Рішення

від 19.07.2022 по справі 331/5026/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Провадження № 2/331/216/2022

Справа № 331/5026/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2022 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м.Запоріжжя в складі :

головуючого - судді Скользнєвої Н.Г.,

за участю : секретаря Постарнак М.М.,

розглянувши увідкритомусудовомузасіданні вм.Запоріжжісправуза позовом ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Загрія Романа Олеговича до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Антрацит-Рента» про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ :

09.09.2021р.від ОСОБА_1 в особіпредставника адвоката ЗагріяР.О.до судунадійшла позовназаява доТОВ «Антрацит-Рента», за результатами розгляду, якої позивач просить: витребувати у ТОВ «АНТРАЦИТ-РЕНТА» на користь ОСОБА_1 належну йому квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер об`єкта в РПВН 26008772, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1455853023101, заг. пл. 95,62 кв.м., житл. пл. 47, 5 кв.м.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності на вказану квартиру виникло у ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , серія НОМЕР_2 , видане Жовтневою районною адміністрацією на підставі розпорядження № 1241-р від 11 грудня 2008 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

У листопаді 2020 року позивачу стало відомо, що у 2018 році, з незалежних від нього причин, без його відома вказана квартира вибула з його володіння. Право власності на квартиру зареєстровано за ТОВ «Антрацит-Рента». Підставою для державної реєстрації права власності на квартиру за відповідачем були: акт приймання-передачі нерухомого майна, протокол установчих зборів засновників ТОВ «Антрацит-Рента», рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2017 року. Ознайомившись вЄдиному державному реєстрі судових рішень з текстом заочного рішення по справі № 200/19223/17 від 08 грудня 2017 року, ОСОБА_1 дізнався про те, що він є відповідачем у даній справі про стягнення заборгованості. Проте жодних судових повісток, ухвал, рішень Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 не отримував, про розгляд справи позивачу відомо не було. Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору товариство з обмеженою відповідальністю «ФІД АГРО», про стягнення заборгованості задоволено. Визнано іпотечний договір від 11.08.2016 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Торговий Дім «ФІДЛАЙФ» дійсним. В рахунок погашення заборгованості за Договором № 58 поставки товару від 11 серпня 2016 року та Договором комісії № 57 від 11.08.2016 року в розмірі 430 313,62 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 11.08.2016 року, а саме на нерухоме майно: квартиру житловою площею 47,5 кв.м., загальною площею 95,62 кв.м., місцезнаходження якої: АДРЕСА_2 шляхом набуття ОСОБА_3 права власності на вказану квартиру. Вирішено зареєструвати право власності на нерухоме майно: квартиру житловою площею 47,5 кв.м., загальною площею 95,62 кв.м., місцезнаходження якої: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 2000 грн.

Таким чином, на підставі зазначеного заочного рішення по справі № 200/19223/17 від 08 грудня 2017 року нерухоме майно незаконно вибуло із власності позивача.

09 листопада 2020 року позивач звернувся до Олександрівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції в Запорізькій області із заявою про вчинення кримінальних правопорушень передбачених: ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України, в якій просив визнати його потерпілим, та накласти арешт на майно квартиру АДРЕСА_3 . На підставі ухвали Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 30 листопада 2020 року на квартиру накладено арешт. 18 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із заявою про перегляд заочного рішеннявід 08 грудня 2017 року по справі № 200/19223/17.19 січня 2021 року ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено та заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2017 року скасовано. Наразі справа на підставі ухвали Бабушкінського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2021 року передана на розгляд до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя за підсудністю.

Позивач вказує, що жодних правочинів щодо спірної квартири не вчиняв, нікому не відчужував та не передавав, в тому числі, у заставу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань одним із засновників ТОВ «Антрацит-Рента» є ОСОБА_3 , який на підставі протоколу установчих зборів засновників ТОВ «Антрацит-Рента» від 14 березня 2018 року і акту приймання-передачі нерухомого майна від 23 березня 2018 року вніс спірну квартиру до статутного капіталу ТОВ «Антрацит-Рента». На підставі зазначених документів 28 березня 2018 року проведено державну реєстрацію права власності за юридичної особою. Натомість, позивач не має жодного відношення до ТОВ «Антрацит-Рента», не є стороною правочину щодо внесення нерухомого майна до статутного капіталу товариства, між сторонами немає зобов`язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.

Позивач опираючись на вищевикладене вказує, що квартира вибула із власності поза його волею, а саме на підставі заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2017 року по справі № 200/19223/17, яке було скасовано, а спірна квартира внесена засновником ОСОБА_3 до статутного капіталу ТОВ «Антрацит-Рента, тому майно має бути витребувано з незаконного володіння.

Як на правові підстави заявлених вимог позивач посилається на статті 15,16, 317, 318, 321, 387, 388 ЦК України.

Ухвалою суду від 14 вересня 2021 року зазначену справу прийнято до розгляду та відкрито провадження, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження. (а.с. 30-31)

Ухвалою суду від 11 листопада 2021 року закрито підготовче провадження по справі. Справу призначено до судового розгляду по суті.(а.с. 46)

Представник позивача надав суду заяву, в якій просить суд розглянути справу за його відсутності; позовні вимоги підтримує у повному обсязі; у разі повторної неявки відповідача у судове засідання просить ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча про час день та місце слухання справи був повідомлений належним чином. Причину неявки суду не повідомив. Заперечень стосовно позовних вимог позивача, суду не надав.

Відповідно до ч.1ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до ч.3 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Таким чином, згідно з вимогами ст.ст.128,131 ЦПК України, відповідач повідомлений про час та місце слухання справи за адресою його місця реєстрації чи місця перебування, зареєстрованого у встановленому законом порядку та не з`явився у судове засідання без поважних причин.

Прийнявши до уваги заяву представника позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, вивчивши позовні вимоги позивача, перевіривши наявні в матеріалах справи докази, взявши до уваги заяву представника позивача, приходить до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що 12 грудня 2008 року ОСОБА_1 і ОСОБА_6 в порядку реалізації свого права на приватизацію та відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» було набуто у спільну сумісну власність нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (заг. пл. 95, 62 кв.м., житл. пл. 47, 5 кв.м), що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 , серія НОМЕР_2 , виданим Жовтневою районною адміністрацією на підставі розпорядження № 1241-р від 11 грудня 2008 року (а.с. 13).

05 квітня 2011 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Коноваленко О.В. за реєстровим № 1695 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_1 , 1983 року народження, на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , яка належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 року (а.с. 13).

Таким чином, позивачу на праві особистої приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

У листопаді 2020 року позивачу стало відомо, що у 2018 році, з незалежних від нього причин, без його відому вказана квартира вибула з його володіння. Право власності на квартиру зареєстровано за ТОВ «Антрацит-Рента».

Як вбачається з Інформаційної довідки № 269244232 від 05.08.2021 року, підставою для державної реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «Антрацит-Рента» стало: акт приймання-передачі нерухомого майна № 1 від 22.03.2018 року, протокол установчих зборів засновників ТОВ «Антрацит-Рента», серія та номер: 1, виданий 14.03.2018 року, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2017 року по справі 200/19223/17 (а.с. 12).

Як вбачається з заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.12.2017 року по справі 200/19223/17, до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 звернувся ОСОБА_3 , третя особа ТОВ «Фід Агро». Вказаним заочним рішенням позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано іпотечний договір від 11.08.2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Торговий Дім «ФІДЛАЙФ» дійсним; в рахунок погашення заборгованості за Договором № 58 поставки товару від 11 серпня 2016 року та Договором комісії № 57 від 11.08.2016 року в розмірі 430 313,62 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 11.08.2016 року, а саме на нерухоме майно: квартиру житловою площею 47,5 кв.м., загальною площею 95,62 кв.м., місцезнаходження якої: АДРЕСА_2 шляхом набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру житловою площею 47,5 кв.м., загальною площею 95,62 кв.м., місцезнаходження якої: АДРЕСА_2 ; вирішено зареєструвати право власності на нерухоме майно: квартиру житловою площею 47,5 кв.м., загальною площею 95,62 кв.м., місцезнаходження якої: АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у розмірі 2000 грн. (а.с. 16-21).

9 листопада 2020 року позивач звернувся до Олександрівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції в Запорізькій області із заявою про вчинення кримінальних правопорушень передбачених: ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України, в якій просив визнати його потерпілим, та накласти арешт на житлове майно квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 24).

На підставі ухвали Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 30 листопада 2020 року на спірну квартиру накладено арешт, що вбачається з наданої інформаційної довідки № 269244232 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 серпня 2021 року (а.с. 12 зв).

19 січня 2021 року ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська за заявою ОСОБА_1 , заочне рішення від 08 грудня 2017 року скасовано (а.с. 22-23).

Отже, судом встановлено, що позивач не вчиняв жодних правочинів щодо спірної квартири, нікому її не відчужував та не передавав, в тому числі, у заставу.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, одним із засновників ТОВ «Антрацит-Рента» є ОСОБА_3 , який вніс спірну квартиру до статутного капіталу ТОВ «Антрацит-Рента», що в подальшому стало підставою для реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «Антрацит-Рента». При цьому позивач не є учасником ТОВ «Антрацит-Рента», не є стороною правочину щодо внесення нерухомого майна до статутного капіталу товариства, між сторонами немає зобов`язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

За змістом статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 387 ЦК України встановлено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до висновків викладених у п. 50 Постанови Великої палати Верховного суду від 11 лютого 2020 року, у справі № 922/614/19 власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 761/18093/15-ц зазначено, що з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Відповідний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 15 травня 2019 року, справа № 522/7636/14-ц; від 05 грудня 2018 року, справа № 522/2110/15-ц; від 05 грудня 2018 року, справа № 522/2201/15-ц; від 14 листопада 2018 року, справа № 183/1617/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17). Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Верховним судом України у справі № 522/2202/15-ц від 05 грудня 2018 року вказано, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, а майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця стаття передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, потрібно встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи вибуло це майно з володіння власника з його волі.

Також, Верховний суд України в даній постанові зазначає, що за змістом статті 388 ЦК України, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Аналогічний висновок зроблений у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю (пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц)).

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, в якому зазначено, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Судом встановлено, що позивача позбавлено права власності поза його волею, тому наявні підстави для застосування положень ст. 388 ЦК України та витребування зазначеного майна позивача з незаконного володіння.

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, суд вважає необхідним захистити порушене право позивача вільно користуватися, володіти та розпоряджатися своїм майном, право власності на яке він набув в установленому законом порядку.

При таких обставинах позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Антрацит-Рента» про витребування майна із чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати у Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Антрацит-Рента» ( місце реєстрації: м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, 1, оф. 306, ЄДРПОУ 41998211) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , номер об`єкта в РПВН 26008772, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1455853023101, заг.пл. 95,62 кв.м., житл.пл. 47,5 кв.м.( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Стягнути з Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Антрацит-Рента» ( місце реєстрації: м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, 1, оф. 306 , ЄДРПОУ 41998211) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 4527,20 грн. ( дві тисячі триста сорок дві гривні 81 копійка).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду в 30-денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення складено 29 липня 2022 року.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШПерехідних Положень ЦПК Українив новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя : Н.Г.Скользнєва