Ухвала

від 27.07.2022 по справі 758/4203/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/2776/2022 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 23 червня 2022 року,

за участю:

представника власника майна ОСОБА_7 ,

власника майна ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 23.06.2022 року відмовлено в задоволенні клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 про накладення арешту на майно, вилучене в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 340000,00 доларів США, 16100,00 Євро, в рамках кримінального провадження № 12021100070001811, від 06.10.2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, прокурор ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 23.06.2022 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора задовольнити та накласти арешт на майно, вилучене в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 340000,00 доларів США, 16100,00 Євро.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону під час розгляду вищевказаного клопотання в суді першої інстанції.

На думку прокурора, при постановленні оскаржуваної ухвали, слідчий суддя дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для накладення арешту на майно. При цьому процесуальний керівник зазначив, що під час здійснення досудового розслідування стороною обвинувачення отримано відомості щодо причетності ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 до заволодіння майном ОСОБА_11 із використанням завідомо підроблених документів.

Як вказує прокурор, вилучені грошові кошти відповідають вимогам ст. 98 КПК України та визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.

В судове засідання у справі прокурор не з`явився, причини своєї неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду. Тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутністю прокурора, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення власника майна та його представника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, у провадженні слідчого відділу Подільського УП ГУНП у м. Києві перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12021100070001811 від 06.10.2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України.

Під час здійснення досудового розслідування отримано відомості щодо причетності до вчинення вказаного кримінального правопорушення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8

10.06.2022 року на підставі ухвали Подільського районного суду м. Києва за місцем проживання ОСОБА_8 проведено обшук, в ході якого вилучені грошові кошти.

10.06.2022 року постановою слідчого Подільського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_12 грошові кошти у розмірі 340000,00 доларів США, 16100,00 Євро, вилучені в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 12120100070001811 від 06.10.2021 року.

13.06.2022 року прокурор Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно.

23.06.2022 року ухвалою слідчого судді відмовлено у задоволенні клопотання прокурора.

Відмовляючи у задоволенні клопотання процесуального керівника у кримінальному провадженні, слідчий суддя встановив, що клопотання прокурора про арешт майна не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, оскільки не містить вказівку про підстави і конкретну мету накладення арешту, а також відповідного обґрунтування необхідності арешту майна. Крім того у клопотанні не зазначено про наявність жодного ризику, передбаченого ст. 170 КПК України, що вказував би на необхідність у накладенні такого арешту та не приєднано до клопотання доказів, щодо існування такого ризику.

З такими висновками слідчого судді погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94,132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Відповідно до ч. 1ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказане майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з`ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.

Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні прокурором доводи про накладення арешту на грошові кошти, перевірялись судом першої інстанції, досліджено матеріали судового провадження, а також з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна і приходить до висновку, що вказаних доводів недостатньо для підтвердження наявності підстав, передбачених ст. 167 КПК України для накладення арешту на майно.

Зокрема, посилаючись у клопотанні, що грошові кошти , вилучені в ході проведення обшуку за адресою проживання ОСОБА_8 є речовим доказом та відповідають критеріям майна, на яке може бути накладено арешт, визначеним ст. 170 КПК України, прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку.

В той же час, прокурором не доведено існування правових підстав для накладення арешту на майно, передбачених ч. 2ст. 170 КПК України. Більш того, процесуальний керівник навіть не конкретизував, з якою метою необхідно накласти арешт та для запобігання яких конкретно ризиків у кримінальному провадженні. При цьому не надав доказів щодо існування таких ризиків, зокрема можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження.

Більше того, за матеріалами клопотання неможливо чітко встановити тих обставин, яке відношення грошові кошти мають до розслідуваних кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України,і колегія суддів вважає, що у даному кримінальному провадженні орган досудового розслідування не довів необхідності у накладенні арешту на майно.

Наведені прокурором у клопотанні про арешт майна підстави, у зв`язку з якими майно відповідає критеріям, визначенимст. 98 КПК України, не може бути визнано достатнім для висновку, що це майно є речовим доказом, оскільки, згідно положень ст. 171 КПК України, наведені у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання, тоді як саме клопотання не є доказом будь-яких обставин.

Крім того, сторона обвинувачення повинна зазначити у клопотанні, з якою конкретно метою, відповідно до ст. 170 КПК України існує необхідність у накладенні арешту на майно. Слідчий суддя не наділений повноваженнями за власної ініціативи визначати мету і підстави застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, оскільки такими діями буде порушено принципи неупередженості та змагальності судового розгляду справи. Виключно особа, яка звертається з клопотанням має вказувати, якої мети має бути досягнуто у результаті накладення арешту на майно і обґрунтовувати необхідність такого звернення.

У даному клопотанні процесуальний керівник лише посилався на існування постанови про визнання вилучених грошових коштів речовими доказами, однак щодо існування необхідності накладення арешту на майно з метою саме забезпечення речових доказів клопотання не містить. Більш того, посилання на будь-яку іншу мету, передбачену ст. 170 КПК України, що обумовлює необхідність накладення арешту, вказане клопотання також не містить, про що влучно зазначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками та вважає, що слідчий суддя, встановлюючи наявність правових підстав для арешту вищевказаного майна, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність останніх у даному кримінальному провадженні, а прокурор, обґрунтовуючи подане клопотання про арешт майна, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.

З огляду на викладене, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави,з яких прокурор просить скасувати ухвалу суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.

Крім того колегія суддів приймає до уваги той факт, що грошові кошти, вилучені в ході проведення обшуку на даний час повернуті органом досудового розслідування власнику.

Істотних порушень нормКПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі прокурора, не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 про накладення арешту на майно, вилучене в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 340000,00 доларів США, 16100,00 Євро, в рамках кримінального провадження № 12021100070001811, від 06.10.2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 , - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4