Постанова

від 26.07.2022 по справі 640/23983/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/23983/19 Суддя першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Горяйнова А.М., Пилипенко О.Є.,

секретаря Вишняк В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Київопорядкомплект» до Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділа Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Київопорядкомплект» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року, -

У С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Київопорядкомплект» (далі - позивач, ПАТ «Київопорядкомплект») звернулось у суд з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділа Державної податкової служби України, (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) про:

- зобов`язання скасувати податковий борг у розмірі 4740322,37 грн та вчинити дії щодо коригування даних в інтегрованій картці, а саме вилучити з інтегрованої картки платника податків ПАТ «Київпорядкомплект» запису про наявність податкового боргу по сплаті земельного податку з юридичних осіб та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- визнання протиправними та скасування рішення про опис майна в податкову заставу, на підставі яких складені акти опису майна від 15 березня 2017 року №757/26-15-17-02-15, від 07 вересня 2017 року №783/26-15-17-02-15, від 08 червня 2018 року №114/26-15-17-02-15, від 21 травня 2019 року №167/26-15-17-02-16, від 03 червня 2019 року №179/26-15-17-02-26;

- зобов`язання подати заяви про припинення обтяження та виключення записів із Державного реєстру нерухомого майна реєстратору - філія міста Києва та Київської області державного підприємства «Національні інформаційні системи».

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що ПАТ «Київопорядкомплект» не є платником земельного податку та податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, а отже обов`язок зі сплати таких податків відсутній. Водночас помилковість визначення позивачем податкових зобов`язань за період з 2015 року по 2019 рік виявлена ним лише у 2019 році, що унеможливило подати уточнюючі декларації за попередні періоди, а тому такі зобов`язання підлягають списанню, а рішення про опис майна в податкову заставу - скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позов задовольнити. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не досліджено склад податкового боргу та законність його обліку.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що листом від 30 вересня 2019 року ГУ ДПС у м. Києві повідомило позивача, що станом на 30 вересня 2019 року згідно даних інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючих органів за ПАТ «Київопорядкомлект» обліковується податкова заборгованість на загальну суму 5965210,51 грн, з них по земельному податку - 4625699,09 грн, по податку на нерухоме майно - 106705,66 грн, рентній платі за користування надрами - 1232805,76 грн.

Позивач стверджує, що заборгованість ПАТ «Київопорядкомплект» по земельному податку та податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, має бути списана, зважаючи на помилковість визначення платником таких зобов`язань та наслідки такої помилки у вигляді застосованих штрафних санкцій.

Не погоджуючись із наявністю у ПАТ «Київопорядкомплект» такого боргу позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що у контролюючого органу був відсутній обов`язок здійснювати списання помилково визначених платником зобов`язань без відповідної уточнюючої декларації, у зв`язку з чим підстави для скасування податкового боргу та рішення про опис майна в податкову заставу відсутні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Положеннями частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас згідно із статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Приписами пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України передбачено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Сплата податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки регулюється статтею 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункта 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункта 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Підпунктом 266.3.1 пункта 266.3 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток

Відповідно до підпункту 16.1.4. пункта 16.1. статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що, у відповідності до статті 36 Кодексу, є податковим обов`язком. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком, збором та є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Підстави припинення податкового обов`язку, крім його виконання, визначені пунктом 37.3. статті 37 Податкового кодексу України, за яким такими підставами є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; скасування податкового обов`язку у передбачений законодавством спосіб.

Згідно з пунктом 38.1. статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 38.2. статті 38 Податкового кодексу України визначено, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Положеннями статті 36 Податкового кодексу України визначено суть податкового обов`язку, згідно з положеннями якої податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (пункт 36.1). Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором (пункт 36.2). Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом (пункт 36.3).

Приписами пункта 265.1 статті 265 Податкового кодексу України передбачено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Сплата податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки регулюється статтею 266 Податкового кодексу України, відповідно до підпункту 266.1.1 пункта 266.1 якої платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з приписами підпункту 266.7.5 пункта 266.7 статті 266 Податкового кодексу України платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Щодо новоствореного (нововведеного) об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості декларація юридичною особою - платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об`єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт.

Відповідно до пункта 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є: платники земельного податку (власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування); платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Положеннями пункта 286.2. статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Наявними матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що позивач самостійно подавав податкові декларації з податку на землю та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та визначив проведений ним розрахунок як такий, що є узгодженим.

Відповідно до пункту 56.11 статті 56 Податкового кодексу України не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків.

Грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39 пункта 14.1 стаття 14 Податкового кодексу України).

Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк (підпункт 14.1.156 пункт 14.1 стаття 14 Податкового кодексу України).

Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання (підпункт 14.1.175 пункта 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Виконанням податкового обов`язку згідно з пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Водночас підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Згідно з абзацом 1 пункта 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Статтею 102 Податкового кодексу України визначається строк у 1095 днів, що відраховується від дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Отже, пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України надається платнику податків право на надання уточнюючих податкових декларацій виключно у межах строку, встановленого статтею 102 цього Кодексу.

Однак аналіз зазначених положень податкового законодавства свідчить про те, що податковий орган може не прийняти податкову декларацію у випадку якщо остання не відповідає вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України щодо наявності та достовірності заповнення всіх обов`язкових реквізитів.

Так, позивачем подано у червні 2019 року уточнюючу декларацію в т.ч. і за 2015 рік стосовно списання існуючих задекларованих зобов`язань зі сплати плати за землю. Тобто, така уточнююча декларація за 2015 рік та за 2016 рік (січень-травень) подана поза межами строку, встановленого статтею 102 Податкового кодексу України.

Відповідно, у відповідача був відсутній обов`язок здійснювати списання самостійно визначених зобов`язань за вказані періоди (2015 рік-січень-травень 2016 року) та, як наслідок, відсутні підстави для зобов`язання податкового органу здійснити таке списання в інтегрованій картці платника податків.

Водночас нормами Податкового кодексу України не передбачено механізму сторнування (видалення, анулювання, визнання недійсними) податкових декларацій, поданих до контролюючого органу за попередні роки.

Відповідно, апеляційним судом не вбачається підстав для зобов`язання відповідача скасувати податковий борг у розмірі 4740322,37 грн та вчинити відповідні дії щодо коригування даних в інтегрованій картці.

Зважаючи на те, що решта позовних вимог є похідними від вказаної вище вимоги, а тому підстави для їх задоволення також відсутні.

Ураховуючи вищезазначене, апеляційний суд уважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 139, 243, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київопорядкомплект» залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді А.М. Горяйнов

О.Є. Пилипенко

Повний текст постанови складений 27 липня 2022 року.