Рішення

від 04.01.2022 по справі 160/17196/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2022 року Справа № 160/17196/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіРищенка А.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

22.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з вимогами з урахуванням уточнення від 29.10.2021 року:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату борту (недоїмки) від 06 лютого 2021 року № Ф-11113-53/64-У, винесену посадовими особами Головного управління ДПС України в Дніпропетровській області, якою ОСОБА_1 визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн.,

- зобов`язати філію ДПС - ГУ ДПС у Дніпропетровській області виключити інформацію про заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 з інформаційно-телекомунікаційної системи Податковий борг та електронного кабінету платника податків.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2021 року № Ф-11113-53/64-У є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки позивач не здійснює підприємницьку діяльність, а у період з 08.08.2016 року по 15.11.2019 року був найманим працівником ТОВ САЛІДА ПЛЮС (ІК в ЄДРПОУ 40250511), яке і є платником єдиного внеску за найманого працівника. Також зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності. Отже, позивач вважає, що таке рішення відповідача суперечить приписам чинного законодавства.

Ухвалою суду від 02.11.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі № 160/17196/21 та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

07.12.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити повністю у задоволенні позовної заяви, посилаючись на те, що частиною 1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску: є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність. Відповідно до значених норм, позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Також вказує, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у період з 10.02.2007 року по 26.04.2021 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, та перебував на податковому обліку в Головному управлінні Державної податкової служби у Дніпропетровській області.

Згідно довідки ТОВ САЛІДА ПЛЮС № 17/09-21 від 17.09.2021 року, ОСОБА_1 працював в ТОВ САЛІДА ПЛЮС на посаді заступника директора підприємства з виробництва з 08.08.2016 року по 15.11.2019 року. Також вказано про сплату до бюджету ЄСВ по робітнику ОСОБА_1 з 01.01.2017 р. по 15.11.2019 р. у розмірі 28538,02 грн.

Також позивачем надано відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період 2017-2019 роки, згідно яких ОСОБА_1 виплачувалась заробітна плата роботодавцем ТОВ САЛІДА ПЛЮС.

Головним управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області сформовано та направлено позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 06.02.2021 року № Ф-11113-53/64-У на суму боргу станом на 31.01.2021 року - 37788,74 грн., у тому числі: недоїмка 37788,74 грн.

За даними особової картки платника податків нарахування єдиного внеску позивачу здійснювалось: за період 2017-2020 роки.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України встановлений обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Так, згідно довідки ТОВ САЛІДА ПЛЮС № 17/09-21 від 17.09.2021 року, ОСОБА_1 працював в ТОВ САЛІДА ПЛЮС на посаді заступника директора підприємства з виробництва з 08.08.2016 року по 15.11.2019 року. Також вказано про сплату до бюджету ЄСВ по робітнику ОСОБА_1 з 01.01.2017 р. по 15.11.2019 р. у розмірі 28538,02 грн.

Також позивачем надано відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період 2017-2019 роки, згідно яких ОСОБА_1 виплачувалась заробітна плата роботодавцем ТОВ САЛІДА ПЛЮС.

Отже, позивач у період 2017-2019 роки був найманим працівником, однак за вказаний період йому, як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Проте слід звернути на те, що пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Так, пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.

Під час перевірки правомірності оскаржуваного рішення суд враховує, чи прийнято воно з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищезазначені висновки суду, оскільки Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних вимог, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову про скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2021 року № Ф-11113-53/64-У.

Щодо вимоги в частині зобов`язання філію ДПС - ГУ ДПС у Дніпропетровській області виключити інформацію про заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 з інформаційно-телекомунікаційної системи Податковий борг та електронного кабінету платника податків суд вказує таке.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Скасування ж вимоги про сплату боргу (недоїмки) свідчить про відсутність податкового боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пункту 2 підрозділу 13 розділу IV Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 12 січня 2021 року № 5 (далі Порядок № 5), у разі якщо за результатами судового оскарження нарахована сума у повному обсязі скасовується, то в ІКП відображення облікових показників щодо поновлення такої суми не проводиться.

Згідно пункту 2 підрозділу 3 розділу V Порядку № 5, у разі скасування у встановлених законом випадках не в межах процедури адміністративного або судового оскарження податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску після його вручення платнику податків у підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, вноситься рішення керівника (заступника керівника або уповноваженої особи) територіального органу ДПС або особи, яка виконує його обов`язки, про скасування податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, статус податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску змінюється на Скасовано.

У разі внесення вказаної інформації:

до настання граничного строку сплати/зменшення відповідні облікові показники (операції) в ІКП блокуються, а донараховані/зменшені суми не відображаються та не беруть участі у розрахунках;

після настання граничного строку сплати/зменшення в ІКП відображаються облікові показники (операції) щодо скасування донарахованих/зменшених сум у зв`язку із прийняттям рішення про скасування.

Отже, достатнім та належним способом захисту в даному випадку є визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2021 року № Ф-11113-53/64-У, наслідком чого і буде відповідне внесення коригування даних інтегрованої картки платника ОСОБА_1 за платежем зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом його виключення.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією № 10031 від 20.09.2021 року.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Також ухвалою суду від 23.09.2021 року зупинено стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2021 № Ф-11113-53/64-У, винесеної посадовими особами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, якою ОСОБА_1 визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн., у виконавчому провадженні № 66690734, яке знаходиться на виконанні в Індустріальному ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

За приписами частин першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

З огляду на скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2021 року № Ф-11113-53/64-У, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті судом ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2021 року.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 258, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2021 року № Ф-11113-53/64-У.

В задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені позивачем судові витрати в сумі 908,00 грн.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2021 року у справі № 160/17196/21.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А. Ю. Рищенко