Рішення

від 22.06.2022 по справі 607/4991/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.06.2022 Справа №607/4991/22

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участю секретаря судового засідання Кочмар С.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сольського В.В., представників відповідача Бохняк Г.Я., Патри О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Коменерго-Тернопіль 4» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ТОВ «Коменерго-Тернопіль 4», у якому просить стягнути з відповідача в її користь 12366,96 грн. нарахованої та невиплаченої заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку до дати постановлення рішення у справі із врахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів з роз ранку 278,73 грн. в день.

В обґрунтування заявлених вимог вказує, що наказом № 101-к від 19 листопада 2021 року позивачку було звільнено з посади паспортиста ТОВ «Коменерго-Тернопіль 4» за угодою сторін. Зазначає, що всупереч вимог ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, однак розрахунок при звільнені із нею проведений не був. Нарахована на день звільнення заробітна плата та компенсація за 42 календарних дні невикористаної відпустки складала 12366,96 грн. З огляду на наведене, просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалю судді від 25 квітня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Сольський В.В. позовні вимоги підтримали в частині стягнення з відповідача 8400 грн. невиплаченої заборгованості по заробітній платі, враховуючи те, що частина боргу відповідачем позивачу сплачена. Також, просять стягнути лише 15000 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, хоча мають право на стягнення 30339,03 грн.

Представники відповідачів у судовому засіданні позовні вимоги про стягнення 8400 грн. заборгованості по заробітній платі визнали у повному обсязі. Не визнали вимог про стягнення 15000 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, оскільки підприємство є збитковим у зв`язку із несплатою мешканцями будинків коштів за утримання будинку через військовий стан та важким матеріальним становищем. Вказали, що сума боргу підприємства становить близько 655000 грн.

Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено наступні обставини.

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 01.04.2018 року прийнята на посаду паспортиста ТОВ «Коменерго-Тернопіль 4» у зв`язку із переведенням відповідно до наказу № 1-К від 31.03.2018 р. 19.11.2021 звільнена з роботи за угодою сторін.

Відповідно до копії наказу № 101-К (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) ТОВ «Коменерго-Тернопіль 4» від 19.11.2021 р., 19 листопада 2021 року звільнено ОСОБА_1 з посади паспортиста за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП на підставі заяви ОСОБА_1 від 19.11.2021 р. Підлягає компенсації 42 календарних дні.

Згідно довідки про доходи від 10 грудня 2021 року № 40000000011, ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Коменерго-Тернопіль 4» за основним місцем роботи на посаді паспортиста та загальна сума її доходу з липня 2021 року по грудень 2021 року становить 28827 грн. 20 коп.

Розглянувши справу, суд доходить висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, зважаючи на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У силу вимог ч.1, 3 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки, які мають дітей або повнолітню дитини особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Судом з`ясовано, що у день звільнення ОСОБА_1 , тобто 19.11.2021 року із посади паспортиста ТОВ «Коменерго-Тернопіль 4» роботодавцем не було виплачено усі належні їй суми при звільненні, а саме позивачу не виплачено компенсацію за 42 календарних дні невикористаної відпустки.

Згідно п.7 Постанови від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Таким чином, з врахуванням позиції сторони позивача щодо стягнення з відповідача 8400 грн. заборгованості по заробітній платі з утримання відповідних податків, зборів та платежів, а також визнання вказаної суми представниками відповідача, суд вважає, що належну до виплати суму позивачу заборгованості по заробітній платі з утримання відповідних податків, зборів та платежів у сумі 8400 грн. слід стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Коменерго-Тернопіль 4» на користь ОСОБА_1 з утриманням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів, задовольнивши її вимоги у цій частині.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку із відповідача за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином із вказаних положень закону вбачається, що стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Проте, відповідач не провів виплату усіх сум, належних позивачу, у день його звільнення, чим порушив вимоги ст. 116 КЗпП України. Зокрема, ОСОБА_1 не було виплачено у день її звільнення компенсацію за 42 календарних днів невикористаної відпустки.

Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченою статтею 117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку, основою для визначення середнього заробітку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які не підлягають урахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу, зокрема згідно п. 4 не враховуються: матеріальна допомога, виплати за щорічну і додаткову відпустки та допомога у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.

Отже, згідно зазначених норм середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати, отриманої за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні, на число цих відпрацьованих робочих днів.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулось 19.11.2021 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи, які передували звільненню. Як вбачається із наданої позивачем довідки про доходи ОСОБА_1 , заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували її звільненню, тобто за вересень та жовтень 2021 року складала 6071,47 грн. та 5635,29 грн., відповідно. Таким чином, одноденний середній заробіток ОСОБА_1 буде складати: (6071,47 грн. + 5635,29 грн.) : 42 = 278,73 грн., де 42 кількість робочих днів у вересні жовтні 2021 року, 11706,29 - заробітна плата отримана позивачем за фактично відпрацьовані два місяці.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд виходить з такого.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зазначений правовий висновок відображено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15.

Застосовуючи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України суд виходить з наступного.

Визнаючи розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає з стягненню з відповідача в користь позивача, суд не бере до уваги той факт, що позивач, будучи звільненою 19.11.2021 звернулася до суду із позовом про стягнення заборгованості 19.04.2022, тобто через 5 місяців, у сумі 12366,96 грн., який в ході розгляду сторонами частково погашений із залишком невиплаченого боргу у сумі 8400 грн. Також суд бере до уваги пояснення представників відповідача про те, що товариство знаходиться у важкому фінансовому становищі, через несплату мешканцями будинків коштів на їх утримання.

Беручи до уваги наведені обставини, суд вважає, що сума в розмірі 5000 грн. є достатньою та справедливою грошовою компенсацією позивачу в якості середнього заробітку за затримку розрахунку пр. звільненні.

У силу статті 141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Коменерго-Тернопіль 4» в користь ОСОБА_1 8400 (Вісім тисяч чотириста) гривень заборгованості по заробітній платі з утримання відповідних податків, зборів та платежів.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Коменерго-Тернопіль 4» в користь ОСОБА_1 5000 (П`ять тисяч) гривень середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Коменерго-Тернопіль 4» в дохід держави 992,40 гривень судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 :

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Коменерго-Тернопіль 4» м. Тернопіль, вул. Нечая, 31, код ЄДРПОУ 41750637.

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич