Рішення

від 26.07.2022 по справі 904/9260/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2022м. ДніпроСправа № 904/9260/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання Риженко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Славгородської селищної ради, смт. Славгород, Синельниківський район, Дніпропетровська область

до Синельниківського районного споживчого товариства, м. Синельникове, Дніпропетровська область

про визнання права власності на нерухоме майно

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

РУХ СПРАВИ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.:

Славгородська селищна рада звернулась до Господарського суду з позовом до Синельниківського районного споживчого товариства, в якому просить визнати за Славгородською селищною радою право власності на нежитлову будівлю торгового комплексу, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт. Славгород, вул. Центральна, 6.

Ухвалою від 06.12.2021 позовну заяву залишено без руху.

31.12.2021 від Позивача надійшло клопотання про долучення документів до справи.

Після усунення недоліків, ухвалою суду від 13.01.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.02.2022.

14.02.2022 позивач направив клопотання про відкладення підготовчого засідання.

15.02.2022 сторони в судове засідання не з`явилися.

Відповідач направив клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 15.02.2022 відкладено підготовче засідання на 09.03.2022 об 11:00 год.

У призначений судом час підготовче засідання не відбулося у зв`язку із введенням з 24.02.2022 на території України воєнного стану та виникненням внаслідок цього ризиків для здійснення безпечного розгляду справ у відкритих судових засіданнях.

Ухвалою суду від 15.03.2022 визнано поважними причини, що унеможливили проведення судового засідання у справі, яке було призначено на 09.03.2022. Про дату час та місце судового розгляду справи по суті вирішено повідомити сторін додатково.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

В подальшому Верховною Радою України затверджено Указ Президента України про продовження строку дії воєнного стану в країні з 26.03.2022 ще на 30 днів (до 24 квітня включно).

Розпорядженням голови Господарського суду Дніпропетровської області № 34 від 28.03.2022 "Про роботу суду в умовах воєнного стану" відповідно до ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у зв`язку із запровадженням 24 лютого 2022 року на території України воєнного стану Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ та рішення Ради суддів України від 24 лютого 2022 року № 9, з метою недопущення випадків загрози житло, здоров`ю та безпеці відвідувачів і працівників суду, встановлено в Господарському суді Дніпропетровської області особливий режим роботи суду.

Ухвалою суду від 11.04.2022 призначено підготовче засідання на 26.04.2022.

Верховною Радою України затверджено Указ Президента України про продовження строку дії воєнного стану в країні з 25.04.2022 строком на 30 діб.

26.04.2022 сторони в судове засідання не з`явилися.

Ухвалою суду від 26.04.2022 відкладено підготовче засідання на 24.05.2022.

Верховною Радою України затверджено Указ Президента України про продовження строку дії воєнного стану в країні строком на 90 діб до 23.08.2022.

24.05.2022 в судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання не з`явився.

Ухвалою суду від 24.05.2022 вирішено відкласти підготовче засідання в межах розумного строку на 13.06.2022.

31.05.2022 позивач направив клопотання про проведення підготовчого засідання без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив призначити розгляд справи по суті.

13.06.2022 сторони в судове засідання не з`явилися.

Ухвалою суду від 13.06.2022 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 05.07.2022.

05.07.2022 суд в судовому засіданні розпочав розгляд справи по суті позовних вимог, заслухав вступне слово позивача, дослідив наявні матеріалах справи докази.

Відповідач в судове засідання не з`явився.

Ухвалою суду від 05.07.2022 оголошувалась перерва в судовому засіданні до 26.07.2022.

26.07.2022 сторони в судове засідання не з`явились.

За змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

29.06.2022 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, прийнято вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Позивач зазначає, що згідно з рішенням двадцять п`ятої сесії четвертого скликання від 09.06.2005 № 303-25/IV «Про придбання будівлі торгівельного комплексу Синельниківського РСТ» ним було вирішено придбати нежитлову будівлю торгового комплексу, що розташована за адресою Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт. Славгород, вул.. Центральна, 6, для розвитку соціально-культурної бази громади.

25.08.2005 Відповідачем було прийнято рішення про продаж торгового комплексу, що підтверджується постановою правління № 65 від 25.08.2005.

Відповідно до протоколу №1 проведення, біржових торгів 06.10.2005 на ТБ «Слов`янська універсальна біржа» Позивач став переможцем торгів з ціною 83 083,00 грн.

За умовами вищезазначеного протоколу сума біржової угоди мала бути сплачена Позивачем на поточний рахунок Слов`янської універсальної біржі № НОМЕР_1 в ДФ АБ «Брокбізнесбанк», МФО 305578, код за ЄДРПОУ 24609148 протягом 10 банківських днів після підписання протоколу.

Згідно з рахунком-фактурою № 10-01 від 06.10.2005 Позивач сплатив на рахунок ТБ «Слов`янська універсальна біржа» за придбане майно суму 83083,00 грн., що посвідчується штампом Управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області від 11.10.2005.

Нежитлову будівлю торгового комплексу було передано Відповідачем Позивачеві згідно накладної № 739 від 25.10.2005.

Таким чином, позивач вважає, що сторони повністю виконали умови протоколу № 1 біржових торгів від 06.10.2005.

22.03.2006 Виконавчим комітетом Славгородської селищної ради було прийнято рішення № 17 «Про створення Центру дозвілля молоді при виконкомі Славгородської селищної ради», згідно з яким планувалося передати створеному Центру дозвілля молоді придбану будівлю торгового комплексу.

Крім того, Відповідач 24.02.2009 звернувся до Позивача з заявою про вилучення земельних ділянок у зв`язку з продажем нежитлових будівель. За результатами розгляду цього листа Позивачем було прийнято рішення № 344-19/V від 09.04.2009 «Про внесення змін і доповнень до рішення Славгородської селищної ради № 104-7/V від 25.05.2007 «Про прийняття земельної ділянки несільськогосподарського використання до фонду земель селищної ради» та № 345-19/V від 09.04.2009 «Про припинення права постійного користування земельними ділянками».

Позивач зазначає, що не зареєстрував право власності на придбане майно, оскільки не мав правовстановлюючого документу на придбане майно. Протокол біржових торгів не є правовстановлюючим документом на нерухоме майно. Чи укладався договір біржових торгів на підставі протоколу № 1 біржових торгів від 06.10.2005р. встановити не вдалося, у зв`язку зі значним плином часу.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на сайті Міністерства юстиції України, ТБ «Слов`янська універсальна біржа» (ЄДРПОУ 24609148) припинено, про що 13.06.2017 було внесено запис №12241720009000454, підстава: спрощена процедура припинення.

Таким чином, станом на 01.09.2021р. нежитлова будівля торгового комплексу, що знаходиться за адресою Дніпропетровська область Синельниківський район, смт. Славгород вулиця Центральна, (колишня - Леніна), будинок 6, належить на праві колективної власності Синельниківському районному споживчому товариству на підставі свідоцтва про право власності ЯЯЯ № 112853, виданого Славгородською селищною радою 02.09.2005, що підтверджується Інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.08.2021, номер інформаційної довідки 272430231.

Вказане стало причиною звернення позивача до суду з даною позовною заявою про визнання права власності на нежитлову будівлю торгового комплексу, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт. Славгород, вул. Центральна, 6.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач відзиву на позов не надав, про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення (а.с.39, 50, 93).

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, до предмету доказування у даній справі входить: наявність підстав визнання права власності за позивачем на нежитлову будівлю торгового комплексу, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт. Славгород, вул. Центральна, 6.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як вбачається з рішення двадцять п`ятої сесії четвертого скликання від 09.06.2005 № 303-25/IV «Про придбання будівлі торгівельного комплексу Синельниківського РСТ» Славгородською селищною радою було вирішено придбати нежитлову будівлю торгового комплексу, що розташована за адресою Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт. Славгород, вул. Центральна, 6, для розвитку соціально-культурної бази громади.

Будівля торгового комплексу Синельниківського районного споживчого товариства (далі - Відповідач) знаходиться на території Славгородської селищної ради (далі - Позивач) за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт. Славгород, вул. Центральна (колишня - Леніна; вулицю перейменовано згідно з розпорядженням селищного голови від 25.01.2016р. № 12 «Про перейменування вулиць населених пунктів Славгородської селищної ради»), буд.6 (далі - спірне майно).

25.08.2005 Відповідачем було прийнято рішення про продаж торгового комплексу, що підтверджується постановою правління № 65 від 25.08.2005.

Відповідно до протоколу №1 проведення, біржових торгів 06.10.2005 на ТБ «Слов`янська універсальна біржа» Позивач став переможцем торгів з ціною 83 083,00 грн.

За умовами вищезазначеного протоколу сума біржової угоди мала бути сплачена Позивачем на поточний рахунок Слов`янської універсальної біржі № НОМЕР_1 в ДФ АБ «Брокбізнесбанк», МФО 305578, код за ЄДРПОУ 24609148 протягом 10 банківських днів після підписання протоколу.

Згідно з рахунком-фактурою № 10-01 від 06.10.2005 Позивач сплатив на рахунок ТБ «Слов`янська універсальна біржа» за придбане майно суму 83083,00 грн.

Як зазначає позивач, спірне майно - нежитлову будівлю торгового комплексу було передано Відповідачем Позивачеві згідно накладної № 739 від 25.10.2005 (а.с. 18).

Таким чином, позивач вважає, що сторони повністю виконали умови протоколу № 1 біржових торгів від 06.10.2005.

22.03.2006 Виконавчим комітетом Славгородської селищної ради було прийнято рішення № 17 «Про створення Центру дозвілля молоді при виконкомі Славгородської селищної ради», згідно з яким планувалося передати створеному Центру дозвілля молоді придбану будівлю торгового комплексу.

Крім того, Відповідач 24.02.2009 звернувся до Позивача з заявою про вилучення земельних ділянок у зв`язку з продажем нежитлових будівель. За результатами розгляду цього листа Позивачем було прийнято рішення № 344-19/V від 09.04.2009 «Про внесення змін і доповнень до рішення Славгородської селищної ради № 104-7/V від 25.05.2007 «Про прийняття земельної ділянки несільськогосподарського використання до фонду земель селищної ради» та № 345-19/V від 09.04.2009 «Про припинення права постійного користування земельними ділянками».

Позивач зазначає, що не зареєстрував право власності на придбане майно, оскільки не мав правовстановлюючого документу на придбане майно. Протокол біржових торгів не є правовстановлюючим документом на нерухоме майно. Чи укладався договір біржових торгів на підставі протоколу № 1 біржових торгів від 06.10.2005р. встановити не вдалося, у зв`язку зі значним плином часу.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на сайті Міністерства юстиції України, ТБ «Слов`янська універсальна біржа» (ЄДРПОУ 24609148) припинено, про що 13.06.2017 було внесено запис №12241720009000454, підстава: спрощена процедура припинення.

Таким чином, станом на 01.09.2021 нежитлова будівля торгового комплексу, що знаходиться за адресою Дніпропетровська область Синельниківський район, смт. Славгород вулиця Центральна, (колишня - Леніна), будинок 6, належить на праві колективної власності Синельниківському районному споживчому товариству на підставі свідоцтва про право власності ЯЯЯ № 112853, виданого Славгородською селищною радою 02.09.2005, що підтверджується Інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.08.2021, номер інформаційної довідки 272430231.

Вказане стало причиною звернення позивача до суду з даною позовною заявою про визнання права власності на нежитлову будівлю торгового комплексу, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт. Славгород, вул. Центральна, 6.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, оцінивши наявні докази в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, на підставі наступного.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини або інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Частиною першою статті 12 ЦК України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно ст. 321 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 182 цього кодексу право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частинами 3,4 ст. 334 Цивільного кодексу передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про

визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

В даному випадку позивач такого договору не надав.

Суд зазначає, що накладна № 739 від 25.10.2005, на яку позивач посилається, як на доказ сплати ним відповідачу за спірне майно, не є належним доказом оплати, оскільки з неї не зрозуміло кому сплачується сума у розмірі 83 083,00 грн. та хто отримав цю суму.

Крім того, з даної накладної неможливо ідентифікувати, яке саме нежитлове приміщення (торговий комплекс) оплачено.

Щодо посилання позивача на положення статті 392 ЦК України, суд заначає наступне.

Згідно із ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд вважає, що передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Беручи до уваги аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ від 01.07.2013, проведеного Верховним Судом України, суд зазначає, що у разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв`язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб`єктивне право власності іншими особами не порушується, у зв`язку з чим виникає питання, хто при цьому має виступати як відповідач, а також щодо можливості розгляду справи без відповідача або в окремому провадженні. З цього приводу суди мають враховувати, що: відповідно до ЦПК сторонами в цивільному процесі з розгляду справ позовного провадження є позивач і відповідач, і можливість звернення до суду з позовом, де відсутній конкретний відповідач, діючим законодавством не передбачено; закон прямо вказує на те, що вимоги про визнання права власності розглядаються в позовному провадженні; відповідачами у таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв`язку з відсутністю у нього відповідного документа.

Наведене дає підстави для висновку про виключність застосування такого способу захисту, як визнання права власності, що засвідчує право власності, тобто об`єктивне існування перешкод у належній реалізації власником свого права власності, зокрема правомочності щодо визначення юридичної долі об`єкта шляхом волевиявлення по розпорядженню цим об`єктом та існуванням у третіх осіб сумнівів щодо дійсної належності відповідного об`єкта на праві власності певній особі. При цьому, передумовою для визнання права власності на об`єкт за певною особою (у випадку втрати документа, що посвідчує право власності) є вичерпання нею усіх можливих способів по підтвердженню належності їй цього об`єкту на праві власності, тобто, неможливість підтвердити своє право жодним іншим доказом.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Позивач надав достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження своєчасного виконання ним своїх зобов`язань з постачання електричної енергії, за яку відповідач у визначений договором строк не розрахувався.

З огляду на вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 130, 178, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд-

ВИРІШИВ:

В позові Славгородської селищної ради до Синельниківського районного споживчого товариства про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 01.08.2022.

Суддя Н.Г. Назаренко