав у даній справі, визначених ст. 277 ГПК України для скасування рішення Господарського суду Івано-Франківської області та вважає, що оскаржуване рішення ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи.

У зв`язку із наведеним рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Назіс залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2021 у справі № 909/655/21 без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.07.2022

Головуючий суддя Марко Р.І.

Суддя Матущак О.І.

Суддя Скрипчук О.С.