Постанова

від 21.07.2022 по справі 916/1811/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2022 рокум. ОдесаСправа № 916/1811/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання - Молодов В.С.

за участю представників:

від позивача: Григоренко О.В. (поза межами приміщення суду)

від 1 відповідача: Садардінова І.В.

від 2 відповідача: Вакаренко І.В.

від 3 відповідача: Ягупенко Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради

на рішення господарського суду Одеської області від 17 листопада 2021 року

у справі №916/1811/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбер Груп Україна"

до відповідачів:

1.Виконавчого комітету Одеської міської ради;

2.Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

3.Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради

про стягнення 297390,47грн.

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2021 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбер Груп Україна" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Виконавчого комітету Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради про стягнення солідарно з бюджету міста Одеси через головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області з відповідачів 297 390,47 грн. завданої шкоди внаслідок вчинення протиправних дій і рішень щодо демонтажу тимчасових споруд, які належать позивачу та знаходились в м. Одесі на території пляжу «Чайка».

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що внаслідок незаконних дій та рішень відповідачів щодо демонтажу тимчасових споруд, призначених для надання відповідних послуг пляжного сервісу, позивачу завдано шкоди у розмірі 297 390,47 грн. Правовими підставами позову вказано ст. ст. 16, 22, 116, 1173, 1174, 1190 ЦК України.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради не визнав позов вказуючи те, що, керуючись положеннями Закону України "Про благоустрій населених пунктів", 28.04.2020 та 04.05.2020, Департаментом винесено приписи, відповідно до яких позивача зобов`язано негайно провести демонтаж самовільно встановленої споруди у вигляді дерев`яного настилу власними силами. Зазначені приписи було вручено директору ТОВ "Амбер Груп Україна" Голованенко В.Г.

Зазначені приписи, за своєю природою, є обов`язковою до виконання письмовою вимогою Орендодавця об`єкта комунальної власності територіальної громади м. Одеси, яка пред`явлена Орендарю з метою усунення останнім порушень виконання умов договору оренди.

В подальшому, 19.05.2020 виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення від 19.05.2020 № 130, яким вирішено демонтувати тимчасові споруди на ділянках пляжів міста Одеси згідно з переліком, до якого увійшли тимчасові споруди, розміщені ТОВ "Амбер Груп Україна" на частині пляжу, розташованого між траверсами № 6 та № 6-а в районі пляжу Чайка, під кафе "Олд порт", та доручено Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради організувати демонтаж визначених у п. 1 цього рішення тимчасових споруд із залученням відповідних установ.

Зазначене рішення міської ради було виконано та до теперішнього часу не оскаржувалося у встановленому законом порядку та не скасовано.

Наданий до матеріалів справи розрахунок розміру шкоди не є належним та достовірним доказом, який його підтверджує.

У Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відсутні повноваження щодо здійснення демонтажу встановленої позивачем споруди у вигляді дерев`яного настилу.

Виконавчий комітет Одеської міської ради також заперечував проти позову вказуючи про те, що позивач жодним чином не обґрунтував, в чому саме полягає незаконність поведінки Виконавчого комітету Одеської міської ради. Позивачем не доведено факту вини Виконавчого комітету в даній справі, а всі доводи в позовній заяві є лише припущеннями, на підтвердження яких не надано жодного належного доказу. Оскільки рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.05.2020 № 130 "Про демонтаж тимчасових споруд на ділянках пляжів міста Одеси" прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства України, є чинним і у судовому порядку не оскаржувалося, а зазначеному рішенню передували приписи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 28.04.2020 р. № 28-04/2020 та від 04.05.2020р. № 04-04/2020, які, як встановлено судами (Справи № 420/3847/20, №916/1330/20), не підлягають оскарженню, то, на думку відповідача, позивачем обрано неналежний спосіб захисту. З огляду на наведене, Виконавчий комітет Одеської міської ради вважав, що він є неналежним відповідачем у даній справі.

Департамент муніципальної безпеки Одеської міської ради не погодився з даним позовом та вважав, що рішення від 19.05.2020 № 130 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства України на підставі обстеження міських пляжів, встановлення численних порушень, які підтверджуються відповідними актами обстеження.

Відповідності до Положення про Департамент Муніципальної безпеки, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 18.09.2019 №5064-VII, Департамент не має жодних повноважень щодо здійснення демонтажу будь-чого, а лише здійснює організацію зазначених заходів за наявності відповідних підстав.

На виконання рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.05.2020 №130 Департаментом було надіслано лист управлінню патрульної поліції в Одеській області від 19.05.2020 № 01.1-17/185, а також відповідним комунальним установам та підприємствам лист/факсограму від 19.05.2020 № 01.1-17/185/1, з метою забезпечення участі їх уповноважених представників із відповідним обладнанням та спеціалізованими транспортними засобами в заходах з демонтажу об`єктів, передбачених зазначеним рішенням виконавчого комітету, в рамках наданих повноважень кожному підрозділу.

Для здійснення заходів з демонтажу залучено Департамент муніципальної безпеки залучено КУ "Муніципальна служба розвитку торгівлі".

Щодо питання самостійного виконання заходів з демонтажу незаконно розміщених тимчасових споруд їх власником, обов`язковості надання будь-якого конкретизованого терміну на виконання зазначених заходів, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.05.2020 року № 130 не передбачено.

В зв`язку з чим, за наявною інформацією, вказана можливість була надана представникам власника споруд на місці перед початком проведення заходів з демонтажу, від чого вони відмовились, пояснивши це незаконністю, на їх думку, прийняття такого рішення виконавчим комітетом Одеської міської ради.

Більш того, інформація щодо необхідності здійснення заходів з демонтажу незаконно розміщених тимчасових споруд була доведена до позивача шляхом вручення відповідних приписів орендодавця - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заздалегідь (28.04.2020 року та 04.05.2020 року), та як зазначалось раніше, законність зазначених приписів була підтверджена відповідним рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/3847/20.

З приводу знищення майна, а також місця його зберігання відповідач зазначає, що до його повноважень не відносяться питання контролю якості виконання своїх завдань та функцій іншими виконавчими органами та комунальними підприємствами та установами Одеської міської ради. Демонтаж незаконно розміщених тимчасових споруд міг бути проведений силами їх власника, за наявністю такого бажання.

На адресу Департаменту не надходило жодних заяв та скарг на знищення будь-якого майна в ході проведення заходів з демонтажу, що відбулися 20.05.2020 на території 10-ої станції Великого Фонтану, пляж Чайка, а також щодо повернення демонтованого майна.

Отже, Департаментом, як виконавчим органом, уповноваженим на це своїм Положенням, належним чином було здійснено організацію проведення заходів з демонтажу незаконно розміщених тимчасових споруд, що прямо передбачалось чинним, у тому числі станом на сьогоднішній день, рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.05.2020 року № 130, із залученням відповідних комунальних установ та підприємств згідно розмежувань їх повноважень, передбачених Статутами.

Заходи з безпосереднього демонтажу відповідних об`єктів, Департаментом не проводились та не могли бути проведені, у зв`язку з відсутністю на те необхідних повноважень.

Таким чином, посилання позивача на незаконність дій Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради є лише необґрунтованими припущеннями, на підтвердження яких не надано жодного належного доказу, а також висловлені в адрес неналежного відповідача.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.11.2021 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбер Груп Україна" до Виконавчого комітету Одеської міської ради відмовлено.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбер Груп Україна" до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відмовлено.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбер Груп Україна" до Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради задоволено частково.

Стягнуто з Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбер Груп Україна" збитки у сумі 271 683 грн 75 коп., судовий збір у сумі 4 075 грн 26 коп. В задоволенні решти позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбер Груп Україна" до Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради відмовлено.

Відмовляючи у позові до Виконавчого комітету Одеської міської ради місцевий господарський суд, враховуючи чинність прийнятого рішення, з огляду на те, що вимоги позивача направлені на стягнення збитків, які виникли внаслідок фактичного знищення майна, тобто заподіяння збитків не знаходиться в причино-наслідковому зв`язку із прийняттям Виконавчим комітетом Одеської міської ради рішення від 19.05.2020 року №130, дійшов висновку про недоведення позивачем належними, допустимими та достовірними доказами наявності усіх складових, що є необхідними для прийняття рішення про відшкодування збитків.

Відмовляючи у позові до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради місцевий господарський суд виходив із того, що демонтаж дерев`яного настилу було здійснено не на виконання приписів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, а саме на виконання рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.05.2020 року № 130. При цьому, суд зазначав, що висновки суду щодо відсутності причино-наслідкового зв`язку між відповідним рішенням та заподіяними демонтажем збитками цілком релевантні щодо вимог про стягнення збитків з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради. Отже, позивачем не доведено наявності усіх складових, необхідних для притягнення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до відповідальності.

Ухвалене судове рішення в частині часткового задоволення позову мотивовано доведеністю позивачем наявними у матеріалах справи доказами у сукупності неправомірність дій Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, з огляду на що суд вважав вимоги позивача до Департаменту в частині стягнення збитків цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, твердження позивача щодо необхідності солідарного стягнення суд вважав необґрунтованими.

Щодо позовних вимог про стягнення суми інфляційного збільшення у розмірі 25 706,72 грн, суд зазначав, що позивач нараховує інфляційне збільшення на суму збитків, які за своєю юридичною природою є втратами, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням. В той же час, частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України застосовується у випадку, коли боржник прострочив виконання саме грошового зобов`язання. Відтак, суд констатував про неможливість поширення дії частини 2 статті 625 ЦК України на правовідносини в даній справі, що виникли у зв`язку із відшкодуванням збитків, з огляду на різну правову природу суми, на яку нараховуються річні та інфляційні втрати. З огляду на що, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.

Крім того, суд вказав, що правомірним є стягнення збитків з особи, яка їх заподіяла, тобто з Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради, а порядок виконання такого рішення, тобто за рахунок яких коштів відповідне рішення має бути виконано, цілком врегульовано чинним законодавством та безпосередньому зазначенню судом не підлягають.

Департамент муніципальної безпеки Одеської міської ради у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення господарського суду Одеської області від 17.11.2021 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Скаржник вважає, що вищевказане судове рішення було прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою скаржник фактично посилається на ті ж самі обставини, що викладені у відзиві на позовну заяву.

При цьому, зокрема, скаржник вказує, що позивачем в позовній заяві жодним чином не обґрунтовано та не надано доказів щодо незаконності поведінки та дій Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради. Щодо посилання суду на те, що демонтаж дерев`яного настилу було здійснено не на виконання приписів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, а саме на виконання рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради, скаржник зазначає, що Департамент муніципальної безпеки Одеської міської ради, як виконавчий орган Одеської міської ради, який зобов`язаний згідно свого Положення виконувати рішення Одеської міської ради, її Виконавчого комітету та розпорядження Одеського міського голови, при організації заходів з демонтажу, виконував заходи передбачені рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.05.2020 року №130, в підставу прийняття якого були покладені приписи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 28.04.2020 та 04.05.2020 року.

Скаржник не погоджується з твердженням суду про те, що моменту демонтажу тимчасових споруд передує певний алгоритм дій, а саме: прийняття відповідного рішення, надання часу власнику для самостійного та добровільного демонтажу, та, у разі відмови власника, вже безпосередньо проведення демонтажу уповноваженими на такі дії установами, оскільки таке твердження є припущенням та не підтверджується жодним нормативно-

правовим актом України.

На думку скаржника, судом не прийнято той факт, що в даному випадку, був задіяний певний алгоритм дій, що також має право на існування, а саме:

- попередження (приписи уповноваженої на те особи) та надання часу з метою добровільного самостійного проведення заходів з демонтажу, та у разі не виконання таких вимог - підготовка відповідного рішення щодо примусових заходів з демонтажу;

- у разі ігнорування приписів/попереджень, підготовка та прийняття рішення щодо примусових заходів з демонтажу;

- виконання рішення шляхом примусового демонтажу, у зв`язку з ігноруванням приписів/попереджень та не проведення таких дій добровільно.

Таким чином, скаржник вважає, що заходи з демонтажу незаконно розміщених тимчасових споруд проводились не Департаментом муніципальної безпеки Одеської міської ради та її представниками, що жодним чином не спростовано (у тому числі наявним в матеріалах справи відеозаписом) позивачем та іншими сторонами. При цьому, демонтаж незаконно розміщених тимчасових споруд міг бути проведений силами самого власника, за наявністю такого бажання. Скаржник зауважує, що позиція Господарського суду Одеської області щодо визначення поняття та характеру проведення заходів з демонтажу, а саме: - «Тобто фактично розбирання складових частин має бути здійснено із збереженням придатності для подальшого користування» - «Як встановлено судом і не спростовано сторонами, дерев`яний настил та будка є збірно-розбірними конструкціями, з урахуванням чого демонтаж складових частин зумовлює збереження придатності таких складових»; - «Натомість з оглянутого судом відеозапису проведення робіт з демонтажу, встановлено, що такі дії в тому числі проводились бульдозером, що апріорі виключає можливість збереження частин придатності складових частин зруйнованих тимчасових споруд»; є припущенням, яке не підтверджується жодним нормативно-правовим актом України, та здійснене без з`ясування обставин та причин проведення зазначених дій з демонтажу саме у такий спосіб. Вказане питання було залишено судом без дослідження та без можливості надання сторонами відповідних пояснень, тобто без висловлення позицій та обґрунтувань відповідачів за даним питанням.

З огляду на наведене, скаржник вважає, що ним, як виконавчим органом уповноваженим на це своїм Положенням, належним чином було здійснено організацію проведення заходів з демонтажу незаконно розміщених тимчасових споруд, що прямо передбачалось чинним, у тому числі станом на сьогоднішній день, рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.05.2020 року №130, із залученням відповідних комунальних установ та підприємств згідно розмежувань їх повноважень, передбачених Положеннями. Заходи з безпосереднього демонтажу відповідних об`єктів, Департаментом муніципальної безпеки Одеської міської ради не проводились та не могли бути проведені, у зв`язку з відсутністю на те необхідних повноважень. Таким чином, посилання Позивача на незаконність дій Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради є лише необґрунтованими припущеннями, на підтвердження яких не надано жодного належного доказу, а також висловлені в адрес неналежного відповідача.

Встановивши, що подано позов не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, та позивачем не заявлено клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем, суд повинен був дійти висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до неналежного відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради задовольнити частково, рішення Господарського суду Одеської області від 17.11.2021 року у даній справі в частині відмові у позові ТОВ «АМБЕР ГРУП УКР АІНА» - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, а в іншій частині апеляційну скаргу Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 17.11.2021 року у справі № 916/1811/21 - залишити без задоволення.

При цьому, позивач зазначає, що апеляційна скарга за своїм змістом, доводами і аргументами є адаптованою редакцією відзиву на позов ТОВ «АМБЕР ГРУП УКР АІНА» без суттєвих відмінностей. В ній скаржник на 14-ти аркушах висловлює незгоду із рішенням суду, повторює власну версію подій, проте не наводить жадного аргументу, якому би суд не надав відповідної оцінки під час розгляду справи, жодної обставини, яка була би невірно (помилково) встановлена судом, так і жодної норми матеріального або процесуального права яка порушена або невірно застосована судом в частині ухвалення рішення про задоволення позову. Тобто, в контексті статей 275,277 ГПК України скарга Департаменту є беззмістовною, оскільки не містить визначень і підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а лише проявляє незгоду скаржника із вірно сформованими висновками суду в частині задоволення позову.

Також позивач вказує на те, що оскільки апелянт оскаржує рішення місцевого суду повністю, а не в певний його частині, то він частково погоджується із доводами скаржника про те, що рішення в частинах відмові як у позові до інших відповідачів, так і в стягненні інфляційних втрат є помилковим, оскільки:

- в матеріалах справи наявні докази з яких беззаперечно слідують всі елементи кладу

цивільного правопорушення в діях Виконавчого комітету ОМР та Департаменту комунальної власності ОМР, а саме - протиправна поведінка; шкода та її розмір; причинний зв`язок, а тому

наявні всі підстави для задоволення позовних вимог до них.

- мотивуючи рішення в частині відмови у стягненні інфляційних втрат, означено: «суд констатує про неможливість поширення дій частини 2 ст. 625 ЦК України на правовідносини в даній справі, що виникли у зв`язку із відшкодуванням збитків, з огляду на різну правову природу суми, на яку нараховуються ручні та інфляційні втрати», що є помилковим. При цьому жоден із відповідачів не заперечував проти нарахування інфляційних втрат.

21.02.2022 до суду надійшла заява про застосування заходів примусу за ознаками зловживання процесуальними правами, в якій позивач просить постановити ухвалу, якою застосувати до Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради заходи процесуального примусу у вигляді штрафу та стягнути з Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради та/або директора департаменту- Кузнецова В.В. в дохід державного бюджету штраф у сумі 10-ти розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Вказана заява мотивована посиланнями на умисні дії Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради із введення суду в оману щодо фактичних обставин, перешкоджання у виконанні рішенні місцевого суду.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення такої заяви з огляду на таке.

Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених Господарським процесуальним кодексом України випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства (частина 1 статті 131 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статті 135 Господарського процесуального кодексу України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:

1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу;

2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству;

3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин;

4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк;

5) порушення заборон, встановлених частиною 10 статті 188 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що під зловживанням процесуальними правами слід розуміти особливу форму господарського процесуального правопорушення, тобто умисні, недобросовісні дії учасників господарського процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав учасників судового процесу та їх представників, та перешкоджанням діяльності суду із справедливого та своєчасного розгляду і вирішення господарської справи.

Втім, наведені позивачем в обґрунтування поданої ним заяви, обставини у розумінні положень наведених норм не належить до підстав процесуального примусу, тому підстав для застосування положень статті 135 ГПК України у наведеному випадку немає. Фактично доводи даної заяви зводяться до незгоди позивача зі змістом апеляційної скарги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2022р. постановлено, що про дату, час та місце проведення судового засідання у справі №916/1811/21 учасників справи буде повідомлено додатково після усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2022р. призначено справу№ 916/1811/21 до розгляду на 30.06.2022р. о 12:30.

За правилами встановленими ст. 216 ГПК України в засіданні суду 30.06.202 оголошувалася перерва до 21.07.2022.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 02.08.2017 Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради (орендодавець) та ТОВ "Амбер Груп Україна" (орендар) було укладено договір оренди берегозахисної споруди № 131/юр, згідно з п. п. 1.1 - 1.3 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування берегозахисну споруду у вигляді ділянки штучного піщаного пляжу, загальною площею 5000,0 (п`ять тисяч) кв. м., яка розташована між траверсами № 6 та № 6-а другої черги ПОС, в районі пляжу «Чайка». Передача в оренду об`єкта, зазначеного в договорі, здійснюється на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України „Про оренду державного та комунального майна, розпорядження міського голови від 28.07.2017 року № 744. Термін дії договору оренди складає 2 роки 11 місяців та діє з 02.08.2017р. до 02.07.2020р.

Згідно з п. 4.1 договору оренди №131/юр від 02.08.2017р. об`єкт оренди передається Орендодавцем Орендарю виключно для надання відпочиваючим платних послуг пляжного сервісу підвищеного комфорту.

Згідно з п. 4.2 договору орендар зобов`язаний, зокрема: використовувати об`єкт оренди відповідно до його призначення, умов даного договору оренди та Правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси, затверджених рішенням Одеської місткої ради; не встановлювати огородження, або інші споруди, які перешкоджають вільному доступу на пляж (б); не здійснювати на капітальних берегозахисних спорудах (траверсах, підпірних стінках, стабілізованих схилах, інших спорудах) та орендованій ділянці штучного пляжу будівництво капітальних споруд або встановлення тимчасових споруд, реконструкцію або будь-які інші будівельні роботи, без попереднього письмового погодження Орендодавця, та одержання й передачі Орендодавцеві повністю оформленої та узгодженої дозвільної документації (г); дотримання вимог законодавства України, будівельних норм, рішень органів місцевого самоврядування щодо використання берегозахисних споруд, та уникати дій, які можуть шкідливо вплинути на їх протизсувні властивості; виконувати приписи Орендодавця щодо усунення порушень умов договору оренди, а також правил устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси; виконувати розпорядження і накази місцевих органів влади, що відносяться до здійснення протипожежних заходів, та Правил устаткування та експлуатації пляжів м.Одеси.

Згідно з умовами п.7.13. договору вступ Орендаря у користування об`єктом оренди настає одночасно з підписанням акту приймання-передачі вказаного об`єкту.

На виконання умов договору, орендодавець передав, а орендар прийняв у термінове платне користування берегозахисну споруду другої черги ПОС у вигляді штучного піщаного пляжу між траверсами №6 та №6-а, площею 5000 кв.м., що підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 02.08.2017р.

03.08.2018 було укладено додатковий договір №1 до договору оренди, згідно з яким сторони за взаємною згодою, керуючись рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.07.2018 №326 та на підставі акту приймання-передачі від 03.08.2018, домовились змінити орендодавця на Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

26.04.2019 року між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради і ТОВ "Амбер Груп Україна" було укладено додатковий договір №3 до договору оренди, згідно з яким сторони виклали у новій редакції перший абзац п. 1.1 розділу 1 «Предмет договору»: «Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування берегозахисну споруду у вигляді ділянки штучного піщаного пляжу, загальною площею 6300 кв. м., яка розташована між траверсами № 6 та № 6-а другої черги ПОС, в районі пляжу «Чайка», а також п. 1.3: «продовжити термін дії даного договору на 20 років, а саме: з 26.04.2019 по 26.04.2039 року».

Додатковим договором №4 від 27.11.2019 до договору оренди сторони збільшили площу об`єкту оренди до 8205 кв.м. та погодили новий розмір орендної плати.

Матеріали справи містять схему дислокації орендованої ділянки штучного піщаного пляжу ТОВ Амбер Груп Україна», яка затверджена директором Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 27.11.2019р., під №14 експлікації передбачено наявність дерев`яного настилу.

10.02.2020 ТОВ "Амбер Груп Україна" було укладено з ТОВ "Кронит" договір купівлі-продажу малих архітектурних форм №1002-2020, на виконання умов якого позивачем за актом прийому-передачі №1 (т.1 а.с.49) було отримано об`єкт, площею 69,1 кв.м., вартістю 420 150 грн, та об`єкт у вигляді дворівневого дерев`яного настилу, загальною площею 119 м. кв. з двома сходовими маршами, вартістю 182 830,94 грн. Вартість об`єкту договору сторонами визначено у протоколі погодження ціни №1 (т.1 а.с.46).

На виконання умов договору купівлі-продажу №1002-2020 від 10.02.2020 ТОВ "Амбер Груп Україна" було сплачено на користь ТОВ "Кронит" грошові кошти у сумі 271 683,75 грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням №54 від 08.05.2020 (т.1а.с.53).

28.04.2020р. Головним спеціалістом орендного відділу управління орендних відносин та відчуження комунального майна Департаменту Зубенко В.О. складено припис за реєстровим №28-04/2020, згідно з яким при перевірці стану додержання вимог Правил устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради від 05.04.2007р. №1133-V, розпорядженням міського голови від 21.04.2020р. №352 «Про заходи підготовки пляжів міста Одеси до роботи в період курортного сезону 2020 року та забезпечення вільного доступу на їх територію» та умов договору оренди берегозахисної споруди №131/юр від 02.08.2017р., укладеного між департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ТОВ «Амбер Груп Україна» на ділянку штучного пляжу загальною площею 8205 кв.м., що розташована між траверсами №6 та №6-а в районі пляжу «Чайка», встановлено, в порушення розділу 4 договору оренди здійснено монтаж дерев`яного настилу на орендованій ділянці пляжу без погодженої схеми дислокації відповідно до розпорядження міського голови від 21.04.2020р. №352, та зобов`язано здійснити демонтаж дерев`яного настилу та надати на погодження схему дислокації. Цей припис підлягає обов`язковому виконанню у 5-ти денний термін. У разі невиконання припису винну особу буде притягнуто до відповідальності шляхом розірвання договору. Цей припис отримано особисто директором ТОВ «Амбер Груп Україна», про що свідчить підпис останнього на зазначеному приписі.

29.04.2020р. Головним спеціалістом орендного відділу управління орендних відносин та відчуження комунального майна Департаменту Зубенко В.О. отримано лист ТОВ «Амбер Груп Україна», в якому на виконання припису №28-04/2020 від 28.04.2020р. повідомлено, що схема дислокації орендованої ділянки пляжу на пляжний сезон 2020р. узгоджена 27.11.2019р. та відповідно до діючих правил встановлено дерев`яний настил, без застосування металевих конструкцій в основі та несучих елементів.

На виконання договору купівлі-продажу№1002-2020, ТОВ «Кронит» передав, а ТОВ «Амбер Груп Україна» прийняв малі архітектурні форми: - об`єкт площею 69,1 м.кв. для розміщення за адресою: м. Одеса, пляж «Чайка»; - об`єкт у вигляді дворівневого дерев`яного настилу загальною площею 119 м. кв. з двома сходовими маршами, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі малих архітектурних форм від 04.05.2020.

04.05.2020р. комісією у складі начальника орендного відділу Лисак М.У. та головного спеціалісті орендного відділу Зубенко В.О. складено акт обстеження ділянки штучного пляжу «Чайка» між траверсами №6 та №6-а, який затверджений в.о. заступника директора Департаменту комунальної власності ОМР, та згідно з яким в порушення пп. л) п.4.2. договору Орендарем не виконано припис Орендодавця від 28.04.2020р. №28-04/2020 про демонтаж самовільно встановлених споруд у вигляді дерев`яного настилу без відповідного погодження Орендодавця згідно з розпорядженням міського голови від 21.04.2020р. №352. В порушення пп. л) п.4.2. договору невиконано припис Департаменту від 28.04.2020р. №28-04/2020. Зобов`язано здійснити демонтаж дерев`яного настилу власними силами у негайному порядку. Цей припис підлягає обов`язковому виконанню негайно. У разі невиконання припису буде притягнуто до відповідальності шляхом розірвання договору. Цей припис отримано особисто директором ТОВ «Амбер Груп Україна», про що свідчить підпис останнього на зазначеному приписі.

06.05.2020р. комісією у складі начальника орендного відділу Лисак М.У. та головного спеціаліста орендного відділу Зубенко В.О. складено акт обстеження ділянки штучного пляжу «Чайка» між траверсами №6 та №6-а, який затверджений в.о. заступника директора Департаменту комунальної власності ОМР, та згідно з яким в порушення пп. л) п.4.2. договору Орендарем не виконано приписи Орендодавця від 28.04.2020р. №28-04/2020 та від 04.05.2020р. №04-04/2020 про демонтаж самовільно встановлених споруд у вигляді дерев`яного настилу без відповідного погодження Орендодавця згідно з розпорядженням міського голови від 21.04.2020р. №352.

08.05.2020р. за вх.№01-14/1808 Департаментом комунальної власності Одеської міської ради було отримано заяву ТОВ «Амбер Груп Україна», в якій повідомлялося про те, що товариство не погоджується із приписами Департаменту, про звернення до суду з позовом про оскарження приписів та відкриття провадження у справі та просило тимчасово призупинити дії щодо притягнення товариства до відповідальності за невиконання приписів шляхом розірвання договору оренди.

За результатами проведеної роботи з обстеження міських пляжів та встановлення численних порушень, що підтверджується відповідними актами обстеження, 19.05.2020 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення № 130 "Про демонтаж тимчасових споруд на ділянках пляжів міста Одеси", яким вирішено Демонтувати тимчасові споруди на ділянках пляжів м. Одеси згідно з переліком (додається); доручити Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради організувати демонтаж визначених у п. 1 цього рішення тимчасових споруд із залученням комунальної установи "Муніципальна служба розвитку торгівлі Одеської міської ради", Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради та Комунального підприємства "Міські дороги" за умови відмови від їх самостійного демонтажу власником. Згідно переліку, який є додатком до рішення, до ділянок пляжів м. Одеси, тимчасові споруди яких підлягають демонтажу, віднесено частину пляжу, розташованого між траверсами №6 та №6-а, в районі пляжу "Чайка", під кафе "Олд порт".

Спір у справі, що переглядається в апеляційному порядку, виник у зв`язку з тим, що позивач вважає, що фактично мало місце не здійснення відповідачами демонтажу, а умисне, вчинене із використанням важкої техніки незаконне знищення та послідуюче вивезення у невідомому напрямку належного йому на праві власності майна, а саме дворівневого дерев`яного настилу та тимчасового складу для зберігання інвентаря без повідомлення представника позивача. Отже, в результаті спільних неправомірних і необґрунтованих дій та рішень відповідачів було знищено майно позивача, а завдана шкода не відшкодована. Відтак, відповідачі завдали позивачеві матеріальну шкоду, розмір якої, враховуючи розмір фактично сплачених позивачем коштів та інфляційних процесів, становить 297 390,47 грн.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права, з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом статей 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, перш слід з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.

При цьому, слід відрізняти обов`язок боржника по відшкодуванню збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України) від позадоговірної шкоди, тобто, від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку спірні правовідносин виникли з позадоговірної шкоди, а тому застосуванню підлягають приписи глави 82 Цивільного кодексу України.

Як встановлено п.3 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені ст.1166 Цивільного кодексу України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення).

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК відповідальність настає незалежно від вини.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Стаття 1173 ЦК України є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Отже, встановлення вини органу державної влади у завданні збитків внаслідок бездіяльності не вимагається, достатньо встановити лише факт протиправної бездіяльності при реалізації своїх повноважень та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням/неналежним виконанням своїх повноважень та завданими позивачу збитками.

Таким чином, на відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма ст. 1173 ЦК України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Вказану правову позицію наведено Верховним Судом у постановах від 23.05.2018р. по справі №923/574/17, від 18.06.2018р. по справі №904/1284/17.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади або місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.03.2018 р. у справі № 916/336/17).

Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Суб`єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування. Вказану правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 21.06.2018р. по справі №916/1371/17.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ч.3 ст.140 Конституції України).

Звертаючись до суду з вимогами до Виконавчого комітету Одеської міської ради, позивач посилався на неправомірність його дій, яка полягала у нездійсненні належної перевірки матеріалів Департаменту комунальної власності ОМР і помилкового встановлення порушення в діях позивача, внаслідок чого ним безпідставно було прийнято рішення від 19.05.2020 № 130.

Як вже було зазначено вище, за результатами проведеної роботи з обстеження міських пляжів та встановлення численних порушень, що підтверджується відповідними актами обстеження, Виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення від 19.05.2020 року № 130 «Про демонтаж тимчасових споруд на ділянках пляжів міста Одеси», яким, зокрема, було вирішено демонтувати тимчасові споруди на ділянках пляжів міста Одеси, відповідно переліку, до якого включено об`єкти позивача.

Основним принципом діяльності будь-якого органу влади чи органу місцевого самоврядування є зобов`язання діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципах: законності, гласності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб, судового захисту прав місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (ст.11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Повноваження виконавчих органів міських рад визначені статтями 27-40 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до ч. 6 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Згідно ч.1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.05.2020 року № 130 "Про демонтаж тимчасових споруд на ділянках пляжів міста Одеси" в судовому порядку не оскаржувалось, незаконним не визнавалось, не скасовувалось, отже є чинним.

Рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки наведено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 925/1152/17, від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, висновками у якій, скаржником обґрунтовано підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з позицією місцевого суду про те, що твердження позивача стосовно того, що у разі його звернення до суду з вимогами про визнання незаконним та скасування означеного рішення, судом було б відмовлено у задоволенні такого позову, ґрунтуються на припущеннях та не можуть бути взяті судом до уваги.

За таких обставин, враховуючи чинність прийнятого рішення, з огляду на те, що вимоги позивача направлені на стягнення збитків, які виникли внаслідок фактичного знищення майна, тобто заподіяння збитків не знаходиться в причино-наслідковому зв`язку із прийняттям Виконавчим комітетом Одеської міської ради рішення від 19.05.2020 року №130, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про недоведення позивачем належними, допустимими та достовірними доказами наявності усіх складових, які є необхідними для прийняття рішення про відшкодування збитків, що зумовлює відмову у позові до Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Звертаючись до суду з вимогами до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, позивач вказував на неправомірність його дій, посилаючись на те, що він помилково вжив до позивача заходи реагування, безпідставно склавши приписи від 28.04.2020 та 04.05.2020, а також необґрунтовано ініціював перед Виконавчим комітетом Одеської міської ради питання щодо примусового здійснення демонтажу спірних конструкцій.

Судом встановлено, що підставою для прийняття рішення від 19.05.2020 року № 130 було покладено саме складені Департаментом комунальної власності Одеської міської ради приписи від 28.04.2020 та від 04.05.2020.

Водночас, доказів, які б свідчили, що позивач звертався до суду з відповідним позовом про визнання дій Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо складання зазначених приписів від 28.04.2020 та 04.05.2020 неправомірними та незаконними, позивачем до суду не подано і такі докази в матеріалах справи відсутні.

Як вірно вказав суд першої інстанції, демонтаж дерев`яного настилу було здійснено не на виконання приписів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, а саме на виконання рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.05.2020 року № 130.

Отже, позивачем не доведено наявності усіх складових, необхідних для притягнення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до відповідальності, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову до останнього.

Ухвалюючи рішення про стягнення збитків з Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради, місцевий господарський суд виходив із доведеності позивачем наявними у матеріалах справи доказами у сукупності неправомірність його дій, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, з огляду на що вважав вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновками місцевого суду в цій частині, оскільки вони зроблені без аналізу та врахування всіх наявних в матеріалах справи доказів та вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

Судом встановлено, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 року по справі № 420/3847/20 закрито провадження за адміністративним позовом ТОВ «Амбер Груп Україна» до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання неправомірними та скасування приписів.

Матеріали даної справи свідчать про незгоду позивача з вищевказаними приписами, при цьому ним було здійснено спробу оскаржити вказані приписи у судовому порядку, однак рішенням Господарського суду Одеської області від 21.10.2020 по справі № 916/1330/20 провадження у справі №916/1330/20 за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБЕР ГРУП УКРАЇНА" до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про скасування (визнання неправомірними) приписів було закрито з посиланням на те, що складені Департаментом приписи не є актом (рішенням) у розумінні вимог п.10 ч.1 ст.20 ГПК України, оскільки фактично є доказом порушення товариством своїх договірних зобов`язань, а тому зустрічні вимоги про скасування (визнання неправомірними) приписів Департаменту не підлягають розгляду не лише в порядку господарського судочинства, але і в судовому порядку, із врахуванням при цьому ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2020р. у справі №420/3847/20.

Так, як вже було зазначено вище, рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.05.2020 року № 130 "Про демонтаж тимчасових споруд на ділянках пляжів міста Одеси" в судовому порядку не оскаржувалось, незаконним не визнавалось, не скасовувалось, отже є чинним.

Пунктом 2 зазначеного рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.05.2020 року № 130 Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради було доручено організувати демонтаж визначених у пункту 1 цього рішення тимчасових споруд із залученням комунальної установи «Муніципальна служба розвитку торгівлі Одеської міської ради», комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради та комунального підприємства «Міські дороги» за умови відмови від самостійного демонтажу власником.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вимоги вищевказаних приписів від 28.04.2020, 04.05.2020 самостійно не виконав, тимчасові споруди у визначений строк не демонтував.

Департамент муніципальної безпеки є виконавчим органом Одеської міської ради та діє на підставі Положення про Департамент, затверджене рішенням Одеської міської ради від 18.09.2019 року № 5064-VII. Відповідно до пункту 2.1.6. зазначеного Положення, одним з основних завдань Департаменту є організація заходів з демонтажу незаконно розміщених об`єктів, споруд та елементів на підставі рішень Одеської міської ради або її Виконавчого комітету.

Отже, саме на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 130 від 19.05.2020, яке є обов`язковим для виконання, Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради було доручено організувати демонтаж тимчасових споруд, наведених у переліку, який є додатком до цього рішення.

Виходячи з аналізу вказаного Положення, колегія суддів приходить до висновку, що Департамент муніципальної безпеки Одеської міської ради лише здійснює організацію зазначених заходів за наявності відповідних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.05.2020 року № 130, Департаментом муніципальної безпеки Одеської міської ради, в звичайних спосіб, було надіслано лист управлінню патрульної поліції в Одеській області від 19.05.2020 року № 01.1-17/185, а також відповідним комунальним установам та підприємствам лист/факсограму від 19.05.2020 року № 01.1-17/185/1, з метою забезпечення участі їх уповноважених представників із відповідним обладнанням та спеціалізованими транспортними засобами в заходах з демонтажу об`єктів, передбачених зазначеним рішенням виконавчого комітету, в рамках наданих повноважень кожному підрозділу.

Судом встановлено, що Департаментом муніципальної безпеки Одеської міської ради на виконання вищевказаного рішення № 130 було залучено комунальну установу «Муніципальна варта», згідно з положеннями статуту якої, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 14.12.2017 року № 2772-VII, остання уповноважена:

- сприяти виконанню рішень Одеської міської ради, її виконавчого комітету та розпоряджень міського голови (пункт 3.2.5.);

- забезпечувати охорону публічного порядку на території м. Одеси у взаємодії з підрозділами поліції (пункт 3.2.6.);

- надавати послуги з охорони майна фізичних та юридичних осіб, а також охорони громадян (пункт 3.2.7.).

Таким чином, співробітники зазначеної установи були залучені з метою забезпечення вищезазначених функцій, передбачених її статутом.

Також, відповідачем було залучено Комунальне підприємство «Міські дороги» з метою безоплатного надання відповідних спеціалізованих транспортних засобів, що знаходяться на балансі вказаного підприємства для здійснення відповідних заходів, у тому числі завантаження та транспортування демонтованого майна.

Водночас, пунктом 2.2.8. статуту комунальної установи «Муніципальна служба розвитку торгівлі», затвердженого рішенням Одеської міської ради від 30.01.2019 року № 4254-VII, передбачені повноваження щодо здійснення заходів, пов`язаних саме з демонтажем ТС (тимчасових споруд) та ЕВТ (елементів вуличної торгівлі) відповідно до законодавства України, рішень Одеської міської ради, її виконавчого комітету, розпоряджень міського голови, наказів керівника Уповноваженого органу, а також за дорученням Уповноваженого органу (управління розвитку споживчого ринку за захисту прав споживачів Одеської міської ради).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що Департамент муніципальної безпеки безпосередньо не здійснював демонтаж тимчасових споруд позивача, а лише на виконання рішення від 19.05.2020 року № 130 здійснював організаційні заходи щодо залучення комунальних установ для здійснення такого демонтажу відповідно до приписів Положення про Департамент.

Твердження позивача про ненадання строку для проведення або відмови від самостійного демонтажу споруди та виконання рішення Виконкому на наступний день після його винесення, не заслуговують на увагу суду, оскільки рішення виконкому має бути виконаним після його винесення, дій або намірів здійснення дій щодо самостійного демонтажу ані після винесення приписів від 28.04.2020, 04.05.2020, ані після винесення рішення Виконкому №130 від 19.05.2020 з боку ТОВ «Амбер Груп Україна» матеріали справи не містять.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого суду про те, що Департаментом муніципальної безпеки Одеської міської ради було організовано дії з демонтажу спірної тимчасової споруди без надання жодного строку на добровільне виконання рішення №130 від 19.05.2020, та, більш того, без повідомлення позивача.

Отже, організація заходів з демонтажу незаконно розміщених позивачем споруд на ділянці пляжу була виконана у законний спосіб.

Таким чином, Департамент муніципальної безпеки Одеської міської ради, як виконавчий орган Одеської міської ради, який зобов`язаний згідно свого Положення виконувати рішення Одеської міської ради, її Виконавчого комітету та розпорядження Одеського міського голови, при організації заходів з демонтажу, виконував заходи передбачені рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.05.2020 року № 130, підставами прийняття якого були приписи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 28.04.2020 та 04.05.2020 року.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо стягнення шкоди з Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради.

Судова колегія звертає увагу на те, що дана установа є лише виконавцем рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради, та будь-яких самостійних рішень щодо демонтажу спірного майна не приймала та діяла виключно в межах наданих законом повноважень.

З огляду на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо задоволення заявлених позивачем позовних вимог до Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради щодо стягнення шкоди, оскільки позивачем не доведено протиправної поведінки даної установи при реалізації своїх повноважень та причинно-наслідкового зв`язку між невиконанням/неналежним виконанням ним своїх повноважень та завданими позивачу збитками.

Відповідно до приписів ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про стягнення з Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбер Груп Україна" збитків в сумі 271 683 грн 75 коп. місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, припустився невідповідності викладених у рішенні висновків фактичним обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню в цій частині з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ "Амбер Груп Україна" до Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради, а в решті рішення має бути залишено без змін як законне та обґрунтоване.

Згідно з ст. ст. 123, 129 ГПК України за рахунок позивача скаржнику підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги в сумі 6691,29 грн.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 17 листопада 2021 року у справі №916/1811/21 в частині задоволення позову та стягнення з Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбер Груп Україна" збитків в сумі 271 683 грн 75 коп. та судового збору в сумі 4 075 грн 26 коп. - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбер Груп Україна" до Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради - відмовити.

В решті рішення господарського суду Одеської області від 17 листопада 2021 року у справі №916/1811/21 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбер Груп Україна" (65014, Одеська обл., місто Одеса, вул. Буніна, буд. 8, код ЄДРПОУ 39640298) на користь Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради (65006, Одеська обл., місто Одеса, вул. Розкидайлівська, буд. 67, корпус А, код ЄДРПОУ 39431426) витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 6691,29 грн.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 27.07.2022р.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська