Постанова

від 02.08.2022 по справі 130/1017/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 130/1017/20

провадження № 61-3406св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Жмеринської місцевої прокуратури в інтересах держави,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - фермерське господарство «Жмеринський зерно-промисловий комплекс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 листопада 2020 року у складі судді Шепеля К. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Сопруна В. В.,

у справі за позовом керівника Жмеринської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - фермерське господарство «Жмеринський зерно-промисловий комплекс», про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження проекту землеустрою, витребування земельної ділянки на користь держави.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року керівник Жмеринської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - фермерське господарство «Жмеринський зерно-промисловий комплекс» (далі - ФГ «Жмеринський зерно-промисловий комплекс»), про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження проекту землеустрою, витребування земельної ділянки на користь держави.

Позов обґрунтований тим, що наказом ГУ Держгеокадастру від 30 вересня 2019 року № 2-17393/15-18-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано із земель державної власності у власність ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, з кадастровим номером 0521084200:05:004:0429, що розташована на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області. На підставі вказаного наказу 07 жовтня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку.

У подальшому, 21 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки. Вказана земельна ділянка перебуває в оренді ФГ «Жмеринський зерно-промисловий комплекс» на підставі договору оренди землі від 30 жовтня 2019 року.

Наказ ГУ Держгеокадастру підлягає визнанню незаконним, а земельна ділянка витребуванню у ОСОБА_2 на користь держави, оскільки на момент отримання земельної ділянки у власність на території Жмеринського району Вінницької області відповідач ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для тих же цілей на території Магдалинівського району Дніпропетровської області. ГУ Держгеокадастру при прийнятті оспорюваного наказу не перевірило факт реалізації ОСОБА_1 права на отримання у власність земельної ділянки, що призвело до вибуття землі із державної власності.

Прокурор просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 30 вересня 2019 року № 2-17393/15-18-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 0521084200:05:004:0429, що розташована на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, для ведення особистого селянського господарства;

- витребувати у ОСОБА_2 на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру вказану земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 листопада 2020 року, яке залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 30 вересня 2019 року № 2-17393/15-18-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 0521084200:05:004:0429, що розташована на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.

Витребувано у ОСОБА_2 на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку з кадастровим номером 0521084200:05:004:0429, загальною площею 2,0 га, що розташована на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, в координатах, межах та конфігурації, що була передана наказом ГУ Держгеокадастру від 30 вересня 2019 року № 2-17393/15-18-СГ у власність ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що приймаючи оспорюваний прокурором наказ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 0521084200:05:004:0429, розташованої на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області, для ведення особистого селянського господарства, ГУ Держгеокадастру не перевірило факт реалізації ОСОБА_1 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, порушило вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності. Визнання незаконним рішення ГУ Держгеокадастру про передачу відповідачеві ОСОБА_1 землі у власність припиняє правомочності відповідача як власника та є підставою для витребування земельної ділянки у державну власність, враховуючи, що земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника, внаслідок недобросовісного виконання посадовими особами ГУ Держгеокадастру власних повноважень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області.

19 липня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що обставини вчинення посадовими особами державних органів протиправних дій щодо передачі земельних ділянок у власність фізичних осіб, які вже використали своє право на отримання землі може бути лише підставою для відшкодування такими посадовими особами завданої шкоди, однак жодним чином не повинно тягнути негативні наслідки для добросовісного набувача землі за нотаріальним правочином.

Покладення на добросовісного набувача надмірного та індивідуального тягара з метою захисту своїх майнових прав як власника є неприпустимим фактором та є прямим порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В касаційній скарзі, також, зазначається про необхідність відступлення від висновків, які зазначені у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 700/460/17 та від 04 листопада 2020 року у справі № 363/2301/17.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2021 року керівник Жмеринської окружної прокуратури надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 15 вересня 2015 року (а. с. 25).

Відповідач ОСОБА_1 04 червня 2019 року звернувся до ГУ Держгеокадастру з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 2,0000 га кадастровий номер 0521084200:05:004:0429 у власність для ведення особистого селянського господарства на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області. Водночас повідомив, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки по даному виду цільового призначення він не скористався (а. с. 23, 62).

Наказом ГУ Держгеокадастру від 05 липня 2019 року № 2-11235/15-19-СГ вказане клопотання задоволено. Надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 2,0000 га з кадастровим номером 0521084200:05:004:0429 із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03) (а. с. 26, 63).

09 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру з клопотанням про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 2,0000 га кадастровий номер 0521084200:05:004:0429 у власність для ведення особистого селянського господарства на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області. Водночас повідомив, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки по даному виду цільового призначення він не скористався (а. с. 27, 60).

Наказом ГУ Держгеокадастру від 30 вересня 2019 року № 2-17393/15-19-СГ вказане клопотання задоволено. Затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області. Надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Носковецької сільської ради Жмеринського району, площею 2,0000 га із кадастровим номером 0521084200:05:004:0429 - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03). Зобов`язано ОСОБА_1 виконувати обов`язки землевласника відповідно до статті 91 ЗК України. Зобов`язано відділ у Жмеринському районі ГУ Держгеокадастру внести відповідні зміни в земельно-облікові документи (а. с. 30, 61).

На підставі цього наказу державним реєстратором Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області Бойком А. В. 07 жовтня 2019 року зареєстроване право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а. с. 21).

Згідно з договором купівлі-продажу від 21 жовтня 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Бершадського районного нотаріального округу Вінницької області Хмель Н. О., відповідач ОСОБА_1 продав, а відповідач ОСОБА_2 купив земельну ділянку площею 2,0000 га в межах згідно з планом, що знаходиться на території Носковецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області (а. с. 31-34).

Відомості про цей правочин внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а. с. 19).

30 жовтня 2019 року відповідач ОСОБА_2 уклав договір оренди придбаної ним у відповідача ОСОБА_1 земельної ділянки з третьою особою у справі - ФГ «Жмеринський зерно-промисловий комплекс» строком на 10 років (а. с. 19, 20).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відповідач ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 11 жовтня 2017 року № 4-6145/15-17-СГ вже отримав безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222384000:01:002:116,2 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (а. с. 22).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Стаття 80 ЗК України закріплюєсуб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно із частинами першою - четвертою статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на час видачі ГУ Держгеокадастру спірних наказів всупереч частині четвертій статті 116 ЗК України використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 11 жовтня 2017 року № 4-6145/15-17-СГ та вже безоплатно отримав у власність земельну ділянку площею 2,00 га кадастровий номер 1222384000:01:002:1162 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (а. с. 22).

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Положенням частини третьої статті 152 ЗК України визначено, що захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсним рішень, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом способів.

Приймаючи спірний наказ ГУ Держгеокадастру порушило вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності, а тому наказ ГУ Держгеокадастру про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність особи, яка таке право вже використала, як і наказ про передачу такої ділянки у власність, є незаконним.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що відповідач ОСОБА_1 повторно отримав у власність земельну ділянку, а тому вказана передача земельної ділянки у приватну власність не відповідає законодавству. Вказане є підставою для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження проекту землеустрою.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 381/375/19 (провадження № 61-6706св20).

Доводи скаржника про те, що ГУ Держгеокадастру та нотаріус зобов`язані були провести перевірку та гарантувати правомірність переходу до ОСОБА_2 прав на спірну земельну ділянку не спростовують визначених ЦК України обов`язків його як суб`єкта цивільних правовідносин добросовісно та розумно використовувати свої права та утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб та не допускати обставин зловживання правами.

Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Вказаний правовий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38) та від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74).

Встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу. Видача ГУ Держгеокадастру спірного наказу не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій органу виконавчої влади по передачі цієї землі у власність.

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, оскільки наказ ГУ Держгеокадастру, який став підставою для вилучення зазначеної земельної ділянки із державної власності, прийнятий незаконно, тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_2 на підставі положень статті 388 ЦК України.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 700/460/17 та від 04 листопада 2020 року у справі № 363/2301/17, від яких колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для відступу.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Аналогічні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) вказано, що під час розгляду цієї справи кінцевий набувач розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування земельної ділянки, що не позбавляє кінцевого набувача права заявити такий позов у разі ініціювання повернення земельної ділянки власникові. Навіть у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжної набувачки, в якої придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача.

Враховуючи вищезазначене ОСОБА_2 не позбавлений права звернутися з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавця земельної ділянки.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров