Рішення

від 02.08.2022 по справі 711/497/22

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/497/22

Номер провадження2/711/1093/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2022 рокуПридніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Демчика Р.В.

при секретарі Кофановій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання відповідача такою, що втратила право користування житлом.

Позов мотивувала тим, що вона, відповідно до оговру купівлі-продажу квартири від 17.03.2021 року, являється власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 . В цій квартирі зареєстровані, крім позивача, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також, позивач наголошує, що ОСОБА_2 не користується житлом за вищевказаною адресою з серпня 2019 року. Перешкод у користуванні квартирою, ні позивач, ні інші члени сім`ї їй не чинили. Шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був розірваний 07.11.2019 року. Відповідач ОСОБА_2 не проживає в квартирі понад один рік, не сплачує комунальні платежі, в утримані житла участі не бере, особистих речей в житловому будинку не має. Крім того, відповідно до акта про фактичне проживання особи без реєстрації від 01.10.2019 року, підтверджує проживання відповідача ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 . На підставі викладеного вище, просить визнати ОСОБА_2 , такою що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_3 .

Ухвалою суду від 17 лютого 2022 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явилась, хоча повідомлялась судом про місце, дату та час розгляду справи у встановленому законом порядку. Між тим, 29.07.2022, скерувала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримувала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилась, хоча судом повідомлялась у встановленому законом порядку про місце, день і час розгляду справи. Між тим, 12.05.2022, судом отримано її письмову заяву, зі змісту якої вбачається, що вона не заперечує проти задоволення позовних вимог про визнання її такою, що втратила право користування житлом. Відзив на позовну заяву не подано.

У відповідності до ч.2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи думку сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідност. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч.1ст. 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне їй право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Матеріалами справи та в судовому засіданні встановлено, що на підставі Договору купівлі-продажу від 17 березня 2012 року, який зареєстровано в реєстрі за №655, ОСОБА_1 являється власницею квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується копією договору купівлі продажу квартири від 17.03.2012 року та копією витягу про державну реєстрацію прав від 20.03.2012 року №33527710. (а.с.9-10)

Як вбачається з листа від Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради 05.01.2022 року № 29756-01-10, за адресою : АДРЕСА_1 , станом на 29.12.2021 р. зареєстровані три особи:

-ОСОБА_3 з 28.11.2015 року дотепер;

-ОСОБА_2 з 04.09.2017 року дотепер,

-ОСОБА_4 з 21.09.2017 року дотепер.

Також, з Акту про фактичне не проживання особи за місцем реєстрації від 12.11.2021 року, затвердженому підписом голови ОСББ «Гагаріна -21» (код ЄДРПОУ 40451312) Піддубним С.В вбачається, що з серпня 2019 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 фактично відсутня за адресою АДРЕСА_1 , особистих речей у квартирі не має, за житлово-комунальні послуги остання е сплачує, заяви на тимчасовий виїзд і залишення за собою житлового приміщення відсутні.

Відповідно до Акта про фактичне проживання особи без реєстрації від 08 жовтня 2019 року, затвердженого КП «Соснівська СУБ» Черкаської міської ради вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2

Крім того, в рішенні Придніпровського районного суду м.Черкаси від 07 листопада 2019 року (справа №711/6928/19) зазначено, що «Відповідач ОСОБА_2 надала заяву про слухання справи без її участі. Також зазначила, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, разом вони не проживають з 25.08.2019 року». Також, рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 09 грудня 2019 року (справа № 711/7948/19) зазначено, що «Позивач ОСОБА_2 з серпня 2019 року з сином проживає окремо від відповідача».

Таким чином, судом встановлено, що відповідач понад двох років не мешкає за зареєстрованим місцем проживання, особистих речей у квартирі не має.

Отже, правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються cт.ст.383, 391,405 ЦК України, ст.7 Закону УкраїниПро свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Українівід 11.12.2003 року №1382-VII401.

Статтею 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідност. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності є непорушним.

Відповідно дост. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 405 ЦК Україничлени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Аналогічна норма права користування членом сім`ї власника на рівні з ним його житлом міститься в ч. 1ст. 156 ЖК УРСР, яка більш чітко конкретизує такий обсяг прав користування житлом, а саме за відсутності угоди про порядок користування між власником та членом його сім`ї, укладеного при вселенні останнього.

Разом з тим, положенням ч. 2ст. 405 ЦК Українипередбачено юридичну підставу втрати членом сім`ї власника (у тому числі колишнім членом сім`ї власника) права на користування житлом власника, а саме - відсутність члена сім`ї власника житла без поважних причин понад один рік за таким місцем проживання (у житлі), якщо інше не встановлено домовленістю із власником або за законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Враховуючи, що судом не встановлено чинення перешкод відповідачу в користуванні квартирою, а також, те, що відповідач більше двох років не проживає за місцем реєстрації без поважних причин (протилежного судом не встановлено), ним не цікавиться, витрат по його утриманню не несе, що свідчить про відсутність у неї інтересу до житла, добровільно обрала своїм житлом житло відмінне від адреси реєстрації, шлюб ОСОБА_2 з ОСОБА_3 розірвано, правовий зв`язок відповідача з позивачем припинено, суд дійшов висновку, що задоволення позову не порушить права відповідача на житло.

Відповідно до ч.1 ст.319ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власникові належить право володіння, користування, та розпоряджання своїм майном частина 1статті 317 ЦК України.

В силуст. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно дост. 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

В свою чергу в силуст. 9 Конституції УкраїниКонвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори», ст.27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Як зазначає Європейський суд з прав людини, "втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла". "Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві..." (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 року «Кривіцька та Кривіцький проти України», пункти 41,42).

Отже, в даній ситуації визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого житла, яке в свою чергу не є абсолютним.

Окремо Суд звертає увагу, що питання про позбавлення житла в багатьох випадках можуть охоплюватись і змістом статті 1 Протоколу №1 Конвенції, які стосуються захисту права власності, однак враховуючи обставини справи, зміст позовних вимог та надані докази про те, що відповідач не є власником житла, суд не вважає за можливе розглядати питання обґрунтованості втручання у право відповідача в контексті статті 1 Протоколу №1 Конвенції.

Отже втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 року в справі «Савіни проти України», пункт 47).

Щодо дотримання принципу «втручання згідно з законом», то суд враховує, що право особи на користування цим житлом та порядок збереження жилого приміщення за ним в разі тимчасової відсутності регламентовано нормамиЦК УкраїнитаЖК УРСР.

Так, в даній ситуації втручання у право відповідача здійснюється на підставі ст.391,405 ЦК України, тому для суду є беззаперечним те, що втручання у його права має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

Щодо відповідності втручання цілям, передбаченим в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров`я чи моралі, захист праві свобод інших осіб), суд зауважує, що в даних правовідносинах втручання у право відповідача здійснюється з метою захисту прав і свобод позивача (його права власності, права на житло, вільне користуванням житловим приміщенням, про що ним зазначено в позовній заяві), що підпадає під виняток, передбачений пунктом 2 статті 8 Конвенції і підтверджує наявність вимоги щодо «законної мети».

Щодо того, чи є таке втручання «необхідним в демократичному суспільстві» (пропорційним), суд, розглядає підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.

При співставленні «балансу інтересів» суд враховує, що квартира позивача має статус приватного житлового фонду, користування жилими приміщеннями в якому регулюєтьсяглавою 6 ЖК УРСРта відповідними нормамиЦК України, відповідач в квартирі не проживає більше двох років, будь-яких угод про порядок користування жилим приміщенням між сторонами не укладалось.

Суд, надані позивачем докази, визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для визнання відповідача, таким, що втратив право користування житловим приміщенням. З іншої сторони відповідачем не надано доказів, що він проживає в квартирі, користується нею та доказів, які б підтверджували поважність причин не проживання в квартирі. При цьому, тривала відсутність відповідача за місцем реєстрації свідчить про те, що вона має інше місце проживання, відповідач не є власником спірного житла, а тому визнання його таким, що втратив право на користування жилим приміщенням, не буде свідчити про втрату ним житла взагалі і в свою чергу буде захищати права власника такого приміщення (позивача), що в сукупності з наведеним вище є свідченням того, що «втручання у право відповідача» є співмірним із переслідуваною законною метою, а відповідно є «необхідним у демократичному суспільстві».

На переконання суду визнання припиненим права відповідача на користування спірним житлом у контексті принципів Конвенції є пропорційним а баланс правдотриманим.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що відповідач не проживає та не має особистих речей в квартирі АДРЕСА_3 , в добровільному порядку з реєстраційного обліку у квартирі не знімається, чим фактично порушує права позивача на вільне володіння та розпорядження власністю, а тому, суд приходить до висновку, що вимога позивача про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження власністю, шляхом позбавлення ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням підлягає до задоволення.

При таких обставинах, суд приходить до висновку, що позові вимоги позивача підлягають до задоволення.

Судом встановлено, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», як інвалід другої групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 11.08.2021 № 352372.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, у зв`язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір на користь держави компенсується за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.316-319,321,391,405,406ЦК України, ст.ст.158,163 ЖК УРСР, ст.12,81-82,141,263-265,280-282,289 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ,РНОКПП вматеріалах справивідстуній,фактичне місцепроживання АДРЕСА_4 )судовий збірна користьдержави (стягувач Державнасудова адміністраціяУкраїни,01601,м.Київ,вул.Липська,18/5,Отримувач коштів:ГУК ум.Києві/22030106 Кодотримувача (кодза ЄДРПОУ): 37993783Банк отримувача:Казначейство України(ЕАП)Рахунок отримувача:UA908999980313111256000026001 Кодкласифікації доходів бюджету: 22030106) у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн 40 коп.

Рішення суду після набрання ним законної сили направити до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставленням відмітки в актовому записі про шлюб.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Р. В. Демчик