Постанова

від 17.07.2022 по справі 455/1377/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 455/1377/18 Головуючий у 1 інстанції: Пошивак Ю.П.

Провадження № 22-ц/811/221/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Категорія:76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Івасюти М.В.

з участю: ОСОБА_1 ,

представників КЗЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» Муля В.С., Мудрака Р.Б.,

представника Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України Малярчина М.В.,

представника первинна профспілкова організація КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» - Кенийз О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 07 грудня 2021 року, -

ВСТАНОВИВ:

у жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів», треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України, первинна профспілкова організація Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів», про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що починаючи з 1999 року працювала вихователем в Добромильській спеціальній загальноосвітній школі-інтернат, яку в подальшому перейменовано на Комунальний заклад Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів». Наказом директора Комунального закладуЛьвівської обласноїради «Добромильськаспеціальна школаІ-ІІступенів» від26вересня 2018року №152-кїї звільненоз роботиз 27вересня 2018року узв`язку зізміною істотнихумов працівідповідно доп.6ч.1ст.36КЗпП України.Вважає звільнення її з роботи є незаконним, таким, що проведено з порушенням встановленого порядку звільнення та без належних для звільнення з роботи підстав.Зазначає, що 30 травня 2018 року її та ще трьох вихователів письмово попереджено про можливе звільнення з роботи з 01 вересня 2018 року у зв`язку зі скороченням чисельності працівників за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, незважаючи на те, що у штатному розписі Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» значилося 24 посади вихователя. 01 вересня 2018 року приступила до виконання своїх обов`язків на посаді вихователя на попередніх умовах, відтак вважала, що питання про її звільнення з 01вересня 2018рокувідпало, однак 25 вересня 2018 року її повідомлено про зміну умов праці щодо зменшення її педагогічного навантаження з 23 годин на тиждень до 15 годин на тиждень, з чим вона не погодилася.На їїдумку звільненнявона моглабути звільненаз роботилише післяспливу двомісячноготерміну післяповідомлення їїпро змінуістотних умовпраці,однак відповідачзвільнив їїна наступнийдень післяпопередження,порушивши вимогич.49-2КЗпП України.Крім того,30травня 2018року їїпопереджено прозвільнення зроботи зпідстав скороченнячисельності працівників,а звільненоз іншихпідстав.Звертає увагуна те,що наказпро їїзвільнення зроботи видановідповідачем завідсутності рішеннязасідання профспілковогокомітету,відтак відбулосябез згодипрофспілкового комітету,чим порушеноприписи чинногозаконодавства,яке регулюєтрудові відносини.Вважає,що однелише зменшеннятижневого навантаженняне можепороджувати зміністотних умовпраці ворганізації виробництвата праці,оскільки зміниістотних умовпраці єлише наслідкомзмін ворганізації виробництвата працій лишеза наявностіостанніх допускаєтьсязміна істотнихумов праціпри продовженніроботи затією жспеціальністю,кваліфікацією чипосадою,а томув навчальномузакладі відбулисяне зміниістотних умовпраці,а скороченнячисельності працівників.Крім того, незаконними діями відповідача порушено її трудові права, чим завдано моральну шкоду, яка полягає у тому, що втраті нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя та пов`язаних з цим моральних переживаннях, яку вона оцінює в розмірі 3000 грн.

З наведених підстав просить:

-визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа-інтернат І-ІІ ступенів» від 26 вересня 2018 року №152-к її звільнення її з роботи з посади вихователя з 27 вересня 2018 року у зв`язку зі зміною істотних умов праці відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України;

-поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді вихователя Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа-інтернат І-ІІ ступенів» від 27 вересня 2018 року;

-стягнути з Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа-інтернат І-ІІ ступенів» на користь ОСОБА_1 середній заробіток зач ас вимушеного прогулу з 27 вересня 2018 року по день поновлення на роботі та моральну шкоду в розмірі 3000 грн.;

-рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць звернути до негайного виконання.

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 07 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції невірно визначив правовідносини, які склалися між сторонами спору, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та, як наслідок, ухвалення незаконного рішення, оскільки судом встановлено, що мали місце зміни в організації виробництва і праці, які полягали у зменшенні набору нових вихованців школи на 2018/2019 навчальний рік, що потягло за собою зменшення навантаження для працівників школи у новому навчальному році, однак на всіх нарадах та наявних в матеріалах справи документах зазначається про скорочення працівників та звільнення їх за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Зазначає, що скорочення працівників та звільнення їх за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (вивільнення) передбачає дотримання певної процедури, обов`язковими елементами якої є: завчасне попередження працівників про вивільнення, дотримання переважного права на залишення на роботі, отримання згоди профспілкового органу, тощо, однак відповідач цієї процедури не дотримався, що потягло за собою численні порушення трудового законодавства та незаконне звільнення з роботи. Вважає, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про проведення порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці позивачки та інших вихователів та врахування при звільненні працівника переважного права на залишення на роботі. На думку апелянта суд безпідставно не взяв до уваги протокол № 7 від 27 вересня 2018 року засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа-інтернат І-ІІ ступенів», де було вирішено не надавати згоди на звільнення позивачки через порушення директором школи чинного трудового законодавства та законодавства про освіту. Суд безпідставно не врахував те, що 30 травня 2018 року позивачку попереджено про можливе скорочення та звільнення її з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, однак звільнено її за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, відтак змінено підставу звільнення. Наголошує, що педагогічне навантаження вихователя спеціального закладу загальної середньої освіти становить 25 годин на тиждень, а зменшення обсягу навантаження можливе лише за письмовою згодою педагогічного працівника. Перерозподіл педагогічного навантаження протягом навчального року допускається в разі зміни кількості годин з окремих навчальних предметів (інтегрованих курсів), що передбачається навчальним планом закладу освіти, або за письмовою згодою педагогічного працівника з додержанням законодавства про працю, однак такої згоди позивачка не надавала. Звертає увагу суду на те, що неправомірне зменшення педагогічного навантаження менше норми, встановленої законом, в тому числі без письмової згоди педагогічного працівника, є прямим порушенням конституційного права особи на працю. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача,пояснення ОСОБА_1 ,представника Львівськоїобласної організаціїпрофспілки працівниківосвіти інауки УкраїниМалярчина М.В.,представника первинноїпрофспілкової організаціїКомунального закладуЛьвівської обласноїради «Добромильськаспеціальна школаІ-ІІступенів» КенийзО.С.на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представників Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» Муль В.С., Мудрака Р.Б. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що зміна істотних умов праці в Комунальному закладі Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» була прогнозованою, про що було відомо позивачці ще 30.05.2018 року, про зміну істотних умов праці було повідомлено кожного педагогічного працівника більш, ніж за два місяці, до 25.09.2018 року тривали процедури, від яких залежало завершення процесу зміни умов праці, істотні умови праці, а саме, тижневе педагогічне навантаження суттєво змінилося для усього педагогічного колективу школи, в тому числі і для позивачки, і оскільки позивачка відмовлялась від продовження роботи в нових умовах праці при зменшеному навантаженні, то суд дійшов висновку про правомірність її звільнення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 5-1 КЗпП України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю.

Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 КЗпП України).

Судом першої інстанції встановлено, що 08.10.1999року ОСОБА_1 була прийнята на посаду вихователя, звільнена з посади вихователя Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» працювала з 27 вересня 2018 року, що підтверджується копією її трудової книжки.

З наказу Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» №101 від 29.05.2018 року «Про зміни в організації праці педагогічних працівників» вбачається, що у зв`язку зі зменшенням кількості учнів, та, як наслідок, зменшення кількості класів виховних груп, зі зміною умов праці всіх вчителів та вихователів у новому 2018-2019 навчальному році, наказано організувати з педагогічним персоналом школи: вчителями та вихователями, наради на предмет організації праці у змінених умовах з розподілу зменшеного педагогічного навантаження між конкретними педагогічними працівниками на новий 2018-2019 навчальний рік та погодження проекту нового тижневого навантаження (а.с.6, т.3).

Протоколом №8 засідання педагогічної ради від 30.05.2018 року підтверджується, що на засіданні педагогічної ради 30.05.2018 року, на якому були присутні 40 педпрацівників, вирішено взяти до уваги інформацію про можливе зменшення кількості учнів та вихователів школи-інтернату та протягом літа 2018 року зробити все можливе, щоб кількість учнів та вихованців школи значно збільшилась на початок навчального року. Вважати, що всі педагогічні працівники школи-інтернату ознайомлені з персональним попередженням про можливе зменшення навантаження та скорочення виховних посад на початок наступного навчального року (а.с.7-11, т.3).

В зазначеному вище протоколі зазначається про те, що директор школи персонально ознайомив педагогічних працівників з персональним попередженням та вручив його особисто кожному в руки, зазначив, що переважна більшість педагогічних працівників поставили підписи на персональному попередженні про те, що ознайомлені з ним, проте менша частина вчителів та вихователів відмовилися підписувати дане попередження.

Зі змісту персонального попередження Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» №262 від 30.05.2018 року на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що відповідно до ч.3 ст.32 КЗпП «у зв`язку із можливими змінами організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці», а саме на вересень 2018-2019 навчального року можливе зменшення чисельності вихованців школи та кількості виховних груп, що в свою чергу призведе до можливого скорочення її посади та можливого звільнення її з роботи 01.09.2018-2019 року навчального року (п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України) (а.с.13, т.3).

Актом Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» засвідчено факт про те, що на засіданні педагогічної ради від 30.05.2018 року (протокол засідання педради №8) директором школи-інтернату ОСОБА_3 було ознайомлено та передано в руки особисто кожному вихователю школи-інтернату персональне попередження про можливе зменшення чисельності вихованців школи-інтернату на початок 2018-2019 навчального року, відповідно можливе зменшення кількості виховних груп та про можливе скорочення виховательських посад і можливе звільнення з роботи 1 вересня 2018-2019 навчального року (п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України) педагогічних працівників (а.с.14-15 т.3).

З наказу Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» №102 від 30.05.2018 року «Про зміну істотних умов праці у школі-інтернаті на початок 2018-2019 навчального року» вбачається, що виходячи із рішення педагогічної ради школи-інтернату протокол №8 від 30.05.2018 року та враховуючи ситуацію, яка склалася із набором учнів-вихованців на початок 2018-2019 навчального року, наказано враховуючи той факт, що переважна більшість вчителів написали заяви-погодження працювати у 2018-2019 навчального році з навантаженням нижче тарифної ставки (18 годин), що дає право відмовитись від процедури скорочення вакантних посад, у зв`язку із можливим зменшенням чисельності вихованців школи-інтернату на початок 2018-2019 навчального року, рекомендовано вихователям школи-інтернату щоб обминути процедуру скорочення виховательських посад до початку 2018-2019 навчального року написати заяви-погодження працювати у 2018-2019 навчальному році з навантаженням нижче тарифної ставки (25 годин), протягом літа 2018 року всім педагогічним працівникам вжити заходів, щоб не допустити зменшення кількості вихованців школи-інтернату на початок 2018-2019 навчального року (а.с.12, т.3)

Протоколом №2 засідання педагогічної ради від 31.08.2018 року вирішено рекомендувати директору школи затвердити тимчасове навантаження педагогічних працівників школи з вересня 2018 року до завершення процедури трудових відносин серед педагогічних працівників (а.с.16-19, т.3).

Протоколом №1 зборів педагогічних працівників (вихователів) від 25.09.2018 року підтверджується те, що директор школи запропонував розподіл виховних годин, щоб забезпечити тижневим навантаженням всіх вихователів школи інтернату, ОСОБА_1 15 год, із запропонованою кількістю виховних годин погодилися 17 вихователів, не погодилися -5, а тому на зборах ухвалено рекомендувати директору школи-інтернату ОСОБА_3 наказом по школі-інтернаті звільнити п`ятьох вихователів відповідно до п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , які не погодилися із істотними змінами праці (зменшенням тижневого навантаження у 2018-2019 навчальному році) (а.с.20-21, т.3).

З повідомлення Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» від 25.09.2018 року відомо, що у зв`язку із зменшенням чисельності вихованців та кількості виховних годин груп, істотно змінились умови праці вихователів і суттєво зменшилось їхнє педагогічне навантаження на 01.09.2018 року. Зберегти колишні умови праці неможливо, а тому роботодавець дирекція школи інтернату довела до відома вихователів наступне навантаження на 2018-2019 рік: ОСОБА_1 15 годин тижневого навантаження. (а.с.22 т.3).

Актом від 25.09.2018 року підтверджено, що на зборах педагогічних працівників (вихователів школи-інтернату) 25.09.2018 року вихователю ОСОБА_1 було запропоновано продовжити роботу на тій же посаді, але на нових умовах праці, в умовах зменшеного тижневого навантаження, однак вихователь ОСОБА_1 публічно відмовилась продовжувати роботу на нових умовах, власноручно написати таку відмову відмовилась (а.с.24, т.3).

Судом встановлено, що директор ОСОБА_3 25.09.2018 року звернувся з поданням №431 до голови профспілкового комітету КЗ ЛОР Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат в якому зазначив, що у зв`язку із зменшенням чисельності вихованців та кількості вихованих груп істотно змінились умови праці вихователів та вчителів, суттєво зменшилось педагогічне навантаження та, відповідно, змінився режим роботи. Зокрема, зазначене стосується вихователя ОСОБА_1 зберегти колишні умови праці неможливо, оскільки вони обумовлені, фактично, чинниками, що не залежать від роботодавця. ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці попереджена 30.05.2018 року на засіданні педагогічної ради, а також персонально письмово, від продовження роботи в нових умовах ОСОБА_1 відмовилась. Іншої роботи, яку вона могла б виконувати за своїм фахом і кваліфікацією, немає. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.36, 40. 42, 43 КЗпП України, просив розглянути це подання та дати згоду на звільнення вихователя ОСОБА_1 за скороченням штату відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.13, т.1).

З Витягу з протоколу №7 від 27.09.2018 року засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації КЗ ЛОР «Добромильська СЗШІ І-ІІ ст.» вбачається, що розглянувши подання №431 від 25.09.2018 року про звільнення вихователя ОСОБА_1 за скороченням штату відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України профспілковий комітет постановив: 1. Не дати згоди на звільнення вихователя ОСОБА_1 через порушення директором школи чинного трудового законодавства та законодавства про освіту, зокрема: вимог ст.42 КЗпП України (не зроблено підбір кандидатур на вивільнення, про переважне право для залишення на роботі при скороченні штату); вимог ст.49-2 КЗпПУ (не було персонального попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці; п. 13. Розділ 2 «Порядок прийняття і звільнення працівників», «Типових правил внутрішньо трудового розпорядку» (звільнення педагогічних працівників у зв`язку із скороченням обсягу роботи може мати місце тільки в кінці навчального року); п.5.3.5. «Галузевої угоди між МОНУ і ЦК профспілки працівників освіти на 2016-2020 рр.» (звільнення педагогічних працівників у зв`язку із скороченням обсягу роботи може мати місце тільки в кінці навчального року);п.3.8 «Обласної угоди між Департаментом освіти і науки ЛОДА та ЛООППОНУ на 2016-2020 рр.» (звільнення педагогічних працівників у зв`язку із скороченням обсягу роботи може мати місце тільки в кінці навчального року); п. 4.3. Колективного договору КЗ ЛОР «Добромильська СЗШІ І-ІІ ст.» 2017-2020 рр. (звільнення педагогічних працівників у зв`язку із зменшенням обсягу роботи можливе лише після закінчення навчального року); п. 20. Розділ 4 « Основні обов`язки роботодавця», «Типових правил внутрішньо трудового розпорядку» (доводити до відома педагогічних працівників про попереднє навантаження у кінці навчального року до початку відпустки); п.4 « Інструкція про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти» (до 5-го вересня не затверджено тарифікаційні списки не погоджено їх з профспілковим комітетом, не визначено заробітної плати працівників на новий навчальний рік) (а.с.206-207, т.3).

Відмова первинної профспілкової організації КЗ ЛОР «Добромильська СЗШІ І-ІІ ст.» у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 не свідчить про незаконність звільнення позивачки, оскільки така відмова не обов`язково має бути врахована при звільненні, що спростовує доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 була звільнена за відсутності згоди профспілки на її звільнення.

З врахуванням положень ч.9 ст. 43 КЗпП України, відсутність на день звільнення рішення первинної профспілкової організації КЗ ЛОР «Добромильська СЗШІ І-ІІ ст.» про надання згоди на звільнення чи про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , не може бути підставою для поновлення позивачки на роботі, окільки на день ухвалення оскаржуваного судового рішення таке рішення первинною профспілковою організацією КЗ ЛОР «Добромильська СЗШІ І-ІІ ст.» було прийняте.

Крім цього, при звільненні на підставі п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП України не вимагається згода профспілки, оскільки звільнення з цієї підстави не вважається звільненням з ініціативи адміністрації підприємства, установи, організації.

Оспорюваним позивачкою наказом Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» №152-к від 26.09.2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 » вихователя ОСОБА_1 з 27.09.2018 року звільнено з посади вихователя внаслідок відмови останньої від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України. Бухгалтеру школи-інтернату Гамаді М.П. провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 включаючи виплату винагороди в розмірі 100 % від посадового окладу, невикористані дні щорічної основної відпустки. Виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітньої плати (а.с.7, т.1).

Довідкою Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» №567 від 26.12.2018 року підтверджується, що стаж педагогічної діяльності ОСОБА_1 становить: загальний 28 років, безпосередньо у КЗ ЛОР «Добромильська СЗШІ І-ІІ ст.» - 18 років (а.с.132, т.1).

З довідки Комунального закладу Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» №148 від 11.10.2018 року відомо, що ОСОБА_1 , працювала на посаді вихователя КЗ ЛОР «Добромильська СЗШІ І-ІІ ступенів» та її заробітна плата за повністю відпрацьований місяць квітень 2018 року становила 8100,00 грн., за травень місяць становила 8521,30 грн. з повним тижневим навантаженням 25 виховних годин (а.с.10, т.1).

З оспорюваного позивачкою наказу директора КЗ ЛОР «Добромильська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» від 26.09.2018 року №152-к «Про звільнення ОСОБА_1 » вбачається, що її звільнено з посади вихователя школи-інтернату у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці на підставі п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП України», оскільки ОСОБА_1 не погодилася на продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, продовження роботи при зменшеному тижневому навантаженні.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Статтею 103 КЗпП України передбачено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці.

Припинення трудового договору за пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці, які не супроводжуються скороченням чисельності чи штату працівників.

При зміні істотних умов праці, посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору - система та розмір оплати праці, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад без зміни трудової функції, тощо, тобто зміни, які ведуть до звуження чи розширення трудової функції працівника за укладеним з ним трудовим договором, дія якого продовжується.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 601/1513/18 (провадження № 61-2741св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18 (провадження № 61-13072св19).

Згідно з висновком щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 559/321/16-ц (провадження № 14-367цс18), зменшення педагогічного навантаження тягне за собою зміну режиму роботи вчителя, і, як наслідок, - відповідне зменшення заробітної плати, що в силу вимог частини третьої статті 32 КЗпП України є зміною істотних умов праці.

Частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п.6 ч.1 ст.36 цього Кодексу.

Припинення трудового договору за пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадження передових методів тощо (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна зміні в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, звільнення у зв`язку з чим може мати місце на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Судом першої інстанції встановлено зменшення кількості вихованців у КЗ ЛОР «Добромильська СЗШІ І-ІІ ступенів» у 2018-2019 навчальному році порівняно з попереднім 2017-2018 навчальним роком, про що свідчать затверджені відповідачем та погоджені Департаментом освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації мережі груп та сітки виховних годин. Так, у 2017 - 2018 навчальному році було 9 виховних груп (у вихідні дні - 5) для 91 учня (на вихідні дні - для 60) з загальним обсягом виховної роботи, згідно затвердженої сітки виховних годин, 438 годин на тиждень в робочі дні (136 годин у вихідні), а у 2018 - 2019 навчальному році лише 6 груп (у вихідні дні - 4) для 71 учня (на вихідні дні - для 48) з загальним обсягом виховної роботи, згідно затвердженої сітки виховних годин, 282 години на тиждень в робочі дні (110 год. у вихідні) (а.с.а.с.93-97, т.1)

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов висновку про зміну у зв`язку зі зменшенням кількості вихованців організації праці вихователів КЗ ЛОР «Добромильська СЗШІ І-ІІ ступенів», а саме зміну такої істотної умови праці, як режим праці, яка фактично відбулася, була відома сторонам, та вплинула на усіх вихователів, а не лише на позивачку.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що ще 30.05.2018 року ОСОБА_1 було попереджено про можливе зменшення кількості вихованців, а отже про зміну тижневого навантаження, що беззаперечно є зміною істотних умов праці.

Відповідно до вказаного, а також вимог закону, які наведені вище, після спливу двохмісячного терміну, працівник, у випадку відмови від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, може бути звільнений.

Суд першої інстанції вірно вказав на те, що працівник може бути звільнений не обов`язково у наступний день після закінчення двохмісячного терміну, оскільки законодавець передбачає не виключно двомісячний термін, а строк, який не є меншим ніж два місяці, тому працівник у випадку відмови від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, може бути звільнений у будь-який інший день після спливу не менш, як двохмісячного строку, що спростовує доволи апелянта про незаконність звільнення ОСОБА_1 після спливу більше, як двох місяців після її попередження.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 згоди на продовження роботи при змінених істотних умовах праці не надала, окрім того, 25.09.2018 року письмо відмовилася від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, колегія суддів погоджується з цих підстав з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач мав право звільнити її із займаної посади за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, і таке звільнення відповідає вимогам чинного трудового законодавства.

Слід зазначити, що і в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердила, що не писала заяву про те, що погоджується продовжувати роботу у зв`язку зі зміною істотних умов праці, а саме, при зменшеному тижневому навантаженні, оскільки вважала, що має відбутися скорочення чисельності, штату працівників школи, саме вихователів, а не зміна істотних умов праці, і вона, як досвідчений працівник, з тривалим стажем роботи має переважне право на залишення на роботі.

Підстав вважати, що звільнення працівника мало відбутися на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП, а не п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП, колегія суддів не вбачає, і це не є компетенцією суду.

Про істотні зміни праці позивача було повідомлено ще в травні 2018 року, як і всіх інших працівників.

На думку колегії суддів безпідставними та необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що при звільненні ОСОБА_1 не дотримано вимог, передбачених ст. 49-2 КЗпП України, а саме, переважене право ОСОБА_1 на залишення на роботі, оскільки ОСОБА_1 звільнена з посади з підстав, передбачених п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП України, а не підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Відтак, безпідставними та необґрунтованими є доводи апелянта про те, що відповідач не провів порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці позивачки та інших працівників та не врахував підстав для переважного права позивачки на залишення на роботі.

На підставі вищенаведеного, у зв`язку з ненаданням згоди позивача на продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, якими, про зміни істотних умов праці позивача повідомлено за два місяці відповідно до вимог ст.32 КЗпП України, відповідач правомірно звільнив позивача з роботи на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України з підстав відмови від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, а отже наказ від 26.09.2018 №151-к є законним, оскільки прийнятий з дотриманням вимог положень КЗпП України, а звільнення позивача проведено з дотриманням вимог закону про працю.

Судом першої інстанції з посиланням на Закон України «Про загальну середню освіту» спростовано твердження позивачки про те, що не можна змінювати педагогічне навантаження під час навчального року, і що виключно з об`єктивних причин, які не залежать від дій чи бездіяльності керівника навчального закладу, у 2018-2019 року зменшилась кількість вихованців (учнів) у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа-інтернат», що призвело до зменшення кількості виховних годин з 574 год. у 2017/2018 навчальному році до 392 год. у 2018/2019 навчальному році, тобто мало місце реальне зменшення педагогічного навантаження.

А відтак, встановивши, що зміна істотних умов праці в Комунальному закладі Львівської обласної ради «Добромильська спеціальна школа І-ІІ ступенів» була передбачуваною, про що було відомо педагогічним працівникам школи ще 30.05.2018 року, те, що про зміну істотних умов праці було повідомлено кожного педагогічного працівника більш, ніж за два місяці, що не з вини керівника до 25.09.2018 року тривали процедури, від яких залежало завершення процесу зміни умов праці, зменшення кількості вихованців, затвердження відомчим департаментом Львівської обласної ради мережі класів та виховних груп, а також тарифікаційних списків та штатних розписів, що свідчить про те, що істотні умови праці, а саме, тижневе педагогічне навантаження суттєво змінились для усього педагогічного персоналу школи, а не лише для позивачки, і оскільки позивачка відмовлялась від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, від роботи в нових умовах праці при зменшеному навантаженні, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність звільнення позивачки з підстав, передбачених п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

І оскільки суд першої інстанції дійшов до вірного та обгрунтованого висновку про правомірність звільнення ОСОБА_1 з посади, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що не підлягають до задоволення позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, оскільки такі є похідними від позовних вимог про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 07 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 28.07.2022 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк