Рішення

від 17.07.2022 по справі 914/424/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2022 Справа № 914/424/22

місто Львів

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Блиск-Плюс», смт. Жвирка, Сокальського району Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосортгласс», с. Двірці, Сокальського району Львівської області

про стягнення 931272,78 грн

Суддя Щигельська О.І.

Секретар судового засідання Зарицька О.Р.

Представники сторін

від позивача: Галушко О.І. - адвокат,

від відповідача: не з`явився.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Блиск-Плюс» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосортгласс» про стягнення 931272,78 грн.

Згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2022 року справу передано судді Щигельській О.І.

Ухвалою від 21.02.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Блиск-Плюс» залишено без руху. Встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

17.03.2022 в системі документообігу суду за вх.№6341/22 зареєстровано клопотання представниці позивача про ознайомлення з матеріалами справи.

06.04.2022 в системі документообігу суду за вх.№7344/22 зареєстровано заяву позивача на виконання вимог ухвали до якої долучено уточнену редакцію позовної заяви у справі №914/424/22.

Ухвалою суду від 07.04.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.05.2022.

Ухвалою суду від 12.05.2022 підготовче засідання відкладено на 30.05.2022.

Ухвалою суду від 30.05.2022 строки підготовчого провадження продовжено на 30 днів. Підготовче засідання відкладено на 13.06.2022.

Ухвалою суду від 13.6.2022 закрито підготовче провадження у справі № 914/424/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.07.2022.

В судове засідання 18.07.2022 з`явилася представниця позивача, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала, позов просила задовольнити в повному обсязі.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання повторно не забезпечив.

Суд зазначає, що кореспонденція суду (ухвали від 07.04.2022 про відкриття провадження, від 12.05.2022, від 30.05.2022 та від 13.06.2022 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті) які надсилалися на адресу місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосортгласс», вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 80073, Львівська обл., Сокальський р-н, село Двірці, вулиця Незалежності, будинок 33 А, повернута на адресу суду з відмітками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими конвертами з вкладеннями та Довідками Ф.20.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвали суду вважаються врученими відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, у відповідності до ст.13 ГПК України, судом створювались учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Аргументи позивача

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що між ТзОВ «Блиск-Плюс» відповідачем - ТзОВ «Екосортгласс» було проведено переговори щодо укладення договору поставки та досягнуто згоди щодо предмету договору, його ціни та строків виконання.

На виконання вищезазначених домовленостей відповідач надіслав ТзОВ «Блиск-Плюс» рахунки-фактури на оплату товару та подальшої його поставки, а ТзОВ «Блиск-Плюс» оплатило такі рахунки на загальну суму 931272,78 грн.

Однак, відповідач як постачальник своїх зобов`язань щодо поставки товару не виконав.

Зазначене зумовило звернення ТзОВ «Блиск-Плюс» до суду з позовною заявою про стягнення з ТзОВ «Екосортгласс» 931272,78 грн в якості суми попередньої оплати.

Аргументи відповідача

Відповідач заперечень та/або відзиву на позовну заяву не подав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Блиск-Плюс» (одержувач, позивач по справі) стверджує, що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екосортгласс» (постачальник; відповідач по справі) проведено переговори щодо укладення договору поставки та досягнуто згоди щодо предмету договору, його ціни та строків виконання шляхом видачі ТзОВ «Екосортгласс» рахунків - фактур та їх прийняття ТзОВ «Блиск-Плюс».

До матеріалів справи долучено копії рахунків-фактури:

- № СФ-0000004 від 21.09.2021 року на суму 400415,40 грн;

- № СФ-0000006 від 30.09.2021 року на суму 353244,78 грн;

- № СФ-0000008 від 12.10.2021 року на суму 327612,60 грн.

Рахунки-фактури підписані представником ТзОВ «Екосортгласс» та скріплені їх печаткою.

На виконання домовленостей позивачем сплачено на користь ТзОВ «Екосортгласс» грошові кошти на загальну суму 931272,78 грн, що підтверджується копіями платіжними дорученнями :

- №596 від 21.09.20251 року на суму 400415,40 грн, призначення платежу «за скло згідно рах № СФ-0000004 від 21.09.2021 р. у т.ч. ПДВ 20 % 66735,9 грн»;

- №604 від 30.09.2021 року на суму 353244,78 грн, призначення платежу «за скло згідно рах № СФ-0000006 від 30.09.2021 р. у т.ч. ПДВ 20 % 58874,13 грн»;

- №624 від 13.10.2021 року на суму 177612,60 грн, призначення платежу «за скло згідно рах № СФ-0000008 від 12.10.2021 р. у т.ч. ПДВ 20 % 29602,1 грн».

Позивач вказує, що відповідач своїх зобов`язань не виконав, узгоджений сторонами товар не поставив.

10.01.2022 року позивач звернувся до відповідача з Вимогою про повернення коштів, в якій зазначив, що з часу перерахунку коштів, ТзОВ «Екосортгласс» не відповідає на телефонні дзвінки та повідомлення, уникає проведення переговорів; та більше трьох місяців не постачає товар, який було у замовлено та оплачено, що свідчить про недобросовісність та відсутність наміру постачати замовлений та оплачений у товар чи повернення коштів, зважаючи на вищевикладене, позивач просив у строк до семи календарних днів повернути кошти в сумі 931272,78 грн, шляхом здійснення перерахунку на зазначені реквізити. Зазначена вимога надсилалася на юридичну адресу ТзОВ «Екосортгласс», що підтверджується копіями опису вкладення та поштової накладної АТ «Укрпошта».

Відповіді на вказану вимогу до матеріалів справи не долучено.

Крім того на підтвердження невиконання відповідачем своїх зобов`язань позивачем долучено роздруківки скрін-шотів листування між позивачем та відповідачем в месенджерах.

ОЦІНКА СУДУ

Згідно ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема договори та інші правочини.

За приписами ст. ст. 11, 509 ЦК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).

За твердженням позивача між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб, а між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 ЦК України.

Такий договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських, згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України та у відповідності до приписів статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ч. 2-3 ст. 180 ЦК України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із приписами статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільний кодекс України).

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 Цивільного кодексу України).

Із суті правовідносин, що виникли між сторонами, та виходячи з обставин справи, зокрема, здійснення позивачем оплати товару у повному розмірі, суд зазначає, що фактично позивачем придбано товар - на умовах передоплати, тому до правовідносин застосовуються положення ст. 693 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.02.2018у справі N 910/5444/17).

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово вимагав здійснити поставку товару, що підтверджується роздруківками скрін-шотів листування між позивачем та відповідачем.

Оскільки товар не було поставлено, позивач звернувся до відповідача з Вимогою б/н від 10.01.2022 року повернути кошти в сумі 931272,78 грн, шляхом здійснення перерахунку на зазначені реквізити.

У Постанові від 14.12.2021 року у справі №910/18796/19 Верховний Суд зазначив, що застосування частини другої статті 693 ЦК України залежить від обставин щодо фактичної поставки/непоставки товару.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем свої зобов`язання щодо оплати виконано в повному обсязі, зокрема сплачено на користь відповідача 931272,78 грн, однак відповідач зобов`язання щодо поставки товару не виконав, грошові кошти не повернув.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд також звертає увагу, що відповідно до ст. 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Враховуючи встановлені обставини справи, не спростування їх відповідачем, суд доходить висновку про порушене право позивача на отримання оплаченого ним товару. Відповідно, позивач має право вимагати у відповідача повернення сплаченої за неотриманий товар грошової суми. Враховуючи наведене, сума, заявлена до стягнення - 931272,78 грн., визнається судом обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України). Стандарт доказування "вірогідності доказів", який на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі №904/2357/20.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об`єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, які відповідачем не спростовані, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Блиск-Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосортгласс» про стягнення 931272,78 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 233-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосортгласс» (80073, Львівська обл., Сокальський р-н, село Двірці, вулиця Незалежності, будинок 33 А; ідентифікаційний код 37835494) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Блиск - Плюс» (80040, Львівська обл., Сокальський р-н, селище міського типу Жвирка, вулиця Л. Українки, будинок 29; ідентифікаційний код 37326208) грошові кошти в розмірі 931 272,78 грн та 13969,08 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили в порядку ст. 327 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення у зв`язку з перебуванням судді у відпустці складено та підписано 01.08.2022.

Суддя Щигельська О.І.