Рішення

від 28.07.2022 по справі 579/2100/21

КРОЛЕВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 579/2100/21

2/579/112/22

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 липня 2022 року Кролевецький районний суд Сумської області

в складі: головуючого судді - Моргуна О.В.,

за участі секретаря судового засідання - Сергієнко Ж.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кролевець цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Кролевецького закладу дошкільної освіти (центр розвитку дитини) № 9 «Ромашка» Кролевецької міської ради , відділу освіти Кролевецької міської ради Сумської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання провести виплату невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою, в якій просить суд визнати незаконним та скасувати наказ відповідача Кролевецького закладу дошкільної освіти (центр розвитку дитини) № 9 «Ромашка» Кролевецької міської ради від 08.11.2021 за № 50-К про відсторонення позивача від роботи; зобов`язати відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення позивача від роботи, а саме, з 08 листопада 2021 року по 30 листопада 2021 року.

Позивач мотивує свої вимоги тим , що наказом № 50-к від 8 листопада 2021 року керівника Кролевецького закладу дошкільної освіти (центр розвитку дитини) № 9 «Ромашка» Кролевецької міської ради її, ОСОБА_1 , помічника вихователя відсторонено від роботи з 8 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати .

Вважає даний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки порушує її право на працю, гарантоване ст. 43 Конституції України , ст. 2 КЗпП України . Виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень , зазначеним законом щеплення від COVID-19 не передбачено.

Відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності щеплення від COVID-19 не передбачено.

Позивач в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі (а.с. 56).

Відповідач Кролевецький заклад дошкільної освіти (центр розвитку дитини) № 9 «Ромашка» Кролевецької міської ради в судове засідання не з`явився , від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі (а.с. 58).

Відповідач відділ освіти Кролевецької міської ради Сумської області подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.47-52), за змістом якого позовні вимоги не визнає, заперечує наведені позивачем обставини та правові підстави позову , в задоволенні позову просить відмовити.

Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

З урахуванням зазначеного положення ЦПК України та клопотання сторін суд вирішив можливим розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до положення ч.2 ст.247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач з вересня 2003 року працює помічником вихователя Кролевецького закладу дошкільної освіти (центр розвитку дитини) № 9 «Ромашка» Кролевецької міської ради (а.с.11).

ОСОБА_1 вручено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 5.11.2021 року № 34, що вбачається зі змісту наказу від 8.11.2021 року № 50-к (а.с.10).

Таким чином, заклад повідомляв позивачку про обов`язковість щеплення від COVID-19 для працівників закладів освіти.

Наказом завідувача Кролевецького закладу дошкільної освіти (центр розвитку дитини) № 9 «Ромашка» Кролевецької міської ради від 08.11.2021 № 50-к ОСОБА_1 відсторонено від роботи помічника вихователя з 08.11.2021 без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19. Підставою наказу зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 5.11.2021 року № 34 (а.с.10).

Виданню вказаного наказу передувало вручення позивачу повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти «COVID-19» із зазначенням правових підстав, ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ МОЗ № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Відповідно до п. а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Стаття 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в МЮ України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11.10.2019 № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731).

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

В матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_1 має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (згідно постанови КМ № 1096 від 20.10.2021) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:

- контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

- відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також

- взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідно до вимог п. 41-6 постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції).

Відсторонення працівників від роботи роботодавцем прямо передбачено ч. 1 ст. 46 КЗпП України.

Суд вважає , що бездіяльність роботодавця щодо відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (ст. 2 КЗпП України).

Суд вважає, що в законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

У рішенні від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява № 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні (п. 266) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13), яке суд першої інстанції вірно також застосував до цих правовідносинах, наголосив таке:«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).» ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п.272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8». А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п. 285): «… Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань». З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Щодо доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке (п. 306):

«Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учнів та працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином власне дитину, яка не отримала профілактичних щеплень. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення дитини від занять (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Отже, право позивача на працю у закладі дошкільної освіти було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкового щеплення та не надала будь-яких доказів, що вона має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинування.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Суд вважає, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 46 КЗпП України , ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 .

Доводи позивача про те, що щеплення проти COVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи в разі відмови від участі в такому не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік № 2153, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, зокрема, закладів дошкільної освіти незалежно від типу та форми власності.

З вищенаведених підстав також є неспроможними доводи позивача про те, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень не ґрунтується на законі, а на незаконному підзаконному акті.

Твердженням позивача про те, що суспільні інтереси ніяк не страждають від її відмови від експериментального щеплення проти COVID-19 та передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта, судом проаналізовані.

При цьому, наслідком рішення позивачки за відсутності абсолютних протипоказань відмовитися від вакцинації, метою якої є захист від хвороби, яка може становити серйозну загрозу для здоров`я населення, було саме відсторонення її від роботи, при наявності можливості уникнення такого за умови відповідних протипоказань щодо вакцинації, задля забезпечення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантоване ст. 3, 27 та 49 Конституції України, гарантування безпеки як власне позивачки, так і іншим співробітникам, вихованцям дошкільного навчального закладу та є необхідним у демократичному суспільстві.

Посилання позивача на те, що відсторонення працівників відбувається тільки у порядку встановленому законом, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо є необгрунтованими .

При цьому судом встановлено, що таке відсторонення позивача здійснено відповідно до вимог ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,ст. 46 КЗпП України.

Суд не вбачає підстав для визнання незаконним та скасування наказу №50-к від 08.11.2021 року.

Оскільки вимога позивача про визнання незаконним та скасування наказу №50-к від 08.11.2021 року судом задоволенню не підлягає, то не підлягає до задоволення вимога про стягнення на користь позивача невиплаченої заробітної плати за період незаконного відсторонення, починаючи з 08.11.2021 р. по 30.11.2021 року.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Сторонам, зокрема позивачу, надано можливість повно реалізувати процесуальні права, надані йому законом, в тому числі надати докази.

На позивача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог. Тобто, відповідно до вимогст.12, 13 ЦПК України позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст. 78-80 ЦПК України, зазначені ним обставини.

Позивачем не надано суду доказів незаконності наказу №50-к від 08.11.2021 року.

Таким чином, доводи позивача про визнання незаконним та скасування наказу №50-к від 08.11.2021 року не знайшли свого підтвердження в суді.

Стороною позивача інших доказів незаконності наказу суду не надано.

Крім того, щодо заявленої вимоги позивачем про зобов`язання відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, а саме, з 08 листопада 2021 року по 30 листопада 2021 року не конкретизовані, якого саме відповідача необхідно зобов`язати виплатити їй заробітну плату, та в якому розмірі , а за змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, та п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що в позові ОСОБА_1 до Кролевецького закладу дошкільної освіти (центр розвитку дитини) № 9 «Ромашка» Кролевецької міської ради , відділу освіти Кролевецької міської ради Сумської області необхідно відмовити в повному обсязі за необгрунтованістю.

Суд не знаходить підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 265, 268, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України,-

у х в а л и в:

відмовити повністю в задоволенні позову ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до Кролевецького закладу дошкільної освіти (центр розвитку дитини) №9 Ромашка Кролевецької міської ради, місцезнаходження: 41300, Сумська область, м.Кролевець, вул. Івана Дударя, 11а, ЄДРПОУ 36744307, відділу освіти Кролевецької міської ради, місцезнаходження: 41300, Сумська область, м. Кролевець, вул. Франка, буд. 8, ЄДРПОУ 41761455, про визнання незаконним та скасування наказу відповідача Кролевецького закладу дошкільної освіти (центр розвитку дитини) № 9 «Ромашка» Кролевецької міської ради від 08.11.2021 за № 50-К про відсторонення позивача від роботи; зобов`язання відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення позивача від роботи, а саме, з 08 листопада 2021 року по 30 листопада 2021 року.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Повне рішення суду складено 2 серпня 2022 року.

Суддя О. В. Моргун