Рішення

від 28.07.2022 по справі 320/8850/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2022 року м.Київ№ 320/8850/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Фалісіті Менеджмент" до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправним та скасування припису в частині,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Віннер Фалісіті Менеджмент" з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області у якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати п. 1 Розділу І припису від 11.03.2020 №5.4/437/91П, а саме: Не одержаний дозвіл на виконання робіт та експлуатацію устаткування підвищеної небезпеки (роботи у вибухопожежонебезпечних зонах, що виконуються при експлуатації ємності для зберігання дизельного палива дизель генератора по вул. Дачна, 5-А в с. Капітанівка, Київської області, обладнання та захисні системи, призначені для експлуатації (застосування) в потенційно вибухонебезпечному середовищі (дизель-генератор та ємність для зберігання дизельного палива по вул. Дачна, 5-А в с. Капітанівка, Київської області.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було проведено перевірку дотримання вимог законодавчих та нормативно правових актів з охорони праці та промислової безпеки. За результатами якої було складено акт від 04.03.2020 № 5.4/437/91А та на підставі якого було прийнято спірний припис від 11.03.2020 № 5.4/437/91П. Однак позивач вважає його протиправним в частині, а саме щодо не отримання дозвілу на виконання робіт та експлуатацію устаткування підвищеної небезпеки (роботи у вибухопожежонебезпечних зонах, що виконуються при експлуатації ємності для зберігання дизельного палива дизель генератора по вул. Дачна, 5-А в с. Капітанівка, Київської області, обладнання та захисні системи, призначені для експлуатації (застосування) в потенційно вибухонебезпечному середовищі (дизель-генератор та ємність для зберігання дизельного палива по вул. Дачна, 5-А в с. Капітанівка, Київської області).

На думку позивача висновки Головного управління Держпраці у Київській області щодо обов`язковості отримання такого дозволу є безпідставними, оскільки після внесення змін до чинного законодавства, а саме до «Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1107 (далі Порядок № 1107), позивач не зобов`язаний отримувати дозвіл на обладнання та захисні системи, призначенні для експлуатації (застосування) в потенційно вибухонебезпечному середовищі.

Від представника відповідача направлено відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказує, що у задоволенні позову слід відмовити, оскільки у позивача відсутній дозвіл на виконання робіт та експлуатацію устаткування підвищеної небезпеки (роботи у вибухопожежонебезпечних зонах, що виконуються при експлуатації ємності для зберігання дизельного палива дизель генератора по вул. Дачна, 5-А в с. Капітанівка, Київської області, обладнання та захисні системи, призначені для експлуатації (застосування) в потенційно вибухонебезпечному середовищі (дизель-генератор та ємність для зберігання дизельного палива по вул. Дачна,5-А в с. Капітанівка, Київської області).

Також від позивача надійшла відповідь на заперечення у яких останній просить суд позов задовольнити.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 04.03.2020 посадовими особами Головного управління Держпраці у Київській області було проведено перевірку дотримання ТОВ "Віннер Фалісіті Менеджмент" вимог законодавчих та нормативно правових актів з охорони праці та промислової безпеки, про що було складено відповідний акт перевірки № 5.4/437/91 А.

Під час перевірки було встановлено ряд порушень, у тому числі Не одержаний дозвіл на виконання робіт та експлуатацію устаткування підвищеної небезпеки (роботи у вибухопожежонебезпечних зонах, що виконуються при експлуатації ємності для зберігання дизельного палива дизель генератора по вул. Дачна, 5-А в с. Капітанівка, Київської області, обладнання та захисні системи, призначені для експлуатації (застосування) в потенційно вибухонебезпечному середовищі (дизель-генератор та ємність для зберігання дизельного палива по вул. Дачна, 5-А в с. Капітанівка, Київської області).

Із зазначеним порушенням позивач не погодився, у зв`язку з чим підписав акт перевірки із зауваженнями. Суть зауважень зводилася до того, що відповідно до вимог чинного законодавства України, посилання на які наведено у зауваження до акту, отримання дозволу, на який вказує відповідач, у спірних правовідносинах від позивача не вимагається, а сам дозвіл не може бути отриманий позивачем взагалі, через зміни у законодавстві України, що відбулися протягом існування спірних правовідносин.

Однак, 11.03.2020 Головним управлінням Держпраці у Київській області було винесено припис № 5.4/437/91П, яким зобов`язано підприємство усунути встановленні порушення.

27.03.2020 позивачем направлений Головному управлінню Держпраці у Київській області лист вих. № 2703-01 про усунення зазначених у спірному приписі порушень, за винятком виконання п. 1 Розділу І припису № 5.4/437/91П, який стосувався спірного дозволу, та не був виконаний позивачем. Крім того, позивач у вказаному листі з посиланням на норми чинного законодавства та судову практику наголошував на тому, що отримання дозволу чинним законодавством не вимагається.

24.04.2020 позивач отримав лист від відповідача вих. №54/1/20/5458 від 17.04.2020, в якому відповідач визнав, що отримання дозволу на експлуатацію обладнання та захисних систем, призначених для експлуатації (застосування) в потенційно вибухонебезпечному середовищі у зв`язку зі змінами у законодавстві вже не вимагається, однак в п. 1 Розділу І припису № 5.4/437/91П не скасував, а саме не виключив з припису вимогу п. 1 Розділу І про необхідність отримання вищевказаного дозволу.

30.04.2020 позивач звернувся до Начальника Управління з вимогою про скасування п. 1 Розділу І припису (лист вих. № 3004-02). Однак 09.06.2020 позивачу листом (вих. №54/3/20/7917 від 02.06.2020, вх. № 0906-01 від 09.06.2020) було відмовлено в задоволенні вимоги про скасування п. 1 Розділу І припису.

Враховуючи, що позивачу було відмовлено у скасування припису в частині п. 1 Розділі І, підприємство скористалось правом на адміністративне оскарження та подало 11.06.2020 відповідну скаргу до Голови Державної служби України з питань праці з вимогою скасувати п. 1 Розділу І припису № 5.4/437/91П.

03.07.2020 рішенням «Про розгляд скарги» (вих. № 4285/2.1/4.3-20 від 30.06.2020, вх. № 0307-01 від 03.07.2020) позивачу відмовлено в задоволенні його скарги, обґрунтовуючи це тим, що порядок розгляду таких звернень суб`єктів господарювання та порядок оскарження розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства Законом не визначені.

Не погоджуючись з такими діями відповідача та п. 1 Розділу І припису № 5.4/437/91П, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров`я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні визначенні в Законі України «Про охорону праці» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Порядком № 1107 визначає процедуру видачі або відмови у видачі, переоформлення, анулювання Держпраці та її територіальними органами дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із ст. 4 Закону України "Про охорону праці" державна політика в галузі охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці.

Державне управління охороною праці згідно із ст. 31 Закону України "Про охорону праці" здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці. Зазначеним органом є Державна служба України з питань праці (Держпраці), що наділена правом контролю та застосування заходів, передбачених законодавством щодо дотримання роботодавцем законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці, в тому числі і тих, що створюють загрозу життю та здоров`ю працівників.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - Порядок № 295).

Відповідно до п. 23 Порядку № 295 припис є обов`язковою для виконання визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушення законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. .

Пунктом 24 Порядку № 295 визначено, що припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю.

Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Відповідно до п. 25 Порядку № 295 стан виконання припису перевіряється після закінчення зазначеного у ньому строку усунення недоліків, якщо об`єкт відвідування не надав відповідь або надав її в обсязі, недостатньому для підтвердження факту усунення виявлених порушень.

27.03.2020 позивачем було направлено Головному управлінню Держпраці у Київській області лист про усунення зазначених у спірному приписі порушень, за винятком виконання п.1 Розділу І припису № 5.4/437/91П, який стосувався спірного дозволу, та не був виконаний позивачем. Крім того, позивач у вказаному листі з посиланням на норми чинного законодавства та судову практику наголошував на тому, що отримання дозволу чинним законодавством не вимагається.

Статтею 21 Закону «Про охорону праці» встановлено, що роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Процедуру видачі або відмови у видачі, переоформлення, анулювання дозволів визначає Порядок № 1107.

Пунктом 6 Порядку визначено, що дозвіл видається роботодавцеві - на виконання робіт підвищеної небезпеки, що зазначені у додатку 2, та/або на експлуатацію машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки, що зазначені у додатку 3.

Дозвіл необхідно отримувати на устаткування, пов`язане з виробництвом (виготовленням), використанням, переробкою, розподілом, зберіганням, транспортуванням, застосуванням, утилізацією чи знешкодженням вибухопожежонебезпечних і небезпечних речовин 1 і 2 класу небезпеки, маса яких дорівнює або перевищує значення нормативів порогових мас, які визначено постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2002 № 956 «Про ідентифікацію та декларування безпеки об`єктів підвищеної небезпеки».

Відповідно до стандартів, які поширюються на паливо автомобільне, наприклад ДСТУ 7688:2015 «Паливо дизельне Євро. Технічні умови», у розділі «Вимоги щодо безпеки» зазначено, що дизельне паливо - це горюча легкозаймиста рідина 4-го класу небезпеки.

ДСТУ 7687:2015 «Бензини автомобільні Євро. Технічні умови» зазначено, що бензини - це горючі, легкозаймисті особливо небезпечні рідини 4-го класу небезпеки.

Оскільки дизельне паливо і бензин, не належать до небезпечних речовин 1-го і 2-го класів небезпеки та зберігаються в ємностях при атмосферному тиску меншому 0,05 МПа, крім ємностей для зберігання газового моторного палива, то одержання дозволу на експлуатацію таких ємностей не вимагається.

Зміни до законодавства України стосовно отримання ліцензій на виробництво, зберігання, оптову та роздрібну торгівлю пальним не запроваджують додаткового регулювання у сфері охорони праці, для суб`єктів господарювання немає потреби отримувати додаткові дозволи.

Суд наголошує на тому, що постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 (набрала чинності 12.03.2020) внесені зміни до Порядку № 1107, а саме: з Додатку 3 «Переліку машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки», щодо яких необхідно отримувати дозволи на експлуатацію устаткування, виключений пункт 7 «Обладнання та захисні системи, призначені для експлуатації (застосування) в потенційно вибухонебезпечному середовищі», що в свою чергу означає відсутність необхідності в отриманні дозволів для об`єктів даного виду.

Таким чином отримання дозволу, про який відповідач зазначає у приписі непередбачено та не вбачається можливим.

Також суд звертає увагу на лист Головного управління Держпраці у Київській області від 24.04.2020, яким відповідач фактично визнав, що вказаний дозвіл не вимагається, оскільки було внесено зміни до законодавство, а саме до Порядку № 1107.

Враховуючи викладене, можно дійти до висновку, що позивач не був зобов`язаний на виконання вимог припису отримувати дозвіл на виконання робіт та експлуатацію устаткування підвищеної небезпеки (роботи у вибухопожежонебезпечних зонах, що виконуються при експлуатації ємності для зберігання дизельного палива дизель генератора по вул. Дачна, 5-А в с. Капітанівка, Київської області, обладнання та захисні системи, призначені для експлуатації (застосування) в потенційно вибухонебезпечному середовищі (дизель-генератор та ємність для зберігання дизельного палива по вул. Дачна, 5-А в с. Капітанівка, Київської області), що свідчить про протиправність припису від 11.03.2020 №5.4/437/91П.

Суд враховує роз`яснення, що викладені у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Крім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії, Онер`їлдіз проти Туреччини, Megadat.com S.r.l. проти Молдови, Москаль проти Польщі).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах Лелас проти Хорватії, Тошкуце та інші проти Румунії) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини, Беєлер проти Італії).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 4 204,00 грн (платіжне доручення від 21.09.2020 № 962) з яких 2 102,00 грн переплата, суд вважає за необхідне 2 102,00 грн стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань, а 2 102,00 грн. повернути позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати п. 1 Розділу І припису Головного управління Держпраці у Київській області від 11.03.2020 № 5.4/437/91П, а саме: Не одержаний дозвіл на виконання робіт та експлуатацію устаткування підвищеної небезпеки (роботи у вибухопожежонебезпечних зонах, що виконуються при експлуатації ємності для зберігання дизельного палива дизель генератора по вул. Дачна, 5-А в с. Капітанівка, Київської області), обладнання та захисні системи, призначені для експлуатації (застосування) в потенційно вибухонебезпечному середовищі (дизель-генератор та ємність для зберігання дизельного палива по вул. Дачна, 5-А в с. Капітанівка, Київської області.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер Фасіліті Менеджмент» (код ЄДРПОУ 38679371) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Держпраці у Київській області (код ЄДРПОУ 39794214) судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Віннер Фасіліті Менеджмент» (код ЄДРПОУ 38679371) з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.