Рішення

від 20.07.2022 по справі 910/2593/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.07.2022Справа № 910/2593/22

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Петрук Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Житлово-будівельного кооперативу "ВЧИТЕЛЬ-1"

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської

міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО"

за участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо

предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1

про визнання недійсною угоду про реструктуризацію,

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Житлово-будівельний кооператив "ВЧИТЕЛЬ-1" звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" про визнання недійсною угоду від 28.10.2021 № Р-910379/2021/10 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору постачання теплової енергії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2022 вирішено здійснювати розгляд справи №910/2593/22 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 08.06.2022.

Протокольною ухвалою суду від 08.06.2022 судом ухвалено відкласти підготовче засідання на 22.06.2022.

22.06.2022 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою суду від 22.06.2022 судом ухвалено відкласти підготовче засідання на 06.07.2022.

29.06.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому спростовано доводи та обґрунтування позовних вимог.

В судовому засіданні призначеному на 06.07.2021, судом ухвалено закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 20.07.2022.

В судове засідання, призначене на 20.07.2022 з`явився представник позивача та підтримав позовні вимоги повністю. Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з`явилися, причин неявки не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 20.07.2022 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між Житлово-будівельним кооперативом «ВЧИТЕЛЬ-1» (далі - Позивач, Кооператив) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (далі - Відповідач) 20 серпня 2018 року був укладений Договір № 910379 про постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір).

За умовами цього Договору Постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію Споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а Споживач зобов`язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

28 жовтня 2021 року, між Позивачем та Відповідачем було укладено Угоду № Р-910379/2021/10 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору про постачання теплової енергії у гарячій воді № 910379 від 20.08.2018 року (далі - Угода про реструктуризацію) у сумі 398 705,35 грн.

Відповідно до п. 2 Угоди про реструктуризацію споживач зобов`язується сплатити зазначену в п. 1 цієї угоди суму заборгованості протягом жовтня 2021 - грудня 2021 щомісячними сплатами згідно додатку 1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця.

Додаток 1 «Графік погашення заборгованості» до Угоди про реструктуризацію передбачає наступні платежі: 132 901,79 грн. до 25 жовтня 2021 року; 132 901,78 грн. до 25 листопада 2021 року; 132 901,78 грн. до 25 листопада 2021 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Позивач вказує, що Угода про реструктуризацію була підписана ОСОБА_1 (колишньою Головою правління) із перевищенням повноважень та всупереч інтересам житлово-будівельного кооперативу та його членів, що дає підставі заявляти про недійсність вказаної угоди на підставі ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Звертаючись із позовом, Позивач зазначає, що ОСОБА_1 була Головою правління Кооперативу в період з 2003 року по 31.10.2021 року. За твердженням Позивача, за цей час ОСОБА_1 було створено такі умови у відносинах із членами Кооперативу та співвласниками (мешканцями), що останні роками не мали доступу до інформації про фінансово-господарський стан Кооперативу та звітності про його діяльність.

Позивач наголошує, що ОСОБА_1 було допущене перевищення повноважень при укладенні Угоди про реструктуризацію та укладення останньої всупереч інтересам житлово-будівельного кооперативу та його членів.

Згідно із п. 51 розділу VI Статуту Житлово-будівельного кооперативу «Вчитель-1», повноваження розпоряджатися коштами кооперативу, згідно з затвердженим загальними зборами членів кооперативу/зборами уповноважених кошторисом прибутків та витрат на поточний рік; укладати угоди та інші операції, зв`язані з діяльністю кооперативу належить Правлінню кооперативу. Водночас, в силу п. 50 розділу VI Статуту, Голова Правління представляє інтереси кооперативу у всіх організаціях, підприємствах та установах та укладає правочини від імені кооперативу.

Водночас, з пояснень Позивача вбачається, що питання підписання Угоди про реструктуризацію із Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» не виносилося на порядок денний засідання Правління Житлово-будівельного кооперативу «Вчитель-1», так само як і щодо цього не приймалося рішення загальних зборів членів кооперативу. Так само, зміни до кошторису Кооперативу, що передбачали б перерозподіл коштів Кооперативу з метою виконання Угоди про реструктуризацію, за твердженням Позивача, не вносилися.

Більше того, Позивач стверджує, що окрім колишньої Голови Правління ОСОБА_1, ні члени кооперативу, ні інші мешканці будинку не знали про існування заборгованості за спожиту теплову енергію, оскільки мешканцями своєчасно та у повному обсязі сплачувалися відповідні внески.

Таким чином, Позивач вказує, що Угода про реструктуризацію № Р-910379/2021/10 була підписана із перевищенням повноважень наданих Статутом кооперативу Голові правління.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Договору недійсним.

В обґрунтування підстав для визнання Договору недійсним позивач посилався на: перевищення повноважень директором позивача при укладенні оспорюваного правочину (за відсутності погодження вищого органу Товариства щодо укладення Договору) та відсутність подальшого схвалення.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №906/129/20.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з приписами статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

З матеріалів справи судом встановлено, що згідно з витягу протоколу №2 засідання правління ЖБК «Вчитель-1» від 25.08.2003 вирішено призначити головою правління ЖБК «Вчитель-1» - ОСОБА_1 з 01.09.2003 року.

У витязі з протоколу № 2 засідання правління ЖБК «Вчитель-1» від 10.07.2021 (на якому вирішено обрати головою правління ЖБК «Вчитель-1» - ОСОБА_1 ) вказано, що в засіданні брали участь чотири члени правління: ОСОБА_4„ ОСОБА_2 , ОСОБА_3 „ ОСОБА_5

Згідно з протоколом засідання правління ЖБК «Вчитель-1» від 13.10.2021 (на якому вирішено провести реструктуризацію боргу перед КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО») вказано, що в засіданні брали участь чотири члени правління: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 „ ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 9 Угоди про реструктуризацію, ця Угода с невід`ємною частиною Договору від 20.08.2018 №910379 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Згідно п. 11 Угоди про реструктуризацію, представники сторін однаково розуміють значення і умови цієї угоди, вчиненої на основі вільного їх волевиявлення, та її правові наслідки.

Угода про реструктуризацію зі сторони Позивача була підписана Головою правління ЖБК «Вчитель-1» ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 50 Статуту ЖБК «Вчитель-1», Голову правління та його заступника обирає правлінням Кооперативу. Голова правління здійснює повсякденне керівництво діяльністю кооперативу, забезпечує виконання рішень загальних зборів членів кооперативу (зборів уповноважених) та правління.

Голова правління представляє інтереси Кооперативу у всіх організаціях, підприємствах, установах, та укладає від імені Кооперативу правочини.

ОСОБА_1 була Головою правління Кооперативу в період з 2003 року по 31.10.2021 року, що підтверджується Протоколом №2 засідання правління ЖБК «Вчитель-1» від 10.07.2021 та Протоколом №2 зборів членів ЖБК «Вчитель-1» від 13.10.2021.

Таким чином, судом встановлено, що на момент укладення Угоди про реструктуризацію, ОСОБА_1 знаходилась на посаді Голови правління та мала право укладати правочини на підставі Статуту, в інтересах Кооперативу та його членів.

Це спростовує твердження позивача, стосовно того, що ОСОБА_1 не мала повноважень та перевищила їх.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Тобто, законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17.

Зі змісту норми частини першої статті 241 Цивільного кодексу України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17.

Відповідачем у відзиві на позов зазначено, а позивачем не спростовано, що порушуючи умови Угоди про реструктуризацію заборгованості, позивач своєчасно не вносив плату у повному обсязі, здійснивши платіж у жовтні 2021 на загальну суму - 5 000,00 грн. та в листопаді - грудні 2021 на загальну суму 130 000,00 грн.

На переконання суду, вчинення правочину ЖБК «Вчитель-1» та наступне його виконання свідчать про те, що укладення спірного договору відповідало внутрішній волі сторін та було спрямовано на настання реальних правових наслідків, і такі наслідки настали; те, що позивачем було вчинено дії з їх виконання, що свідчить і про подальше схвалення.

Наведені аргументи також зумовлюють висновок суду про наявність підстав для відмови в позові Житлово-будівельного кооперативу "ВЧИТЕЛЬ-1".

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Суд зазначає, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд зазначає, що Житлово-будівельного кооперативу "ВЧИТЕЛЬ-1" не доведено наявності у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину, що є передумовою для звернення з позовом до суду, а позовні вимоги належним чином не обґрунтовані, не відповідають фактичним обставинам справи, не доведені належними доказами у справі та спростовані відповідачем у встановленому законом порядку.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Житлово-будівельного кооперативу "ВЧИТЕЛЬ-1" є такими, що задоволенню не підлягають. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 29.07.2022

Суддя М.О. Лиськов

.