Рішення

від 28.09.2021 по справі 280/5310/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2021 року Справа № 280/5310/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., за участю секретаря судового засідання Погомій Я.І.

представника позивача-Ткача Д.М.,

представника відповідача-Кравченко М.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Приватного підприємства «ДІЛМА» (вул. Зачиняєва, буд. 18, м. Вільнянськ, Запорізька область, 70050), в особі представника адвоката Ткача Дениса Миколайовича (вул. Сєдова, буд. 8, оф. 310, м. Запоріжжя, 69057) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства «ДІЛМА» (далі позивач, ПП «ДІЛМА»), в особі представника адвоката Ткача Дениса Миколайовича, до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00040580902 від 26.11.2020 про застосування до позивача суми штрафних санкцій 500000,00 грн.

Крім того, просить: судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що жодної законної підстави для призначення та проведення фактичної перевірки ПП «ДІЛМА» не було. В наказі, на підставі якого була проведена перевірка, не зазначено жодної, передбаченої ПК України, підстави для проведення фактичної перевірки. Також, наказ про призначення перевірки було вручено не уповноваженій особі підприємства і ця ж особа була присутня при проведенні перевірки, в зв`язку з чим, на думку позивача, перевірка була проведена з порушенням вимог чинного законодавства. При цьому перевіряючими не було взято до уваги, що вся нерухомість, яка розташована на об`єкті перевірки, була передана позивачем в оренду ТОВ «РЕМШЛЯХБУД». Крім того, ревізорами під час проведення перевірки не було встановлено чи є в наявності пальне, де саме воно зберігається, в якій кількості. Вказує на те, що на момент перевірки все дизельне пальне знаходилось в баках автотранспорту позивача. Вважає, що висновки відповідача щодо зберігання позивачем придбаного пального, гуртуються виключно на припущеннях. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 29.06.2021 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

12.07.2021 від представника позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову.

Ухвалою від 15.07.2021 у справі було відкрите спрощене позовне провадження, судове засідання призначене на 04.08.2021.

03.08.2021 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання, обґрунтоване тим, що строк на подання відзиву станом на 04.08.2021 у відповідача ще не закінчився і відповідач бажає надати відзив на позов.

Ухвалою від 04.08.2021 судове засідання було відкладено до 16.09.2021.

12.08.2021 від відповідача надійшов відзив.в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що наказ про проведення перевірки містить чітке посилання на таку підставу проведення перевірки як пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України. Вказаний наказ на проведення перевірки та направлення на перевірку були вручені представнику ПП «ДІЛМА» Івахненко Сергію Геннадійовичу, який представляв інтереси позивача на підставі довіреності від 01.10.2020. Крім того, допускаючи перевіряючих до проведення перевірки, позивач погодився із правомірністю її проведення, а отже не може посилатися на неправомірність підстав для проведення перевірки. Перевіркою було встановлено, що позивач зберігав пальне без наявності відповідної ліцензії. В зв`язку з чим вважає, що штраф до позивача було застосовано законно та обґрунтовано.

Також до відзиву відповідачем додано клопотання про заміну відповідача - Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945) на правонаступника Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ ВП 44118663).

06.09.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що довіреність на представництво інтересів позивача та ведення справ, пов`язаних із сплатою податків ОСОБА_1 не видавалась. Отримане за період з 01.07.2019 по 24.09.2020 пальне, заправлялось в орендований позивачем резервуар для перевезення рідини об`ємом 10 м.куб. розташованому на напівпричепі бортовому, із якого в подальшому відбувалось переміщення пального безпосередньо в автомобілі, що перебувають у володінні чи користуванні позивача та не є місцем зберігання пального, тому видача ліцензії на право зберігання пального на транспортний засіб вимогами чинного законодавства не передбачена.

15.09.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. В запереченнях відповідач звертає увагу суду на те, що для проведення перевірки достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального). Також вказує на те, що позивачем не надавалася довідка за формою №20-ОПП щодо орендованого напівпричепа.

Протокольною ухвалою від 16.09.2021 в судовому засіданні була оголошена перерва до 29.09.2021.

Протокольною ухвалою від 29.09.2021 було задоволено клопотання ГУ ДПС у Запорізькій області про заміну відповідача, в порядку правонаступництва, на Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ ВП 44118663).

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, надав суду пояснення аналогічні викладеним в позові. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 29.09.2021, на підставі ст.250 КАС України, судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

В період з 21.10.2020 по 30.10.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.3 п.75.1 ст.75, пп.80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ, Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР, та інших нормативно-правових актів, які регулюють ліцензування, виробництво, обіг, зберігання підакцизних товарів в Україні, на підставі наказу ГУ ДПС в Запорізькій області від 20.10.2020 №205-п та направлень від 20.10.2020 №№315, 316 проведена фактична перевірка ПП «ДІЛМА» (код ЄДРПОУ 35345632), з питання здійснення контролю за додержанням суб`єктом господарювання вимог законодавства, які є обов`язковими при виробництві, обліку, зберіганні, використанні та транспортуванні пального; наявності супровідних документів на товар (прибуткових, товарно-транспортних, видаткових та акцизних накладних), виявлення порушень у сфері виробництва і обігу пального.

За результатами проведеної фактичної перевірки ПП «ДІЛМА» (код ЄДРПОУ 35345632) було складено Акт №313/08/01/09/35345932 від 02.11.2020 (далі Акт перевірки) та встановлено наступні порушення вимог законодавства, зокрема:

- ч.1, ч.8, ч.16 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР зі змінами та доповненнями.

- п. 65.2 ст. 85 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями).

Зазначений висновок було зроблено через наступне.

Так, на стор.2 Акту перевірки зазначено: «При проведенні перевірки встановлено, що за місцем провадження діяльності зі зберігання пального за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, с. Дружелюбівка, вул. Гвардійська, буд. 1-Б знаходяться два резервуари для зберігання дизельного палива.

Станом на 21.10.2020 наявні фактичні залишки пального за зазначеною адресою у ПП «ДІЛМА» не надано.

Станом на 30.10.2020 документи та пояснення не надані, посадові (уповноважені) особи ПП «ДІЛМА» до ГУ ДПС у Запорізькій області не з`явились.

Згідно проведеного аналізу бази даних ЄРАН встановлено, що за перевіряємий період ТОВ «АРНІ 2010» ((код ЄДРПОУ 37359594) Продавець) в адресу ПП «ДІЛМА» (( код ЄДРПОУ 35345632) Покупець) зареєстровані акцизні накладні на реалізацію важких дистиляторів (газойлів) код УКТ ЗЕД 2710194300, за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, с. Дружелюбівка, вул. Гвардійська, буд. 1-Б», перелік яких наведено в Акті перевірки.

В зв`язку з чим, на стор. 4 Акту перевірки, податковий орган робить висновок, що у період з 01.07.2019 по 24.09.2020, ПП «ДІЛМА» зберігало пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального, чим порушено ч.1, ч.8, ч.16 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР, зі змінами та доповненнями.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 26.11.2020 за №00040580902, яким до позивача застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 500000,00 грн., за зберігання пального без наявності ліцензії на право зберігання пального.

Не погоджуючись зі спірним податковим повідомленням-рішенням від 26.11.2020 за №00040580902 позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що за результатами перевірки складено акт №313/08/01/09/35345932 від 02.11.2020 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 26.11.2020 за №00040580902, яким встановлено порушення позивачем вимог статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон №481/95-ВР), у зв`язку з чим на підставі статті 17 Закону №481/95-ВР застосовано штрафні санкції в сумі 500000 грн.

Отже, предметом доказування у цій справі є обставини, які підтверджують або спростовують висновки контролюючого органу про наявність в діях позивача складу правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності на підставі статті 17 Закону №481/95-ВР.

Стаття 15 Закону № 481/95-ВР визначає умови провадження діяльності з імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.

Статтею 17 Закону № 481/95-ВР встановлена відповідальність за порушення норм цього Закону. Так, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Цією нормою встановлено щонайменше 22 випадки, за наявності яких до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів та визначено розмір таких. Визначені цією нормою розміри штрафів є або фіксованими, або у відсотковому співвідношенні до вартості товару із визначенням граничної межі.

Отже, стаття 15 Закону № 481/95-ВР містить значну кількість вимог до імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального, а стаття 17 Закону № 481/95-ВР містить значну кількість підстав для застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в залежності від характеру виявленого правопорушення.

Склад правопорушення: відповідач стверджує, що штрафні санкції застосовані на підставі акта перевірки у зв`язку із порушенням позивачем вимог Закону № 481/95-ВР щодо зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.

Згідно зі встановленими обставинами у цій справі, позивач не заперечує факт придбання дизельного пального у ТОВ «АРНІ 2010».

Також під час розгляду справи на підставі пояснень представника позивача та наданих документів з`ясовано, що пальне зливається в резервуар для перевезення рідини об`ємом 10 м.куб, після чого розливається по власних автотранспортних засобах позивача; невикористаний залишок пального зберігається для подальшого використання.

Суд зазначає, що з 1 січня 2016 року Податковий кодекс України (далі - ПК України) визначав, що діяльність з реалізації пального обумовлювалася обов`язком суб`єкта господарювання зареєструватися платником акцизного податку, а також виконувати вимоги, пов`язаних із обігом пального. Водночас, законодавець встановив, що приміщення для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є акцизним складом (підпункт 14.1.6), а суб`єкти господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є розпорядниками акцизного складу (підпункт 14.1.224).

До 1 липня 2019 року діяльність з виробництва, реалізації та зберігання пального не підлягала ліцензуванню.

З 1 липня 2019 року набрав чинності Закон України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів», яким внесено зміни до ПК України та Закону №481/95-ВР.

З цього часу Закон №481/95-ВР почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми ПК України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону №481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

Крім того, абзацом двадцять третім частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР встановлена відповідальність за надання послуг із зберігання пального іншим суб`єктам господарювання та/або реалізація пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального, отриманої на підставі заяви виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки відповідно до статті 15 цього Закону, у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень.

За змістом частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятої статті 15 Закону №481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.

Частинами тридцять другою, тридцять восьмою статті 15 Закону № 481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону №481/95-ВР).

При цьому, згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону №481/95-ВР).

Статтею 1 Закону №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Однак, Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, суд вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);

б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

Не є акцизним складом пересувним:

транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;

паливний бак транспортного засобу.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;

при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:

а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;

б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які: призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг; належать іншим особам; виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;

в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 ПК України розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Отже, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Подібна правова позиція щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб`єкта господарювання виникає обов`язок отримати ліцензію на право зберігання пального, була предметом дослідження Верховного Суду у постановах: від 31 травня 2022 року (справа №540/4291/20), від 07 червня 2022 року (справа №360/4140/20), від 15 червня 2022 року (справа №260/3859/20), від 27 червня 2022 року (справа №280/8338/20), від 29 червня 2022 року (справа №200/11016/20-а), від 13 липня 2022 року (справа №600/664/21-а) та інших.

Отже, враховуючи наведені положення, зокрема, підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України, встановлені обставини справи та правовий висновок, викладений в вищезазначених постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку, що підстави вважати, що діяльність позивача підпадає під визначення «зберігання пального», яка підпадає під вимоги ліцензування у розумінні Закону №481/95-ВР відсутні, відповідно, позивач не мав обов`язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.

Крім того, суд звертає увагу, що перевірка дотримання вимог Закону №481/95-ВР здійснюється податковими органами шляхом проведення фактичних перевірок, за результатами якої у випадку встановлення порушення норм цього Закону, складається акт перевірки, який згідно з усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Діяльність суб`єкта господарювання зі зберігання пального у місці, яке не підпадає під винятки, передбачені статтею 15 Закону № 481/95-ВР та ПК України, без наявності відповідної ліцензії утворює склад правопорушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 грн. Такі штрафні санкції застосовуються податковим органом у випадку виявлення під час проведення фактичної перевірки складу податкового правопорушення, передбаченого Законом №481/95-ВР, що має бути зафіксовано у відповідному акті перевірки.

Під час розгляду справ, пов`язаних із притягненням суб`єктів господарювання до відповідальності за таке правопорушення, предметом доказування є саме підтвердження або спростування виявлених та зафіксованих в акті перевірки порушень вимог Закону №481/95-ВР, в якому має бути чітко зазначено, в чому полягає порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, яких саме норм та на підставі яких обставин ґрунтується цей висновок.

Дослідженням Акта перевірки у цій справі встановлено, що у ньому зафіксовано обставини придбання позивачем пального і міститься посилання на докази, якими підтверджується кількість придбаного пального.

Однак, безпосередньо в Акті перевірки відповідачем не зазначено відомостей щодо інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального. Поряд з цим в Акті перевірки не відображено і спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), тощо.

Слід зазначити, що у спірних правовідносинах суть фактичної перевірки полягає у безпосередньому встановленні працівниками контролюючого органу (підтвердження або спростування обставин) саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, суд вважає, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 червня 2022 року у справі №360/4140/20, від 15 червня 2022 року у справі №260/3859/20, від 13 липня 2022 року у справі №600/664/21-а та інших.

Водночас, у цій справі висновки відповідача про порушення позивачем вимог Закону №481/95-ВР ґрунтуються виключно на аналізі бази даних ЄРАН щодо придбання та подальшого використання у власній господарській діяльності позивача нафтопродуктів. Фактичну та кількісну наявність пального відповідач в ході проведення фактичної перевірки не встановлював. Разом з тим, сам факт поставки пального на користь позивача, що останнім не заперечується, жодним чином не свідчить про факт зберігання пального без відповідної ліцензії. Поряд з цим в Акті перевірки не відображено відомостей про інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, спосіб зберігання пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), тощо. Водночас, як уже зазначалось, ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена приписами частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР.

Отже, суд вважає, що надані відповідачем матеріали фактичної перевірки не дають підстав вважати, що саме за правопорушення, яке полягає у здійсненні діяльності зі зберігання пального позивача притягнуто до відповідальності.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що недотримання відповідачем вимог до форми і змісту як Акту перевірки, так і податкового повідомлення-рішення є підставою для скасування останнього.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 02.01.2020 між позивачем та ТОВ «Ремшляхбуд» було укладено договір оренди нерухомого майна №02/01/20-ОНМ, відповідно до якого в оренду ТОВ «Ремшляхбуд» позивачем було передане нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1 , в тому числі підземні резервуари та автозаправка. Зазначений договір укладено на строк до 30.11.2023.

Згідно Акту фактичної перевірки таку перевірку було проведено 21.10.2020 за адресою Запорізька область, Вільнянський район, с. Дружелюбівка, вул. Гвардійська, буд. 1-Б, тобто за адресою орендованого ТОВ «Ремшляхбуд» об`єкта нерухомості. При цьому з матеріалів справи вбачається, що позивач має юридичну адресу Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Зачиняєва, буд. 18, тобто перевірка проведена не за юридичною адресою позивача.

Факт перебування зазначеного об`єкта нерухомості в оренді, в тому числі підземних резервуарів, жодним чином не відображений у Акті фактичної перевірки. В свою чергу, наявність зазначеного договору дає підстави для твердження, що розташовані на території, де було здійснено фактичну перевірки резервуари для зберігання пального, на час проведення перевірки не перебували у користуванні позивача, тобто про те, що позивач не є суб`єктом правопорушення, щодо якого відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Також з Акту фактичної перевірки вбачається, що в якості представника позивача в цьому акті зазначено ОСОБА_2 , разом з тим з наданої позивачем копії трудової книжки цієї особи вбачається, що він є працівником ТОВ «Ремшляхбуд», а не позивача. З наданої відповідачем копії довіреності від 01.10.2020, виданої позивачем на ім`я Івахненка С.Г., вбачається, що строк повноважень цієї особи на представництво інтересів позивача визначений до 08.10.2021. При цьому зі змісту довіреності вбачається уповноваження позивачем цієї особи на представництво довірителя в органах державної влади із правом розписуватися від імені довірителя, подавати та отримувати документи. Відтак, твердження позивача про неналежного представника під час проведення фактичної перевірки спростовується матеріалами справи.

Щодо інших посилань учасників справи, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Часиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішень, що зумовлює висновок суду про задоволення позовних вимог ПП «ДІЛМА».

Згідно з ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Приватного підприємства «ДІЛМА» (вул. Зачиняєва, буд. 18, м. Вільнянськ, Запорізька область, 70050), в особі представника адвоката Ткача Дениса Миколайовича (вул. Сєдова, буд. 8, оф. 310, м. Запоріжжя, 69057) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 26.11.2020 №00040580902, яким до Приватного підприємства «ДІЛМА» застосований штраф у сумі 500000,00 грн..

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь Приватного підприємства «ДІЛМА» судовий збір у розмірі 7500,00 грн. (сім тисяч п`ятсот гривень 00 коп.).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «03» серпня 2022 року.

СуддяР.В. Кисіль