Рішення

від 18.07.2022 по справі 753/2562/22

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/2562/22

провадження № 2/753/4148/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2022 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі головуючого судді Колесника О.М., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві, треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1, міністерство соціальної політики України, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Комісія з припинення Регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві, про стягнення середнього заробітку за проходження військової служби за контрактом

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві, треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1, міністерство соціальної політики України, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Комісія з припинення Регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві, про стягнення середнього заробітку за проходження військової служби за контрактом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 серпня 2018 року позивача було прийнято на посаду провідного лікаря ветеринарної медицини - вірусолога до вірусологічного відділу Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві. З 01.06.2011 року по 14.08.2018 року, він працював на посаді провідного лікаря вірусологічного відділу Регіональної лабораторії Держпродспоживслужби в м. Києві та Київській області.

16 листопада 2017 року між позивачем та Міністерством оборони України було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу, строком на п`ять років.

Відповідно до КЗпП України, за працівниками, яких було призвано під час мобілізації на особливий період, і які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на термін дії укладеного контракту, зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, незалежно від підпорядкування і форми власності, й у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

Станом на день подачі позову до суду, за місцем роботи ОСОБА_1 в Центральній випробувальній державній лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві, позивачеві не було виплачено жодної заробітної плати, починаючи з дати прийняття позивача на роботу. Враховуючи викладені обставини, позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 03 червня 2022 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до ст.178 ЦПК України, відповідач не скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

Від позивача також не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

При цьому від представника Міністерства економіки України надійшли пояснення, в яких останній не заперечує проти задоволення позову.

Представником Міністерства соціальної політики України також надіслано пояснення щодо позову, в яких останній повідомляє що стягнення середнього заробітку не належить до їх повноважень.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 15 серпня 2018 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду провідного лікаря ветеринарної медицини - вірусолога до вірусологічного відділу Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві, що підтверджується витягом з Наказу № 09-К від 02.08.2018 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

З 01.06.2011 року по 14.08.2018 року, позивач працював на посаді провідного лікаря вірусологічного відділу Регіональної лабораторії Держпродспоживслужби в м. Києві та Київській області, що підтверджується копією трудової книжки, копія якої наявна в матеріалах справи.

16 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу.

Згідно п. 3 контракту, строк дії даного контракту складає 5 (п`ять) років, тобто контракт є чинним до 16 листопада 2022 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, «за працівниками, яких було призвано під час мобілізації на особливий період, і які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на термін дії укладеного контракту, зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, незалежно від підпорядкування і форми власності, й у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей".

Невиплата середнього заробітку такому працівнику фактично прирівнюється до затримки виплати заробітної плати».

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом України в Постанові від 23.06.2020р. по справі № 804/9077/16.

Станом на день подачі позову до суду, за місцем роботи ОСОБА_1 в Центральній випробувальній державній лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві, йому не було виплачено жодної заробітної плати, починаючи з 15 серпня 2018 року, що підтверджується довідками про доходи позивача, копії яких наявні в матеріалах справи.

21 жовтня 2019 року позивачем було направлено листа б/н до Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві, зареєстрованого в лабораторії за вхідним № 538 від 05.11.2019 року, з проханням письмово повідомити про причини невиплати позивачеві передбаченого ст. 119 КЗпП України середнього заробітку.

28.11.2019 року відповідачем було надано у відповідь № 975, якою повідомлено, що відповідачем направлено запит до Міністерства соціальної політики України з проханням надати роз`яснення щодо правомірності прийняття позивача на роботу, уже під час проходження ним військової служби та щодо правових підстав і порядку виплати заробітної плати, додаткових виплат за вислугу років та за шкідливі умови праці, за майже півтора року в даному окремому випадку.

26.03.2020 року відповідачем було направлено позивачеві листа № 188, яким повідомлено, що зазначений запит було переадресовано за належністю для розгляду Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Лише у березні 2020 року відповідачем було отримано відповідь від Мінекономіки, зі змісту якого встановити відповідний порядок вирішення питання проведення позивачеві виплат являється неможливим.

З 01 червня 2011 року позивач працював в Регіональній державній лабораторії Держпродспоживслужби в м. Києві та Київській області на посаді провідного лікаря ветеринарної медицини - вірусолога вірусологічного відділу та з 16 листопада 2017 року був увільнений від роботи у зв`язку із прийняттям на військову службу за контрактом.

Відповідно до Указу Президента України № 303/2014 від 17.03.2014 року, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3 та 4 ст. 119 КЗпП України.

На виконання зазначених правових норм, з 16 листопада 2017 року позивач почав отримувати від Регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби в м. Києві та Київській області середню заробітну плату.

Відповідно до Наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 11.05.2018 року № 223 «Про створення комісії», на виконання Наказів Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 19.04.2017 року № 265 «Про впровадження Планів-графіків оптимізації мережі державних лабораторій» та від 07.05.2018 року № 381 «Про припинення діяльності Регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби в м. Києві та Київській області, Регіональну державну лабораторію Держпродспоживслужби в м. Києві та Київській області було ліквідовано.

14 серпня 2018 року позивача було звільнено з займаної посади у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення», учасники бойових дій, зазначені у п.п. 19 та 20 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», мають право на додаткові гарантії у працевлаштуванні.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасники бойових дій мають переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

З метою дотримання встановлених законом додаткових гарантій, 15 серпня 2018 року позивача було прийнято на посаду провідного лікаря-вірусолога вірусологічного відділу до новоствореної Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та місті Києві та з цього ж дня увільнено від роботи у зв`язку з проходженням військової служби за тим же контрактом від 16.11.2017 року.

Обчислення середньої заробітної плати працівникам, призваним на військову службу за контрактом, провадиться відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю призову на військову службу.

Працівникам, які працювали на підприємстві менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо ж протягом цього періоду працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється виходячи з встановлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку (розрахованого з урахуванням пункту 8 Порядку) на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Постановами Кабінету Міністрів України № 1213 від 09.12.2020 року, № 917 від 01.09.2021 року, було внесено зміни до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, відповідно до частини ІІІ якої визначено, що: якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового місячного окладу.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Пунктом ІV Порядку визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Абзацом 8 п. ІV Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абз. 5 п. 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абз. 1 та 2 цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частина 7 ст. 43 Конституції України гарантує громадянам право на своєчасне одержання винагороди за працю.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» також гарантовано одержання заробітної плати (винагороди) відповідно до законодавства.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ОСОБА_1 мають бути нараховані виплати починаючи з 15.08.2018 року, виходячи з встановленої йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу, шляхом множення середньоденного заробітку (розрахованого з урахуванням пункту 8 Порядку) на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком та починаючи з 11 вересня 2021 року, шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абз. 1 та 2 цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити.

Оскільки дане рішення ухвалюється на користь позивача, який на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір в розмірі 992,40 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами

Згідно з положенням пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат береться до уваги:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що судові витрати підлягають відшкодуванню з відповідача у розмірі 3 000 грн.

На підставі викладеного та керуючись стст. 137, 141, 274-279, 263-265, 279, 352, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Зобов`язати Центральну випробувальну державну лабораторію Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за період з 15.08.2018 року по 19 липня 2022 року.

Стягнути з Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за період з 15.08.2018 року по 19 липня 2022 року.

Стягнути з Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві (ЄДРПОУ 05453717) на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмір 992,40 грн.

Стягнути з Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві (ЄДРПОУ 05453717) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

СУДДЯ: КОЛЕСНИК О.М.