Постанова

від 27.07.2022 по справі 715/1615/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2022 року м. Чернівці

справа № 715/1615/21

провадження 822/131/22

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів : Височанської Н.К., Лисака І.Н.

секретар Скрипка С.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01 грудня 2021 року та на додаткове рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2021 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Чагорська сільська рада Чернівецького району Чернівецької області, Чернівецька районна державна адміністрація про визнання договору суборенди землі недійсним,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Чагорська сільська рада Чернівецького району Чернівецької області, Чернівецька районна державна адміністрація про визнання договору суборенди землі недійсним.

Позов обгрунтовано наступним. Позивач спільно із ОСОБА_3 є орендарями земельної ділянки кадастровий номер 7321087900:01:001:0044, площею 1,4278 га з цільовим призначенням - для іншого сільськогосподарського призначення.

На час отримання земельної ділянки площею 1,4278 га, кадастровий номер 7321087900:01:001:0044 в оренду, вона відносилась до державної форми власності, а її розпорядником станом на 2005 рік була Глибоцька районна державна адміністрація, яка приймала розпорядження про передачу землі в оренду.

Земельна ділянка кадастровий номер 7321087900:01:001:0044, площею 1,4278 га із державної в комунальну власність передана відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області від 26 листопада 2020 р. №24-3-ОТГ та акту прийому передачі землі від 26 листопада 2020 р. Вказана земельна ділянка в даний час належить до земель комунальної власності територіальної громади с. Чагор і її розпорядником є Чагорська сільська рада.

Вказував на те, що у січні 2021 року, замовивши і отримавши витяг з Державного земельного кадастру, він дізнався, що орендована ним і ОСОБА_3 земельна ділянка кадастровий номер 7321087900:01:001:0044 перебуває в суборенді у ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що він будь-якого договору суборенди землі кадастровий номер 7321087900:01:001:0044, площею 1,4278 га із ОСОБА_2 не укладав, даний правочин не підписував.

Просив визнати недійсним договір суборенди землі від 06 вересня 2005р., відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_1 надали, а ОСОБА_2 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 1,4278 га, кадастровий номер 7321087900:01:001:0044, розташованої в с.Чагор Чернівецької області, зареєстрований у Чернівецькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК» Глибоцькому секторі реєстрації 07 вересня 2005 року за № 040581200002.

Просив скасувати запис про державну реєстрацію права суборенди за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,4278 га, кадастровий номер 7321087900:01:001:0044, розташованої в с. Чагор Чернівецької області, відповідно до договору суборенди землі від 06 вересня 2005 року, зареєстрований у Чернівецькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК» Глибоцькому секторі реєстрації 07 вересня 2005 року за №040581200002.

Короткий змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01 грудня 2021 року в позові ОСОБА_1 про визнання договору суборенди землі недійсним відмовлено.

Додатковим рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування запису про державну реєстрацію права суборенди відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01 грудня 2021 року та додаткове рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним договір суборенди землі від 06 вересня 2005 р., відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_1 надали, а ОСОБА_2 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 1,4278 га, кадастровий номер 7321087900:01:001:0044, розташованої в с.Чагор Чернівецької області, зареєстрований у Чернівецькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК» Глибоцькому секторі реєстрації 07 вересня 2005 року за № 040581200002.

Скасувати запис про державну реєстрацію права суборенди за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,4278 га, кадастровий номер 7321087900:01:001:0044, розташованої в с. Чагор Чернівецької області, відповідно до договору суборенди землі від 06 вересня 2005 року, зареєстрований у Чернівецькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК» Глибоцькому секторі реєстрації 07 вересня 2005 року за №040581200002.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права внаслідок невірного встановлення обставин справи.

Встановлення судом обставин відсутності підпису позивача у правочині не може створювати правовий наслідок і виникнення обставини передачі в користування майна.

Оскільки, позивачем не вчинялися дії з укладанням договору, передачі майна відповідачу ОСОБА_2 , згоди власником майна на його передачу в піднайм також не надавалась, а договір суборенди і акт прийому передачі земельної ділянки позивач не підписував, то відсутність волевиявлення сторони договору стала підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Суд першої інстанції встановивши, що позивач не підписував спірний договір суборенди землі, зробив помилковий висновок щодо безпідставності позовних вимог про визнання його недійсним та скасування реєстрації запису права оренди. Судом не дотримано норми ст.14 Закону України «Про оренду землі» щодо письмової форми договору, ст.207 і ст. 203 ЦК України щодо волевиявлення учасника правочину.

Отже, реєстрація права суборенди землі ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку, коли договір суборенди ним не підписувався свідчить про те, що правочин є неукладеним, тобто не відповідає вимогам закону, і тому підстав для реєстрації права суборенди за ОСОБА_2 не було.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_2 подав відзив в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги за безпідставністю. Рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що рішенням № 5-25/2002 25 сесії Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 05 лютого 2002 року, на підставі заяви ОСОБА_3 , який просив виділити йому із земель запасу 1,3 га для будівництва ставка, надано дозвіл на виготовлення проекту відводу земельної ділянки с/г призначення, яка знаходиться поза межами населеного пункту с. Чагор в р-ні «Коди» в розмірі 1,3 га для будівництва ставка.

ОСОБА_3 виготовлено виконавчу документацію по ставку копані в с. Чагор. З матеріалів виконавчої документації вбачається, всі дозволи, договори, акти для підготовки укладення договору оренди землі від 06 липня 2005 року за №4АА001033 підписувалися виключно ОСОБА_3 та робилися на його замовлення.

06 липня 2005 року укладено договір оренди земельної ділянки за № 4АА001033 з Глибоцькою РДА та ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , згідно якого останні орендували строком на 49 років земельну ділянку кадастровий номер 7321087900:01:001:0044, площею 1,4278 га, з цільовим призначенням - для іншого сільськогосподарського призначення.

В подальшому, згідно договору суборенди землі від 06 вересня 2005 року за № 040581200002 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 передали в суборенду ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,4278 га, кадастровий номер 7321087900:01:001:0044.

Договір суборенди зареєстрований належним чином в Чернівецькій регіональній філії ДП Центр ДЗК Глибоцького сектору реєстрації, що підтверджується записами здійсненими 07.09.2005 року за №040581200002.

На час передання земельної ділянки площею 1,4278 га, кадастровий номер 7321087900:01:001:0044 в оренду, вона відносилась до державної форми власності, а її розпорядником станом на 2005 рік була Глибоцька районна державна адміністрація, яка приймала розпорядження про передачу землі в оренду.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 26.11.2020 року № 24-3-ОТГ та акту приймання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 26 листопада 2020 р. вказану земельну ділянку було передано у комунальну власність Чагорської сільської ради, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру прав.

17 листопада 2006 року рішенням Чагорської сільської ради № 120-7/2006 погоджено ОСОБА_2 збір матеріалів попереднього погодження щодо встановлення будівельних споруд малих архітектурних форм на частині суборендованої земельної ділянки площею 0,01 га (договір суборендиземельної ділянки від 06.09.2005 року загальною площею 1.4278 га, яка знаходиться поза межами населеного пункту с. Чагор (р-н Коди)) Глибоцького району Чернівецької області.

Рішенням Чагорської сільської ради № 78 від 26.05.2010 року ОСОБА_2 погоджено на вказаній земельній ділянці відкриття торгової точки для роздрібної торгівлі, затверджено графік роботи.

28.08.2008 року між ПП ОСОБА_2 та ВАТ ЕК «Чернівціобленерго» укладено договір про постачання електричної енергії ПП-417 до будинку рибака в с. Чагор.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ 7305966652021 від 15.01.2021 року орендарем земельної ділянки площею 1.4278 га, кадастровий номер 7321087900:01:001:0044 значиться ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ 7305412702020 від 04.03.2020 року орендарем земельної ділянки площею 1.4278 га, кадастровий номер 7321087900:01:001:0044 значиться ОСОБА_1 , суборендарем - ОСОБА_2 .

Встановлено, що з 2006 року орендну плату за користування вказаною ділянкою на рахунок Чагорської сільської ради вносилося відповідачем ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами справи, зокрема, заявою до Чагорської сільської ради, листом Чагорської сільської ради від 01.09.2021 року та квитанціями про оплату.

Встановлено, що договір суборенди землі від 07 вересня 2005 року не підписаний позивачем ОСОБА_1 , що вбачається із оригіналу договору суборенди, однак, він підписаний другим орендарем ОСОБА_3 .

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 законно користувався спірною земельною ділянкою на підставі договору суборенди, який був зареєстрований згідно норм чинного законодавства на момент укладення правочину, при цьому суд зазначив, що ОСОБА_1 не доведено порушення його прав. Такий висновок суду є передчасним і колегія з ним не погоджується.

За змістомстатті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Встановлено що рішенням № 5-25/2002 25 сесії Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 05 лютого 2002 року, на підставі заяви ОСОБА_3 , який просив виділити йому із земель запасу 1,3 га для будівництва ставка, надано дозвіл на виготовлення проекту відводу земельної ділянки с/г призначення, яка знаходиться поза межами населеного пункту с. Чагор в р-ні «Коди» в розмірі 1,3 га для будівництва ставка.

ОСОБА_3 виготовлено виконавчу документацію по ставку копані в с. Чагор. При цьому слід заначити, що з матеріалів виконавчої документації вбачається, всі дозволи, договори, акти для підготовки укладення договору оренди землі від 06 липня 2005 року за №4АА001033 підписувалися виключно ОСОБА_3 та робилися на його замовлення.

06 липня 2005 року укладено договір оренди земельної ділянки за № 4АА001033 з Глибоцькою РДА та ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , згідно якого останні орендували строком на 49 років земельну ділянку кадастровий номер 7321087900:01:001:0044, площею 1,4278 га, з цільовим призначенням - для іншого сільськогосподарського призначення.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. (частина перша статті 124 ЗК України чинного на момент вчинення правочину).

Згідно ч.4 ст.93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Відповідно до ч.1, 5 статті 8 ЗУ «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Встановлено, що договором оренди від 06.07.205 року, зареєстрованим за № АА001033 передбачалося в п. 19 право орендаря передавати в суборенду земельну ділянку з дотриманням вимог чинного законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 не підписував договору суборенди земельної ділянки, він також у 2004-2005 роках не брав участь в оформлені документів для укладення договору оренди земельної ділянки, оформленням документів та отриманням дозволів займався ОСОБА_3 . Окрім цього, ОСОБА_1 від 2005 року з моменту укладення договору оренди земельної ділянки і до 2021 року не сплачував орендної плати за дану земельну ділянку, що він підтвердив у судовому засіданні, всі платежі вносилися ОСОБА_2 . За 16 років перебування земельної ділянки в оренді, ОСОБА_1 не висловлював жодного заперечення проти факту користуванням ОСОБА_2 земельною ділянкою та не вказував про свій інтерес до неї або ж про волю (бажання) володіти (розпоряджатися) земельною ділянко. Судом встановлено, що спірну земельну ділянку в суборенду передав інших орендар ОСОБА_3 .

Відповідно достатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ЦПК Українивстановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини першоїстатті 80 ЦПК Українидостатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першоюстатті 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зістаттею 89 ЦПК України судоцінює доказиза своїмвнутрішнім переконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивномута безпосередньомудослідженні наявниху справідоказів.Жоден доказне маєдля судунаперед встановленогозначення.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності.Результати оцінкидоказів судвідображає врішенні,в якомунаводяться мотивиїх прийняттячи відмови у прийнятті.

Так на підставі належних доказів, які є в матеріалах справи, судом було встановлено, що саме ОСОБА_2 з часу укладення договору суборенди та до цього часу сплачував орендну плату за користування вказаною ділянкою на рахунок Чагорської сільської ради, що підтверджується заявою до Чагорської сільської ради, листом Чагорської сільської ради від 01.09.2021 року та квитанціями про оплату, які є в матеріалах справи.

З висновку судової почеркознавчої експертизи вбачається, що в акті встановлення і погодження меж земельної ділянки та передачі і прийом її в натурі (на місцевості) від 07.09.2005 р. у розділі «Земельну ділянку передав» біля тексту «Г.В. Придій» підпис ймовірно належить не ОСОБА_1 а іншій особі, однак однозначного та чіткого висновку про належність підпису позивачу на спірному договорі експертом не надано. Висновок експерта про «ймовірність» не може бути підставою для висновку про те, що підпис зроблений не стороною правочину.

З огляду на предмет і підстави заявленогопозивачем позову твердження позивача про те, що підпис в акті встановлення і погодження меж земельної ділянки та передачі і прийом її в натурі (на місцевості) від 07.09.2005 р. виконано не ним, а іншою особою, з`ясування питання ідентифікації виконавця підпису при проведенні судової почеркознавчої експертизи має визначальне значення для встановлення обставин справи та є способом реалізації основоположних засад цивільного судочинства змагальності сторін, доведеності та переконливості їх доводів та доказів перед судом.

Обов`язок доказування невідповідності підпису позивача процесуальний закон покладає саме на позивача, а тому саме він зобов`язаний це доводити, зокрема в спосіб, визначений ним та законом, шляхом проведення в справі судової почеркознавчої експертизи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зістаттею 110 ЦПК Українивисновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленимистаттею 89 цього Кодексу.

Згідно ізпрактикою Європейськогосуду зправ людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між позивачем та відповідачем спору про визнання договору суборенди землі недійсним, оскільки, за доводами позивача останнійне підписував договору оренди землі, а отже було відсутнє волевиявлення позивача на укладання такого правочину.

Відповідно до частини першої статті 175ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 175ЦПК України зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.

Підстава позову - це ті юридичні факти, з яких позивач виводить свої позовні вимоги до відповідача.

Виходячи з наведеного, саме позивач визначає предмет і підстави заявленого ним позову.

Відповідно до частини другої статті 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, вважаючи, що суд вправі сам застосувати норми права, які регулюють ті, чи інші правовідносини, оскільки згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи суд має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Проте, вказаний обов`язок суду щодо застосування саме тих норм права, які регулюють ті чи інші правовідносини, не дає право суду самостійно, на свій розсуд змінювати предмет та підстави заявленого позову.

Такий висновок Верховний Суд виклав в постанові від 27 травня 2020 рокуу справі 266/4776/17.

Згідно із частиною першою статті 202ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першоїстатті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627ЦК України і відповідно достатті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14Закону України«Про орендуземлі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини першої статті 15Закону України«Про орендуземлі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей15,16ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку,що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок Верховний Суд виклав в постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 528/409/18.

У справі, що переглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, посилаючись на те, що вказаний договір він не підписував та його умови не погоджував.

Відповідно до статті 204ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третійстатті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом з тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки, а не визнання такого правочину недійсним, як обґрунтовував позов позивач.

Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, який Велика Палата Верховного Суду виклала в постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 387/709/18 взявши до уваги вищевказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц, виклав правовий висновок про те, що власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Зазначеного суд першої інстанції не врахував та безпідставно відмовив в позові за недоведеністю позовних вимог. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Враховуючи, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, в позові слід відмовити з підстав викладених в мотивувальній частині постанови.

Позовна вимого про скасування запису про державну реєстрацію є похідною від вимоги про визнання договору суборенди землі недійсним. Оскільки рішенням суду відмовлено у задоволенні позову про визнання договору суборенди землі недійсним, позовна вимога про скасування запису про державну реєстрацію задоволенню не підлягає. Враховуючи зазначене, додаткове рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2021 року слід залишити без змін.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, що відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, є підставою для зміни рішення суду першої інстанції з мотивів викладених в мотивувальній частині постанови. Додаткове рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2021 року слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст.367,368,374,376,381,382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01 грудня 2021 року змінити з підстав, викладених в мотивувальній частині цієї постанови.

Додаткове рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови 2 серпня 2022 року.

Головуючий І.Б. Перепелюк

Судді: Н.К. Височанська

І.Н. Лисак