Рішення

від 02.08.2022 по справі 910/651/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.08.2022Справа № 910/651/22Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, код ЄДРПОУ 03366500)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Київ" (03048, м. Київ, вул. Івана, Пулюя, 5, код ЄДРПОУ 21509481)

про стягнення 7 671,72 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Київ" про стягнення заборгованості за договором № 2561 від 29.11.2017 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду у розмірі 7 671,72 грн, з яких 6 800,42 грн основної заборгованості, 271,95 грн компенсації витрат підприємства, пеню в розмірі 404,74 грн, 128,38 грн інфляційних втрат та 66,23 грн 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.11.2017 між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквілон Київ" (орендар) було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2561, відповідно до умов якого орендодавець передає оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Аквілон Київ» (далі - відповідач) нежилі приміщення загальною площею 14,00 кв. м, в т. ч. підвал - 14,00 кв. м в будинку № 5 літер А на вул. Пулюя Івана у м. Києві.

Згідно з п.п. 3.1., 3.1.1., 3.6. договору за користування об`єктом оренди орендар сплачує на рахунок КП «Київжитлоспецексплуатація» орендну плату та компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт оренди, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі.

Відповідно до п. 3.2. договору за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Відповідно до п. 3.7., 4.2.3. вказаного договору відповідач зобов`язаний сплачувати незалежно від наслідків господарської діяльності орендну плату та компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця.

Пунктом 3.12. договору оренди визначено, що у разі припинення (розірвання) цього договору відповідач сплачує орендну плату та компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою до дня повернення об`єкта за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії цього договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість з орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи штрафні санкції, підприємству-балансоутримувачу.

Згідно з п.6.2. договору за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою орендар сплачує на користь підприємства-балансоутримувача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплаченої орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

У випадку примусового стягнення орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою у порядку, встановленому законодавством України, з орендаря також стягуються у повному обсязі витрати, пов`язані з таким стягненням.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою заборгованість за нею становить загалом не менше ніж один місяць, орендар згідно пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України сплачує інфляційні втрати по заборгованості та 3 відсотки річних від простроченої суми заборгованості.

Відповідно до п.9.1. цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 29 листопада 2017 по 27 листопада 2020.

29 листопада 2017 року між сторонами було підписано акт приймання-передачі нерухомого майна, в якому зазначено, що орендодавець передає, а орендар приймає у орендне користування згідно з договором оренди №2561 від 29 листопада 2017 року приміщення, у нежитловому будинку, що перебуває на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація», загально. Площею 14, 00кв.м., розташоване за адресою: м.Київ, вул. Івана Пулюя, 5, літ .А.

Звертаючись до суду, позивач зазначає, що відповідач договірні зобов`язання в частині здійснення платежів з орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою виконував неналежним чином, не сплачував їх вчасно і в повному обсязі.

Так, позивач зазначає, що заборгованість з орендної плати за період з 30.07.2021 по 31.12.2021 складає 6 800,42 грн, заборгованість з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою за період з 01.10.2021 по 31.12.2021 року складає 271,95 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із позовною заявою стягнення про стягнення заборгованості за договором № 2561 від 29.11.2017 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду у розмірі 7 671,72 грн, з яких 6 800,42 грн основної заборгованості, 271,95 грн компенсації витрат підприємства, пені в розмірі 404,74 грн, 128,38 грн інфляційних втрат та 66,23 грн 3 % річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Приписами ч. 1 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з п.п. 3.1., 3.1.1., 3.6. договору за користування об`єктом оренди орендар сплачує на рахунок КП «Київжитлоспецексплуатація» орендну плату та компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт оренди, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі.

Відповідно до п. 3.2. договору за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Відповідно до п. 3.7., 4.2.3. вказаного договору відповідач зобов`язаний сплачувати незалежно від наслідків господарської діяльності орендну плату та компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця.

Таким чином, у відповідача виник обов`язок щодо своєчасної оплати орендної плати, а у позивача, відповідно, виникло право вимоги такої оплати.

Натомість, за період з 30.07.2021 по 31.12.2021 відповідач свої зобов`язання за договором оренди щодо своєчасної оплати орендної плати належним чином не виконував, зокрема, не сплачувались орендні платежі за договором оренди, внаслідок чого у останнього на день подання позивачем позовної заяви до суду виникла заборгованість з орендної плати в сумі 6 800,42 грн та заборгованість з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою за період з 01.10.2021 по 31.12.2021 року складає 271,95 грн.

Зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Київ" щодо повної сплати орендної плати та інших платежів, пов`язаних з орендою нерухомого майна комунальної власності нині є невиконаним, що підтверджується довідкою заборгованості про нарахування і надходження плати за користування нежилих приміщень та довідкою заборгованості про нарахування надходження компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою по вул. Пулюя Івана, 5, літ. А

Крім того, судом встановлено, що відповідно до п. 3.1.1. договору орендар сплачує компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт.

Судом встановлено, що за період з жовтень 2021 року по грудень 2021 відповідач свої зобов`язання за договором оренди щодо своєчасної плати податку за користування земельною ділянкою, на якій розташовано об`єкт оренди належним чином не виконував, внаслідок чого у останнього на день подання позивачем позовної заяви до суду виникла заборгованість з податку за користування земельною ділянкою, на якій розташовано об`єкт оренди в сумі 271,95 грн.

За неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань останньому нараховані інфляційні втрати у розмірі 128,38 грн, 3% річних у розмірі 66,23 грн, пеню у розмірі 404,74 грн.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу частини другої статті 230 Господарського кодексу України суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а саме: суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина перша статті 231 Господарського кодексу України).

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина четверта статті 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до п.6.2. договору за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою орендар сплачує на користь підприємства-балансоутримувача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплаченої орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

У випадку примусового стягнення орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою у порядку, встановленому законодавством України, з орендаря також стягуються у повному обсязі витрати, пов`язані з таким стягненням.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою заборгованість за нею становить загалом не менше ніж один місяць, орендар згідно пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України сплачує інфляційні втрати по заборгованості та 3 відсотки річних від простроченої суми заборгованості.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнає його арифметично вірним, а отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 404,74 грн.

Щодо стягнення 3% річних, штрафу та втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлені до стягнення суми інфляційного збільшення 3% річних та штрафу є арифметично правильними та обґрунтованими, а отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 66,23 грн 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 128,38 грн.

Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про стягнення з відповідача суми основного боргу за договором № 2561 від 29.11.2017 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду в розмірі 6 800,42 грн є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Київ" (03048, м. Київ, вул. Івана, Пулюя, 5, код ЄДРПОУ 21509481) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, код ЄДРПОУ 03366500) суму основного боргу у розмірі 6 800 (шість тисяч вісімсот) грн 42 коп., податку за користування земельною ділянкою у розмірі 271 (двісті сімдесят одна) грн 95 коп., 3% річних у розмірі 66 (шістдесят шість) грн 23 коп., пені у розмірі 404 (чотириста чотири) грн 74 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 128 (сто двадцять вісім) грн 38 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 02.08.2022

Суддя І.О. Андреїшина