Постанова

від 27.07.2022 по справі 300/7555/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/7555/21 пров. № А/857/6465/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Курильця А.Р., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного судувід 07 березня 2022 року (ухвалене головуючим-суддею Микитюком Р.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківську) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Івано-Франківської Єпархії Української Православної церкви (Православної Церкви України) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач) про відмову в призначенні йому пенсії за віком та зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу для призначення пенсії за віком періоди роботи з 01.04.1996 по 31.12.2000 та з 01.01.2002 по 31.12.2003.

Рішенням рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.03.2022 у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його позовні вимоги повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ГУ ПФУ протиправно відмовлено йому у зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи з 01.04.1996 по 31.12.200 та з 01.01.2022 по 31.12.2003, який в той час і надалі перебуває на посаді настоятеля релігійної громади «Святої Тройці» с. Верхній Ясенів Верховинського району. Вказує, що він не може нести відповідальності за дії своїх церковних керівників, які могли допустити порушення при сплаті страхових внесків, внаслідок чого він не повинен нести відповідальності та бути позбавлений права на зарахування трудового стажу при призначенні йому пенсії. При цьому, звертає увагу на те, що ГУ ПФУ не було здійснено усіх необхідних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна додатково підтвердити його стаж.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 60 років, 09.06.2021 звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком.

Рішенням ГУ ПФУ, оформленого листом №0900-0205-8/21392 від 17.06.2021 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з тим, що наданими документами до страхового стажу не враховано період з 26.01.1980 по 10.04.1980, оскільки відсутня печатка на титульній сторінці трудової книжки за періоди з 01.04.1996 по 31.12.2000, з 01.01.2002 по 31.12.2003, а також відсутні відомості про сплату страхових внесків до ПФУ.

Вважаючи оспорюване рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як керівник є особою відповідальною за нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи та їх перерахунок до відповідного фонду, а тому відсутні підстави для зарахування до страхового стажу періодів його роботи з 01.04.1996 по 31.12.2000, з 01.01.2002 по 31.12.2003, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків до ПФУ.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (березень 2016) (далі - Закон №1058-IV).

Згідно статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

Відповідно до п.1 ч.1 ст.11 Закону №1058-IV, загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об`єднаннях громадян, у фізичних осіб - підприємців та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.24 цього Закону, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою цієї норми передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами ПФ відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно статті 20 Закону №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави дійти висновку, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті страхувальниками. Обчислення розміру пенсії та її перерахунок провадиться з урахуванням страхового стажу особи, а саме, періоду, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. При цьому, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Зокрема, згідно ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Контроль за додержанням підприємствами законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в частині нарахування, декларування та сплати страхових внесків покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи.

Отже, несвоєчасна сплата або несплата страхованих внесків не може бути підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду трудової діяльності до страхового стажу, необхідного для призначення та обрахунку пенсії в належному розмірі. Відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків покладається на підприємство, а не на працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо сплати, а у випадку несплати примусового стягнення з підприємства-боржника (роботодавця) виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Крім цього, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Як видно з матеріалів справи, у трудовій книжці позивача, відсутній запис про його роботу з 01.04.1996 по даний час настоятелем релігійної громади «Святої Тройці» села Верхній Ясенів Верховинського району.

З огляду на відсутність записів у трудовій книжці, на підтвердження періоду роботи з 01.04.1996 настоятелем релігійної громади «Святої Тройці» села Верхній Ясенів Верховинського району, позивачем надано довідку Управління Івано-Франківської Єпархії Української Православної Церкви (православна Церква України) №095 від 25.10.2021 та указ Української Православної Церкви Київського патріархату Івано-Франківської області №88 від 26.03.1996.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно інформації ГУ ПФУ, страхові внески до Пенсійного фонду по платниках релігійна громада Української православної Церкви Київського Патріархату Пресвятої Троїці (виконавчий орган Церкви Святої Тройці) код ЄДРПОУ 20563780 з 01.04.1996 по 31.12.2000 та з 01.01.2002 по 31.12.2003 сплачено не було, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ОСОБА_1 (форми ОК-5).

Колегія суддів зазначає, що згідно статті 106 Закону №1058-IV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату Пресвятої Троїці є ОСОБА_1 . Вказана організація є діючою.

Таким чином, позивач як керівник релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату Пресвятої Троїці є особою відповідальною за нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи та їх перерахунку до відповідного фонду.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ОСОБА_1 (форми ОК-5), релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату Пресвятої Троїці (код ЄДРПОУ 20563768), керівником якої з 1996 року по даний час є ОСОБА_1 , сплачувала страхові внески у 2001 році та з 2004 по 2021 рік (з урахуванням неповних місяців роботи).

При цьому, в матеріалах справи відсутні дані про сплату страхових внесків за період 2002-2003 роки.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивачу спірних періодів його роботи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 березня 2022 року по справі №300/7555/21 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді А. Р. Курилець Т. І. Шинкар