Постанова

від 19.07.2022 по справі 380/748/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/748/22 пров. № А/857/8022/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Кузьмича С.М., Улицького В.З.,

при секретарі судового засідання: Юник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксіом» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року у справі №380/748/22 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксіом» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень (головуючий суддя першої інстанції БратичакУ.В., час ухвалення -14.53 год., місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту - 02.05.2022 р.),-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АКСІОМ» звернулося з позовною заявою до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Львівської митниці від 22 грудня 2021 року №0000092/7.4-19 та №0000093/7.4-19.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ним було здійснено поставку в Україну низки товарів від «Akbar Nutzfahrzeuge Nazari», 41352 Korschenbroich Glehn Diesclstrasse 16 DE (Німеччина) та проведено його митне оформлення зі застосуванням преференцій, як товару з країн Європейського Союзу. А саме, 13.12.2019 та 25.02.2020 позивач подав митні декларації №UA209180/2019/701263 та № UA209180/2020/012510 для митного оформлення товару, що ввозився на митну територію України. У деклараціях код країни походження товарів вказано «EU» (Європейський Союз), застосовано преференцію « 410» - товари, що ввозяться в Україну та походять з країн Європейського Союзу. У поданих до декларації рахунках-фактурах внесено запис про те, що експортер товарів, до яких відноситься ці комерційні документи, заявляє, що ці товари, якщо не зазначено інше, є товарами преференційного походження з ЄС. Вказує, що посадовими особами відповідача проведено митне оформлення в обидвох випадках, при цьому жодних зауважень до наданих документів на підтвердження ввезення товару, оформлених митних декларацій у відповідача станом на дату ввезення товару та його митного оформлення не було. Разом з тим, зазначає, що незважаючи на наявність достатнього й належного підтвердження правомірного декларування позивачем ввезених товарів, відповідачем в подальшому було здійснено документальну перевірку, за наслідками якої складено Акт від 07.12.2021 року №42/7.4-19/31490065, у якому стверджено про заниження ТОВ «Аксіом» податкового зобов`язання зі сплати ввізного мита та податку на додану вартість. У результаті чого, відповідачем було складено податкові повідомлення-рішення від 22.12.2021 №0000092/7.4-19 та від 22.12.2021 року №0000093/7.4-19. Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, та такими, що підлягають скасуванню, позивач просить позов задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права та неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а обставини, які мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими були недоведеними належними та допустимими доказами, внаслідок чого відповідно до статті 317 КАС України вищевказане рішення повинно бути скасоване.

Апелянт зазначає, що висновки суду абсолютно не відповідають нормам права, що визначають преференційність товарів, адже документальне підтвердження походження товару та правомірність надання преференцій є кореспондуючими.

Позивачем імпортувалися товари фактурною вартістю до 6 000 Євро. При митному оформленні таких товарів позивачем було подано рахунки-фактури з декларацією інвойс, якою експортер товарів декларує, що ці товари мають європейське пільгове походження.

Таким чином позивачем при митному оформленні товарів було надано відповідачу належні документи на підтвердження їх походження, зокрема, декларацію інвойс, яка відповідає зазначеним вище вимогам і засвідчує преференційне походження імпортованих товарів.

Відтак, позивач правомірно вказав у митних деклараціях країну походження товарів Європейський Союз (EU) і скористався відповідними преференціями.

Таким чином, згідно вказаного вище законодавства, позивачем в повній мірі підтверджено преференційне походження товару.

Натомість митний орган в своїх обґрунтуваннях, з якими погоджується суд першої інстанції в оскарженому рішенні, керується лише листами, в яких узагальнено вказано, що товари не є продуктами преференційного походження. При цьому суд першої інстанції зробив висновок, що митним органом Федеративної Республіки Німеччина не підтверджено преференційне походження з Європейського союзу товарів.

Суд не надав належної оцінки доказам позивача, хоч ним при митному оформленні товарів було надано відповідачу належні документи на підтвердження їх походження, зокрема, декларацію інвойс, яка відповідає усім вимогам і засвідчує преференційне походження імпортованих товарів.

Факт ненадання експортером відповіді на запит митних органів Федеративної Республіки Німеччини, в якому митний орган просив додатково надати документи щодо преференційного походження товару, не може бути підставою для застосування санкцій до позивача згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Позивач діяв добросовісно та у відповідності до встановлених законом приписів і правомірно й підставно скористався установленими преференціями при імпорті товарів, що мають походження з-Європейського Союзу.

Також зазначає, що Листи уповноваженого органу від 11.06.2021 № Z 4215 F-308/21-1 та від 13.08.2021 № Z 4215 F-390/21-1 не можна вважати беззаперечним доказом, оскільки в ході проведення перевірки відповідачем не було здобуто прямих доказів того, що імпортований нами товар не має преференційного походження з Європейського Союзу.

Також судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам, що спростовують інформацію про непреференційне походження. На засвідчення правомірного митного оформлення товарів, по рахунка-фактурах №173/2019 від 25.11.2019 року та від 10.01.2020 року №102/20 від 10.01.2020 року позивачем зроблено запити до ТОВ «Трак Центр Лтд» - офіційного представника DAF Trucks N.V. та до офіційного виробника KRONE - Fahrzeugwerk Bernard Krone Gmbh Co. KG, відповіді на які додатково засвідчують підставність вимог позивача.

Так, ТОВ «Трак Центр Лтд» зазначив, що країна виробництва Сідельного тягача марки DAF XF105.410, тип TE105XF, рік випуску-2008, шасі номер: XLRTE47MSOE842244 Нідерланди, а його виготовлено на заводі ДАФ тракс і місті Ейнховен, Нідерланди. Інформація роздрукована з офіційного сайту виробника DAF Trucks N.V.

A Fahrzeugwerk Bernard Krone Gmbh Co. KG зазначив, що Напівпричіп- тентований марки KRONE модель SD/P, рік виготовлення 2012, шасі номер НОМЕР_1 виготовила фірма «Фарцойгверк Бернард Кроне ГмбЕ» на заводі у м. Верльте у Німеччині.

Наведені обставини свідчать про відсутність вини позивача, як необхідної складової правопорушення, що обумовлює протиправність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Таким чином судом безпідставно не застосовано положення п.109.1 ст.109 ПК України

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями, серед іншого, є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, що призвели до

невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відсутність або недоведеність вини платника податків, як необхідної складової податкового правопорушення, обумовлює протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій за таке правопорушення.

Апелянт також зазначає, що важливим для правильного застосування норми Податкового кодексу України є не підстава донарахування податкових зобов`язань, а наявність чи відсутність вини підприємства.

Крім цього апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми Митного кодексу України, в частині під ставності проведення невиїзної документальної перевірки. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 351 Митного кодексу України, документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Натомість у Акті від 07.12.2021 року №42/7.4-19/31490065, який передував винесенню оскаржуваних позивачем податкових повідомлень рішень, вказується, що Державна митна служба України листами від 21.07.2021 № 15/15 03/7.4/2949 та від 29.09.2021 № 15/15-03-01/7.4/4212 інформувала Львівську митницю Держмитслужби про отримання від уповноваженого органу Федеративної Республіки Німеччина листів від 11.06.2021 № Z 4215 F-308/21-1 та від 13.08.2021 № Z 4215 F-390/21-1, в яких сказано, що декларації інвойс є автентичними, але товари не є продуктами преференційного походження у розумінні Регіональної конвенції про пан-євро- середземноморські преференції правил походження, тому не мають права на преференційний режим оподаткування. Також нічого не вказано у цих листах про недостовірність відомостей у поданих до митного контролю деклараціях-інвойс.

Тобто відсутня підстава, як про не підтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, так і підстава про недостовірність відомостей, що в них містяться.

За таких обставин у відповідача відсутні були правові підстави для проведення документальної виїзної перевірки і для прийняття за її результатами податкових повідомлень-рішень.

З урахуванням наведеного просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року у справі №380/748/22 та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

У судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у ній та просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено та з матеріалів справи слідує, що ТзОВ «АКСІОМ» для митного оформлення товару № 1 було подано до відповідача митну декларацію від 13.12.2019 №UA209180/2019/0701263. За даною декларацією позивачем ввезено в Україну товар № 1 «Сідельний тягач марки DAF XF105.410, тип TE105XF що був у використанні, рік випуску-2008, модельний рік-2008, дата першої реєстрації 03.11.2008, шасі номер: НОМЕР_2 , об`єм двигуна 12902 см3, двигун дизельний, потужність 300kW, номер двигуна не визначений, призначений для транспортування напівпричепів». Код товару згідно з УКТ ЗЕД 8701209000. Ставка ввізного мита пільгова/повна - 10 %, зменшене ввізне мито (згідно Доповнення І до Регіональної конвенції) 0%. Умови поставки товару згідно ІНКОТЕРМС DAP UA Краківець. Вага брутто 7560 кг., нетто - 7560 кг. Фактурна вартість товару - 5 900,00 EUR або згідно з встановленим НБУ курсом 1 Євро = 26,24242000 грн., на день митного оформлення - 154 830,28 грн. Митна вартість становить - 154 830,28 грн. По даному товару до бюджету нараховано/сплачено митних платежів на суму 30 966,06 грн., а саме: мито - 15 483,03 грн. (спосіб платежу - 06), податок на додану вартість - 30 966,06 грн. (спосіб платежу - 01).

Згідно з вищевказаною митною декларацією позивача від 13.12.2019 №UA209180/2019/0701263 отримувач вищевказаного товару та особа відповідальна за фінансове врегулювання - ТзОВ «АКСІОМ» (код ЄДПРОУ 31490065, адреса: Україна, 81121, Львівська обл., Пустомитівський район., с. Муроване, вул. Шевченка, буд. 8/27). Відправник товару: «Akbar Nutzfahrzeuge Nazarі», 41352 Korschenbroich-Glehn Diesclstrasse 16 DE.

Також ТзОВ «АКСІОМ» для митного оформлення товару № 1 було подано до відповідача митну декларацію від 25.02.2020 №UA209180/2020/012510. За даною декларацією позивачем ввезено в Україну товар № 1 «Напівпричіп-тентований марки KRONE модель SD/P, рік виготовлення 2012, дата першої реєстрації 02.01.2012, що був у використанні, повна маса 39 000 кг, вантажопідйомність 32 300 кг, шасі номер WKESD000000515792, трьохосний, для перевезення вантажів». Код товару згідно з УКТ ЗЕД 8716398000. Ставка ввізного мита пільгова/повна - 10 %, зменшене ввізне мито (згідно Доповнення І до Регіональної конвенції) 0%. Умови поставки товару згідно ІНКОТЕРМС - DAP UA Краківець. Вага брутто - 6700 кг., нетто - 6700 кг. Фактурна вартість товару - 4 500,00 EUR, або згідно з встановленим НБУ курсом 1 Євро = 26,41290000 грн., на день митного оформлення - 118 858,05 грн. Митна вартість визначена за другорядним (резервним) методом та становить - 126 781,92 грн. По даному товару до бюджету нараховано/сплачено митних платежів на суму 25 356,38 грн., а саме: мито - 12678,19 грн. (спосіб платежу - 06), податок на додану вартість - 25 356,38 грн. (спосіб платежу - 01).

Згідно з вищевказаною митною декларацією позивача від 25.02.2020 №UA209180/2020/012510 отримувач вищевказаного товару та особа відповідальна за фінансове врегулювання - ТзОВ «АКСІОМ» (код ЄДПРОУ 31490065, адреса: Україна, 81121, Львівська обл., Пустомитівський район., с. Муроване, вул. Шевченка, буд. 8/27). Відправник товару: «STEFAN SCHMIDT Nutzfahrzeughandel», Seydlitzstrasse 17, 23564 Lubeck, DE.

До вказаних митних декларацій позивачем було долучено також рахунок-фактуру №173/2019 від 25.11.2019 - на загальну суму 5 900,00 Євро та №102/20 від 10.01.2020 - на загальну суму 4 500,00 Євро.

Вказані товари декларувалися платником податків із застосуванням преференції за кодом « 410» і, як наслідок, з нарахуванням та сплатою ввізного мита за преференційними ставками від митної вартості в рамках дії норм статті 15 Доповнення 1 «Підтвердження походження» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції правил походження. Підстава - надані при митному оформленні вищезазначених товарів декларації про походження, складених на інвойсах, які стосуються партій товару до 6000 Євро від 25.11.2019 № 173/2019, від 10.01.2020 № 102/20 котрі зазначені у графі 44 митних декларацій під кодом 7016 «декларація-інвойс, складена експортером якщо фактурна вартість партії товару не перевищує 6000 Євро». Країна походження товару у графі 34 митних декларацій була заявлена декларантом на підставі відомостей, наявних у даних інвойсах (декларацій про походження), наданих експортером Федеративної Республіки Німеччина.

Відповідачем було проведено митне оформлення вказаних вище товарів, однак, разом з цим, останній надіслав запити до Державної митної служби України, які було скеровано листами від 30.01.2020 №7.4-08-15/1-4/2714 про перевірку сертифікатів EUR.1 та декларацій-інвойс, а також від 09.04.2020 №7.4-1-15/4/10459 про перевірку декларацій-інвойс.

У відповідь на дані запити, Державна митна служба України листами від 21.07.2021 №15/15-03/7.4/2949 та від 29.09.2021 №15/15-03-01/7/4212 інформувала відповідача про отримання від уповноваженого органу Федеративної Республіки Німеччина листів від 11.06.2021 № Z 4215 F-308/21-1 та від 13.08.2021 № Z 4215 F-390/21-1, в яких сказано, що декларації інвойс є автентичними, але товари не є продуктами преференційного походження у розумінні Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції правил походження, тому не мають права на преференційний режим оподаткування.

У зв`язку з цим на підставі наказу Львівської митниці від 19.11.2021 №361 відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТзОВ «АКСІОМ», предметом якої було дотримання законодавства України з питань митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митними деклараціями від 13.12.2019 №UA209180/2019/0701263, від 25.02.2020 №UA209180/2020/012510, за результатами якої складено акт від 07.12.2021 №42/7.4-19/31490065.

Як слідує з вказаного акта від 07.12.2021 №42/7.4-19/31490065, за результатами вказаної перевірки ТзОВ «АКСІОМ», відповідачем було встановлено наступні порушення: ч. 2 ст. 48, ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 28 161,22 грн.; пп. «в» п. 185.1 ст. 185, п. 187.8 ст. 187, п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 5 623,24 грн.

За результатами вказаної перевірки Львівською митницею 22.12.2021 були винесені спірні податкові повідомлення-рішення форми «Р»: №0000092/7.4-19, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання» на загальну суму 42 241,83 грн., в т.ч. 28 161,22 грн. за податковим зобов`язанням та 14 080,61 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0000093/7.4-19, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання» на загальну суму 8 448,36 грн., в т.ч. 5 632,24 грн. за податковим зобов`язанням та 2 816,12 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що не підтверджено преференційне походження товарів.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом та іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору України.

Платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) далі ПК України).

Датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України є дата подання контролюючому органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання контролюючим органом у визначених законодавством випадках (п.216.4 ст.216 ПК України).

Базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39-1 цього Кодексу (ст.190 ПК України).

Датою виникнення податкових зобов`язань з податку на додану вартість у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення (п.187.8 ст.187 ПК України).

Відповідно до ч.1 ст.271 МК України, мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, одним із видів мита є ввізне мито (п.1 ч.2 ст.271 МК України), яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України (ст.272 МК України).

Пунктом першим частини 1 статті 276 МК України визначено, що платниками мита є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

За приписами п.1 ч.1 ст. 279 МК України базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, є зокрема для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита, - митна вартість товарів.

Обов`язок із сплати митних платежів виникає, зокрема: у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України (ч.1 ст.289 МК України).

Відповідно до ч.4 ст.280 МК України, ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України (ч.5 ст.280 МК України).

Статтею 281 МК України передбачені тарифні пільги (тарифні преференції), зокрема, допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори (ч.1 ст. 281 МК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 6 статті 36 МК України положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (ч.7 ст. 36 МК України).

Отже, основною умовою для застосування пільгової ставки ввізного мита є підтвердження країни походження товару.

Відповідно до ч.1 ст. 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару. У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат.

Засвідчена декларація про походження товару - це декларація про походження товару, засвідчена державною організацією або компетентним органом, наділеним відповідними повноваженнями.

Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару (ч.ч. 2 6 ст. 43 МК України).

Згідно з ч.1 ст. 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

10.04.2008 Україна шляхом ратифікації Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі (далі - СОТ) приєдналася до Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (далі - ГАТТ), чим взяла на себе зобов`язання, серед іншого, дотримуватися положень ГАТТ/СОТ. Згідно з частиною першою статті 8 ГАТТ держави-члени СОТ визнають необхідність скорочення до мінімуму обсягу і складності імпортних та експортних формальностей, а також зменшення і спрощення вимог щодо імпортної та експортної документації.

Відповідно до п.1 ст.29 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони вчиненої 21.03.2014 та 27.06.2014 в м.Брюсселі та ратифікованої Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року (далі - Угода). Кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди (далі - Графіки).

При цьому, частиною 1 статті 16 Протоколу №1 «Щодо визначення концепції «Походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» (далі Протоколу №1) вищевказаної Угоди товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Згідно з ч.5 ст. 334 МК України з метою здійснення митного контролю після випуску товарів митні органи мають право направляти письмові запити та отримувати документи або їх засвідчені копії, інформацію (у тому числі в електронній формі), що стосуються переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, випуску товарів та їх використання на митній території України або за її межами.

Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» від 08.11.2017 №2187-VІІІ Україна приєдналася до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Регіональна конвенція).

Частиною 2 статті 31 Доповнення І до Регіональної конвенції передбачено, що з метою належного застосування цієї Конвенції Договірні Сторони повинні допомагати один одному, через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 та EUR-MED, декларацій про походження і декларацій про походження EUR-MED та правильності інформації, що міститься в цих документів.

Подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції (ч. 1 ст. 32 Доповнення І до Регіональної конвенції).

За приписами ч. 5 ст. 32 Доповнення І до Регіональної конвенції митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам цієї Конвенції.

Згідно з ч. 3 ст. 32 Доповнення І до Регіональної конвенції перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони - експортера. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

Таким чином, з наведеного слідує, що митним органом імпортера може бути надіслано митному органу Договірної сторони - експортера запит на перевірку достовірності поданих до митного оформлення документів, зокрема декларації - інвойса з метою перевірки, зазначеної в ній інформації та підтвердження походження імпортованого товару. Таку перевірку може бути здійснено як у довільному порядку (вибіркова перевірка) так і за наявності у митного органу обґрунтованих сумнівів у достовірності таких документів.

Судом встановлено, що з листа від 30.01.2020 №7.4-08-15/1-4/2714 слідує, що підставою для надсилання запиту щодо здійснення перевірки поданої до митного оформлення позивачем декларації-інвойсу, складеної на інвойсі від 25.11.2019 №173/2019 було те, що реєстр товарів, походження яких не підтверджено митними органами зарубіжних країн за результатами перевірок, проведених згідно з угодами про вільну торгівлю з державами-учасницями ЄС, ЄАВТ, Чорногорією, Македонією, Канадою (лист ДФС від 14.01.2020 №16/16-01/7/499) містить інформацію про значну кількість товарів, аналогічних тим, преференційне походження яких ставиться під сумнів, а саме: «сідельні тягачі, бувші у використанні», календарний рік виготовлення 2007-2012, код 8701209000 за УКТЗЕД. Позивачем же ввозився саме такий товар - сідельний тягач, що був у використанні 2008 року випуску.

В листі від 09.04.2020 №7.4-1-15/4/10459, яким відповідачем скеровано проект запиту щодо перевірки декларації інвойс, складеної на інвойсі від 10.01.2020 №102/20 зазначено, що перевірка документів про походження обумовлена тим, що вона не містить додаткової інформації про прізвище та ім`я особи, яка підписала декларацію як це передбачено у Додатку IVa до Угоди.

Також, додатковою причиною перевірки декларації-інвойс було те, що транспортні засоби марки «Krone» та «Koegel» є товаром з високим ступенем ризику, оскільки в попередніх випадках митних оформлень схожі товари мали непідтверджене походження, про що зазначається в листі Держмитслужби від 14.01.2020 №16/16-01/7/499.

Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у відповідача були обґрунтовані сумніви у достовірності поданих позивачем митних декларацій, у зв`язку з чим останнім й були надіслані вищевказані запити до Державної митної служби України, для скерування в подальшому до митного органу Договірної сторони експортера.

Щодо доводів апелянта про те, що при проходженні митних формальностей, митного оформлення товару жодних претензій, сумнівів щодо законності звільнення від сплати ввізного мита, якості та змісту поданих документів у митного органу не виникало.

Відповідно до положень Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (у редакції протоколу від 26.06.1999, до якого Україна приєдналася Законом України від 05.10.2006 № 227-V) основними принципами митного оформлення є мінімізація процедур митного контролю для випуску товарів.

Таким чином, на міжнародному та національному рівні закріплено принцип мінімального та вибіркового митного втручання на етапі пропуску та під час здійснення митного оформлення для скорочення часу на митні формальності з метою сприяння міжнародному товарообігу та суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до статті 17 Угоди про застосування статті 7 ГАТТ ніщо не повинно тлумачитись так, що обмежує або ставить під сумнів право митних адміністрацій упевнитися в істинності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей митного оцінювання.

Разом з принципом мінімального втручання на етапі пропуску та митного оформлення в системному та логічному зв`язку для забезпечення повноти нарахування та сплати податків і зборів закріплено право митних органів здійснювати контрольні функції після операцій митного контролю та митного оформлення.

Зокрема, відповідно до пункту 4.14 Розділу 4 Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур у випадках, коли митна служба виявляє, що помилки, допущені в декларації на товари або при нарахуванні мита та податків, призведуть або призвели до стягнення чи призначення суми мита та податків меншої, ніж це встановлено законодавством, вона виправляє помилки та стягує недоплачені суми.

Статтею 336 МК України передбачено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом, зокрема, проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи (ч.1 ст. 345).

Митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо: 1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; 2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування; 3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення; 4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі; 5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території (ч.3 ст. 345).

Результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України (ч.6 ст. 345).

На підставі ч. 2 ст. 351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органові документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Правова позиція щодо права митного органу самостійно здійснювати митний контроль і після завершення митного оформлення, викладена також у постанові Верховного Суду від 18.06 2020 року у справі №808/2656/16 (адміністративне провадження К/9901/41457/18) та від 11 лютого 2020 року у справі №808/1236/16 (адміністративне провадження №К/9901/18937/18) у яких Верховний Суд.

Верховний Суд зазначив, що надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органові доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться є підставою для проведення перевірки.

При цьому, у разі, якщо митний орган, приймаючи митну декларацію, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття рішень про донарахування податкових зобов`язань, проте у разі якщо митний орган не визначав митну вартість товару, а така вартість була визначена платником податку самостійно, то митний орган вправі здійснювати митний контроль і після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Згідно з поданою позивачем митною декларацією від 13.12.2019 №UA209180/2019/0701263 отримувач вищевказаного товару та особа відповідальна за фінансове врегулювання - ТзОВ «АКСІОМ» (код ЄДПРОУ 31490065, адреса: Україна, 81121, Львівська обл., Пустомитівський район., с. Муроване, вул. Шевченка, буд. 8/27), а відправник товару: «Akbar Nutzfahrzeuge Nazarі», 41352 Korschenbroich-Glehn Diesclstrasse 16 DE.

Згідно з поданою позивачем митною декларацією від 25.02.2020 №UA209180/2020/012510 отримувач вищевказаного товару та особа відповідальна за фінансове врегулювання - ТзОВ «АКСІОМ» (код ЄДПРОУ 31490065, адреса: Україна, 81121, Львівська обл., Пустомитівський район., с. Муроване, вул. Шевченка, буд. 8/27), а відправник товару: «STEFAN SCHMIDT Nutzfahrzeughandel», Seydlitzstrasse 17, 23564 Lubeck, DE.

Отже, у двох випадках експортер зареєстрований у Федеративній Республіці Німеччина.

Судом встановлено, що в даному випадку підставою для проведення перевірки було надходження від уповноваженого митного органу Договірної сторони експортера Федеративної Республіки Німеччина листів від 11.06.2021 № Z 4215 F-308/21-1 та від 13.08.2021 №Z 4215 F-390/21-1, згідно з якими, декларації інвойс є автентичними, але товари не є продуктами преференційного походження у розумінні Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції правил походження, тому не мають права на преференційний режим оподаткування.

Доводи апелянта про те, що в листах уповноваженого органу Федеративної Республіки Німеччина від 11.06.2021 № Z 4215 F-308/21-1 та від 13.08.2021 № Z 4215 F-390/21-1 не вказано про недостовірність відомостей у поданих до митного контролю деклараціях-інвойс є необґрунтованими, оскільки в листах сказано, що декларації інвойс є автентичними, але товари не є продуктами преференційного походження у розумінні Регіональної конвенції про пан-євро- середземноморські преференції правил походження.

Натомість в самих деклараціях-інвойс було вчинено наступні написи: «Експортер продукції, на яку поширюється цей документ, заявляє, що за винятком випадків, де це явно зазначено, ці товари є товарами преференційного походження».

Оскільки в листах вказано, що товари не є продуктами преференційного походження, а в деклараціях-інвойс, що ці товари є товарами преференційного походження, то це і є недостовірністю відомостей у поданих до митного контролю деклараціях-інвойс.

Таким чином, враховуючи наведені вище приписи п.2 ч.2 ст. 351 МК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у відповідача були правові підстави для проведення документальної невиїзної перевірки ТзОВ «АКСІОМ» після завершення митного оформлення товарів.

Згідно з актом перевірки правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнень від оподаткування під час митних оформлень за митними деклараціями, встановлено, що дані товари декларувалися платником податків із застосуванням преференції за кодом « 410» і, як наслідок, з нарахуванням та сплатою ввізного мита за преференційними ставками від митної вартості в рамках дії норм статті 15 Доповнення 1 «Підтвердження походження» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції правил походження.

Застосування вищезазначеної пільги зі сплати ввізного мита ТзОВ «АКСІОМ» було здійснено на підставі наданих при митному оформленні вищезазначених товарів декларацій про походження, складених експортером на інвойсах, які стосуються партій товару до 6000 Євро від 25.11.2019 № 173/2019, від 10.01.2020 № 102/20 котрі зазначені у графі 44 митних декларацій під кодом 7016 «декларація-інвойс, складена експортером якщо фактурна вартість партії товару не перевищує 6000 Євро». Країна походження товару у графі 34 митних декларацій була заявлена декларантом на підставі відомостей, наявних у даних інвойсах (декларацій про походження), наданих експортером Федеративної Республіки Німеччина.

На запити відповідача, які було скеровано листами від 30.01.2020 №7.4-08-15/1-4/2714, а також від 09.04.2020 №7.4-1-15/4/10459, які були здійснені з метою перевірки правомірності використання TзOB «АКСІОМ» пільги зі сплати ввізного мита (код преференції 410) шляхом подання до митного оформлення декларацій про походження товару, складених експортерами «Akbar Nutzfahrzeuge Nazarі» та «STEFAN SCHMIDT Nutzfahrzeughandel» (Федеративна Республіка Німеччина) на інвойсах, Державною митною службою України листами від 21.07.2021 №15/15-03/7.4/2949 та від 29.09.2021 №15/15-03-01/7/4212 надано листи-відповіді від 21.07.2021 №15/15-03/7.4/2949 та від 29.09.2021 №15/15-03-01/7/4212, разом з листами уповноваженого митного органу Федеративної Республіки Німеччина від 11.06.2021 № Z 4215 F-308/21-1 та від 13.08.2021 № Z 4215 F-390/21-1.

Згідно з вказаними листами, уповноваженим митним органом Федеративної Республіки Німеччина повідомлено, що за результатами перевірки встановлено, що декларації інвойс є автентичними, але товари не є продуктами преференційного походження у розумінні Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції правил походження, тому не мають права на преференційний режим оподаткування.

Таким чином, митним органом Федеративної Республіки Німеччина, як уповноваженим державним органом країни експортера, не підтверджено преференційне походження з Європейського союзу товарів (код пільги 410), ввезених TзOB «АКСІОМ» за митними деклараціями від 13.12.2019 №UA209180/2019/0701263 та від 25.02.2020 №UA209180/2020/012510.

Апеляційний суд зазначає, що наведені у апеляційній скарзі доводи апелянта про те, що позивач правомірно вказав у митних деклараціях країну походження товарів Європейський Союз (EU) і скористався відповідними преференціями, не спростовують висновків суду, оскільки у даному випадку, суттю цього спору є не підтвердження саме походження товару як такого, а також правильність та наявність документального підтвердження заявленої позивачем митної вартості товарів та її складових, а правомірність надання позивачеві саме преференції, яке встановлюється шляхом перевірки преференційного походження товарів.

Відповідно до ч. 6 ст. 32 Доповнення І до Регіональної конвенції якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Разом з тим, митний орган країни імпортера не повинен спростовувати походження товарів не з Європейського Союзу і не повинен доводити інше походження товарів, він лише приймає до уваги відомості уповноваженого органу країни експорту, вивезення та надалі вчиняє дії, передбачені Угодою, а саме - приймає рішення щодо правомірності надання суб`єкту господарювання певної преференції.

Чинним митним законодавством України та міжнародним договором передбачено чіткий алгоритм дій митного органу, у випадку отримання відповіді компетентного органу, за результатами перевірки документів про преференційне походження товару, яка, зокрема, не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів. Митному органу не надається повноважень, права діяти на власний розсуд за вказаних обставин, не надається право перевіряти додатково надану йому інформацію, не надано право здійснювати будь-які інші дії з цього приводу, не надано право оцінювати надану інформацію з будь-якого боку. Вказаний алгоритм дій контролюючого органу не передбачає аналізу ним додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару.

У випадку отримання від вказаних органів відомостей щодо не підтвердження преференційного походження товару з Європейського Союзу, митний орган саме зобов`язаний за відсутності виняткових обставин, а не має права, відмовити у наданні права на преференції. Таке ж рішення він повинен прийняти і у разі, якщо відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 року у справі № 240/7093/19, адміністративне провадження № К/9901/1715/20.

Що стосується доводів апелянта про відсутність його вини та протиправність у зв`язку із цим оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, то апеляційний суд також погоджується із висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 345 Митного кодексу України, результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.

Положеннями статей 345-354 самостійне визначення митним органом суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів не ставиться у залежність від вини.

Апелянт зазначає, що судом безпідставно не застосовано положення п.109.1 ст. 109 Податкового кодексу України.

Однак, пунктом 109.1 ст. 109 Податкового кодексу України передбачено, що податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Більше того, згідно з п. 109.3 ст. 109 Податкового кодексу України, у випадках, визначених пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

Таким чином, підпункт 54.3.6 пункту 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України у вказаному переліку відсутній, що виключає обов`язковість встановлення вини особи при самостійному визначенні суми грошових зобов`язань контролюючим органом у випадку, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Так, саме підпунктом 54.3.6 пункту 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/ або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо: результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що у випадку прийняття такого рішення, митний орган не повинен приймати до уваги навіть правомірність поведінки суб`єкта господарювання, якому надана преференція, оскільки ані національне законодавство, ані міжнародний договір не зазначають про необхідність її врахування або наявність будь-яких поважних причин, за наявності яких митний орган може прийняти інше рішення за таких обставин. У такому випадку мова не йдеться про умисне чи неумисне надання таким суб`єктом господарювання недостовірних документів чи недостовірної інформації, вчинення ним будь-яких протиправних дій, про обов`язок декларанта перевіряти дані, зазначені в товаросупровідних документах тощо. І мова не йдеться про те, що сертифікати EUR.1 чи декларації інвойс скасовані чи ні, що вони визнані недійсними чи ні, що вказані документи містять повну та достовірну інформацію щодо задекларованих товарів, чи є в них будь-які розбіжності чи ні, оскільки в даному випадку уповноваженим митним органом країни експортера справді підтверджено їх автентичність.

Під час здійснення вказаної перевірки мова йдеться лише про те, що експортер повинен надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів. Він повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту чи вивезення вчинити такі дії.

Зокрема, відповідно до вимог ч. 3 ст. 22 Протоколу 1 «Щодо визначення концепції «Походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 27.06.2014, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 №1678-VII (далі - Протокол 1 Угоди), саме експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Враховуючи те, що експортерами «Akbar Nutzfahrzeuge Nazarі» та «STEFAN SCHMIDT Nutzfahrzeughandel» в порушення вимог ст. 22 Протоколу 1 Угоди не надано компетентному органу країни експорту відповідних документів, що підтверджують статус походження товару, декларації про походження, складені на інвойсах від 25.11.2019 №173/2019 та від 10.01.2020 №102/20 не можуть бути прийнятими митним органом України як документ, що може бути наданий для підтвердження країни походження товару та бути підставою для звільнення від сплати ввізного мита під час митного оформлення такого товару.

Статтею 266 МК України визначено обов`язок декларанта здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку встановленого цим Кодексом, та сплатити митні платежі.

Отже, з моменту прийняття митної декларації до митного оформлення, декларант несе юридичну відповідальність за достовірність зазначених у ній відомостей та розмір належних до сплати податків.

Як уже зазначалось вище, позивачем на митну територію України завозилися товари за деклараціями про походження товару, які вже були у використанні тобто не нові, а саме 2008 та 2012 календарних років випуску. У митних деклараціях, за якими здійснювалось митне оформлення ввезених товарів, вказані лише дати їх перших реєстрацій. В цьому контексті, суд не приймає до уваги надані позивачем листи фірми, в яких зазначено, що товари вироблено на заводах в Нідерландах та Німеччині, щодо підтвердження, на його думку, походження товарів. Оскільки, вказані листи не містять належних та допустимих доказів, на підтвердження того, що на митну територію України завозились транспортні засоби у тому технічному вигляді та складі, який був наданий їм саме виробником під час виготовлення.

Разом з тим, у вказаних листах зазначено про походження транспортних засобів у їх технічному стані на момент виготовлення, водночас до цих листів не додано відповідних документів, які підтверджують зазначену інформацію.

Так, відповідно до Додатку II Регіональної конвенції визначальне значення для визначення походження товару має не місце виробництва товарів, а походження матеріалів, зокрема, для окремих товарних кодів Групи 87 - це виробництво у якому ціна усіх матеріалів не перевищує 40% ціни на умовах франко-завод. Тобто для визнання преференційного походження в даному випадку необхідно, щоб товар був виготовлений на 40% із матеріалів європейського походження та документального підтвердження такої інформації.

Щодо посилання апелянта на відповіді ТОВ «Трак Центр ЛТД» та офіційного виробника Krone, згідно яких товари вироблено на заводах в Нідерландах та Німеччині, то наведене не доводить походження товарів згідно Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції правил походження, адже відповідно до Додатку ІІ до такої визначальне значення для цього має не місце виробництва товарів, а походження матеріалів, зокрема, для окремих товарних кодів Групи 87 - це виробництво у якому ціна усіх матеріалів не перевищує 40% ціни на умовах франко-завод. Тобто для визнання преференційного походження в даному випадку необхідно, щоб товар був виготовлений на 40% із матеріалів європейського походження та документального підтвердження такої інформації.

Як вже зазначалось перевірка преференційного походження товарів здійснюється виключно митними органами договірної сторони - експортера, а не контрагентами позивача.

Щодо посилання представника позивача на практику Верховного Суду, суд зазначає, що постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №820/898/18 не є ревалентною судовою практикою по відношенню до спірних правовідносин. Так, відповідно до вказаної постанови, судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент проходження позивачем митних процедур Державною митною службою України прийнято рішення від 17 травня 2016 року КТ-00000013-0002-2016 про визначення коду аналогічного товару за УКТ ЗЕД 8703 90 10 90. В зазначеній справі №820/898/18 митним органом було прийнято рішення про класифікацію товарів, яке в подальшому було відкликане, у зв`язку з чим і донараховано податкові зобов`язання.

При цьому, Верховний Суд посилався на ч. 6 ст. 69 МК України, яка регулює порядок застосування штрафів та інших санкцій за несплату митних платежів та за інші порушення, виявлені у зв`язку з неправильною класифікацією товарів.

Дана ж справа не стосується класифікації товарів. Більше того, в спірних правовідносинах митний орган не приймав будь-яких рішень, в тому числі щодо визначення країни походження товарів, відтак ч. 6 ст. 69 МК України не має відношення до цієї справи.

З цих же підстав не є ревалентною до спірних правовідносин постанова Верховного суду від 03 квітня 2018 року у справі №809/1227/17, яка також мотивована посиланням на ч. 6 ст. 69 МК України.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи, крім доводів зазначених у апеляційній скарзі, представник апелянта також вказав на відсутність як належного доказу, офіційного перекладу листів, які стали підставою для перевірки.

В подальшому представник апелянта заперечив проти їх долучення до справи, оскільки відповідачем такі не були надіслані на адресу позивача.

Апеляційний суд зазначає, що наведені докази були надані відповідачем на вимогу суду апеляційної інстанції та при наданні таких, відповідачем долучено доказ про надіслання вказаних документів позивачу.

Разом з тим, наведені вище обставини справи та норми чинного законодавства, не спростовують висновків суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог та провомірність оскаржуваних податкових повілмолень рішень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Перевіривши правомірність прийнятих відповідачем податкових повідомлень рішень рішення згідно вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що такі вказаним вище критеріям відповідають, тому відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксіом» - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року у справі №380/748/22 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді С. М. Кузьмич В. З. Улицький Повне судове рішення складено 28.07.2022