Рішення

від 03.08.2022 по справі 910/1409/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.08.2022Справа № 910/1409/22Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Міроіл" (03179, м. Київ, проспект Перемоги, 131, прим. 3, код ЄДРПОУ 39867863)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗДВ" (02121, м. Київ, вул. Колекторна, 38/40, код ЄДРПОУ 43050589)

про стягнення 63 968,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Міроіл" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗДВ" про стягнення заборгованості за договором поставки № 13012021 від 13.01.2020 у розмірі 63 968,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Міроіл" з процесуальних питань в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України задоволено; зобов`язано відповідача надати суду:

- відповіді на питання, поставлені позивачем у позовній заяві в порядку, передбаченому ст. 90 Господарського процесуального кодексу України;

- оформити відповіді на запитання у формі заяви свідка, відповідно до приписів ст. 88, 90 Господарського процесуального кодексу України.

Також судом встановлено, що позивачем разом із позовною заявою подано клопотання про витребування доказів. Дослідивши його зміст, суд вважає за необхідне зазначити, що у даному клопотанні позивач фактично просить надати інформацію щодо податкової звітності відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд запропонував відповідачу надати суду письмові пояснення з викладенням правової позиції щодо клопотання позивача про витребування доказів.

22.02.2022 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про компенсацію витрат на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.02.2022 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 28.12.2020 року до 11.01.2021 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 12.01.2021 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

13 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗДВ» (далі- покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Міроіл» (далі-продавець) був укладений договір поставки № 13012021/1-К, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю Оливу Mobil DTE 25 Ultra 1308л (далі-товар), а покупець зобов`язується оплатили га прийняти товар на умовах даного договору (пункт 1.1. договору).

Згідно з п.2.1. договору якість та комплектність товару повинні відповідати вимогам ГОСТ, ДСТУ, технічним умовам заводу виробника.

За приписами п.2.2. договору претензії по кількості відпущеного товару приймаються в момент передачі на складі продавця, по якості протягом 20 днів з моменту відпуску товару.

Сторонами договору погоджено, що днем відпуску товару вважається дата підписання накладної на приймання товару (п.4.2.договору).

Відповідно до п. 5.1. договору ціна на товар складає 83 700,00 грн.

Згідно з п. 5.2. договору умови оплати - передплата 15% та 85% напротязі 10 банківських днів.

Відповідно до п. 9.1. договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2021 року.

Позивач у позовній заяві зазначає, що постачальником передано покупцю товар на загальну суму 106 523, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною №38 від 20.01.2021 на суму 83 700, 00 грн та видатковою накладною №124 від 04 лютого 2021 року на суму 22 823, 00 грн.

На оплату поставленого товару покупцю було виставлено рахунок на оплату №40 від 13 січня 2021 року на суму 83 700, 00 грн та рахунок на оплату №141 від 01 лютого 2021 року на суму 22 823, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що всупереч взятих на себе зобов`язань покупець частково сплатив отриманий товар, зокрема: 15.01.2021-12 555, 00 грн; 25.02.2021-10 000, 00 грн; 17.03.2021-5 000, 00 грн; 05.04.2021-5 000, 00 грн; 27.05.2021-5 000, 00 грн; 09.07.2021-5 000, 00 грн, а всього сплачено 42 555, 00 грн.

15.12.2021 позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про погашення боргу у розмірі 63 968, 00 грн в семиденний строк від дня пред`явлення такої вимоги.

Однак вимога позивача від 15.12.2021 була залишена відповідачем без розгляду та задоволення.

Позивач у позовній заяві також зазначає, що відповідачем отримано товар згідно видаткової накладної №124 від 04 лютого 2021 року, однак один примірник такої видаткової накладної, яка підписана зі сторони продавця, не було повернуто ТОВ "Торговий дім Міроіл", в зв`язку з чим позивач листом від 24.12.2021 повторно надіслав на адресу відповідача для підписання та повернення видаткову накладну №124 від 04.02.2021 на суму 22 823, 00 грн, але вказана видаткова накладна не була підписана та повернута відповідачем.

Крім того, позивач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Міроіл» в порядку виконання статті 187 Податкового кодексу України по вищезазначеним господарським операціям складено на адресу покупця податкові накладні: №17 від 15 січня 2021 року на загальну суму коштів, шо підлягають сплаті з урахуванням податку на додану вартість 12 555, 00 грн; №18 від 20 січня 2021 року на загальну суму коштів, шо підлягають сплаті з урахуванням податку на додану вартість 71 145, 00 грн; №132 від 04 лютого 2021 року на загальну суму коштів, шо підлягають сплаті з урахуванням податку на додану вартість 22 823, 00 грн, а всього складено податкових накладних на суму -106 523, 00 грн.

Отже, позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗДВ» має невиконані зобов`язання з оплати вартості отриманого товару на суму 63 968, 00 грн.

З огляду на вищевикладене, позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що на виконання умов договору постачальником було поставлено товар за видатковою накладною №38 від 20.01.2021 на суму 83700, 00 грн та виставлено рахунок на оплату №40 від 13.01.2021.

Відповідачем здійснена часткова оплата товару у розмірі 12 555, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №34 від 15.01.2021; у розмірі 10 000, 00 грн, що підтверджуєтеся платіжним дорученням № 36 від 25.02.2021; у розмірі 5 000, 00 грн, що підтверджуєтеся платіжним дорученням №34 від 17.03.2021; у розмірі 5 000, 00 грн, що підтверджуєтеся платіжним дорученням №34 від 05.04.2021; у розмірі 5 000, 00 грн, що підтверджуєтеся платіжним дорученням №34 від 27.05.2021; у розмірі 5 000, 00 грн, що підтверджуєтеся платіжним дорученням №63 від 09.07.2021.

Всього відповідачем за поставлений позивачем сплачено 42 555,00 грн.

Крім того, судом встановлено, що у зазначених вище платіжних дорученнях в призначенні платежу зазначено: «Оплата за оливу за зг.рах. №40 від 13.01.2020».

Судом встановлено, що вказаний у видатковій накладній №38 від 20.01.2021 товар був отриманий уповноваженою особою відповідача, факт прийняття товару підтверджено особистим підписом уповноваженої особи відповідача в графі «отримав (ла)» у вищевказаній видатковій накладній та скріплено відбитком печатки відповідача.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого товару не виконав, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 41 145,00 грн. (83700,00 грн - 42555,00 грн = 41 145,00 грн).

Разом з тим, судом встановлено, що долучена позивачем до матеріалів справи видаткова накладна №124 від 04.02.2021 не містить підпису та відтиску печатку відповідача.

Матеріали справи не містять доказів надсилання позивачем на адресу відповідача видаткової накладної №124 від 04.02.2021 та рахунку на оплату №141 від 01.02.2021.

Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 22 823,00 грн, належним чином не доведений, а тому позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 22 823,00 грн є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з матеріалами справи, 09.12.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Міроіл» та Адвокатським бюро «Малеванчук та партнери» було укладено договір про надання правової допомоги №09/12.

Відповідно до п. 1.1. договору Адвокатське бюро бере на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу шляхом представництва, захисту, здійснення інших видів правової допомоги та дій, що мають юридичне значення, згідно законодавства про види адвокатської діяльності, а клієнт зобов`язується оплатити Адвокатському бюро вартість наданої правової допомоги.

Згідно п.3.2. договору вартість правової допомоги погоджується за взаємною домовленістю сторін. Порядок обчислення вартості правової допомоги, підстави для її зміни, порядок його сплати, а також порядок оплати фактичних витрат Адвокатського бюро за виконання доручень клієнта визначаються додатковою угодою до даного договору, яка є невід`ємною його частиною та набуває чинності з дня її підписання. За домовленістю сторін, оплата правової допомоги може здійснюватися також у вигляді авансу.

Відповідно до п.3.6. договору сторони підписують Акт приймання-передачі наданих послуг (правової допомоги) протягом трьох днів з дня надання такої допомоги, визначеної додатковою угодою.

09.12.2021 між ТОВ «Торговий дім Міроіл» та АБ «Малеванчук та партнери» укладено додаткову угоду №1 до договору №09/12 про надання правової допомоги.

Відповідно до ч.1 додаткової угоди вартість правової допомоги, яка полягає в представництві інтересів Клієнта щодо стягнення в судовому порядку заборгованості з товариства з обмеженою відповідальністю «ЗДВ» по договору поставки №13012021/1-К від 13 січня 2020 року, сторонами визначена в таких розмірах: вивчення документів, що стосуються предмета спору та підготовки вимоги про погашення боргу 1 000, 00 грн ; підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості та додатків до неї 3 000, 00 грн.?

13.01.2022 між ТОВ «Торговий дім Міроіл» та АБ «Малеванчук та партнери» укладено додаткову угоду №2 до договору №09/12 про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1 додаткової угоди вартість правової допомоги, яка полягає в представництві інтересів клієнта щодо стягнення в судовому порядку заборгованості з товариства з обмеженою відповідальністю «ЗДВ» по договору поставки №13012021/1-К від 13 січня 2020 року, сторонами визначена в таких розмірах: підготовка клопотання про витребування доказів у ТОВ «ЗДВ» 500, 00 грн; підготовка адвокатського запиту на адресу ТОВ «ЗДВ» про надання інформації та документів по господарським відносинам з ТОВ «Торговий дім Міроіл» 500, 00 грн.

Згідно ч.2 додаткової угоди №1 та №2 грошові кошти передбачені частиною 1 вказаних додаткових угод сплачуються Клієнтом протягом трьох робочих днів з моменту отримання від Адвокатського бюро рахунку-фактури на оплату відповідних послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано акт №10/12/21 від 10 грудня 2021 року прийому-передачі наданих послуг на суму 1 000, 00 грн та акт №13/01/22 від 13 січня 2022 року прийому-передачі наданих послуг на суму 4 000,00 грн.

На підставі виставлених рахунків клієнт здійснив оплату вартості наданих послуг в загальному розмірі 5 000, 00 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями №2744 від 15.12.2021 та №2640 від 25.01.2022.

Судом встановлено, що Малеванчук І.В. є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №1103, інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної Асоціації Адвокатів України.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19.

Разом з тим, суд встановив, що належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справи, відповідач не надав, у зв`язку з чим, суд вважає, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи.

При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 910/5410/19.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, судом встановлено, що вірною сумою витрат на професійну правничу допомогу, згідно з актами №10/12/21 від 10 грудня 2021 року та №13/01/22 від 13 січня 2022 року прийому-передачі наданих послуг на загальну суму 5 000,00 грн, є 3 216, 06 грн.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги позивача є частково обґрунтованими та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 216, 06 грн відповідно до п.3 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗДВ" (02121, м. Київ, вул. Колекторна, 38/40, код ЄДРПОУ 43050589) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Міроіл" (03179, м. Київ, проспект Перемоги, 131, прим. 3, код ЄДРПОУ 39867863) заборгованість у розмірі 41 145 (сорок одна тисяча сто сорок п`ять) грн 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 216 (три тисячі двісті шістнадцять) грн 06 коп. та 1 595 (одна тисяча п`ятсот дев`яносто п`ять) грн 81 коп. витрат на сплату судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 04.08.2022

Суддя І.О. Андреїшина