Постанова

від 20.07.2022 по справі 337/4714/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 20.07.2022 Справа № 337/4714/20

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний № 337/4714/20 Головуючий у 1-й інстанції: Котляр А.М.

Провадження №22-ц/807/1031/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., Камалової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Петровської Влади Миколаївни на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та стягнення коштів, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який неодноразово уточнювала до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та стягнення коштів.

В обґрунтування позову вказує, що 20 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Дітей від шлюбу не має. Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 12 травня 2020 року шлюб між сторонами розірвано. Під час перебування у шлюбі подружжям придбано майно, яке складається з 25 відеокарт, вартістю 70 000 гривень, двох маленьких блоків живлення вартістю, 2600 гривень, двох великих блока живлення, вартістю 6000 гривень, чотирьох материнських плат, вартістю 6000 гривень. Всього майна на суму 84600 гривень. Також в 2017 році вони набули один "біткоїн", який станом на 01 лютого 2021 року коштував 1 050 374 гривень. Відповідно до договору купівлі-продажу від 24 лютого 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Єдемською-Фастовець О.О., зареєстпровано в реєстрі за № 415 ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Джерелом коштів на придбання квартири був проданий відповідачем "біткоїн", який значно зріс у вартості в 2020 році. Спільне рухоме майно подружжя знаходиться у ОСОБА_2 , спільне їх користування є неможливим, тому єдиним способом реалізації права власності є стягнення грошової компенсації за частку у спільному майні в сумі 42 300 гривень. Квартира була придбана за спільні грошові кошти, вона є об`єктом права спільної сумісної власності і має бути поділена шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири.

На підставі вищезазначеного ОСОБА_1 просила суд визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя квартиру АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири; поділити спільне сумісне майно подружжя, залишивши у власності ОСОБА_2 25 відеокарт GTX 1060 3 GB на суму 70 000 гривень, два маленьких блока живлення, вартістю 2600 гривень, два великих блока живлення, вартістю 6000 гривень, чотири материнських плати, вартістю 6000 гривень, а всього на суму 84600 гривень і стягнути з ОСОБА_2 на її користь 1/2 частину вартості в сумі 42 300 гривень.

У лютому 2021 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Земцова В.О. подала зустрічну позовну заяву (т.1, а.с. 54-58), в якій вказала, що за період шлюбу ОСОБА_2 придбав комп`ютер, вартістю 14570 гривень. Крім того, він придбав для ремонту комп`ютерної техніки комплектуючі, що були у вжитку, 12 відеокарт, вартістю 7200 гривень, блок живлення серверний, вартістю 590 гривень, блок живлення, вартістю 1500 гривень, материнську плату, вартістю 250 гривень. Також ОСОБА_2 та ОСОБА_1 купили комп`ютерний стіл, вартістю 500 гривень, стілець, вартістю 1000 гривень. Загальна вартість спільного майна склала 25610 гривень. В лютому 2020 року вони припинили шлюбні відносини із ОСОБА_1 домовившись, що ОСОБА_2 поверне позивачу комп`ютерні комплектуючі, про що він написав розписку. 16 липня 2020 року ОСОБА_2 відправив новою поштою ОСОБА_1 комп`ютер, вартістю 9540 гривень, стіл, вартістю 500 гривень та стілець, вартістю 1000 гривень, а всього майна на суму 10040 гривень. Вважає, що сторони в такий спосіб добровільно поділили спільне майно подружжя. Заперечує факт набуття подружжям одного біткоїну, оскільки "майнінгом" криптовалюти вони ніколи не займались, доказів на підтвердження цієї обставини позивачем не надано.

На підставі вищезазначеного, ОСОБА_2 просив суд поділити спільне майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та виділити у власність ОСОБА_2 комп`ютерний стіл, вартістю 500 гривень, блок живлення серверний, вартістю 590 гривень, блок живлення, вартістю 1500 гривень, материнську плату, вартістю 250 гривень, 12 відеокарт GTX 1060 3 GB, вартістю 7200 гривень, а всього майна суму 10040 гривень; ОСОБА_1 виділити комп`ютер у зборі, вартістю 15070 гривень та стіл, вартістю 500 гривень, а всього майна на загальну суму 15570 гривень; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці вартості спільного майна подружжя в сумі 2750 гривень та судові витрати.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2021 року (т.1, а.с.118-193) з урахуванням ухвали Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2022 року про виправлення допущеної описки в рішенні (т.1, а.с.196), первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано майно, набуте за час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , спільною сумісною власністю подружжя та поділено його між сторонами наступним способом.

Визнано за ОСОБА_2 право власності та виділено йому наступне майно, загальною вартістю 62350 грн.:- блок живлення в НР 1200 W, вартістю 550 грн;- блок живлення в НР 2450W, вартістю 1800 грн;- дванадцять відео карт GTX 1060 3 GB, вартістю 60000 грн.

Визнано за ОСОБА_1 право власності та виділено їй наступне майно, загальною вартістю 5670 грн:- комп`ютер, вартістю 4670 грн;- стілець, вартістю 1000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки у спільному майні у сумі 28590 грн.

В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2022 року, внесено виправлення до абзацу тридцять першого мотивувальної частини рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2021 року у цій справі, зазначено загальну вартість майна, яке підлягає поділу «…68020 грн…».

Додатковим рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які складають із судового збору в сумі 283,71 грн (т.1, а.с.198).

Не погоджуючись із рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2021 року, ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Петровської В.М. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить змінити рішеннясуду вчастині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , задовольнивши вказану позовну вимогу.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не надав належної оцінки всім доказам у справі, безпідставно не взяв до уваги власноруч написану ОСОБА_2 розписку від 15 лютого 2020 року, відповідно до якої ОСОБА_2 зобов`язується 01 липня 2020 року надати ОСОБА_1 серед іншого, логіни та паролі від всіх спільних рахунків і половину загальної суми зі всіх спільних рахунків у гривневому еквіваленті, що на думку заявника свідчить підтвердженням набуття стронами біткоїна. Судом не взято до уваги, що шлюб між сторонами було розірвано рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 12 травня 2020 року, яке набрало законної сили 23 листопада 2021 року, після розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Водночас спірна квартира була придбана 24 лютого 2021 року, тобто під час шлюбу між сторонами. Суд першої інстанції безпідставно вважав грошові кошти, отримані ОСОБА_2 за договором пожертви його особистою приватною власністю, оскільки грошові кошти, отримані за договором пожертви не можуть вважатися особистою приватною власністю одного з подружжя, а є об`єктом спільної сумісної власності. Будь яких інших доказів придбання спірної квартири за особисті грошові кошти, крім договору пожертви, відповідачем надано не було.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника адвоката Земцової В.О. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін.

ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи через свого представика, адвоката Петровської В.М. (т.2, а.с.12-13) до апеляційного суду не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надали.

На адресу апеляційного суду надійшло поясненя представника ОСОБА_1 , адвоката Петровської В.М., в якому вона прохає при розгляді даної справи не приймати до уваги доводи представника ОСОБА_2 , адвоката Земцової В.О., викладені у відзиві на апеляційну скаргу і задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( т.2, а.с. 21-23).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон АліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" ("AlimentariaSandersS.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки справав провадженніапеляційного судуперебуває тривалийчас, ОСОБА_1 реалізувала своєправо навикладення відповіднихаргументів уапеляційній скарзі,зважаючи,на межірозгляду справив судіапеляційної інстанції(стаття367ЦПК України),апеляційний судвважає запотрібне розглянутисправу вданому судовомузасіданні завідсутності ОСОБА_1 та її представника, адвоката Петровської В.М., які належним чином повідомлені про дату час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судове рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2021 року переглядається лише в частині відмови в задоволенні первісного позову про визнання об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 і визнання за ОСОБА_1 право власності Ѕ частки зазначеної квартири. В іншій частині рішення суду не оскаржується та апеляційним судом не переглядається.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 24 травня 2021 року за грошові кошти у розмірі 628700 грн, які він отримав за договором пожертви від 22 лютого 2021 року, укладеного між ним та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Єдемською-Фастовець О.О., тобто вже після припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу між сторонами. Належних доказів, які б свідчили про те, що під час шлюбу подружжям був набутий один біткоїн, від продажу якого ОСОБА_2 отримав кошти, за які придбав спірну квартиру, позивач ОСОБА_1 суду не надала, тому суд прийшов до висновку, що спірна квартира не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а особистою приватною власністю ОСОБА_2 і поділу між сторонами не підлягає.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10ЦПКУкраїни визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахистправ людиниіосновоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 червня 2015 року, про що складено відповідний актовий запис № 247, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (т.1, а.с.4).

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний заочним рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 12 травня 2020 року (т.1, а.с.6-7), яке постановою Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2021 року залишено без змін.

Дітей від шлюбу у подружжя немає.

22 лютого 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір пожертви, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Єдемською-Фастовець О.О., зареєстровано в реєстрі за № 381, за яким ОСОБА_3 , за згодою своєї дружини ОСОБА_4 , передав безоплатно у власність ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 628 000 гривень. ОСОБА_2 зобов`язався використовувати грошові кошти з метою купівлі квартири АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 149).

24 лютого 2021 року між ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Єдемською-Фастовець О.О., зареєстровано в реєстрі за № 415, відповідно до якого ОСОБА_2 придбав вказану квартиру за 628 700 гривень (т.1, а.с. 122-123), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1, а.с.110).

В п. 4.1 зазначеного договору зазначено, що ОСОБА_2 стверджує, що квартира набувається ним в особисту власність за гроші, які є його особистою власністю, як такі, що набуті ним в результаті укладення договору пожертви грошей від 22 лютого 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Єдемською- Фастовець О.О.

Відповідно до розписки від 15 лютого 20202 року власноруч написаною ОСОБА_2 вбачається, що останній зобов`язується до 01 липня 2020 року надати ОСОБА_1 12 відеокарт CTX 1060 3СВ, один комп`ютер з монітором, один маленький блок живлення серверний, один великий великий блок живлення серверний, дві материнські плати, логіни та паролі від всіх спільних рахунків (15 лютого 2020 року), половину загальної суми з усіх спільних рахунків в гривневому еквіваленті, все виплатити в матеріальному чи грошовому еквіваленті. Після всіх розрахунків оформити обопільне розлучення у ЗАГСІ (т.1, а.с. 20).

В судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_7 , яка надала пояснення про те, що вона знайома із колишнім подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В період шлюбу, ОСОБА_2 займався ремонтом комп`ютерної техніки. За спільні кошти він придбав 25 відеокарт в магазині "Мікротрон" для заняття "майнінгом" (добуванням) криптовалюти. Про це вона знає від самого ОСОБА_2 . У них вдома було два комп`ютера. Проживало подружжя в квартирі матері ОСОБА_2 . Від ОСОБА_2 їй відомо, що вони з ОСОБА_1 набули один "біткоїн". ОСОБА_2 обіцяв позивачці, що він надасть їй всі облікові записи від рахунків, де зберігається криптовалюта. Розписка була написана ОСОБА_2 в її присутності.

Відповідно до статті 60Сімейного кодексуУкраїни (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Статтею 368Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України) визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 63СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 68СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до статті 69СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Згідно зі статтею 70СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статті 372ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 71СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18)).

Тобто той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої, шостої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої - третьої статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Звертаючись до суду з позовом, про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя квартири за адресою: АДРЕСА_2 і визнання за ОСОБА_8 права власності на Ѕ частку зазначеної квартири остання посилається на те, що хоча квартира придбана відповідачем ОСОБА_2 через півроку після розірвання шлюбу, проте за грошові кошти, які отримав за здобутий ними у період шлюбу один біткоїн.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_8 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала належних доказів на підтвердження того, що під час шлюбу подружжям був набутий один біткоїн, від продажу якого ОСОБА_2 отримав кошти, за які придбав квартиру.

Вважаючи доведеним факт придбання спірної квартири після припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу за особисті кошти відповідача ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погоджується й апеляційний суд, посилався на те, що ця обставина підтверджена належними письмовими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 12 травня 2020 року у справі № 2/326/194/2020 шлюб між сторонами розірвано. Цим судовим рішенням встановлено, що на час розгляду справи підтверджується факт того, що сім`я розпалась остаточно, спільне госпродарство сторонами не ведеться, бажання до примирення у них відсутнє, відновити шлюб неможливо (т.1, а.с. 43).

Факт розірвання шлюбу між сторонами саме 12 травня 2020 року підтверджується змістом уточненої позовної заяви ОСОБА_1 (т.1,а.с. 89-92).

З копії нотаріально посвідченого договору пожертви від 22 лютого 2021 року вбачається, що ОСОБА_3 «Пожертвувач» передає безоплатно у власність ОСОБА_2 «Обдарованому» майно предмет пожертви грошові кошти у сумі 628000 грн, які належать пожертвувачу на праві приватної власності. На укладення цього договору дружина пожертвувача ОСОБА_4 надала свою згоду. Право власності в обдарованого на предмет пожертви виникає з моменту його прийняття (т.1, а.с. 149).

Відповідно до статті 729 ЦК України пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, встановленим частиною першою статті 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.

Відповідно до п.1.5 Договору обдарований зобов`язується використовувати грошові кошти лише з метою купівлі квартири АДРЕСА_1 .

З копії нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 24 лютого 2021 року вбачається, що ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 за 628700, 00 гривень. В п. 4.1 зазначеного договору зазначено, що ОСОБА_2 стверджує, що квартира набувається ним в особисту власність за гроші, які є його особистою власністю, як такі, що набуті ним в результаті укладення договору пожертви грошей від 22 лютого 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Єдемською- Фастовець О.О. (т.1, а.с.122-123).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності право власності на вищезазначену квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 24 лютого 2021 року (т.1, а.с. 110).

При цьому, слід зауважити, що біткоїн є одним із різновидом криптовалют, який відноситься до фінансових активів. Перевірити наявність та джерело отриання біткоїна можливо, надавши адресу цифрового рахунку (гаманця), на якому зберігається криптовалюта.

Водночас, належних та достовірних доказів того, що подружжя насправді у шлюбі набуло фінансовий актив у вигляді криптовалюти біткоїн та, що саме за ці кошти була куплена спірна квартира, позивач суду не надала, що є її процесуальним обов`язком відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України.

Розписка ОСОБА_2 , де зазначено, що відповідач зобов`язується надати логіни та паролі від всіх спільних рахунків, половину загальнгої суми з усіх спільних рахунків в гривневому еквіваленті, не є достатнім доказом з огляду на положення статті 81 ЦПК України, оскільки не містить інформацію про які саме рахунки в ній вказано.

В апеляційній скарзі як на доказ того, що під час шлюбу подружжя придбало криптовалюту біткоїн, ОСОБА_1 посилається на показання свідка ОСОБА_7 , яка пояснювала, що зазначені обставини їй відомо зі слів ОСОБА_1 , яка є її подругою, що не є достатнім доказом на підтвердження вищезазначених обставин.

Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не надала належних, достовірних, достатніх та беззаперечних доказів про те, що під час шлюбу подружжям був набутий один біткоїн, від продажу якого ОСОБА_2 отримав кошти, за які придбав спірну квартиру. Напроти, судом першої інстанції вірно встановлено, що шлюб між сторонами був розірваний 12 травня 2020 року, а спірна квартира була придбана ОСОБА_2 24 лютого 2021 року, тобто вже після припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу за кошти, які були отримані ним за договором пожертви від ОСОБА_3 в сумі 628700, 00 грн з метою придбання вищезазначеної квартири.

При цьому, в нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу спірної квартирои від 24 лютого ОСОБА_2 стверджує, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 набувається ним в особисту власність за гроші, які є його особистою власністю, як такі, що набуті ним в результаті укладення договору пожертви грошей від 22 лютого 2021 року.

Відповідно до положень статті 204 ЦПК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас зазначаючи, що спірна квартира була куплена сторонами за спільні кошти подружжя, ОСОБА_1 не зврталася до суду з позовом про визнання вищезазначеного договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним.

З оглялдуна зазначене,суд першоїінстанції прийшов довірного висновку,що самеза отриманіза договоромпожертви кошти,вже післярозірвання шлюбу,була придбанавищезазначена квартирав особистувласність ОСОБА_2 ,що підтверджуєтьсядоговором купівлі-продажувід 24лютого 2021року,що свідчить про те, що вказана квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2 і поділу між сторонами не підлягає.

Крім того, слід зауважити, що рішенням Приморського районого суду Запорізької області від 12 травня 2020 року шлюб між сторонами було розірвано. При цьому, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що зазначене рішення набуло чинності 23 листопада 2021 року після розгляду справм у суді апеляційної інстанції. Але під час розгляду апеляцйним судом скарги на рішення про розірвання шлюбу ОСОБА_2 вже був одружений вдруге, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 07 серпня 2021 року Серія НОМЕР_2 (т.2, а.с.24), томутвердження про перебування їх у шлюбі не може вважатися обгрунтованим. Факт припинення шлюбних відносин між сторонами саме в травні 2020 року встановлено рішенням Приморського районого суду Запорізької області від 12 травня 2020 року та не заперечувалося ОСОБА_1 в уточненій позовні заяві від 14 травня 2021 року.

Доводи апеляційної скарги, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, незгоди з висновками суду, які обгрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України було вирішено питання про розподіл між сторонами судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

Згідно з ч.ч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, тому підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,представника,адвоката ПетровськоїВлади Миколаївни- залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2021 року у ційсправі в оскаржуваній частині залишити без змін.

В іншійчастині рішенняне оскаржуєтьсята непереглядається.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 27 липня 2022 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кочеткова І.В.